Постать Й. Сліпого в політичній історії України.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 52Следующая ⇒

Визначний український церковний діяч, патріарх Української греко-католицької церкви, кардинал (з 1965). 30.9.1917 митрополит А.Шептицький висвятив С. у сан священика. З 1926 - ректор Львівської духовної семінарії, яку реорганізував у 1928 в Греко-католицьку богословську академію. Брав участь у наукових з'їздах, конференціях. За наукову роботу був обраний дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Після смерті митрополита А,Шептицького 1.11.1944 С. став митрополитом галицьким, архієпископом львівським та єпископом кам'янець-подільським. У березні 1946 відбувся т. зв. Львівський собор, який проголосив ліквідацію Греко-католицької церкви та “возз'єднання” з Московським патріархом. Незважаючи на неодноразові пропозиції про перехід на православ'я і обіцянки повернення на львівський митрополичий престол, С. залишився вірний єдності з Апостольською столицею, що стало причиною нових судових процесів над митрополитом (1953, 1957, 1962). Перебуваючи у мордовських та сибірських таборах (всього 18 років), С. намагався підтримувати зв'язки з духовенством та вірними церкви в підпіллі і в міру можливостей виконувати свої архіпастирські обов'язки. У 1963 завдяки виступам на захист С. Папи Римського Іоана XXIII, Президента США Дж.Кеннеді та ін. відомих політичних і громадських діячів країн світу митрополита звільнено з ув'язнення і вислано за межі СРСР. 9.2.1963 прибув до Рима. 23.12.1963 Апостольська столиця визнала, що галицький митрополит - глава Української греко-католицької церкви має статус Верховного устрою. Митрополит взяв участь у Другому ватиканському соборі і в своєму виступі на ньому 11.10.1963 запропонував утворити помісну Українську католицьку церкву на чолі з патріархом. Синод УГКЦ 1969 ухвалив патріархальний устрій церкви, і восени 1975 С. коронувався титулом Патріарха. Дбав про підвищення освітнього рівня духовенства та вірних УГКЦ. У 1963 заснував у Римі Український католицький університет. Відновив діяльність Українського богословського наукового товариства (1960) та налагодив видання його друкованого органу -“Богословія” (з 1963). Збудував у Римі собор св.Софії (посвячений у 1969). З його ініціативи придбано і відновлено парахіальний храм Жировицької Божої Матері, при якому заснував музей та лічницю. Значної уваги надавав відновленню чернечого життя. Заснував монастир о. Студитів у Кастель-Гондольфо біля Рима. Підтримував діяльність Українського вільного університету у Мюнхені (Німеччина).С. - відомий вчений-богослов, автор творів з догматичної теології про походження Святого Духа, про Пресвяту Трійцю, Святі Таїнства. Багато його праць присвячено висвітленню питань історії Церкви, Берестейської унії 1596.

7. Адміністративно-територіальні зміни укр. земель у повоєнний період.Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по т.зв. «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридичне закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941рр. Але це не влаштовувало Великобританію та США.

Першим кроком на шляху українсько-польського територіального розмежування стала Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р. → частина українських земель (Підляшшя, Холмщина, Надсяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалися Польщі. Домовленості між СРСР і Польщею будо досягнуто 16 серпня 1945 р. після укладення договору щодо радянсько-польського державного кордону → закріплювала кордон по «лінії Керзона» з відхиленням на 5-8 км, а на окремих ділянках із 17км і навіть 30 км відхиленням.

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р., коли відбувся обмін прикордонними ділянками → до Львівської обл. увійшли землі в районні міста Кристинополя (Червоноград), а до Польщі – території довкола міста Нижні Устрики Дрогобицької обл.

26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною - 29 червня 1945 р. Після цього компартія Закарпаття була включена до складу КП(б)У.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р. Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу. Нове розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення.

Важливим моментом переходу до мирного життя в Україні стало відновлення радянських органів державної влади. Функції законодавчого органу республіки здійснювала Верховна Рада України. Повсюдно в областях, районах, містах і селах відновлювали роботу відповідного рівня місцеві ради. Усі керівні працівники цих рад не обиралися, а призначалися.

У лютому 1947 р. в Українській РСР відбулися вибори до Верховної Ради, а у грудні 1947 р. пройшли вибори до місцевих рад.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности