Характер суспільних змін і перетворень, безпосередня участь в революційних (або контрреволюційних) рухах, складні процеси формування громадської думки – все це також важливі чинники, які відображаються на психологічних характеристик великих груп. Тому є с

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 64Следующая ⇒

         Характер суспільних змін і перетворень, безпосередня участь в революційних (або контрреволюційних) рухах, складні процеси формування громадської думки – все це також важливі чинники, які відображаються на психологічних характеристик великих груп. Тому є сенс говорити про необхідність соціально-психологічного аналізу великих соціальних груп, а також масових процесів і соціальних рухів.

   Соціально-психологічний та соціологічний підходи до вивчення груп. Соціальні групи активно вивчаються соціологією. Слід розрізняти соціологічний та соціально-психологічний підходи до вивчення груп. Соцологічний підхід дозволяє віднайти критерій відмінності (диференціації) груп,  вказати їх місце та роль у соціумі, співвідношення осіб, які до неї входять тощо. Іншими словами, соцологія здійснює макроаналіз групи. Соціальна психологія здебільшого зосереджується на „мікроаналізі” групи. Соціально-психологічний підхід дозволяє збагнути як впливає група на погляди, установки, цінності та що означає група для людини, які характеристики групи є значимими для неї.

Критерії побудови класифікації груп.  Вснують різноманітні критерії класифікації груп: рівень культурного розвитку (просоціально та асоціально орієнтовані групи); тип структури (формальні – неформальні); завдання та функції групи (навчальні, виховні, трудові тощо); типи контактів у групі (згуртовані, конфліктні); тривалість існування групи (короткочасні, довготривалі); особливості її формування (дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи); доступність членства (легальні, таємні) в групі тощо. За характером діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'я­заною груповою діяльністю.

     Загальна класифікація груп.  В соціальних, природничих науках групи диференціюють за кількістю населення, яке вони обєднують гіпергрупи (населення планети, або її окремих метериків); супергрупи (великі за чисельністю населення країни – Китай, Індія, США тощо та великі міжнародні організації (наприклад, НАТО); декагрупи (окремі держави – Велика Британія, Франція, Україна тощо та спільнот окремих республік у складі держави (Росія) чи штатів (США). В психологічній науці доволі усталеною є класифікація, зображена на рис.1.

Рис.1.Загальна класифікаія груп, що вивчаються соціальною психологією

За характером взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності та ін.) і включають до себе людей, які реально між собою не взаємодіють. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, між якими існують реальні стосунки взаємодії і спілкування. Реальні групи у свою чергу поділяються на  природні (прикладом такої групи є сім'я) та лабораторні.

У соціальній психології прийнято розрізняти великі та малі групи. Болгарський дослідник Любен Деснев називає великі групи „дистантними”, малі – „контактними”[26]. Відміність між великим та малими групами є не тільки в кількості учасників груп, а й можливості безпосереднього спілкування. У великих групах взаємодія здійснюється задопомогою засобів масової комунікації, а в малих групах – шляхом безпосерднього спілкування, трансакцій.

Класифікації великих груп. Це спільність людей, яка виокремилася за певними соціальними ознаками (клас, нація, суспільні страта). До великих груп належать спільноти людей, об’єднані спільною діяльністю (релігійна конфесія, політична партія тощо). Метагрупи – це підприємства, невеликі громадські організації, навчальні заклади та ін. Середні групи – це відносно великі громадські організації та навчальні заклади, територіальні спільності (мешканці одного міста, району, села, селища). У свою чергу "великі" та „середні” в кількісному відношенні утворення людей розділяються на два види:

· довготривалі групи, що склалися в ході історичного розвитку суспільства та займають певне місце в системі суспільних відносин – етнічні групи, нації, суспільні страти, професійні групи, статево-вікові (з цієї точки зору як група можуть бути розглянуті, наприклад, молодь, жінки, літні люди тощо);

· короткотривалі групи, що виникли стихійно – натовп, публіка, аудиторія.

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, яких немає в малих групах. Це – звички, звичаї і традиції. Розглянуті в єдності особливості життєвої позиції таких груп разом із специфічними регуляторами поведінки дають таку важливу характеристику, як спосіб життя групи. Його дослідження припускає вивчення особливих форм спілкування, особливого типа контактів, що складаються між людьми. В рамках певного способу життя набувають особливого значення інтереси, цінності, потреби. Не останню роль в психологічній характеристиці названих великих груп грає часто наявність специфічної мови. Для етнічних груп – це національна мова, її діалекти. Зокрема для професійних груп характерним є „фахова мова”, для такої вікової групи як молодь – „молодіжний сленг”.

Формальні та неформальні групи. За критерієм організації влади, типу керівництва групи поділяються на формальні та неформальні (неофіційні) групи. Вони можуть стосуватися на підгрунті лише великих, а й  малих груп. Останні є невеликими обєданнями людей, між членами яких існують безпосередні контакти, а також ієрархічна структура відносин (лідерства, авторитетності, симпатії, антипатії) і підпорядкування.

Формальні групи характеризуються діловими стосунками і створюються на підставі розпорядження, штатного розкладу та ін. Наприклад, студентська академічна група, екіпаж літака, релігійна організація тощо) Відтак формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності. Для них характерні юридично зафіксований статус, нормативно визначені структура (керівництва та підлеглості), права та обов'язки її членів[27].

Неформальна група утворюється на основі емоційної привабливості (симпатії, дружби), спільних інтересів і захоплень. Неформальна влада визнається, підтримується членами без формальної фіксації. Група не має юридичного статусу, взаємовідносини у ній законодавчо не регулюються. Наприклад, група батьків, що збираються обговорити проблеми виховання дітей-інвалідів, групи самопомочі, зібрання пошановувачів українських пісень тощо. Відносини у формальних групах можуть бути різними: позитивні, негативні, вкрай рідко – індиферентні. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними. Формальна група може переростати у неформальну (люди споріднюються).

Організовані та неорганізовані групи. За способом утворення розрізняють організовані та неорганізовані групи. Організовані групи утворюються під впливом тимчасових спільних устремлінь, почувань, настроїв та дій. Неорганізовані групи виникають стихійно, випадково, не мають структури, без постійно узгоджуваної діяльності, без чітко усвідомленої більшістю учасників мети. Неорганізована група може набувати елементів організованості. Наприклад, на складнопрогнозовані дії натовпу все таки впливає „невидимий” раціональний центр – лідер, згодом такий натовп може трансформуватися в якусь нелегальну, напівпідпільну організацію.

 Референтні групи та групи причетності. За значущістю для особистості можна виділити референтні групи та групи причетності. Референтна група − це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Ця група виконує дві функції − нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в тому, що така група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція виражається в тому, що референтна група стає еталоном, відносно якого індивід оцінює себе та інших. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.

             Такою первинною референтною групою для людини є громада. Первинне значення громади в тому, що вона є спільнотою родичів та сусідів, яка проживає й господарює на певній території (селищі, місті і т.д.) та виробляє певні правила співжиття, його захисту від внутрішньої та зовнішньої деструкції. Громада є старшою за державу, «лежить» в її основі. Держава не є «надбудовою» над громадою, вона нею розбудовується. Відтак держава є однією з структурно-функціональних конструкцій в системі «суспільство», необхідних для існування громади (сукупності громад), а не лише у «зовнішньому», міжнародному вимірі.

      Нині поняття «громада» застосовують не лише до етнічних, національних груп, а й до мешканців певного району/регіону (територіальна громада), неформальних/недержавних об’єднань людей за інтересами (від хоббі – до суспільно значущих). Сучасні громади є динамічними за своїм складом, де соціальна мобільність людей (міґрація) обумовлює входження щораз нових членів, які добровільно беруть на себе відповідальністю за долю громади.

        Дієвість громад значною мірою визначає розвиток громадянського суспільства. Це спільнота свідомих, активних, відповідальних громадян. Громадянське суспільство не є окремою від держави «соціальною будівлею» (чи альтернативною державі) – якраз активні громадяни здатні побудувати і громадянське суспільство, і свою демократичну державу. Громадянське супільство – це  політичні партії, громадські об’єднання, клуби, ЗМІ, механізми виборчого процесу, політична культура, політичне представництво тощо.

   Специфіка формування груп в постколоніальному світі. В останній чверті ХХ ст.у соціогуманітарнй науці зявилася теорія постіндустріального суспільства, яка характеризує нові соціально-економічні реалії. Вони позначаються поширеністю глобальної економічної системи у вигляді транснаціональних корпорацій. Філії цих корпорацій розбудовуються в постколоніальних країнах. Здебільшого це країни «третього світу» де, з одного боку, панує безробіття, з іншого, – примусова праця. За оцінками Міжнародної організації  праці (МОП) понад ¾ з 12,3 млн. невільних працівників трудяться в Азії, де жертвами примусової праці, торгівлі людьми та інших форм сучасного рабства є 9,5 млн. людей[28]. Г.Діркс виокремлює три види груп, які добре відображають сучасні соціально-економічні реалії.

1. Група «примусу» (коли в учасника забирається ініціатива, творчість та вимагається за мінімальну заробітню плату повний послух). Здебільшого це групи системи управління чи економіки (бригади на підприємстві, майстерні тощо). Саме вони є типовими для країн перехідного періоду та нерозвинутих країн «третього світу». Становлення цих груп пов’язане з процесами глобалізації, зокрема з економічною експансією з боку міжнародних корпорацій, створення ними дочірніх філій у постколоніальних регіонах.

2. «Добровільна» група. Типові для розвинутих країн, в яких особа може змінювати групу з метою досягнення максимальної відповідності  особистісним прагненням професійного росту та творчості.

 3. «Кліка» (злочинців, політиканів, мафіозі) – група, що переслідує протилежні великим спільнотам цілі, часто егоїстичні та характеризується «особливою» мораллю, інтересами, жорсткою груповою дисципліною.  

Отже, соціальна психологія має вибудувану класифікацію груп. Разом з тим, розвиваючи зв’язки із суміжними науками, передусім соціологією, соціальна психологія відстежує специфіку формування та виникнення груп в нових обставинах розвитку постіндустріального суспільства.

Великі соціальні групи

 Поняття та види великих соціальних груп. Це великі за чисельністю учасників об’єднання людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями проявів масової психіки і на відміну від малих груп не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, виробляються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції тощо.

До великих груп відносяться соціальні страти, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо. Соціологи як провідну ознаку великих соціальних груп, розглядали їхні потреби й інтереси. У даному випадку потреби й інтереси виступають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально-психологічні явища. Міра задоволення потреб великих соціальних груп виражається коефіцієнтом їхньої життєстійкості. У свою чергу коефіцієнт життєстійкості визначається шляхом урахування різних показників: середньої тривалості життя, дитячої смертності, якості продуктів, концентрації підприємств важкої промисловості на одиницю території, відсоток бюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін.

    Структура психології великої соціальної групи. Структура вміщує низку елементів. У широкому сенсі це – різноманітні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани, подібно до того, як цими ж елементами володіє психіка окремої людини. Майже всі дослідники (Г.Г.Ділігенський, А.І.Горячева, Ю.В.Бромлей тощо) виокремлюють дві складові частини  структури великої соціальної групи:  1) психічний склад як стійке утворення (до якого можуть бути віднесені соціальний або національний характер, звичаї, традиції, віра тощо); 2) емоційна сфера як динамічне утворення (потреби, інтереси, настрої). Психолог М.Й.Варій виокремлює поняття соціальної психіки групи. До її структури входять групові взаємовідносини, групова думка, колективні традиції, групові норми, групові настрої і почуття, групові ціннісні орієнтації тощо. Окремими підструктурами соціальної психіки є соціальна, духовно-перцептивна, емоційна та вольова єдність. Відносно самостійною підсистемною соціальної психіки виступає також суспільна свідомість, а також ті явища, які породжуються несвідомістю, підсвідомістю, свідомістю і надсвідомістю[29].

Інтереси соціальних груп - це таке соціально-психологічне явище, що відіграє вирішальну роль в інституціоналізації суспільства. Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретної соціальної групи і служить задоволенню її потреб. Саме цим визначаються відносини між соціальними групами. Інтереси одних соціальних груп далеко не завжди узгоджуються з інтересами інших.

Групова думка (як форма громадянської думки) виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьох країн, важливою формою урахування громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед інших ка­налів відображення громадської думки можна назвати: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфес­тації, всенародне обговорення. Групова думка становить привселюдно виражене і розповсюджене судження, що несе в собі оцінку й ставлення до якої-небудь події, яка становить інтерес для спільноти.Форми прояву групової думки: а) оцінка, скарги; б) поради, поба-жання, схвалення; в) невдоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест.

Проблема співвідношення психологічних характеристик великої групи та індивіда. У загальному вигляді ця проблема розв'язується так: психологічні характеристики групи є тим типовим, що характерне всім індивідам. У соціологічному аналізі, наприклад, робляться спроби сконструювати особливий соціальний тип особи, властивий деякій соціальній групі. Поняття «соціальний тип особи» може бути віднесено до характеристики типового представника якої-небудь професії (тип вчителя, наприклад), або епохальної вікової групи, («молода особа XX століття» тощо).

Як справедливо зауважує Г.Андреєва, «психічний склад» соціальної групи і «психічний склад» осіб, що в неї входять, не співпадають повністю[30]. Для формування психології соціальної групи домінуючу роль відіграє колективний досвід, зафіксований в знакових системах (мові), а цей досвід не засвоюється повною і однаковою мірою кожною особою. Міра його засвоєння поєднується з індивідуальними психологічними особливостями, тому тільки «частина» психології особи «входить» в соціальну психологію групи.

 Індивідуальна психіка входить до системи соціальної психіки, є її мікрочастинкою та своєрідним «генератором енергії». В той самий час, соціальна психіка «присутня» в індивідуальній, як внутрішній психологічний досвід зовнішнього (колективного, спільного): переживань, відчуттів, сприймань, вольових, духовних і соціальних зв’язків, почуттів тощо. Відбувається постійний взаємовплив соціальної психіки і психіки індивідів через соціальну психіку групи.

Методи дослідження психології великих соціальних груп. Оскільки типові риси психології великих соціальних груп закріплені в традиціях і звичаях, соціальній психології доводиться в даному випадку вдаватися до використання методів етнографії, якій властивий аналіз деяких продуктів культури. Якщо пригадати пропозиції В.Вундта щодо вивчення мови, міфів і звичаїв для пізнання «психології народів», то стане ясним, що на зорі свого виникнення соціальна психологія зверталася до проблеми використання таких методів. Однією з сучасних форм застосування таких методів є так звані міжкультурні (порівняльні) дослідження.

