Суспільно-політичне життя в УРСР у 1953-1956 рр.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 23 из 52Следующая ⇒

    Суть кардинальних змін, що почалися після смерті диктатора, полягає в лібералізації всього суспільного життя. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Проте процеси оновлення почалися ще навесні 1953 р. Саме в 1953—1955 pp. було зроблено спробу перейти від тоталітарної до авторитарної форми правління. З ініціативи Маленкова було поставлено питання про необхідність «припинення політики культу особи». Уже початковий період десталінізації призвів до значних змін в Україні. Цей період характеризувався припиненням кампанії проти націоналізму, певним уповільненням процесу русифікації, зростаючою роллю українського чинника в різних сферах суспільного життя. Саме за помилки в проведенні національної політики у роботі з кадрами в червні 1953 р. було звільнено Л. Мельникова з посади першого секретаря ЦК КПУ. На його місце обрано українця О. Кириченка, після чого пішла широка хвиля висунення на керівні посади представників місцевої влади.

19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР». Позитивним змінам у суспільно-політичному житті сприяла часткова реабілітація жертв сталінських репресій. До 1957 р. було повернуто більше 65 тис. депортованих членів сімей, пов'язаних з діяльністю українських націоналістів. Після смерті Сталіна розпочалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

У СРСР і, зокрема, в Україні розпочався процес перебудови державного апарату, удосконалення його структури у міністерствах, відомствах та органах управління на місцях. Намагаючись залучити до процесу оновлення широкі народні маси, хрущовське керівництво, скорочуючи управлінські структури, водночас розширювало склад і права місцевих органів влади. Більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи. Безперечно, командно-адміністративна система залишилася, але її головний принцип — централізм — зазнав значної трансформації, адже суттю змін, пов'язаних із процесом лібералізації у сфері державного будівництва, була хоча й обмежена та непослідовна, але децентралізація. Тому відновлений згодом централізм, втрачаючи свою жорсткість, перетворився на багатоповерховий бюрократичний централізм.

21. Микита Хрущов: політич. портрет реформатора. роки життя-(1894—1971). Народив. у селі Калиновці Курської губернії (тепер Курська обл.). З 1918 Хрущ. вступив до Ком. партії і з поч 1920-их pр. став низовим партійним робітником. Його кар'єра як визначного партійного керівника починається з 1929, коли він, навчаючись в Москов. Промисловій Академії, здобув довір'я Й. Сталіна, яким користувався до смерті останнього. З 1938-1949 Хрущ. стояв на чолі КП(б)У як перший секретар її ЦК, а в друг.. пол. 1949 знову повернувся до Москви, де був секретарем ЦК ВКП(б). По смерті Сталіна Хрущов став першим секретарем ЦК КПРС (1953—1964. З берез. (1958-1964)зосередив у своїх руках партійне і державне керівництво, ставши головою Ради міністрів. У доповіді на XX з'їзді КПСС (черв.1956) він проголосив боротьбу проти «культу особи» Сталіна, був ініціатором освоєння цілинних земель (1964 р.), перебудови управління промислов. і сільськ. господ. (посів. кукурудзи 1958-1963рр). Також 1957 рр. ”Наздогнати і виперидити Америку у вироб. м’яса і молока на душу насел.” Однак, ці його заходи або не мали успіху , або сам він не доводив їх до кінця: бувши ініціатором поборення «культу особи», сам і повернувся до політики десталінізації; допустив свободу думки, з кін. 1962 розпочав переслідування т. зв. «абстракціонізму» й «модернізму» в літературі й мистецтві; початковими заходами десталінізації сприяв деякому поширенню прав національних республік, а потім і сам заборонив. Наслід., зокрема в Укр., закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям» (1958), за яким запроваджено посилену русифікацію не лише освіти, а й усього культур. життя в націонал. республіках. Проти політики Хрущ. викликала, незадов. населення, внасідок якого розвинувся рух опору, в націон. республіках, спрямований проти нац. дискримінації; а з другого — у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущов. керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутріш. перевороту в Політбюрі ЦК КПСС жов.1964, у якого Хрущ. усунено з усіх керівних позицій.

