Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Політична боротьба в Україні після смерті Й. Сталіна. Л. Берія та Україна.
Після смерті Сталіна 5 березня 1953 р. на горі розгорілася відчайдушна боротьба за владу, до якої долучилися члени політбюро - Л.Берія, В.Молотов, М.Булганін, М.Хрущов, Г. Маленков і Л.Каганович. Найліпші шанси вийти переможцем у цій боротьбі мали політичні діячі з найближчого сталінського оточення - Маленков, Берія і Хрущов. Причому, М.Хрущов у найближчому оточенні Сталіна не сприймався як його наступник ні по радянській, ні по партійній лінії. За його спиною не стояли могутні державні структури. Проте першою жертвою став Л.Берія, котрого заарештували в червні 1953 р. прямо на засіданні президії ЦК КПРС. Саме за Л. Берії було розпочато перший етап десталінізації: з видання указу від 27 березня 1953 р. "Про часткову амністію ув'язнених", за яким було звільнено засуджених до 5 років, лікарів, вчителів, деяких воєнних злочинців, вагітних та жінок, що мали дітей до 10 років; також скорочувався на половину термін ув'язнення для осіб засуджених за "контрреволюційну діяльність". Берію було звинувачено в намаганні поставити МВС над компартією. З санкції Булганіна арешт Берії здійснювала група військових на чолі з маршалом Г.Жуковим. Активну роль в арешті і ув'язненні Берія відіграв генерал К.Москаленко. В день арешту К.Ворошилов підписав указ президії Верховної Ради СРСР, за яким Берія позбавлявся повноважень депутата Верховної Ради, посади першого заступника голови Ради Міністрів СРСР, всіх звань і нагород. За офіційною версією в грудні 1953 р. спеціальне судове присутствіє Верховного Суду СРСР ухвалило засудити Л.Берія до розстрілу, після чого вирок було негайно виконано. Величезний розголос в суспільстві, у тому числі українському, дістав пленум ЦК КПРС який відбувся 2-7 липня 1953 р. - десталінізація. Значення не мало, що Маленков, Хрущов і всі інші члени компартійного керівництва приписали собі ініціативи Берії у звільненні сотень тисяч в'язнів ГУЛАГу, "справі лікарів" та інших резонансних карних справах. Важливим було інше: наступники Сталіна ступили на слизький для них шлях засудження репресій і реабілітації жертв, будучи самі по маківку в крові репресованих. Першим на цьому шляху підковзнувся Маленков. По-перше, він керував з секретаріату ЦК КПРС всією репресивною машиною у післявоєнні роки, до самої смерті Сталіна. По-друге, він не зумів замаскувати власні ініціативи у репресивній сфері. По-третє, користуючись власними можливостями, Берія встиг досить сильно скомпрометувати Маленкова, якщо не в суспільстві, то в компартійному середовищі, що мало набагато більше політичне значення. У червні 1953 р. пленум ЦК Компартії України звільнив із посади першого секретаря Л. Мельникова. Першим секретарем ЦК став О. Кириченко – пеший українець на цій посаді з часу заснування КП(б)У у 1918 р. 29-30 липня 1953 р. пленум ЦК Компартії України, де головував О. Кириченко, схвалив заходи ЦК КПРС щодо Берії. У Києві були заарештовані і згодом страчені співробітники Берії. У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який обрав першим секретарем ЦК Хрущова. Обрання Хрущова на цю посаду зміцнювало його становище в "колективному керівництві". Деякий час на передньому плані у цьому керівництві ще перебував Маленков. Але його авторитет підупав у 1955 р. Маленков був звільнений із посади Голови Ради Міністрів. Новим головою, за пропозицією Хрущова, обрали М. Булганіна. Становище Хрущова у керівництві країною ще більше зміцнилося.
|
