Класифікація гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 129 из 200Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

за ендоскопічними критеріями [за Savari — Miller у модифікації Tygat G. N. J. et al., 1990J

Ендоскопічна картина слизової оболонки стравоходу при ГЕРХ приведе­на на рис. 14 (кольорова вставка). Виділяють стадії ГЕРХ, що характеризують ерозивно-запальний процес слизової оболонки:

Стадія А — помірна гіперемія слизової оболонки стравоходу;

Стадія Б — видимі дефекти (ерозії), вкриті фібрином.

В 2002 р. Всесвітнім конгресом гастроентергологів у Лос-Анджелесі була запропонована клінічна класифікація ГЕРХ, згідно з якою прийнято виділяти:

— неерозивну ГЕРХ;

— ерозивний езофагіт (чи ерозивна ГЕРХ);

— стравохід Баррета, який є ускладненням ГЕРХ і характеризується замі­щенням (метаплазією) багатошарового плоского епітелію циліндричним епі­телієм шлункового чи кишечного типів.

Приклади формулювання діагнозу:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба НІ ступеня, стадія В. Хронічна виразка стравоходу.

Клініка і діагностика захворювання наведені в алгоритмі 4.8.

Алгоритм 4.8. Стандарти критеріїв діагностики гастроезофагеальної рефлюксної хвороби [12]

Клінічні критерії:

1. Основним і класичним симптомом ГЕРХ є печія при вживанні алко­голю та газованих напоїв; біль за грудиною нагадує стенокардичний біль, який виникає спонтанно в нічний час

2. Регургітація їжею (рідше повітрям) часто супроводжується кислим або гірким присмаком, а в нічний час регургітаційні шлункові маси можуть потра­пляти в дихальні шляхи і сприяти розвитку пневмонії, фарингобронхоспазму

3. Атипові симптоми: гикавка, печія язика, неприємний запах з рота, за­хворювання зубів, дисфонія, болі в грудній клітці, нічний кашель, бронхо-спазм та апное

4. Стравохідна дисфагія потребує виключення новоутворення, добро­якісних структур стравоходу

5. Загальне число епізодів гастроезофагеального рефлюкса за добу скла­дає більше 50, а тривалість їх перевищує 1 год

6. У молодому віці пацієнтів щодо ГЕРХ виконується рабепразоловий тест (однократний прийом 20 мг рабепразолу), і у разі зникнення симпто­мів ГЕРХ (позитивний тест) рекомендується лікування блокаторами прото-нової помпи без попереднього ендоскопічного дослідження. При атипових скаргах проводиться пробна терапія інгібіторами протонової помпи або 24-годинний моніторинг рН стравоходу, за результатами яких вирішується питання про діагноз і лікування

7. Ротоглоткова форма характеризується відчуттям клубка в горлі, афо­нією, болем у горлі, персистуючим кашлем, зубним болем

8. Респіраторна (бронхолегенева) форма характеризується наявністю хронічного рецидивуючого бронхіту, розвитком бронхоектазів, аспірацій-ною пневмонією, абсцесами легень, пароксизмальним нічним апное, напа­дами пароксизмального кашлю та бронхіальної астми

9. Псевдокардіальна форма характеризується тривалим сильним болем за грудиною, який посилюється в горизонтальному положенні чи при на­хилі тулуба вперед, що характерно для ерозивного езофагіту

10. Кардіальна форма характеризується болем за грудиною, що обумов­лений ерозивними змінами в стравоході, інколи може виникати рефлектор­на стенокардія в результаті рефлюкса вмісту шлунка в стравохід

Лабораторно-інструментальні критерії:

1. Зниження тиску в зоні нижнього стравохідного сфінктера нижче 9 мм рт. ст.

2. Зменшення внутрішньостравохідного рН < 4.0

3. Затримка в стравоході ізотопу більше 10 хв

4. При рентгеноскопії та ендоскопії визначають ерозивно-виразкові ураження оболонки стравоходу, послаблення перистальтики та закидання контрастної речовини зі шлунка в просвіт стравоходу, розширення стравоходу

5. При ендоскопічному обстеженні з використанням фіброгастроденоско-пії знаходять у дистальному сегменті стравоходу кругової 5 см зони пато­логічні зміни, розташовані над шлунково-стравохідним з'єднанням (ерозії, явища езофагіту)

6. Використання нітрогліцерину 0,5 мг сублінгвально або 1 мл 0,1% роз­чину атропіну п/ш при рентгенологічному дослідженні дозволяє зняти спазм м'язів стінки стравоходу і відрізнити функціональні зміни від органічних (коли ці проби негативні)

Найбільш доступним методом ідентифікації болю в грудній клітці є тест кислотної перфузії Bernstein (стравохідний провокаційний тест), коли під час дослідження в порожнину стравоходу почергово вводять рівні об'єми (60-80 мл) 0,1М розчину соляної кислоти та ізотонічного розчину хлориду натрію зі швидкістю 6-8 мл/хв. Тест вважається позитивним, якщо під час введення соляної кислоти у хворих виникають типові болі, які зникають під час введен­ня в стравохід ізотонічного розчину. Для достовірності тест повторюють двічі

Лікування ГЕРХ згідно з консенсусом GERD [2003] і даними доказової медицини наведено в алгоритмі 4.9.

Алгоритм 4.9. Стандарти лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби [12] Крок 1

Загальні заходи щодо лікування захворювання:

— часте та подрібнене харчування до 5-6 разів на добу з підвищеним вмістом білка та останнім прийомом їжі не пізніше, ніж за 3 год до сну;

— зміна способу життя;

— їжу приймати стоячи, повільна ходьба після їжі впродовж 30 хв.;

— після прийому їжі запобігати нахилу тулуба вперед і не лягати;

— уникати надмірного вживання їжі;

— уникати підняття ваги більше 8-10 кг, перенапруження черевних м'язів і роботи з нахилами тулуба вперед;

— з раціону харчування виключають продукти, які посилюють гастрое-зофагеальний рефлюкс (кава, шоколад, газові напої, цитрусові, часник, ци­буля, жири, перцева м'ята);

— виключення лікарських препаратів, які знижують тонус нижнього стравохідного сфінктера (БАБ, АК, транквілізатори, барбітурати, глюкокор-тикостероїди, холінолітики, а-адреноміметики, нітрати, теофілін, прогесте­рон; міотропні спазмолітики — но-шпа, папаверін; НПЗП — індометацин, диклофенак; наркотичні аналгетики — омнопон, промедол; контрацепти­ви — траквилар, марвелон);

— відмова від тютюнопаління та вживання алкоголю;

— нормалізація маси тіла;

— протипоказаний тісний одяг (ремені у чоловіків, грації та корсети у жінок);

— хворим бажано спати на ліжках з високим узголів'ям (під ніжки го­ловного кінця ложа підкладають бруски заввишки 10 см)

Крок 2

Лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби в залежності від стадії її вираженості (препаратами вибору є інгібітори протонової помпи)

1. При відсутності ерозивного езофагіту застосовують інгібітори про-
тонової помпи «за потребою», що скорочує кількість щоденного прийому
препарату:

— паріет (рабеиразол) по 10 мг 1 раз на день (найбільш сильно купує печію, через 8 тиж. викликає загоєння ерозій в 87-100% випадків);

— омепразол (омез) по 20 мг або лансопразол (ланзап) по ЗО мг 1 раз на добу

2. За наявності ерозивного езофагіту призначають антиангінальні, ан-
тирефлюксні препарати:

— гавіксон форте по 10 мл 4 рази на день протягом 2 тиж.;

— паріет по 20 мг 1 раз на день;

— омепразол (омез) по 40 м г або лансопразол (ланзап) по 60 мг 1 раз на добу

3. При ускладненні захворювання призначають:

— паріет по 20 мг 1 раз на день;

— омепразол (омез) по 40 мг або лансопразол (ланзап) по 60 мг 1 раз на добу;

— лансопразол (ланзап) 60 мг + мотиліум 40 мг/добу;

— гавіксон форте по 10 мл 4 рази на день протягом 2 тиж.

При різних стадіях ГЕРХ використовують монотерапію (single-agent therapy), схему «терапія, що зростає» (up-down therapy) і схему «терапія, що спадає» (step-down therapy)

«Терапія, що зростає» є, мабуть, найбільш прийнятною, оскільки пе­редбачає поступове застосування препаратів однонаправленої дії від менш ефективних до більш ефективних (антациди, Н₂-блокатори, інгібітори про­тонової помпи), а також комбіновану терапію: антациди + прокінетики, Н₂-блокатори + прокінетики тощо

«Терапія, що спадає» передбачає призначення препаратів з різним сту­пенем кислотопригнічення та прокінетиків: інгібітори протонової помпи + прокінетики; Н₂-блокатори + прокінетики [6]

Крок З

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности