Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Могилянська доба в історії українського релігійно-культурного життя.
Содержание книги
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
- Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).
- Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.
- Великий князь святослав завойовник (964 – 972 рр. ).
- Другий похід на Болгарію (969 р.).
- Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.
- Прийняття християнства як велика зовнішньополітична акція князя Володимира Святославовича.
- Однак не слід забувати про існування слов’янського варіанту християнства – того третього, «внутрішнього» шляху його постання, який мав вираз у слов’янській кирило-мефодіївській традиції.
- Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.
- Ярослав одружив з різними європейськими династіями всю свою рідню, за що історики прозвали його «тестем Європи».
- Входження Київської Руси в християнський світ.
- Перший чинник культурного впливу.
- Втім, незважаючи на те, що скандинавські впливи В Руси були менш помітними, ніж впливи християнського сходу, цей культурний чинник органічно вписував руську культуру В контекст культури європейської.
- Отже, поглиблення розколу між православ’ям і католицизмом перетворювало візантинізм у гальмо розвитку культури на всьому просторі Т. Зв. «візантійської співдружності націй».
- Письменство (перекладне й вітчизняне).
- Вважається, що ці книги не мають відношення до науки, як також і відкидають суто християнські уявлення про світ і людей. Але з такими висновками треба бути дуже обережними.
- Наші оригінальні літописи були добре відомі В Європі. Зокрема. Деякі з них увійшли до польських хронік. А деякі дісталися аж до англії, де були використані В хроніці матвія паризького.
- Архітектура і образотворче мистецтво, музика.
- Але існували також ще волинська й галицька архітектурні школи.
- З музичних інструментів княжої доби можна назвати такі: сурми. Роги, сопілки, дуди, гуслі, гудки, бубни, замарни (цимбали).
- З теми «визволення українських земель з-під влади золотої орди й боротьба за створення незалежної української держави (хі V – перша третина Х V і ст. )» читаються лекції:
- Західний напрям геополітики.
- Болеслав Тройденович (король Юрій ІІ).
- Боротьба української політичної еліти за створення
- У 1340 році угорсько-польські Війська вдерлися В галичину. Ця війна за край точилася до 1349 року.
- Литовці приймають католицизм, віддають казну Польщі, виплачують 200 тис. Флоринів вільгельму австрійському за відмову від ядвиги, приєднують до Польщі ще й українські землі.
- Поразка україно-литовських військ на р. Ворсклі (1399 р.) і успіхи та невдачі визвольного руху першої третини ХV ст. «Битва народів» (Грюнвальд, 1410 р.).
- Городельська унія значно зміцнила позиції Литви, яка поступово почала витісняти татар з території України. Литва виросла в грізного суперника Московського князівства.
- Але Україні доля наказувала ще поборотися, і у неї в цій боротьбі будуть ще шанси.
- Глинський виїхав до москви, де брав активну участь у політичному житті, двічі був ув’ язнений і В 1534 році помер у тюрмі.
- Основні поняття: факторія, генуезці, феодорити, кадилик, орда, бейлік, хан, бей, мурза, тамга
- У 1299 році херсонес був розгромлений ордами татарського хана ногая. Арабські письменники того часу називали його по-татарськи сари-кермен (жовта фортеця).
- Геополітика Запорозької Січі
- Козаки й антитурецький союз.
- Для Сагайдачного Хотин став останньою з перемог. У бою гетьман був поранений і так і не одужав після цього. 10 квітня 1622 року славний козацький вождь Петро Конашевич Сагайдачний помер.
- Початок культурно-цивілізаційного розламу України
- Дії ієремії В Україні тоді постають як такі, що були спрямовані тільки на користь москви – для усунення шляхом приведення до розколу єдиного можливого В проблемі патріархату її конкурента.
- Могилянська доба в історії українського релігійно-культурного життя.
- Саме за часів петра могили – видатного богослова та просвітителя, енергійного реформатора – Київська митрополія була найбільш самостійною та авторитетною В світі за всю історію свого існування.
- Піднесення авторитету Київської митрополії, зміцнення її самостійної юрисдикції, що дало б можливість у майбутньому набути статусу Київської патріархії
- Патріархат при опорі на військову силу козацтва мав би В умовах Польської конфедерації сприяти відбудові української держави.
Після 1632 р., коли РП вступила в період правління короля Володислава ІV, а Київську митрополію очолив нащадок роду молдавських господарів, лицар Петро Могила (1632 – 1647 рр.), православна частина України теж вступила в нову добу своєї історії.
Польський уряд узяв новий курс на вирішення релігійного питання, активність православної спільноти виросла значно – це й давало Київській митрополії можливість відновити правовий статус, впорядкувати стосунки з державою та суспільством, а також внутрішньо церковне життя. Але потрібно було зміцнити й саму церкву, зробити її здатною жити повнокровним життям цілісного організму, здійснювати повноцінно свої функції. Тому для Петра Могили впорядкування внутрішнього життя церкви стало чи не найголовнішим завданням.
Відновлена у 1629 році православна ієрархія на чолі з Іовом Борецьким не могла здійснювати свою юрисдикцію повною мірою через своє напівлегальне становище. А прагнення ставропігійних братств до автономії, а також владність патронів теж не зміцнювали єдності церковного організму, роблячи можливими зловживання та порушення канонів, зокрема в обійманні церковних посад. Тобто – тут наявно виявилися все ті ж старі болячки Православ’я, через які, власне, й пішли на унію з Римом ті руські єпископи, які на неї пішли.
Щоправда, ієрархія посвяти 1620 року намагалася впорядкувати стосунки церкви з мирянами, зміцнити єпископський авторитет та владу, відновити традиції церковних соборів. Тут варто згадати рішення скликаного нею собору 1621 р. («Совітування про благочестя»), видання кількох «Номоканонів» – підручників для духовенства у 20-х рр. ХVІІ ст., проведення деяких заходів у 1624 – 1626 рр., що обмежували ставропігії на терені Київської митрополії. Але сильна слабкість тодішнього ієрархічного елементу церкви перед патронатом та братським рухом не лише заважали встановленню нормального церковного впорядкування, а й схиляли ієрархію до пошуку різного роду релігійно-політичних компромісів поза православною спільнотою, що, безумовно, тільки підривало їх і без того невисокий авторитет (миряни ще й боялися того, що зроблять усе для висвяти нових ієрархів, а ті візьмуть та й подадуться теж на поклін до Риму, тому не дуже їм довіряли).
Отже, перед Київським митрополитом Петром Могилою встало питання про справжнє відновлення єдиної системи церковно-адміністративного управління та ефективного механізму здійснення церковної юрисдикції. Сюди включалися розподіл владних функцій Предстоятеля церкви та ієрархії, визначення статусу та повноважень різних церковних осередків тощо. Діяльність у цьому напрямку вважається дослідниками найважливішим з аспектів церковних реформ Петра Могили. Вона протікала на основі нового суспільного статусу, здобутого Митрополитом від короля Володислава та Константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, та на певних ідеологічних засадах. Ідеологія митрополичого та й загалом єпископського служіння, на яку опирався Петро Могила, була в досить систематизованому вигляді викладена у передмові Митрополита до Требника 1646 р.
У своїй митрополичій діяльності Петро Могила прагнув піднести матеріальне й суспільне становище Православної церкви, зрівняти її з костьолом. Було збережене й примножене майно, що належало митрополії та монастирям, насамперед Києво-Печерській лаврі. Впорядковуючи внутрішнє життя церкви, Петро Могила запровадив постійний нагляд за дисципліною духовенства, порядком Богослужінь тощо. Церковна юрисдикція була зміцнена шляхом ведення консисторських судів. Митрополит досить успішно порозумівся з братствами й козацтвом.
У процесі реформ Могилянської доби відбувалося узгодження принципів соборності та єпископської влади, народоправства та централізації управління як засад церковного устрою та церковно-адміністративної організації. Але Петро Могила здійснював модель соборного устрою церкви, яка відрізнялася від моделі соборноправства, що здійснювалася у попередні роки в діяльності світського елементу, особливо в межах братського руху. Його модель відзначалася передовсім визнанням владних повноважень та сакрального авторитету єпископату й духовенства. Пріоритет ієрархії у церковному житті був для Митрополита умовою канонічності церковного устрою, навіть на засадах соборності; умовою, яка запобігала б конфліктам у церковному середовищі. Досягнення цілісного функціонування православного церковного інституту – головний результат реформи в Православній церкви Могилянської доби. Завдяки цьому вона змогла виконувати різноманітні духовно й соціально значущі функції.
Оновлюючи духовні святині православ’я, Могила реставрував храм Св. Софії Київської, Трьохсвятительську церкву та церкву Спаса на Бересті, Михайлівський, Видубицький монастирі в Києві; було також відновлено церкву на місці славетної Десятинної – першого кам’яного храму Руси Київської. Видно, що Митрополит орієнтувався на давню Київську церкву та її спадок, що, на наш погляд, і забезпечило успіх його діяльності.
Особлива увага приділялась культурно-освітній справі та впорядкуванню богословсько-культової діяльності церкви. Петро Могила створив у Києві колегію на зразок західноєвропейських вищих шкіл з викладанням грецькою, латинською та слов’янською мовами (згодом: Києво-Могилянська академія). Найбільшою ж богословською заслугою Митрополита Петра Могили було написання у співпраці з ученими київського гуртка Православного Сповідання віри, підтвердженого собором 1640 р. Згодом саме ця праця стане символічною книгою світового православ’я, загальновизнаним викладом віровчення. Очолюване Петром Могилою українське православ’я своїми культурно-духовними впливами випромінювало вже на всю Північно-Східну Європу. Рання смерть Митрополита перервала головну справу його життя – досягнення встановлення й розбудову в світі канонічного Київського патріархату.
|
