Особистісні чинники  надання допомоги: настрій, персональні якості, релігійність

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 53 из 64Следующая ⇒

        Відчуття провини. Історія культури містить чимало прикладів дій та ритуалів, які б загладжували почуття людської провини: зречення, сповідь, жертвоприношення, піст тощо.  У Стародавньому Ізраїлі гріхи людей час від часу покладали на тварину — «козла відпущення», якого виганяли в пустелю, щоб він поніс з собою людську провину.

Щоб вивчити наслідки почуття провини, соціальним психологам доводилося вдаватися до неоднозначних з етичного боку експериментів. Досліджуваних спонукали приховувати правду, карати інших електрошоком, навмисне ламати пристрій тощо. Надалі такому «грішнику» надавалося право полегшити докори сумління: сповідатися, вибачитися у того, кому образив, тобто зробити добру справу, компенсувати заподіяну людям шкоду. Результати свідчать, що люди прагнуть позбавитися  власних моральних мук  і відновити своє добре ім'я. В цілому усвідомлення відчуття провини благотворно впливає на людей. Люди сповідаються, вибачаються, допомагають іншим і прагнуть уникати поганих діянь.

      Поганий настрій. Дослідження, результати яких говорять про неґативний вплив на альтруїзм поганого настрою, стосуються переважно досліджуваних дітей. Дослідження, які засвідчують про позитивний вплив на альтруїзм хорошого настрою стосуються досліджуваних дорослих. Роберто Чалдіні з колегами[83] вважають, що дорослі знаходять вдоволення в самому альтруїстичному вчинку, тобто він дає їм внутрішню винагороду у вигляді задоволення. Люди, що надали допомогу іншим, починають краще думати про себе. Якщо доросла людина переживає почуття провини, сумує або перебуває в депресивному стані, будь-яка добра справа допомагає їй нейтралізувати неґативні відчуття.

Стосовно дітей цей «механізм не спрацьовує». На думку Чалдіні це відбувається тому, що діти, на відміну від дорослих, не вважають сам по собі альтруїзм винагородою. Хоча маленькі діти схильні до емпатії, надання допомоги іншим не приносить їм великого задоволення; подібна поведінка є радше наслідком соціалізації. Якщо вселяти дітям почуття більшої власної відповідальності, то вони стануть доброзичливішими. Це доведено шляхом польового експерименту з дітьми-волонтерами (Дж.Маруяма, С.Фрейзер, М.Норман)[84]

Щоб перевірити свою гіпотезу, Р.Чалдіні з своїми колегами просив учнів молодших, середніх і старших класів  школи пригадати про яку-небудь сумну або нейтральну подію. Потім у дітей була можливість особисто від себе подарувати іншим дітям призові купони. Наймолодші, пригадавши собі сумну подію, жертвували найменше своїх купонів, діти середнього шкільного віку – трохи більше, а підлітки – ще більше. Судячи з усього, тільки підлітки сприймали альтруїзм як спосіб поліпшити власний настрій. Це означає, що альтруїстичній поведінці люди схильні навчатися і вона залежить від віку людини.

Альтруїзм дорослих : винятки  з правила «поганий настрій – добрі справи». Позитивно соціалізовані дорослі, які перебувають у поганому настрої не завжди схильні до альтруїзму. З одного боку, агресія як прояв поганого настрою приводить до чого завгодно, тільки не до співчуття. З іншого боку, існує виняток –почуття глибокої скорботи. Люди, що переживають втрату близьких внаслідок їх смерті або від'їзду, нерідко настільки зайняті собою і занурені у власні думки, що їм важко піклуватися про інших.

Однак винятки існують. Це довели в експерименті В.Томпсон, К.Кауан і Д.Роузенхан (1980). Вони відтворили в лабораторії ситуацію, в якій студенти університету, були занурені у власні сумні думки: вони наодинці слухали записаний на магнітофон опис людини, хворої раком, і повинні були уявити собі, що тут йдеться про їх кращого друга протилежної статі. Текст був складений так, щоб увагу однієї групи досліджуваних було зосереджено на їх власних тривогах і переживаннях. Інший текст, який слухала друга група досліджуваних, примушував думати про хворого.

Дослідники відмітили, що всі досліджені були зворушені. Чи вплинув настрій учасників експерименту на їх готовність надавати допомогу? Коли відразу після закінчення експерименту їм було запропоновано допомогти у проведенні досліджень на тему здоров’я, дали згоду чверть слухачів першого тексту і понад 80 % тих, хто слухав другий текст. Поганий настрій стимулює добрі справи тільки у тих людей, чия увага зосереджена на інших, тобто у тих, хто вважає турботу про інших винагороджуючим відчуттям. Якщо люди, що перебувають у поганому настрої, не поглинені власними депресивними думками або про власне горе, вони схильні до надання допомоги.

Хороший настрій та надання допомоги. В соціальній психології було проведено кілька польових та лабораторних експериментів, які стали класичними для підтвердження цієї закономірності надання допомоги[85].  Перші експерименти поставили Д.Ейдерман та Л.Берковіц (1970). Розглянемо кілька  подальших експериментів.

Соціальними психологами Е.Айзен, М.Кларк і М.Шварцом (1976) був проведений польовий експеримент, що досліджував специфіку впливу гарного настрою на схильність допомагати. Хід експерименту. Помічник експериментатора дзвонив додому людям, які не більше, ніж за 20 хвилин до його дзвінка отримали від фірми зразки канцелярського приладдя. Помічник експериментатора говорив людям, що доставка був помилкою, і що в нього закінчуються гроші (телефонує з автомату), тому люб’язно просить передзвонити за певним номером. Як показують результати (рис.5), впродовж перших 4-5 хвилин після отримання подарунка готовність прийти на допомогу (передзвонити за вказаним номером) зростає, а потім знижується – паралельно до того, як «випаровується» гарний настрій людини. У контрольній групі, в яку входили досліджувані, що не одержували подарунків, частка тих, що погодилися виконати прохання склала всього 10%.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров