Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Перший чинник культурного впливу.
Содержание книги
- І все ж таки на кінець хіх ст. Перевага виявилася на боці антинорманістів, хоча залишалися не проробленими великі лакуни як методологічного й загальноісторичного, так і джерелознавчого характеру.
- По темі « ґенеза слов’яно-руської державності. Виникнення Київської Руси» читається проблемна лекція:
- Подібне значення це має й нині.
- Подивимося, чи маються В історичних джерелах свідчення про те, що українці й росіяни (русскіє) – не одне й те Ж.
- Щодо історичних уявлень росіян – автор теж точний: до Київської Руси росіяни дійсно привласнювали собі й візантію, і рим, об’явивши свою державу ще В хvі столітті «третім римом».
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
- Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).
- Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.
- Великий князь святослав завойовник (964 – 972 рр. ).
- Другий похід на Болгарію (969 р.).
- Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.
- Прийняття християнства як велика зовнішньополітична акція князя Володимира Святославовича.
- Однак не слід забувати про існування слов’янського варіанту християнства – того третього, «внутрішнього» шляху його постання, який мав вираз у слов’янській кирило-мефодіївській традиції.
- Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.
- Ярослав одружив з різними європейськими династіями всю свою рідню, за що історики прозвали його «тестем Європи».
- Входження Київської Руси в християнський світ.
- Перший чинник культурного впливу.
- Втім, незважаючи на те, що скандинавські впливи В Руси були менш помітними, ніж впливи християнського сходу, цей культурний чинник органічно вписував руську культуру В контекст культури європейської.
- Отже, поглиблення розколу між православ’ям і католицизмом перетворювало візантинізм у гальмо розвитку культури на всьому просторі Т. Зв. «візантійської співдружності націй».
- Письменство (перекладне й вітчизняне).
- Вважається, що ці книги не мають відношення до науки, як також і відкидають суто християнські уявлення про світ і людей. Але з такими висновками треба бути дуже обережними.
- Наші оригінальні літописи були добре відомі В Європі. Зокрема. Деякі з них увійшли до польських хронік. А деякі дісталися аж до англії, де були використані В хроніці матвія паризького.
- Архітектура і образотворче мистецтво, музика.
- Але існували також ще волинська й галицька архітектурні школи.
- З музичних інструментів княжої доби можна назвати такі: сурми. Роги, сопілки, дуди, гуслі, гудки, бубни, замарни (цимбали).
- З теми «визволення українських земель з-під влади золотої орди й боротьба за створення незалежної української держави (хі V – перша третина Х V і ст. )» читаються лекції:
- Західний напрям геополітики.
- Болеслав Тройденович (король Юрій ІІ).
- Боротьба української політичної еліти за створення
- У 1340 році угорсько-польські Війська вдерлися В галичину. Ця війна за край точилася до 1349 року.
- Литовці приймають католицизм, віддають казну Польщі, виплачують 200 тис. Флоринів вільгельму австрійському за відмову від ядвиги, приєднують до Польщі ще й українські землі.
- Поразка україно-литовських військ на р. Ворсклі (1399 р.) і успіхи та невдачі визвольного руху першої третини ХV ст. «Битва народів» (Грюнвальд, 1410 р.).
- Городельська унія значно зміцнила позиції Литви, яка поступово почала витісняти татар з території України. Литва виросла в грізного суперника Московського князівства.
- Але Україні доля наказувала ще поборотися, і у неї в цій боротьбі будуть ще шанси.
- Глинський виїхав до москви, де брав активну участь у політичному житті, двічі був ув’ язнений і В 1534 році помер у тюрмі.
- Основні поняття: факторія, генуезці, феодорити, кадилик, орда, бейлік, хан, бей, мурза, тамга
- У 1299 році херсонес був розгромлений ордами татарського хана ногая. Арабські письменники того часу називали його по-татарськи сари-кермен (жовта фортеця).
- Геополітика Запорозької Січі
- Козаки й антитурецький союз.
- Для Сагайдачного Хотин став останньою з перемог. У бою гетьман був поранений і так і не одужав після цього. 10 квітня 1622 року славний козацький вождь Петро Конашевич Сагайдачний помер.
- Початок культурно-цивілізаційного розламу України
Важливе значення для розширення культурних контактів мало таке явище, як паломництво до святих місць. Мандрівників шанували повсюди. Так, єрусалимський король Болдуїн з великою пошаною приймав паломника з далекої Руської землі ігумена Даниїла, записи якого про його мандри дійшли до нас. У своєму «Повчанні дітям» князь Володимир Мономах закликав шанувати гостя, звідки б він не прийшов, знатний він чи простолюдин, оскільки, мандруючи, він прославить людину по всіх землях доброю чи злою. У ХІІ – ХІІІ ст. інколи деякі церковні ієреї в руси навіть виступали за обмеження руху паломників з українських земель, бо, йдучи на Афон через Болгарію, ті по дорозі начебто «набиралися богумильських байок» (болгарське богомильство вважалося єрессю). Ієреї протестували проти поширення руху паломників ще й з тієї причини, що серед паломників були й такі, що просто «ходяче, аще б ясти й пити». Значить, в Україні паломників привічали й гарно годували (отже, було чим), якщо за ними ув’язувалися купами й ті, хто просто хотів задарма попоїсти. У будь-якому разі паломництво зв’язувало Русь зі Сходом, насамперед з Палестиною й Візантією. Тож східний чинник впливу на культуру Руси мав першочергове значення.
Другийчинник культурного впливу.
Це – т.зв. «варязький чинник» в історії Руси. Поява вікінгів у різних країнах супроводжувалася виразними культурними імпульсами. Скандинавами-вікінгами дехто й досі вважає й варягів-русь, хоча це нині сильно дискутується. Але, ким би не були руси з їхньою династією Рюриковичів, вони, безумовно, виконали цивілізаторську місію у морі слов’янських племен («роль Риму», як я казала в попередніх лекціях, маючи на увазі державотворчій і ідеологічний імпульси). Вплив «варягів з русів» можна спостерігати передовсім у формування князівсько-дружинного прошарку в Київські Руси. Це можна порівняти з тим, як вікінги впливали на формування аристократично-лицарських верств півдня Італії, Франції, Англії. Вчені знаходять виходи варязького впливу в іменах, деяких словах, як також багато спільного є в давньоруській і скандинавській дружинній поезії, поховальних обрядах знаті, наявна також подібність у військовій моді тощо. Втім, на мій погляд, у цьому немає нічого особливого: те, що було модним і «крутим», народи завжди один в одного запозичували, тож подібності говорять тільки про те, що зв’язки між народами в давнину були багато більш тісними, ніж ми сьогодні можемо навіть уявити.
Однак дуже прикметним є те, що з ІХ століття вже сама Русь починає здійснювати зворотній вплив на тих же норманів. І молода феодальна державність Півночі бере собі за взірець організацію державного життя Київської Руси. У королівських сагах збірки «Хеймскрінгла» Ярослав Мудрий постає не лише родичем і союзником північних конунгів, а й зразком монарха. При його дворі певний час перебували всі норвезькі королі – Олаф Святий, Магнус, Гаральд Хардрат, які за своє ревне поширення християнства набули слави «королів-місіонерів». (Тільки врешті-решт поширили католицтво, а зовсім не той варіант християнства. який розвивався в Руси. Але повинна в цьому сама загибель Руси від навали Орди).
Скандинавські впливи в Руси все ж таки явно були менш помітними, ніж потужні духовні впливи Візантії та країн Західної Європи. Це свідчить тільки на користь того, що «варяги з русів» не були вікінгами-скандинавами. Київ прийняв християнство східного обряду, але це аж ніяк не призвело до конфронтації із католицьким (західним) світом. Русь інтегрувала як східні, так і західні культурно-релігійні елементи й творила власну модель, власні риси, яких не було більше ніде. Засвоюючи східні обряди й культові форми, Русь заповнювала їх власною духовністю, далекою від Візантії, але вона не була й західною.
Те, що Русь тримала дистанцію від візантійського зразка, насамперед видно в політичній культурі. Русами цілком було відкинуто візантійську теократію – цезаропапізм. Руська церква, безперечно, залежала від князівської влади, але вона ніколи не досягала такого стану залежності, як у Константинополі. Головна причина цього крилася у доктрині (грецька викладена в роботі Псевдо-Діонісія «Ареопагітик»): у Візантії імператор був уподібнений Богу. В Руси ж цього ніколи не було. У «Слові про Закон і Благодать» першого Київського Митрополита-русича Іларіона (1051 р.) говорилося, що світська влада держави повинна дбати про світські справи, а церква – про добро душ. (Як бачимо, Іларіон чітко слідує словам Христа: «Богу – Богове, а кесарю – кесареве»). Разом з тим церква мала відігравати роль духовного наставника для світських владик, бо духовний владика, – як пише Іларіон, – може нагадувати світському володареві про справи моралі.
Тож у Київські Руси в стосунках церкви і держави склався певний і дуже плідний для політичної культури альянс. За взірець, вочевидь, була прийнята формула «симфонії взаємовідносин» з Кодексу Юстиніана (VІ ст.) – що церква і держава це два Божественних дари людству й вони мають бути рівними контрагентами взаємостосунків, кожен з яких повинен займатися своїми справами. (Я б сказала, що Руська церква поставала як більш Юстиніанова, ніж Константинова, у той час, як Грецька церква була домінуюче Константиновою).
|
