Методи калькулювання собівартості продукції: поняття, види та сфера застосування

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 55 из 73Следующая ⇒

№ _54_ Облік податку на прибуток

Ставки податку на прибуток, об'єкти оподаткування і порядок визначення оподатковуваного прибутку, порядок обчислення І сплати податку, обов'язки і відповідальність платників регламентуються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Звіт про фінансові результати».

Платниками податку на прибуток є всі суб”єкти підприємницької діяльності ( в тому числі бюджетні та громадські організації), які одержують прибуток від господарської діяльності.

Ставка податку складає 30 % від об”єкту оподаткування.

Об”єктом оподаткування є величина, яка визначається у податковому обліку шляхом порівняння скоригованих валових доходів, скоригованих валових витрат і амортизації.

Відповідно до Плану рахунків облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток» за субрахунками:

v 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»,

v 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності» ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій» відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. При цьому треба мати на увазі, що у Звіті про фінансові результати чистий прибуток (збиток) обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайного доходу, надзвичайних затрат і податку з надзвичайного прибутку. У статтях звіту «Надзвичайні доходи» та «Надзвичайні затрати» відповідно відображають:

- прибуток або збиток від інших подій і операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій;

- невідшкодовані збитки від надзвичайних подій, включаючи затрати на запобігання виникнення втрат від стихійного лиха, техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування і покриття втрат від надзвичайних подій за рахунок Інших джерел.

Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності.

На суму нарахованого податку з прибутку в бухгалтерському обліку роблять запис:

v Д-т рах. 98 «Податки на прибуток»

v К-т рах. 641 «Розрахунки за податками».

Наприкінці року сума нарахованого податку на прибуток списується на фінансові результати діяльності підприємства записом по дебету рахунка 79 «Фінансові результати» в кореспонденції з кредитом рахунка 98 «Податки на прибуток».

Після цього запису за даними рахунка 79 «Фінансові результати» визначають чистий фінансовий результат, який відповідними записами списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки).

Отже, чистий прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток.

№ _55_ Групування витрат, що формують собівартість продукції, у відповідності з П(С)БО 16 “Витрати”

Метою обліку собівартості є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обрахування фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних трудових та фінансових ресурсів. Для досягнення вказаної мети витрати, що формують собівартість продукції, групуються за певними ознаками. У відповідності з П(С)БО 16 витрати, що складають виробничу собівартість продукції, групуються за:   

· видами продукції (робіт, послуг);

· способом віднесення до конкретного об'єкта витрат;

· ступенем залежності від обсягу виробництва;

· економічним змістом;

· відношенням до виробничого процесу.

За економічним змістом витрати групуються за економічними елементами і за статтями калькуляції. Елемент витрат – це сукупність економічно однорідних витрат. Групування витрат за економічними елементами призначене для виявлення усіх витрат на виробництво продукції за їх видами, тобто таке групування дає змогу визначити, що саме та на яку суму витрачається на виробництво в цілому по підприємству.

У П(С)БО 16 передбачене єдине для всіх підприємств групування витрат за економічними елементами:

· матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

· інші витрати.

Проте групування витрат за елементами не дозволяє здійснити їх контроль та аналіз за цільовим призначенням у процесі виробництва (по цехах, дільницях, за видами виробів), тобто не відповідає на запитання, на які цілі та потреби понесені такі витрати. Отже, для контролю та аналізу за витратами поряд із обліком їх за економічними елементами застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, в розрізі яких обраховується собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок з технологічним процесом. Це групування використовується для узагальнення витрат за видами виготовленої продукції та місцем виникнення витрат (по цехах, дільницях тощо. Встановлення переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати наступні калькуляційні статті:

· сировина та матеріали;

· покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати,

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються);

· основна заробітна плата виробничих робітників;

· додаткова заробітна плата виробничих робітників;

· відрахування на соціальні заходи;

· витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції;

· відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення;

· загально виробничі витрати;

· втрати внаслідок технічно неминучого браку;

· інші виробничі витрати.

Розрахунок собівартості продукції за вказаними статтями калькуляції дає змогу обрахувати лише виробничу її собівартість. Але в практиці господарювання з метою встановлення договірної ціни на реалізацію продукції, а також для аналізу рентабельності окремих видів виробів необхідно мати інформацію щодо повної собівартості окремих видів продукції. Тому доцільно до вказаних статей калькуляції собівартості додати адміністративні витрати та витрати на збут продукції, що дасть змогу розрахувати повну собівартість виробів. При цьому адміністративні витрати та витрати на збут продукції не включаються до собівартості продукції, а списуються на фінансові результати, що відповідає чинному законодавству.

Метод калькулювання являє собою сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами та прийомами визначення собівартості калькуляційних одиниць.

Групування витрат на виробництво за об'єктами калькуляційного обліку – замовленнями, переділами, продуктами відображає суттєву частину методу калькулювання, його економічну характеристику.

Прийоми визначення собівартості калькуляційних одиниць – розподілу витрат, виключення витрат тощо – відіграють допоміжну роль у системі калькулювання.

Метод калькулювання залежить від типу організації і технології виробництва та включає в себе принципи збору інформації про витрачені ресурси в розрізі центрів витрат. На підприємствах, в яких виробництво продукції відбувається в одному технологічному процесі, витрати узагальнюються по виробництву в цілому (виробництво пару, електроенергії, добування піску, вугілля тощо). На підприємствах, в яких продукція у процесі виробництва проходить декілька послідовних стадій (переділів), облік витрат доцільно організовувати по окремих стадіях (виробництво чавуну, сталі, прокату, цегли, хімічні виробництва тощо).

В економічній літературі наводиться багато різних методів калькулювання, але найчастіше зустрічаються 4 методи: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) та нормативний.

Об'єктом калькулювання при позамовному методі є замовлення, на якому збираються витрати на протязі виконання даного замовлення. Собівартість робіт визначається методом сумування усіх витрат з моменту відкриття замовлення до його завершення. Калькуляція складається після закінчення виконання замовлення.

Суть попередільного методу полягає у тому, що собівартість продукції калькулюється на кожному переділі окремо, по мірі обробки деталей. Витрати узагальнюються в розрізі статей номенклатури по фазах, стадіях, переділах. Аналітичний облік витрат на виробництво організується по виробах, при цьому прямі витрати (на матеріали, зарплату основну та додаткову з відрахуваннями на соціальні заходи виробничих робітників тощо) відносяться на конкретні види виробів, а накладні витрати збираються протягом місяця окремо та розподіляються між виробами пропорційно вибраній базі в кінці місяця.

Попроцесний метод використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не є складним, наприклад, в підсобних та допоміжних виробництвах, в добувних галузях, на електростанціях тощо, а також у галузях з масовим типом виробництва.

Особливістю даного методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу. Собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) розраховується шляхом ділення узагальнених таким чином витрат на загальний обсяг продукції (робіт, послуг).

Фактична собівартість одиниці продукції за нормативним методом розраховується наступним чином:

С_ф = С_н ± З ± В,

де: С_ф – фактична собівартість,

С_н – нормативна собівартість,

З – зміни норм,

В - відхилення від норм.

Відхилення від норм узагальнюються в розрізі причин та винних осіб і слугують для аналізу і прийняття рішень з боку апарату управління. Інформація провідхилення повинна надходити щодня або на протязі короткого проміжку часу. Чим швидша реакція на відхилення, тим менше зусиль необхідно для усунення їх негативного впливу на формування собівартості продукції, тому нормативний метод обліку витрат та калькулювання собівартості продукції розглядається як метод управління собівартістю за відхиленнями.

Методи калькулювання доповнюються способами калькулювання, які являють собою технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур, наприклад, нагромадження (сумування) витрат, розподілу витрат, прямого розрахунку, виключення витрат, нормативний спосіб. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об'єктами, наявності супутніх і побічних видів продукції та інших обставин.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры