Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Лікування і профілактика асциту з урахуванням результатів доказової медицини
Содержание книги
- Робоча класифікація виразкової хвороби (пептичної виразки) шлунка та дванадцятипалої кишки
- Рекомендації з діагностики та лікування Helicobacter pylori (США, 1997)
- Квадритераиія II лінії впродовж 7 днів, а при неефективності — 14 днів
- Показання до хірургічного лікування пептичної виразки
- Класифікація гастроезофагеальної рефлюксної хвороби
- Застосування прокінетиків, які стимулюють, координують моторику, посилюють перистальтику стравоходу та зменшують тонус нижньостравохідного сфінктеру, недостатньо ефективне
- Лікування ГЕРХ згідно з рекомендаціями доказової медицини
- Як забезпечити безпеку пацієнта?
- Робоча класифікація хронічних ентеритів
- Корекція ферментативної недостатності
- Синдром подразненої товстої кишки
- Алгоритм 4Л6. Стандарти лікування синдрому подразнення
- Сбалансоване лікувальне харчування
- Дискинезія (дисфункція) жовчовивідних шляхів
- Лікування дискінезії жовчовивідних шляхів
- Застосування жовчогінних засобів, які підвищують секрецію жовчі
- Класифікація жовчокам'яної хвороби
- Види вірусів гепатиту та шляхи передачі
- Алгоритм 4.27. Критерії основних лабораторних синдромів
- Маркери гепатитів В, С, О, які виявляються в різні фази інфекції гепатиту
- Що не потрібно робити для лікування хронічного гепатиту С з урахуванням рекомендацій доказової медицини
- Лікарська тактика при розвитку побічних реакцій противірусного лікування
- Алгоритм 4.28. Стандарти лікування хронічного гепатиту
- Рекомендації щодо лікувального харчування при захворюваннях печінки
- Стандарти лікування первинного біліарного ЦП з урахуванням рекомендацій доказової медицини
- Лікування і профілактика асциту з урахуванням результатів доказової медицини
- Ступені важкості печінкової енцефалопатії
- Профілактика печінкової енцефалопатії
- Наслідки дефіциту нутрієнтів ліпідної природи
- Правила формулювання діагнозу ХП
- Цюрихські діагностичні критерії хронічного панкреатиту
- Алгоритм 4.36. Стандарти лікування хронічного панкреатиту
- Антибактеріальна базисна терапія
- Як не потрібно лікувати хронічний панкреатит.
- Розділ 5. Захворювання нирок
- Схема 5.1. Основні ланки патогенезу гломерулонефриту
- Загострення — активність І, II, III ступеня.
- Синдроми, що зустрічаються при хронічному пієлонефриті
- Лабораторні критерії інфекції сечостатевого тракту (ІССТ)
- Емпірична протимікробна терапія при хронічному пієлонефриті
- Алгоритм 5.7. Клінічні критерії діагностики амілоїдозу нирок
- Алгоритм 5.9. Клінічні синдромні критерії діагностики
- Й принцип — контроль за введенням рідини
- Розділ 6. Ревматичні хвороби та дифузні захворювання сполучної тканини
- Патогномонічні ознаки ревматичного ураження клапанів
- Класифікація нпзп за ступенем селективності до цог
- М 06.9 Ревматоїдний артрит, неуточнений
- Відновлення втраченої функції опорно-рухового апарату (реабілітація). Усього 15 років тому назад препаратами вибору на ранніх стадіях РА були
- Метотрексат є ефективним, надійним препаратом, з раннім початком дії у порівнянні з іншими базисними препаратами.
- Охс — оцінка хворим стану здоров'я за ваш.
| Препарати
| Зміст стандарту
| Клас, рівень доказовості
| | | Антагоністи альдостерону
| Дієта з обмеженням натрію, застосування спіронолактону і фуросеміду є ефективними у профілактиці накопичення рідини і рецидиву асциту у пацієнтів з цирозом. Таку комбінацію препаратів рекомендують при неефективності дієти з низьким вмістом натрію (2 г/добу) для контролю асциту
|
| | | В крупних РКД виявлено, що при ЦП обмеження натрію, прийом спіронолактону і фуросеміду ефективні для контролю асциту в 90% пацієнтів. Спіронолактон застосовують у якості препарату першої лінії для лікування асциту, як препарати другої лінії застосовують спіронолактон у дозі 100 мг/добу + фуросемід у дозі 40 мг/добу (деяким пацієнтам дозу спіронолактону збільшують до 600 мг/добу) (!)
|
| | | Діуретини
| Застосуванню діуретиків у чутливих до них пацієнтів потрібно надавати перевагу перед повторними парацентеза-ми до тих пір, поки асцит не стане рефракторним до такого лікування або не приєднається інфекція
|
| | | Парацентез
| Якщо на фоні діуретичної терапії виникає ХНН, то рекомендують не приймати препарати, а зробити парацентез. При цьому слід видаляти всю асцитичну рідину (не частіше 1 разу в 2 тиж. або при наростанні задишки). Повторний парацентез — це альтернатива медикаментозній терапії
|
| | | При проведенні парацентезу у порівнянні з застосуванням діуретиків виживання пацієнтів однакове. Введення альбуміну після великих за об'ємом парацентезів (> 5 л рідини) може запобігати порушенню мікроциркуляції і ХНН (!)
| І
| | | Холести-рамін
| Зменшує шкірний свербіж, зв'язує жовчні кислоти та інші аніони. Це препарат першої лінії, який може перешкоджати всмоктуванню інших медикаментів (дигоксин, пеніцилін, пропранолол, левотироксин)
|
| | Урсодезок-сихолісва кислота
| Практично у всіх хворих на ЦП розвивається біліарна недостатність. Для поповнення дефіциту жовчних кислот у кишечнику використовують урсодезоксихолієву кислоту. Призначення її разом з кишечними антисептиками підвищує бактеріцидність жовчі і кишечного вмісту, пригнічує бактеріальний ріст в ньому, купує бродильну та гнильну диспепсію
|
| | Парацетамол застосовують у половинній добовій дозі для зменшення болю
| | НПЗП
| Відома гепатотоксичність парацетамолу, у максимальній дозі (4 г/добу) є ризик розвитку некрозу печінки при хронічному алкоголізмі
| II
| | Антибіотики
| При спонтанному бактеріальному перитоніті ефективні: норфлоксацин у дозі 400 мг/добу, ко-тримоксазол по 1 табл. 5 разів на тиж., ципрофлоксацин по 750 мг/добу
| І
| | Цефотаксим у дозі 2 г/добу попереджує розвиток бактеріального перитоніту під контролем результатів бактеріологічного дослідження асцитичної рідини
| А
| | При рано діагностованому спонтанному бактеріальному перитоніті проводиться тривала профілактична терапія норфлокса-цином або ко-тримоксазолом, що суттєво зменшує смертність
| І
| | Профілактика кровотечі із варикозно розширених вен
| Призначають норфлоксацин по 400 мг 2 рази на день протягом 7 днів перорально або ципрофлоксацин по 400 мг/добу, або амоксицилін + клавуланова кислота по 3 г/добу в/в, потім до 3 діб після зупинки кровотечі
| А
| | При виникненні бактеріальних інфекцій у пацієнтів з ЦП смертність протягом 4 тиж. значно перевищує групу контролю
| І
| | Бактеріальні інфекції сприяють розвитку повторних кровотеч
| І
| | Етіологічне лікування ЦП
| | Противірусна терапія
| Показана переважно при компенсованих вірусних ЦП. Препарат вибору при вірусних ЦП С і Д — інтерферон альфа, призначають по 3 млн ОД п/ш через день протягом 12 міс. При С-вірусному ЦП можна призначати пегіліровані інтерферони альфа-2а в дозі 90-180 мкг/тиж. або пегіліровані інтерферони альфа-2в по 0,5-1,5 мкг/тиж. у комбінації з рибавірином у дозі 800-1400 мг/тиж. При В-вірусному ЦП краще призначати ла-мівудин по 100 мг 1 раз/добу протягом 12 тиж. і більше
|
| | Вакцинація проти гепатитів А і В
| | |
| Проводиться усім пацієнтам ЦП при наявності показань
| В
| | | При гепатиті А вводять дві дози вакцини з інтервалом від 6 до 18 міс
| II
| | | При гепатиті В вводять три дози вакцини через 1 та 6 міс
| III
| | | | | | | | | | | |
ПЕЧІНКОВА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ
Термін «печінкова енцефалопатія» застосовується для характеристики як легких порушень, що виявляються за допомогою високочутливих лабораторних тестів, так і важких форм, які закінчуються печінковою комою.