22.Включення Криму до складу України. Під час 2 світ.війни півост. був ареною важких боїв і зазнав значних руйнувань і людсь. втрат. Сталін. керівниц. у трав.1944 р. депортув. з Криму крим. татар, греків, болгар, вірмен, німців та ін. понад. 25 тис. Їх звинуватили у співробітництві з нім-фашист. окупант. Кримська АРСР була ліквідована. У повоєнний період до Кримської області розпочали переселяти населення переважно з центральн. районів країни. Господарст. півострова не було виведене з кризи, економіка обл. далеко відставала від повоєнного рівня розвитку. Для тодішнього керівництва РРФСР Крим, відрізаний від основної території Росії Укр., з поруйнованою війною економ., був важким тягарем, область постійно знаходилась на дотації. В радянс. керівництва визріла думка про адміністратив. перепорядкув. Кримської обл. УРСР. При цьому враховували територіальна близькість, тісні господ. і культ. зв’язки і економ. з Укр. Був підібраний відповідний момент - урочисте святкув. 300-річчя возз’єднання Укр. з Росією. У ході цього святкув. 19 лют. 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та Укр. прийняла рішення про «передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР”. 26 квіт. 1954р. прийн. закон.” Про передачу Криму…». До уваги таке: По-перше, те, що РРФСР не мала спільного кордону з Кримською обл.; по-друге, економ. близькість господарських зв'язків УРСР та Криму; по-третє, нагальна потреба у зрошуванні сільськогосподорських угідь цієї обл. передбачала єдине управління господар. півострова. Після 1954 р. на території Криму було збудовано нові промис. підприємства, прокладено велику кількість комунікацій, повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією. Внаслідок цього насел. Криму швидко зростало, особливо російськомовна частина. Рішення Президії Верховної Ради СРСР 1954 р. з цього питання повністю відповідало як юридично-правовим нормам, що діяли тоді, так і істор., географ. та культ. факторам, які об'єднували Укр. та Крим протягом довгого часу. І уряд незал. Укр., немає ні юрид., ні політ., ні етнічних, ні будь-яких інших причин для ревізії цього рішення. Крим є невід'ємною склад. част. Укр.

23. Суперечлива реформаторська діяльність М. Хрущова, її вплив на розвиток України.Після приходу до влади М. Хрущ. (вер. 1953 р.) в СРСР відбул. докорінні зміни в організації керівниц. країною. Було зроблено спробу переходу від жорсткого керівництва сільським господарством до господарської самодіяльності колгоспів і радгоспів. Відбулася заміна галузевого управління промисловістю територіальним. У лют. 1957 р. було визнано за необхідне ліквідувати більшість галузевих міністр. і організувати замість них територіал. ради народного господарства — раднаргоспи. В Укр. створ. 11 економ. адміністратив. районів, очолених раднаргоспами. У вер. (1953) Пленуму ЦК КПРС про розвиток сільс. господар. були позитивно сприйняті працівниками, за 5 р. зростання сільськогосподар. виробниц, рос. держ. вкладала в цю галузь великі кошти. Однак після ліквід. у 1958 р. МТС і впровадження обов'язкового викупу колгоспами їх техніки. Хрущ. намагався підвищити його ефективність запровадженням використовуваних на Заході технологій, що не могли дати ефекту у вмонтованих в командну економіку колгоспах. Організаційні заходи, що мали на меті підняти сільськогоспод. виробн., насправді тільки підривали економ. села. Спроби знайти додаткові резерви шляхом освоєння цілинних земель(1954р), ліквідації травопільної системи не давали важив. результ. Негативний резонанс мало повернення до сталінських обмежень присадибних господарств колгоспників. Обсяг продукції, що надходила у ринкову торгівлю, зменшився, внаслідок чого зросли ціни, постраждали інтереси міських споживачів. Посуха 1963 р. загострила становище: почалися труднощі з постачанням населенню хліба. Вос.1961 р. було прийнято третю програму КПРС, яка проголош. можливість побудови комунізму за 20 років. Ще одним нововведенням М. Хрущ.а став поділ партійних, радянських, профспілкових_ й комсомольських організацій за виробничим принципом — на промислові й сільські. Ця реформа передбачала наближення керівництва до конкретних виробничих справ. Напр.1963 р. М. Хрущ., усвідомивши безперспективність своїх спроб забезпечити стійке зростання сільськ. господарств., зробив крутий поворот в аграрній політиці партії, а можливо, і крок на шляху демократ. системи управління. Рішення двох пленумів ЦК КПРС заклали основи курсу на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва.

24.«Відлига» в культурі та духовному житті України.

Процес десталінізації сприяв утвердженню в суспільстві нової духовної атмосфери, відкрив ширші можливості для розвитку україн. культури. Однак негативно впливала на культуру справила політика русифікації Укр., що проводилася під гаслами «інтернаціоналізму», «зближення і злиття націй.»Хрущ. був переконаний, що без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови і культури комунізм неможливий. Це його переконання підтримувало партійно-державне керівництво Укр.. Найпомітніше атмосфера змін, новизни далася взнаки в духовному житті. Перша публікація в чер.1955р. в „Литературной газете” статті О.Довженка „Мистецтво живопису і сучасність”. У ній містився заклик „розширювати творчі межі соціалістичного реалізму”. Період „відлиги” був характерний і певним відновленням історичної справедливості — поверненням украї. культурі імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Після довгих репресій повернулися в 1957 р. до літерат: М.Андрущенко, М. Годованець, М.Гаско, М.Доленго, О. Журлива, М.Марфієвич. У жов. 1957 р. був поновлений у письм. товаристві репресований О.Ковінька, а в груд. — В.Мисик. Реабілітація давала право на видання деяких творів письм., визнаних найкращими. Ряд творів письменників було опублік. в „ Антології української поезії” та збірнику „Революційні поети Західної України”. З'явилися літературознавчі праці про цей період „Відлига” породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво — рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Укр. В украї.літературу в кін. 50-х рр. увійшла Ліна Костенко - перші збірки: „Проміння землі”, „Вітрила”, „Мандрівки серця”. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, Анатольського, С. Людкевича, братів Г. і П. Майбород, Ю.Меитуса, А. Штогаренката ін. Т.Яблонська з В.Зарецьким та іншими худож. - „шістдесятниками” стала фундатором фолькл. напряму в україн. образотвор. мистецтва. „Відлига” дещо розкріпачила творчий потенціал україн. народу, сприяла піднесенню націон. гідності та самосвідомості, збереженню й примноженню духовних і моральних сил для подальшої боротьби.

25.Зародження дисидентського руху в Україні.

На зламі 50–60-х рр намітився принциповий поворот у розвитку україн. руху опору – до мирних, легальних методів боротьби за націо. незалеж.. Це протест проти антинарод. дій партійно-державного режиму, які порушували закони, прав людини, свободи слова, совісті і друку, за вільний розвиток україн. мови і культ., за правду історії. Дисиденти. -вимагали громадянських, релігійних і національних прав. Антиком. виступи у Чехослов, Угорщині,Польщі- правозах. рух спричинений 1948 р прийняття Декларації прав людини. І це спричинило в укр. незадов..Провідними в середовищі україн. дисид. були 2 питан: торкалося прав нації, а друге прав людини. Ініціат. створення організ. був Л. Лук’яненко та І.Кандиба 1959 р. ії мета вихід Укр. зі складу СРСР, причому вперше в повоєнній історії передбачала мирні методи боротьби. Але у січ. 1961 р. Л. Лук’яненка, І.Кандибу, С.Віруна, О.Глібовича, В.Луцьківа, Й.Боровницького та І.Кіпиша заарештов. Опозиц. рух створює серйозну небезпеку правлячому режиму. В груд. 1959 р. ЦК Компартії Укр. своєю постановою зобов'язав українс. кадебістів «посилити роботу щодо попередження, викриття і припинення ворожих дій націоналістичних та інших антирадянських елементів на території республіки». За 1954-1959 рр. в Укр. ліквід. 183 «націоналіст. та анти радян. угрупов.», майже 2 тисячі осіб за антирадянську діяльність було притягнуто до кримін. відповід., 1 300 – відчули на собі «профілактичну» роботу спецорганів. З метою посил. боротьби з інакомислячими в 1961 р. були введені в дію нові карні кодекси СРСР і союзних республік. Статті 61 («шкідництво») та 62 («антирад. агітація та пропаганда») Карного Кодексу УРСР могли трактуватися каральними органами, звичайно, на їх розсуд.. У 1964 р. в зах. Обл. УРСР вин. ще одна піділ. органз. – Український національний фронт (УНФ)- 150 осіб. Політ. Докум.: “Програма”, “Статут”, “Тактика”, журнал “Воля і Батьківщина”. Головною метою організації була агітація за вихід Укр. зі складу СРСР, а в підсумку – утвердження самост. держави. Учасн. організ.: Д.Квецко, З.Красівський, М.Мелень, І.Губка, М.Дяк, М.Федів, І.Могитич та ін Отже, вже з кін. 50-х років в Укр. здійснювалася спроба перейти до організованих форм боротьби за оборону прав людини та суверенітету Укра., але в країні, був страх перед всевладдям КДБ.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров