Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Депортації українського та польського населення.
9 вересня 1944 р. уряд радянської України та Польський комітет національного визволення підписали договір «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території України».
Літо 1945 р. було вирішальним для формування польської національної політики стосовно українців. Польський уряд опинився перед дилемою: визнати право українського населення проживати у Польщі або виселити його повністю із застосуванням грубої сили. 22 серпня 1945 р. відбулась нарада міністра громадської адміністрації Польщі за участю начальника Генштабу генерала Корчиця. Було прийнято рішення оголосити українському населенню, що воно впродовж 14 днів повинно виїхати, в іншому випадку планувалося примусове виселення. 3 вересня уряд Польської Республіки скерував на Закерзоння три піхотні дивізії для проведення насильницької депортації. Населення заганяли на залізниці, вантажили у товарні вагони і відправляли за межі Польщі. Виселенці не отримували харчування, їх майно розграфлювалося. Для прискореного процесу висилки широко застосовувався терор. Водночас із польським терором діяла радянська пропаганда. У Сяноцькому повіті від СРСР переселенням керував М.Копцов. Після нападу поляків він приїжджав у село і описував скривдженим мешканцям «спокійне життя» у Радянському Союзі. Польські чиновники намагалися використати авторитет церкви. Влада вважала, що всі українські священики повинні виїхати з Польщі разом з парафією. Якщо священики залишалися, то їх вважали серйозною перешкодою для добровільної переселенської акції в УРСР. Від червня 1946 р. у Польщі перестали визнавати греко-католицький обряд як законно існуючий. Антиукраїнській репресивній політиці Польщі сприяла сусідня Чехословаччина. Українці намагалися повідомити світову громадськість про дійсне становище на Закерзонні. Єпископ Й.Коциловський 10 вересня 1945 р. вислав двох емісарів до американського й англійського посольств з проханням про допомогу. Польські державні чиновники розуміли, що єдиною перепоною на шляху виселення українців є ОУН-УПА, тому урядові війська проводили проти повстанців широкомасштабні бойові операції, з використанням літаків і танків. Зрозуміло, що невеликі сили ОУН-УПА не могли зупинити процес депортації, але збройний опір повстанців був вигідним моментом для польського уряду з погляду його справжніх завдань у національній політиці → він обґрунтовував відмову від політичних форм і методів врегулювання проблеми і виправдовував поліцейсько-репресивні дії. Впродовж вересня 1945 р. до липня 1946 р. вивезено 482 661 особа. У Польщі залишилася невелика українська меншина. До нових радикальних дій польські комуністи приступили на початку 1947 р. Вибори до сейму, які відбулися 19 січня – фальсифікації, внаслідок чого комуністи перемогли. Потрібно було примусити польське суспільство якнайшвидше забути про вибори, а для цього прекрасно слугувала ідея про небезпеку зі сторони ОУН-УПА. Крім того, одночасно можна було розв’язати українську проблему в Польщі. Проте уряд СРСР відмовився приймати на свою територію нових переселенців. Можливо Сталін був не проти в майбутньому використати українців у Польщі для своїх цілей. Тоді Варшава вирішила українську меншість, яка ще залишилася в Польщі примусово виселити у західні землі Польщі, причому заборонивши компактне проживання й розпорошивши окремими родинами серед польського населення.
|
