Рис.5. Кількість осіб, які погодилися передати телефонне повідомлення

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 54 из 64Следующая ⇒

Рис.5. Кількість осіб, які погодилися передати телефонне повідомлення

Інший польовий експеримент був проведений в місті Ополє (Польща). Психологи Даріуш Доліньскі і Річард Наврат (1998) встановили, що відчуття полегшення після «емоційної хитавки», надзвичайно сильно впливає на готовність до надання допомоги[86]. Хід експерименту. Водій машини, якому нічого не відомо про плани експериментаторів, на декілька хвилин незаконно припаркував свою машину. Повернувшись, водій виявив під «двірником», там, де зазвичай залишають квитанції для сплати штрафу, листок паперу. Він бере папір в руки і з полегшенням розуміє, що це не штраф, а реклама. У цей момент до нього підходить студент університету і просить приділити йому 15 хвилин для інтерв'ю, яке допоможе йому «завершити роботу над маґістерською дисертацією». Експериментаторів тут цікавило : Чи вплине на реакцію водія те відчуття полегшення, яке він тільки що пережив? Чи буде він більш схильним допомогти студентові? Експериментатори дослідили схильність надати допомогу студентові  у трьох ситуативних групах водіїв (рис.5).  

Рис.5. Кількість водіїв, які погоджувалися надати допомогу

Результати експерименту наступні. Більше половини водіїв, зрозумівши, що їх страх штрафу марний, з готовністю погодилися «допомогти студенту». Це приблизно вдвічі більше, ніж охочих допомогти серед тих водіїв, хто або взагалі не виявляв під «двірниками» ніяких «підозрілих» папірців (контрольна група), або виявляв їх просунутими в двері машини (де зазвичай не залишають штрафних квитанцій).

Отже, надання допомоги іншим покращує поганий настрій і посилює хороший. Гарний настрій, як показали експерименти  у свою чергу, сприяє позитивним думкам і позитивній самооцінці, які налаштовують людей на хороші вчинки. Люди, що перебувають у хорошому настрої після отримання подарунка або збуджені своїм успіхом, більш схильні до позитивних думок і до позитивних асоціацій, які викликають добрі справи. Люди, які позитивно мислять, більш схильні до просоціальних дій.

Вплив особистісних якостей на схильність допомагати. Впродовж багатьох років соціальні психологи безуспішно намагалися виявити ту єдину рису особи, яка мала б вирішальний вплив на вияв альтруїстичної поведінки. Була виявлена не дуже сильна кореляція між схильністю допомагати та певними особистісними якостями, зокрема потребою в соціальному схваленні. Проте, в цілому, особистісні тести виявилися непридатними для виявлення альтруїстів, що остаточно підтвердив Дж.Дарлі (1995). Установки і досліджувані особистісні якості рідко прогнозують конкретні вчинки, оскільки в експериментах вивчається «короткотривалий» альтруїзм, на відміну від «довготривалого» альтруїзму особистостей, для яких він був способом життя (яскравий приклад мати Тереза).

Але якщо йдеться про «набір ситуацій», то в них установки і вимірювані особистісні якості прогнозують поведінку точніше. Персонологи (дослідники психології особистості) виявили індивідуальні відмінності в тому, що стосується надання допомоги. Вони показали, що ці відмінності зберігаються з часом, і що їх помічають ті, з ким люди спілкуються. Крім цього, вони зібрали інформацію про характерні ознаки поєднань особистісних якостей, які роблять людей схильними до альтруїзму. Такими є емоційні, емпатичні та соціально активні люди. І нарешті, було з’ясовано як конкретні люди реагують на конкретні ситуації. Особи з високим рівнем самоконтролю, чутливі до очікувань інших є схильними до надання допомоги, якщо вважають, що вона буде соціально винагородженою.

Взаємодія особи і ситуації стала предметом вивчення 172 досліджень, в яких порівнювалися 50 000 досліджуваних (чоловіків і жінок) стосовно їх готовності допомагати. Здійснивши такий метааналіз, Еліс Іглі і Морін Кролі[87] пришли до наступного висновку: чоловіки, опинившись в потенційно небезпечній ситуації, коли незнайомій людині потрібна допомога (наприклад, проколена шина або падіння у вагоні метро), допомагають частіше. Але в ситуаціях, в яких не йдеться про життя або смерть (наприклад, потрібно витратити особистий час на добродійні акції), жінки дещо чуйніші. Відтак в різних ситуаціях ґендерні відмінності виявляються по-різному.

Релігійність особи та про соціальна поведінка. У розглянутих вище дослідженнях в центрі уваги вчених опинялися спонтанні прояви альтруїзму. Релігійність надійніше прогнозує поведінку людини, коли йдеться про надання довготривалої допомоги в межах волонтерських організацій бідним, людям похилого віку, інвалідам, хворим на СНІД тощо. Релігійні студенти присвячують більше часу допомозі товаришам, хворим, участі в акціях за соціальну справедливість, ніж їх нерелігійні товариші. Впродовж років (1984-1992) Інститутом Джорджа Геллапа проводилося дослідження впливу релігійності особи на схильність допомагати (рис. 6).

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров