Язичницькі вірування східних слов’ян.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 69 из 73Следующая ⇒

У своїй еволюції культура Стародавньої Русі пройшла кілька етапів. Перший з них дохристиянський, який прінходтся на час виникнення та становлення Київської Русі (9-10 століття).
Язичництво виникло у слов'ян у давнину, в первісному суспільстві, задовго до появи давньоруської держави. Основна його риса - багатобожжя. Як і в інших культурах, в слов'яно-російською язичництві велике значення мають найдавніші форми релігії - магія, фетишизм і особливо тотеізм. Найбільш шанованими у слов'ян тотемами серед птахів були сокіл, орел, півень, а серед тварин - кінь, ведмідь.
Стародавні слов'яни були людьми ведичної культури, тому давньослов'янську релігію правильніше було б іменувати не язичництвом, а ведизму. Це мирна релігія висококультурного землеробського народу, споріднена іншим релігіям ведичного кореня - Стародавній Індії та Ірану, Стародавньої Греції.
Основними пам'ятками культури слов'янської давнини є священні пісні, міфи, оповіді, хоча більшість учених вважає, що тексти давньослов'янських священних пісень, міфів загинули після християнізації Русі. У вітчизняній історичній науці навіть те небагато, що залишилося - Велесову книгу, імовірно написану новгородськими жерцями не пізніше 9 століття, вважають підробкою.
Історія книги, присвяченої богові багатства і мудрості древніх слов'ян Велесу, або Волосу загадкова і трагічна. У 1919 році, під час Громадянської війни, вона була знайдена офіцером білої гвардії Ізенбеком недалеко від станції Великий Бурлук поблизу Харкова в маєтку князів Куракіних. У 1924 р. в Брюсселі книга потрапила в руки письменника Миролюбова. П'ятнадцять років він переписував і расшіровивал давні записи, скопіювавши близько 75% тексту. У 1943 р. в окупованому німцями Брюсселі після смерті Ізенбека пропав весь його архів, у тому числі й оригінал Веселесовой книги. Залишилися лише записи Миролюбова і фотографії однієї дощечки.
Веселесова книга описує долі різних племен, що приймали участь у слов'янському етногенезі. Найдавніше подія, представлене в ній, - результат індоєвропейських племен з Семиріччя, області поблизу озер Балхаш, і сьогодні носить також ж назву через сім річок, що впадають в нього. За даними археологів, міграція індоєвропейських племен з среденй Азії відбувалася в останній третині 2 тис. до н.е.. на обшернейшей території від Блакан (елліни-дорійці) до Єнісею і Північного Китаю (массагети і саки).
По книзі у древніх слов'ян існувала архаїчна Трійця - Триглав: Сварог (Сварожич) - небесний бог, Перун - громовержець, Велес (Волос) - бог руйнівник Всесвіту.
З широким поширенням материнських культів пов'язане шанування жіночих предків. В епоху патріархату материнські культи трансформуються в жіночі іпостасі богів і набувають якусь єдину функцію - стають покровителька дому, вогнища, вогню, території, країни, людини, сім'ї, кохання у вигляді господинь, бабусь, матерів. Однак жіночі культи уособлюють світ любові або небесної (слов'янська Леле), або земної (слов'янська Мати сиру земля).
Рівень духовної зрілості древніх слов'ян, їх філософські погляди можна реконструювати за їх космогонічними міфам. Зі зміною Сварога сквязан стародавній космогонічний міф слов'ян про створення Землі Прародителем нашим - Родом - Родник Всесвіту. Створивши Землю-матінку, Сварог заснував в ній три підземних царства.
Син Сварога - Перун, друга особа слов'янської Трійці (Триглава), бог війни і грози, оживляв явлене, стежив за світопорядком, обертаючи сонячне золоте кільце.Третя іпостась - Велес (пізніше Свентовіт) - первоначално був богом світла у західних слов'ян.
Миро описувався системою основних змістовних двійкових протівовпоставленій, визначальних просторові, тимчасові, соціальні і т. п. характеристики. Чорнобог і Білобог - два слов'янські божества-антагоніста, уособлювали в своїй боротьбі сили світла Яви і тьми Наві. Дарує життя, родючість, довголіття божество Рід, втіленнями смерті була Марена, нав. Символи життя і смерті - жива і мертва вода.
Важлива риса способу життя та думки древніх слов'ян - уявлення про нерозривну єдність-спорідненні живуть з предками-праотцями і богами як умови гармонії світів: земного і небесного. Крихкість такої рівноваги ощущаласьлюдьмі і уособлювалася ними в битві Правди і Кривди.
На початку 1 тис. н. е.. божества приймають антропоморфну ​​форму. Головними серед них стають боги Сонця, Неба і Вогню - Сварог, Даждьбог і Хорос, Вітру - Стрибог, домашніх тварин і багатства - Велес (Волос). Шанувалися також покровителі предків, сім'ї і домівки - Рід і Рожаниці, бог родючості Ярило, жіноче божество Мокоша. Слов'яно-руська міфологія не була зафіксована в літературних творах, і тому не відомі чіткий розподіл ролей між божествами і сувора ієрархія.Тим не менш більш пізній бог Грози Перун в 9 столітті стає главою язичницького пантеону, а також покровителем князя і його дружини.
Поклоніння і жерствопріношенія язичницьких культів проходили в спеціальних культових святилищах - капищах, які представляли собою округлі дерев'яні або земляні споруди, зведені на насипах або пагорбах. У центрі святилища знаходилося дерев'яна або кам'яна статуя божества - ідол, навколо якого горіли жертовні багаття.
Самим знаменитий культовим пам'ятником язичництва став Збруцький ідол (9 - 10 століття) - чотиригранний кам'яний стовп, встановлений на пагорбі над річкою Збруч. Грані стовпа покриті барельєфами в кілька ярусів. На верхньому зображені боги і богині з довгим волоссям. Потім йдуть ще три яруси, що розкривають уявлення наших предків про космос, небі і підземному світі.
З останніх пам'ятників язичництва заслуговує виділення Турій Ріг з княжого курганного поховання "Чорна могила" в Чернігові (9 -10 століття). На срібній окутті роги за допомогою чеканки зображений напівказковий звіриний світ, показана схожа на орла "віщий птах", а поряд з нею - дві біжучі фігури: дліннокосая дівиця з цибулею і сагайдаком - мабуть, наречена Івана Годиновича, і бородатий мужик - швидше за все, Кощій Безсмертний.
У язичницької Русі високого рівня досягає прикладне мистецтво. Багато виробів - браслети і скроневі кільця, амулети і обереги, підвіски і фібули, предмету побуту та іграшки - в руках майстерних майстрів ставали справжніми витворами мистецтва. Успішно розвивається також усна народна творчість. Створюються билини епічні пісні, казки, а також весільні пісні, колядки, ретельно надгробні плачі і т. д.
Велике значення мало проникнення на Русь слов'янської писемності, створеної Кирилом і Мефодієм на основі грецького алфавіту, хоча на язичницькому етапі писемність ще не отримала широкого розповсюдження

5. Етнокультурна специфіка Київської Русі.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США