У вивченні психології великих соціальних груп можуть застосовуватися і методи, традиційні для соціології, включаючи різні прийоми статистичного аналізу. Результати досліджень, виконаних за допомогою таких прийомів, не завжди розкривають причинно-наслідкові зв'язки; у них, швидше, описуються деякі функціональні залежності, які дозволяють одержати значущі кореляції. Тип так званого кореляційного дослідження в соціальній психології доречний і допустимий перш за все при вивченні психологічних характеристик великих груп. Окрім названих методів дослідження, при вивченні великих груп соціальна психологія використовує також прийоми, прийняті в мовознавстві, наприклад, наративи (розповіді про екстремальні соціальні ситуації, війни, катаклізми)[31]. Це має значення для з’ясування колективної пам’яті, специфіки сприйняття та уявлень різних соціальних груп.

Істотний внесок в дослідження психології великих соціальних груп внесений концепцією «соціальних уявлень», розробленою у французькій соціологічній школі (С.Московічі). Вона значною мірою претендує на те, щоб запропонувати одночасно метод дослідження великих груп. Соціальні уявлення – це буденне уявлення якої-небудь групи про ті або інші соціальні явища, тобто спосіб інтерпретації і осмислення повсякденної реальності. За допомогою соціальних уявлень кожна група будує певний образ соціального світу, його інститутів, влади, законів, норм. Соціальні уявлення – інструмент не індивідуального, а саме групового соціального пізнання. Створене групою соціальне уявлення сприяє інтеґрації групи, як би «виховуючи» свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, тобто сприяючи формуванню групової ідентичності. Соціальні уявлення, породжені групою, достатньо довготривалі, вони можуть передаватися з покоління в покоління, хоча при певних обставинах можуть, звичайно, і мінятися з часом. Ця концепція допомагає точнішому визначенню такого поняття як менталітет (інтеґральна характеристика деякої культури, в якій відбито своєрідність бачення і розуміння миру її представниками, їх типових «відповідей» на картину миру). Представники певної культури засвоюють схожі способи сприйняття миру, формують схожий образ думок, що і виражається в специфічних зразках поведінки («менталітет інтелігенції», «менталітет підприємця» тощо).

Особливості психології соціальних страт.«Психічний склад» страт виявляється в певному способі поведінки і діяльності, на підставі якої можна реконструювати ті норми, якими керується дана соціальна група, займаючи певне місце (здебільшого економічне) в суспільній ієрархії. Психічна реальність страти виявляється в соціальному характері. З традицій інших наукових дисциплін – історії, філософії, культурології, літератури (твори Бальзака, Драйзера, Франка тощо) – можна черпнути великий матеріал щодо проявів різних рис соціальної вдачі людей, що особливо виявляються особливо в поворотні епохи історичного розвитку. Термін "соціальний характер" широко представлений в працях неофрейдистского напряму, зокрема в роботах Е. Фромма[32]. Для нього соціальний характер – це сполучна ланка між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства. Форми соціального характеру не прив'язані у Фромма до певних соціальних страт, але співвідносяться з різними історичними типами самовідчуження людини – з людиною епохи раннього капіталізму («накопичувальний тип»), епохи 20-х рр. XX століття («ринковий тип», пов'язаний з суспільством «тотального відчуження») тощо.

Психічний склад великих груп розкривається у звичках і звичаях, а також в традиціях. Аналіз звичок і звичаїв є власне соціально-психологічною проблемою. Методи дослідження цієї проблеми близькі до традиційних психологічних методів, оскільки тут можливо використання методик спостереження, аналізу продуктів діяльності.

Психологічні особливості етнічних груп.Іншим прикладом великих соціальних груп, значущих в історичному процесі, є різні етнічні групи. Деякі автори розглядають етнопсихологію як складову частину соціальної психології. Після В.Вундта в психології виникло багато нових підходів до вивчення цієї проблеми, головним серед яких з'явився підхід, розвинений в рамках культурної антропології.

Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значущим для соціальної психології чинником тому, що вона фіксує певні характеристики того мікросередовища, в умовах якого формується особа. Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу. Засвоєння цього досвіду є найважливішим змістом процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, перш за все через сім'ю і школу, особа у міру розвитку залучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, перш за все національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. Відповідно до традиції, що склалася в соціальній психології великих груп, в психології етнічних спільнот виокремлюють: 1) психічний склад (національний, етнічний, характер, темперамент, традиції і звичаї; 2) емоційна сфера, національні або етнічні почуття. Тут йдеться не стільки про якісь «набори» рис, скільки про ступінь вираженості тієї або іншої риси в цьому наборі, про специфіку її прояву. Недаремно література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча відчуття гумору властиве, природно, не тільки англійцям), італійської експансивності (хоча в не меншому ступені експансивними є і іспанці) тощо.

   Механізми міжгрупової перцепції. Ціла низка явищ, що ускладнюють дослідження специфіки національного характеру, виникають на рівні соціальної перцепції, яку досліджував В.Агеєв («Психологія міжгрупової взаємодії», 1990). Термін „соціальне сприйняття” в сучасній психології означає процеси сприймання соціальних об’єктів, а саме людей, самого себе, групи та спільноти, ситуації соціальної взаємодії. В історії соціальної психології висувалося немало концептів для пояснення специфіки соціального сприйняття. Наприклад: ідентифікація (процес уподібнення себе іншому, ототожнення з іншим); емпатія (емоційне проникнення у внутрішній світ іншого, почуття, думки, очікування, прагнення); децентрація (здатність прийняти точку зору іншого, відійти від егоцентризму); каузальна атрибуція (процес приписування причин, що пояснюють поведінку іншої людини або соціальних подій). Одні з цих механізмів забезпечують міжособистісне сприймання, інші – міжгрупове[33].

  Розглянемо консервативні міжгрупові механізмами соціальної перцепції:

1. внутрішньогруповий фаворитизм – тенденція підтримувати у соціальному сприйнятті членів власної групи (вікової, статевої, навчальної тощо) в противагу (інколи не на користь) іншій.

2. фізіогномічна редукція – складність ідентифікації представників іншої соціокультури, коли зовнішньо ці представники здаються подібними до ілюзії повної ідентичності. В кожній культурі є специфічні способи („ключі”) для сприйняття („прочитання”) зовнішності іншої людини, які формуються в онтогенезі ( в процесі засвоєння традицій, звичок тощо). Ці ключі допомагають швидко орієнтуватися, коли застосовуються в межах власної культури. Для представника чужої соціокультури фізіономічна редукція може бути бар’єром пізнання іншої людини.

3. стереотипізація – спрощення, схематизація сприйняття соціальної реальності. Стереотип – це готові уявлення, якими люди оперують без об’єктивних на те підстав.

Найчастіше етнічний стереотип виникає із-за обмеженості міжетнічного спілкування: риси, властиві одиничним представникам іншої етнічної групи, розповсюджуються на всю групу. Навіть при нейтральному ефекті всякий етнічний стереотип означає приписування етнічних ознак представникам інших етнічних груп, тобто сприяє розповсюдженню "приблизних", неточних характеристик, що робляться упередженнями. Необхідно розрізняти соціально-психологічний механізм виникнення етнічних стереотипів і можливі політичні спекуляції, побудовані на цій основі.

 Види стихійних груп. Серед стихійних груп в соціально-психологічній літературі найчастіше виділяють натовп, масу, публіку. Історія соціальної психології певною мірою "розпочиналася" саме з аналізу таких груп (Ле Бон, Тард). Натовп – це контактна, неорганізована спільність, яка характеризується високим ступенем конформізму індивідів, котрі діють емоційно і відносно одностайно. Натовп чинить сильний психологічний тиск на індивідів. У натовпі, в умовах анонімності, відбувається розчинення індивідуальної відповідальності її членів. Соціально-психологічні особливості натовпу:

• підвищення групової суґестивності (навіюваності) й зниження

ефективності дії механізмів контрнавіювання;

• підвищення емоційності сприйняття дійсності;

• придушення почуття відповідальності за власні вчинки;

• поява відчуття сили й усвідомлення анонімності.

Масове спілкування, що має властивість психологічного впливу, чинить вплив на поведінку і діяльність учасників натовпу. Основним засобом психологічного впливу, який здійснюється учасниками натовпу, є слово, причому в основному експресивна, емоційна лексика: крик, свист, заклики та ін.

 Психологічні механізми натовпу. На початку ХХ ст. зросло зацікавлення натовпом серед науковців. Основні концепції стосовно механізмів  натовпу належать Ле Бону[34] та Тарду. 

 Зараження з давніх пір досліджувалося як особливий спосіб дії, що інтеґрує великі маси людей, особливо у зв'язку з такими явищами, як релігійний екстаз, масові психози тощо. Феномен зараження був відомий, мабуть, на ранніх етапах людської історії: масові спалахи різних психічних станів, що виникають під час ритуальних танців, спортивного азарту, ситуацій паніки і ін. Найбільш загально зараження можна визначити як несвідому мимовільну схильність індивіда до певних психічних станів. Воно виявляється не як усвідомлене перебирання якоїсь інформації або зразків поведінки, а через передачу певного емоційного стану, або "психічного настрою"[35].

Особливою ситуацією, де посилюється дія через зараження, є ситуація паніки. Паніка виникає в масі людей як певний емоційний стан, що є наслідком дефіциту або надлишку інформації про незрозумілу й страшну новину. Етміологічно „паніка” йде від імені грецького бога Пана, покровителя пастухів. Він викликав своїм гнівом безумство стада, що кидалося у вогонь або прірву. Паніка відноситься до таких явищ, які надзвичайно важко піддаються дослідженню. Дослідження паніки залишаються на рівні описів, зроблених після її піку.

 Навіювання є одним з основних способів психологічного впливу особистості чи групи на інших учасників за допомогою передачі різних по змісту повідомлень (домовленостей, погроз, чуток, шантажу). Навіювання завжди вербальне. Воно — свідома діяльність з боку суб'єктів впливу.

Явище навіювання досліджується в психології дуже давно, правда, значною мірою воно вивчене у зв'язку з медичною практикою або з деякими конкретними формами навчання. Навіювання, "суґестія", як соціально-психологічне явище володіє глибокою специфікою, тому правомірно говорити про особливе явище "соціальної суґестії". При аналізі навіювання як специфічного засобу впливу зацікавлює питання про співвідношення навіювання і зараження. У літературі немає однозначної відповіді на це питання. Для одних авторів навіювання є одним з видів зараження разом з наслідуванням, інші підкреслюють відмінності навіювання від зараження, які зводяться до наступного: 1) при зараженні здійснюється співпереживання великою масою людей загального психічного стану, навіювання ж не пропонує такої "рівності" в співпереживанні ідентичних емоцій. Процес навіювання має односторонню спрямованість – це не спонтанна тонізація стану групи, а персоніфікована, активна дія однієї людини на іншого або на групу; 2) навіювання, як правило, носить вербальний характер, тоді як при зараженні, окрім мовної дії, використовуються і інші засоби (вигукування, ритми і ін.)

Навіювання відрізняється від переконання тим, що безпосередньо викликає певний психічний стан, який не потребує доказів і логіки. Переконання, навпаки, побудоване на тому, щоб за допомогою логічного обґрунтування добитися згоди від людини, що приймає інформацію. При навіюванні ж досягається не згода, а просто ухвалення інформації, засноване на готовому висновку, тоді як у разі переконання висновок повинен бути зроблений таким, що приймає інформацію самостійно. Тому переконання є переважно інтелектуальним, а навіювання – переважно емоційно-вольова дія.

Метод навіювання виступає як метод своєрідного психопрограмування аудиторії, тобто відноситься до методів маніпулятивної дії. Особливо очевидним є застосування цього методу у області реклами. Тут розроблена особлива концепція "іміджу", який виступає як ланка в механізмі суґестії. Імідж – це специфічний "образ" сприйманого предмету, коли ракурс сприйняття умисне зміщений і акцентуються лише певні сторони об'єкту. Практика створення іміджу використовується не тільки в рекламі, але і в політиці, наприклад в період виборчих кампаній. У масовій поведінці стихійних груп імідж висунутих натовпом лідерів також набуває великого значення як чинник психологічної дії, що здійснює шляхом навіювання регуляцію поведінки маси людей.

 Наслідуваннятакож відноситься до механізмів функціонування натовпу. Розробка ідей про роль наслідування в суспільстві характерна для концепції Г.Тарда. Розрізняють декілька видів наслідування: логічне і позалогічне, внутрішнє і зовнішнє, наслідування-мода і наслідування-звичай, наслідування всередині однієї соціальної спільноти і наслідування однієї групи іншою. Аналіз цих різних видів наслідування дозволив сформулювати закони наслідування, серед яких, наприклад, такі: наслідування здійснюється від внутрішнього (сутнісного) до зовнішнього (поведінкового), тобто внутрішні зразки викликають наслідування раніше, ніж зовнішні: релігійною вірою проймаються раніше, ніж релігійними обрядами; крім того, нижчі за соціальним статусом наслідують вищих, бідніші – багатших, провінція – центр тощо.

Дослідження механізму наслідування також були предметом спеціальної теорії наслідування, розробленою в рамках когнітивно-поведінкової орієнтації Н.Міллером,Д.Доллардом і А.Бандурою. Очевидно, що все ці три способи наслідування можуть виявлятися і в ситуації масової поведінки. В даному випадку механізм наслідування виступає в тісному зв'язку з механізмами зараження і навіювання.

                                              Соціальні рухи

Поняття та різновиди соціальних рухів. Соціальні рухи– це особливий клас соціальних явищ, який повязаний з аналізом психологічної характеристики великих соціальних груп і масової стихійної поведінки. Соціальний рух є достатньо організованою єдністю людей, що ставлять перед собою певну мету, як правило, пов'язану з якою-небудь зміною соціальної дійсності. Соціально-психологічними ознаками масових рухів є: а) відсутність організованості; б) слабка взаємодія між членами; в) анонімність. 

Різновиди соціальних рухів. Соціальні рухи розрізняють за критерієм теориторіального охоплення : ґлобальні (боротьба за мир, за роззброєння, проти ядерних випробувань, за охорону навколишнього середовища тощо); локальні, які обмежені або територією, або певною соціальною групою (за рівноправ'я жінок, за права сексуальних меншин тощо); реґіональні з суто прагматичною метою (за зміщення з посади кого-небудь з членів адміністрації муніципалітету тощо). За критерієм новотворчоті масові рухи класифікують як «реформаторські» та «революційні». Крім того розрізняють:

· національно-культурні рухи. Їхньою метою є вивчення і популяризація традицій минулого, відродження, збереження і розвиток відповідних культур, ремесел, соціально-етнічної самобутності;

· професійні рухи, наприклад, асоціація «Анти-СНІД». Створюються вони, як правило, з метою об'єднання зусиль фахівців у деякій галузі, наприклад, для поширення і розвитку конкретного напряму діяльності. До рухів такого типу належать асоціації людей, які опинилися у складному становищі з певної причини та об'єдналися для взаємодопомоги;

· культурно-виховні рухи, зокрема, «Світ через родину» та ін.;

· фонди та комітети підтримки, які побудовані за професійною ознакою та за ознакою благодійної організації.

Загальні риси соціальних рухів :  завжди заґрунтовані на певній громадській думці, яка готує соціальний рух; метою руху є зміна ситуації, або в суспільстві, в регіоні,  в конкретній групі; в процесі організації руху формулюється його програма, де вказані засоби, які можуть бути використані для досягнення мети;  рух реалізується в різних формах масової поведінки, включно демонстрації, маніфестації, мітинги, з'їзди тощо[36].

Надзвичайно важливими, з погляду соціальної психології, є три наступні питання: механізми приєднання до руху, співвідношення думок більшості і меншості, характеристика лідерів.

Механізми приєднання до руху можуть бути пояснені через аналіз мотивів учасників. Вони бувають: фундаментальні, які визначаються умовами існування конкретної соціальної групи, її статусом, стійким інтересом по відношенню до якого-небудь явища, політичного рішення, законодавства; актуальні, які породжені проблемною ситуацією, суспільним інцидентом, новим політичним актом. Останні більшою мірою обґрунтовані емоційними реакціями на те, що відбувається в суспільстві або групі. Від співвідношення фундаментальних і актуальних мотивів в значній мірі залежать ґрунтовність і «міцність» руху, прогноз на успішне виконання цілей.

Приєднання прихильників до руху здійснюється різними шляхами: у локальних рухах це може бути рекрутування «на вулиці», коли організовується збір підписів на користь якої-небудь акції. У глобальних рухах рекрутування відбувається в тих групах, в яких народилася ініціатива. Так, в русі за громадянські права ініціаторами можуть бути люди, що незаконно потерпіли, піддалися репресіям; в русі «Педагоги за мир» ініціатори – професійна група  тощо.

Теорії, що пояснюють причетність до руху. Теорія відносної депривації стверджує, що людина має потребу досягнення якої-небудь мети у тому випадку, коли вона не абсолютно позбавлена якогось блага, права, цінності. Іншими словами, потреба ця формується через порівняння свого становища (або своєї групи) до становища інших. Інша теорія – мобілізиція ресурсів – робить акцент на більш «психологічних» підставах приєднання до руху. Тут затверджується, що людина керується потребою більшою мірою ідентифікуватися з групою, відчути себе частиною її, тим самим відчути свою силу, мобілізувати ресурси.

Співвідношення позицій більшості і меншості в соціальному русі. Ця проблема є однією з центральних в концепції С.Московічі. Враховуючи неоднорідність соціальних рухів, об'єднання в них представників різних соціальних груп, а також специфічні форми дій (високе емоційне напруження, наявність суперечної інформації), можна припустити, що у всякому соціальному русі є актуальна проблема виштовхування "незгідних", радикальніших, рішучіших. Іншими словами, в русі легко позначається меншість. Неврахування позиції меншості може послабити рух. У концепції С.Московічі зазначаються умови, за яких меншість може розраховувати на вплив у русі. Головна умова – послідовний стиль поведінки. Він можливий завдяки : у синхронії (одностайність учасників в кожний конкретний момент) і діахронії (стабільність позиції і поведінки членів меншості впродовж тривалого часу). Тільки при дотриманні таких умов переговори меншості з більшістю (а це неминуче у всякому русі) можуть бути успішними. Необхідне напрацьовування також стилю переговорів: уміння досягати компромісу, долати зайву категоричність, знаходити ефективне рішення.

Проблема лідера в соціальному русі. Зрозуміло, що лідер такого специфічного типу масової поведінки повинен володіти особливими рисами. Разом з тим, що він повинен якнайповніше виражати і відстоювати цілі, прийняті учасниками. Лідер має бути привабливим, зовні імпонувати досить великій масі людей. Як правило, міцність позиції і авторитету лідера значною мірою забезпечує успіх руху.

      Молодіжні рухи: діяльність деструктивних груп. Субкультура – це культурна модель певної спільноти, а саме сукупність переконань, цінностей, зразків поведінки. Будь-яка субкультура, зокрема молодіжна може мати свої різновиди (контркультура, девіантна культура)[37].  Наприклад, контркультура перебуває у конфронтації до культури, створеної конкретним суспільством (суперкультури) та субкультур просуспільних спільнот.

Молодіжні субкультури пострадянського простору є переважно запозиченими із західної культури. Парадокс цих субкультур є в тому, що, з одного боку, вони не хочуть бути частиною ґлобального та втратити свої національні відмінності, з іншого, вони активно впроваджують у власному суспільстві міжнародну систему субкультур, яка ставить за мету бути противагою ґлобалізації. Ризиками глобалізації, зауважує Н.В.Скотна є те, що в її процесі «вимиваються» традиційні етнонаціоментальні основи цивілізацій незахідного типу. Порушується хитка рівновага між інтровертною моделлю самовизначення особистості на Сході і екстравертною – на Заході[38]. Антиглобалістський рух, з одного боку, відображає соціально-економічне, культурне невдоволення окремих груп та захищає традиційну свідомість від вестренізованих сурогатів. З іншого боку, ці рухи експліцитно є поширювачами західних цінностей серед незахідних цивілізацій. У такому випадку, преставники молодіжних рухів, незалежно чи це китаєць чи росіянин у своїх оцінках та діях керуються тими ж нормами, що й американець. «Антиґлобалісти», «скінхеди», «неонацисти», «червоні», «анархісти», «реппери» – всі ці організації є репрезентантами європейської та американської субкультур та її різновидів.

Скінхеди. Класичний рух скінхедів (політично нейтральний) та мімікруючі під нього сучасні організації мають мало чого спільного (за винятком певних елементів одягу). Класична субкультура скінхедів пройшла три етапи розвитку. Рух класичних (традиційних) скінхедів починався в Англії 60-х рр. як музичний неформальний рух (вплив на нього мала манера музикування іміґрантів з Ямайки). Англія тоді переживала розбудову економіки, з’являлися додаткові робочі місця, зростала армія робітників заводів, портів, кларків тощо. Крім цього відбувалося швидке взаємопроникнення англійської та культури еміґрантів. Формувалася нова атрибутика відпочинку, стилю поведінки та споживання.  Англійська молодь приходила на музичні вечірки еміґрантів, підхоплювала ритм-енд блюзом, виконувала та слухала рок-н-ролл. Перша хвиля цього руху кінця 60-х рр. була продуктом «мод-культури». Моди (mods) – це не лише музичний стиль, а й певний рух, образ життя дрібних службовців (клерків, машиністок), пристойна манера вдягатися.

         Крім цивільного одягу представників «мод» можна було пізнати за наявністю моторолера (скутера). Відтак з «мод» вийшли «скутери» та футбольні фанати («hooligans»). До 1968 року рух «мод» практично переродився в інші рухи. З’явилися перші «хард-моди» (hard-mod), які заповнювали стадіони вболівальників, брали участь в безчинствах. Вони називали себе «herberts» (від вулиці Herbert Street у місті Глазго), «street kids» («діти вулиць»), «spy kids» (приблизно: «мисливці») тощо. Після певних трансформацій в молодіжних субкультурах виникла назва «скінхеди» (skinheads), що асоціювалося з їх манерою виголювати голову. Скінхеди зразка 1969-го року були поза політикою.

      Друга хвиля скін-руху (1970-х рр.) позначилася популярністю „панк-рола” у Великій Британії. Це була студентська бунтарська музика, музика для коледжу. Згодом виник стріт-панк, музика«Oi!», орієнтована на робітниче середовище. Поруч з стріт-панком відроджувався рух «бритоголових». В основному друга хвиля руху не цікавилась своїми коренями, що сягала «мод», «ска», «рудебоїв». Нові «скіни» носили в основному голубі джинси «Levi», робітничі черевики, підтяжки та куртки американських пілотів. Наприкінці 70-х рр. у частини скінхедів з’явився військовий стиль одягу. На інших «скнів» вплинув стиль «диско»: вони «ставили волосся», вдягали дивакуваті штани та черевики. Паралельно до двох музичних смаків, політичні ідеї «скінхедів» схилялися до боротьби правих та лівих партій, хоча частина залишалася поза політикою. Праві групи схилялись до відносин з «Національним фронтом» (неофашистська організація в Англії). Ліві групи орієнтувалися на комуністичну політику. Аполітичні групи уникали обидвох сторін, вибирали свою субкультурну політику.

В цей період представники руху панків сформували колектив «Skrewdriver»»(«Викрутка»), який вплинув на  «стріт-панк» і через певний час перетворився на «скінхед групу». Вона була першою групою, яка організувала концерт «Рок проти комунізму», симпатизувала неонацистам та зайняла расистську позицію. До кінця  70-х рр. «Національний фронт» та  «Британська націонал-соціалістична партія»  вирішили, що скінхеди підвищать їх впливовість, відтак молодь вербувалася як вуличні солдати. Суспільна думка вбачала у кожному «бритоголовому» расиста.

Третя хвиля (середина 90-х рр.) в Англії, Європі, Америці позначилася внутрішнім конфліктом між напрямками руху (протистояння традиційних скінхедів з неофашистськими, анархістськими, комуністичними скінами). (Рис.1). Сучасні скіни Заходу – це суміш з «hard-mod/rude boys» (хард-модів/рудебоїв) кінця 60-х рр. та «punk/hard-core» (панк/хард-кор) початку 1980-х років.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману