Відносні прикметники можуть утворюватися від іменника за допомогою суфіксів –ов, -ев, -єв.

У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ан (-ян-), буква н не подвоюється: дерев'яний, олов'яний, солом'яний, вітчизняний, весняний, горілчаний, дощаний, кожушаний, піщаний.

Велика група прикметників, що вказують на відношення предмета до дії, твориться за допомогою суфікса -льн-, який додається до основи неозначеної форми дієслова (частина дієслова без -ти): копіювати — копіювальний, освітлювати — освітлювальний, наступати — наступальний, навчати — навчальний, свердлити — свердлильний, живити — живильний, місити — місильний.

Відносні прикметники від іншомовних назв часто утворюються за допомогою суфікса -ичн- (-ічн-): історія — історичний, циліндр — циліндричний, атлет — атлетичний, ідеологія — ідеологічний, хімія — хімічний, алгоритм — алгоритмічний.

Префіксальний словотвір прикметників менш продуктивний, ніж суфіксальний. Прикметники за допомогою префіксів утворюються переважно від прикметників: прадавній, суцільний, співзвучний, антинауковий, проурядовий, ультрамодний, нелегкий, неуважний.

Частина відносних прикметників утворилася від прийменникових форм іменників одночасним додаванням префіксів без-, на-, над-, під-, при-, поза-, від-, до-, за-, між-, перед-, серед- (прийменники, що перейшли в префікси) і суфіксів -н(ий), -ов(ий): беззвучний, безплановий, наочний, надмірний, підземний, привокзальний, позаштатний, відцентровий, доречний, захмарний, міжрядковий, передсвітанковий, Середземний.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині, рідше — тварині (відповідають на питання ч и й?): Шевченків «Кобзар», Франкова поема, мамина наука, орлині крила, козяче молоко.

Присвійні прикметники найчастіше вживаються в усно-розмовному стилі, у художній літературі та фольклорі. В інших стилях рідше. Значення індивідуальної віднесеності найчастіше передається формами родового відмінка іменника:

Твори Шевченка, заява Іваненка, наказ директора, світогляд учня.

Треба особливу увагу звертати на творення іменників І відміни, присвійні прикметники повністю зберігають особливості написання іменників, від яких вони утворені, зокрема й написання м'якого знака, великої букви тощо. Творяться вони за допомогою суфікса -ин-, тільки кінцеві приголосні твірної основи г, к, х – в прикметникові можуть чергуватися із ж, ч, ш: Оксана — Оксанин, Олеся — Олесин, Настя — Настин, Ілля – Іллин, Леся – Лесин, суддя – суддин, доня – донин, невістка — невістчин, Микола — Миколин;

але донька – доньчин (к-ч), сваха – свашин (х-ш);

Ольга — Ольжин, Інга — Інжин, Марійка — Марійчин, Стеха — Стешин, свекруха — свекрушин.

але: пастушка – пастущин, казашка – казащин (ш+ч = щ);

але якщо твірна основа закінчується на й, то виступає суфікс -ін- (на письмі: -їн-): Надія — Надіїн, Зоя — Зоїн, Софія — Софіїн.

Для присвійних прикметників характерне на належність певного предмета особі, істоті, яка виражається в прикметнику за допомогою суфіксів –ин- -їн-, а не –ін-!при творенні прикметників від іменників на позначення особиІ відміни й іменника мати

та –ів-, -їв- (при словозміні та формотворенні виступають варіанти –ов-, -ев-, -єв- ) - від іменників ІІ відміни

Від іменника мати присвійний прикметник — материн.

При творенні присвійних прикметників іменників II відміниприсвійні прикметники утворюються за допомогою суфікса

Вживання варіантів суфікса -ов- та -ев- залежить від групи іменника:

(твердої, м’якої і мішаної): Іван – Іванів, Іванова, Іванове; Сергійко – Сергійків, Сергійкова, Сергійкове; т.г. столяр - столярів, столярева, столяреве;