Визначення. Печінкова енцефалопатія — це симптомокомплекс порушення діяльності ЦНС, який виникає при печінковій недостатності і супроводжується значними змінами свідомості.
Етіологія. Фактори, які сприяють розвитку печінкової енцефалопатії при гострих і хронічних гепатитах, цирозах печінки, новоутвореннях:
1. Значне прогресування основного захворювання.
2. Стравохідно-шлунково-кишкові кровотечі.
3. Медикаменти: прийом діуретиків (гінокаліємія, гіпомагніємія, азотемія), седативних препаратів, опіатів (в тому числі кодеїн), пентазодину тощо.
4. Вживання алкоголю.
5. Надлишкове вживання білка (тільки при важких захворюваннях печінки).
6. Інфекції: грудної клітки, сечового тракту, спонтанний бактеріальний перитоніт при асциті.
7. Параабдоменоцентез.
8. Гепатоцелюлярна карцинома.
9. Значне прогресування основного захворювання.
Основні патогенетичні ланки печінкової енцефалопатії [32, 41]:
1. Значний некроз гепатоцитів призводить до утворення церебротоксичних речовин, які надходять у кров із ШКТ і печінки: амінокислоти та продукти їх деградації (аміак, феноли, меркаптани тощо), продукти гідролізу та окислення вуглеводів (ацетон, молочна, піровиноградна та інші кислоти); продукти порушення метаболічних процесів жирів (низькомолекулярні кислоти, ГАМК тощо), несправжні нейротрансмітери (глутамін, аспарагін тощо).
2. Велике значення в утворенні церебротоксичних речовин має патологічна мікрофлора кишечника. Азотовмісні токсичні продукти можуть минати паренхіму печінки через портокавальні анастомози та сполучення між розгалуженнями воротної та печінкової вени на фоні різко зниженої детокси-каційної функції печінки.
3. Порушення кислотно-лужного стану та електролітного складу крові з розвитком дихального та метаболічного алкалозу (рідше ацидозу), гіпокаліє-мії, гіпохлоремії, гіпонатріємії, гіпомагніємії тощо.
4. Розвиток таких порушень гомеостазу та гемодинаміки, як гіповолемія, дегідратація, портальна гіпертензія та колатеральний кровоток.
5. Зміни онкотичного та гідростатичного тиску.
Провокуючі фактори виникнення печінкової енцефалопатії:
• кровотечі із варикозного розширення вен стравоходу;
• прийом седативних препаратів і транквілізаторів;
• масивна діуретична терапія;
• вживання алкоголю;
• інфекційні ускладнення;
• операції, накладання портокавального анастомозу;
• надмірне вживання тваринних білків;
• хірургічне втручання при інших захворюваннях;
• лапароцентез з видаленням великої кількості асцитичної рідини без допоміжного введення альбуміну.
Клініка та діагностика. Визначають клініко-лабораторно-інструментальні симптоми хронічних гепатів, цирозів печінки (алгоритми 4.26; 4.27)
Розрізняють 4 ступені важкості печінкової енцефалопатії, які докладно розглядаються в табл. 4.46.
Таблиця 4.46
|
Археология
Биология
Генетика
География
Информатика
История
Логика
Маркетинг
Математика
Менеджмент
Механика
Педагогика
Религия
Социология
Технологии
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
