Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Але Україні доля наказувала ще поборотися, і у неї в цій боротьбі будуть ще шанси.
Содержание книги
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
- Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).
- Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.
- Великий князь святослав завойовник (964 – 972 рр. ).
- Другий похід на Болгарію (969 р.).
- Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.
- Прийняття християнства як велика зовнішньополітична акція князя Володимира Святославовича.
- Однак не слід забувати про існування слов’янського варіанту християнства – того третього, «внутрішнього» шляху його постання, який мав вираз у слов’янській кирило-мефодіївській традиції.
- Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.
- Ярослав одружив з різними європейськими династіями всю свою рідню, за що історики прозвали його «тестем Європи».
- Входження Київської Руси в християнський світ.
- Перший чинник культурного впливу.
- Втім, незважаючи на те, що скандинавські впливи В Руси були менш помітними, ніж впливи християнського сходу, цей культурний чинник органічно вписував руську культуру В контекст культури європейської.
- Отже, поглиблення розколу між православ’ям і католицизмом перетворювало візантинізм у гальмо розвитку культури на всьому просторі Т. Зв. «візантійської співдружності націй».
- Письменство (перекладне й вітчизняне).
- Вважається, що ці книги не мають відношення до науки, як також і відкидають суто християнські уявлення про світ і людей. Але з такими висновками треба бути дуже обережними.
- Наші оригінальні літописи були добре відомі В Європі. Зокрема. Деякі з них увійшли до польських хронік. А деякі дісталися аж до англії, де були використані В хроніці матвія паризького.
- Архітектура і образотворче мистецтво, музика.
- Але існували також ще волинська й галицька архітектурні школи.
- З музичних інструментів княжої доби можна назвати такі: сурми. Роги, сопілки, дуди, гуслі, гудки, бубни, замарни (цимбали).
- З теми «визволення українських земель з-під влади золотої орди й боротьба за створення незалежної української держави (хі V – перша третина Х V і ст. )» читаються лекції:
- Західний напрям геополітики.
- Болеслав Тройденович (король Юрій ІІ).
- Боротьба української політичної еліти за створення
- У 1340 році угорсько-польські Війська вдерлися В галичину. Ця війна за край точилася до 1349 року.
- Литовці приймають католицизм, віддають казну Польщі, виплачують 200 тис. Флоринів вільгельму австрійському за відмову від ядвиги, приєднують до Польщі ще й українські землі.
- Поразка україно-литовських військ на р. Ворсклі (1399 р.) і успіхи та невдачі визвольного руху першої третини ХV ст. «Битва народів» (Грюнвальд, 1410 р.).
- Городельська унія значно зміцнила позиції Литви, яка поступово почала витісняти татар з території України. Литва виросла в грізного суперника Московського князівства.
- Але Україні доля наказувала ще поборотися, і у неї в цій боротьбі будуть ще шанси.
- Глинський виїхав до москви, де брав активну участь у політичному житті, двічі був ув’ язнений і В 1534 році помер у тюрмі.
- Основні поняття: факторія, генуезці, феодорити, кадилик, орда, бейлік, хан, бей, мурза, тамга
- У 1299 році херсонес був розгромлений ордами татарського хана ногая. Арабські письменники того часу називали його по-татарськи сари-кермен (жовта фортеця).
- Геополітика Запорозької Січі
- Козаки й антитурецький союз.
- Для Сагайдачного Хотин став останньою з перемог. У бою гетьман був поранений і так і не одужав після цього. 10 квітня 1622 року славний козацький вождь Петро Конашевич Сагайдачний помер.
- Початок культурно-цивілізаційного розламу України
- Дії ієремії В Україні тоді постають як такі, що були спрямовані тільки на користь москви – для усунення шляхом приведення до розколу єдиного можливого В проблемі патріархату її конкурента.
- Могилянська доба в історії українського релігійно-культурного життя.
- Саме за часів петра могили – видатного богослова та просвітителя, енергійного реформатора – Київська митрополія була найбільш самостійною та авторитетною В світі за всю історію свого існування.
- Піднесення авторитету Київської митрополії, зміцнення її самостійної юрисдикції, що дало б можливість у майбутньому набути статусу Київської патріархії
- Патріархат при опорі на військову силу козацтва мав би В умовах Польської конфедерації сприяти відбудові української держави.
Останні спроби української аристократії відновити Українську державу.
Обурення в Україні тим, що зробила Литва було величезним і всі почали готуватися до повстання. По всій Україні розгорнулася агітація, що, мовляв, Литва колись платила Руси данину березовими віниками, бо нічого більше не мала, а тепер роз’їлася, запишалася й нищить матір городів руських – Київ. На чолі повстання встав Михайло Олелькович. Він домовлявся з молдавським воєводою Стефаном і московським князем Іваном про спільні дії по захопленню литовського престолу. Але все це було розкрито. Михайло Олелькович і його свояк князь Іван Гольшанський постали перед литовсько-польським судом і були засуджені на смерть.
Однак українська аристократія не відступила. Форми її боротьби за незалежну державність залишилися тими ж самими, а ось зовнішня орієнтація змінилася. Українська аристократія звертає свій погляд на православну Московську державу. На кінець ХІV ст. Московське князівство завершило процес об’єдання своїх земель і перетворилося в централізовану державу. Московський князь Іван ІІІ висунув претензію на українські й білоруські землі як начебто на «вотчину московських князів». Іван ІІІ самочинно додав до свого князівського титулу зворот «всея Руси». І така експансіоністська настанова Московії була ним об’явлена литовському князю Казимиру.
Стосунки Литви й московського князівства різко загострилися. Після смерті Казимира у 1492 році й обрання одного його сина Олександра великим князем литовським, а іншого – Яна Ольбрехта польським королем московські війська почали наступати на прикордонні смоленські й чернігово-сіверські землі. Вони здійснили походи у 1492, 1493 – 1494 роках. У ході воєнних дій на бік московського князя перейшли нащадки давніх чернігово-сіверських князів Новосельських, Одоєвських, Воротинських, Білевських та ін. За мирним трактатом 1494 року Литва змушена була визнати їхні землі частиною Московського князівства. Литовський князь одружився з донькою Івана ІІІ Оленою. Але стосунки між тестем і зятем ніяк не налагодилися. Московський князь і надалі продовжував претендувати на «руські землі». Слід сказати, що московські князі висували свої претензії з такими аргументами, що тим, хто сам діяв у геополітиці аналогічно, сказати було нічого. Так, Чернігово-Сіверщину Москва забирала на тій підставі, що колись сама була в складі Чернігівського князівства. Ось тому, мовляв, це тепер «їхня вотчина». І литовці змирилися. Хоча навіть елементарна логіка диктувала питання: а чого це раптом центр тієї вотчини з Чернігова перемістився в Москву? А якщо вже так прагнете «воз’єднатися з родичами по вотчині», то входьте самі у склад Чернігово-Сіверського князівства, а з ним – і в склад Литви. Ясно, що не хочеться. Ну, тоді й про «вотчину» забудьте. Але Литві нічого було сказати, адже вона сама, як ми вже побачили, проводила в цей час відверто агресивну політику по відношенню до земель колишньої Руси.
Претензію на інші «руські» землі Москва мотивувала (і це буде звідтоді висуватися в якості головного аргументу для виправдовування експансіоністських зазіхань всіма наступниками московських князів, включно з Йосипом Сталіним) необхідністю захисту українців і білорусів від релігійних переслідувань і насадження католицизму серед православних.
У 1500 році на бік Москви перейшли нащадки московських утікачів у Литву князі Семен Можайський, Василь Шемячич та інші. Саме їм належали такі великі міста, як Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський та багато волостей. Так під владу московського князя підпала вся Чернігово-Сіверщина. Територіальні придбання Московія закріпила військовою силою, завдавши поразки литовцям під Дорогобужем. За умовами перемир’ я Литва визнала за Московським князівством всю Чернігово-Сіверщину з її містами й всіма волостями. Москва, майже вийшла до Дніпра й Києва. І не збиралася закінчувати боротьбу: у 1507 році вона почала нову війну проти ВКЛ за нові «руські» землі.
У цей час знов активізується український визвольний рух, який очолив князь Михайло Глинський. Він мав намір відновити Київське князівство. Литовський князь розпочав репресії по відношенню до його родини. Глинський встановив контакти з Москвою й Кримським ханством проти Литви. Брат же Михайла – Василь Глинський активно діяв серед українського населення, поширюючи ідею відновлення Київської держави.
Однак зовнішня допомога українському визвольному рухові обмежиться практично тільки обіцянками. У 1508 році польсько-литовські війська вторглися в Україну й придушили повстання української знаті. Остання спроба української аристократії силою здобути незалежність закінчилася поразкою. Відтепер українська аристократія буде обстоювати тільки власні інтереси.
|
