Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Україна в бронзовому віці: розселення індоєвропейців, проблема їхнього походження та прабатьківщини («арійська проблема»).
Содержание книги
- Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
- Печерні міста та монастирі Криму.
- Курс історії України є фундаментальним університетським курсом.
- У будь-якій країні величезна увага В системі освіти надається вітчизняній історії, адже ця наука формує громадянина своєї держави, патріота, що, безсумнівно, надзвичайно важливо.
- Під джерельною базою розуміється сукупність джерел, на які спирається історичне пізнання.
- Первісна доба в історії України
- У постгляціальному періоді почалося повільне підвищення температури. Тут нараховується 5 кліматичних періодів: пребореал, бореал, атлантикум, суббореал і субатлантикум.
- У будь-якому разі, як бачимо, гляціалістська теорія, яка довгий час була недоторканною в науці, нині піддається великій критиці, що історикам треба враховувати.
- Україна в пізньопалеолітичну та мезолітичну добу.
- У пізньому палеоліті, як і пізніше В мезоліті населення праукраїни входило В тісно пов’язане етнічне й культурне коло середземноморсько-чорноморських етносів.
- У 1995 році український археолог Ю. О. Шилов підтвердив цю тезу А. Г. Кифішина лінгвістичними, археологічними, етнологічними дослідженнями, і довів версію до рівня наукової гіпотези.
- Україна в бронзовому віці: розселення індоєвропейців, проблема їхнього походження та прабатьківщини («арійська проблема»).
- Таким є мовознавчий пошук арійської прабатьківщини. А що нам каже про це Археологія.
- Степова зона виявилася найбільш придатною для скотарства. Відносна простота й невелика працезатратність при догляді за тваринами сприяли прискореному розвитку степових племен.
- Проблема Півночі у вітчизняній історії, Бьярмія. Критика «північної версії» початків індоєвропейської історії в українській історичній літературі.
- Тут, безумовно, певний прорив може допомогти зробити міфологія. Російський історик микола федорович федоров якось влучно сказав:
- Тип суспільства homo sapiens sapiens встановлювався відразу – це расовий феодалізм. (тож ні про який «первісний комунізм» не може бути й мови).
- Цивілізації раннього залізного віку на теренах України.
- Майже одночасно з кіммерією – у ІХ ст. До Н. Е. Виникає у Криму ще одне державне утворення – таврика. Воно проіснувало багато довше від кіммерії й припинило своє існування у і ст. До Н. Е.
- Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї. Боспорське царство, Херсонес.
- Інша держава греків розташовувалася у південно-західній частині Кримського півострова. Центром її було м. Херсонес (Севастополь).
- Херсонес, подібно до Боспору, став частиною Митридатового царства.
- У ііі ст. Н. Е. Особливої могутності досягло плем’я аланів. Їх яскраво описав римський історик іv ст. Амман марцеллін. Зокрема, він сказав про них так:
- Україна в першій половині І тис. н.е.: Готія, Кримська Готія (Країна Дорі, Феодоро, Готські Клімати); Гунська імперія, Антське царство.
- У 395 році римська імперія остаточно розділилася на дві частини: західну Римську імперію (столиця – рим) і Східну Римську імперію (столиця – константинополь). Рим занепав остаточно у V ст.
- Подальші проблеми країни Дорі будуть зв’язані вже з посиленням русів.
- Моє пояснення гунської навали на європу, гадаю, надає тієї логіки цьому явищу, якої сучасним його поясненням якраз і недостає.
- У 602 році антська держава впала під тиском кочових племен аварів. Після цього анти В писемних джерелах уже не згадуються, а В літературі починає вживатися назва «слов’яни».
- Найпоширенішими є дві гіпотези: Середньо-дунайська та Карпато-дніпровська. На їхню користь промовляє найбільша кількість мовознавчих та археологічних фактів і її підтримує найбільша кількість учених.
- Таким чином, повідомлення нестора про переселення слов’ян у подунав’я може відноситися не раніше, ніж до V ст. Н. Е.
- Про ці події у 584 році Іоанн Ефезький писав так:
- Версія Середньо-дунайської прабатьківщини слов’ян розкритикована сучасною українською історіографію. Виклад відповідних критичних положень я зробила вище.
- І все ж таки, неправильно було вважати, що росіяни – це русифіковані угро-фіни. Значний внесок в їхню етногенезу зробили татари.
- Як бачимо, він, як археолог, бачив усі сучасні європейські етноси вже В 5 тис. До Н. Е.
- Каталізатором етногенетичних процесів у vііі – ІХ ст. Виступили два чинники:
- І все ж таки на кінець хіх ст. Перевага виявилася на боці антинорманістів, хоча залишалися не проробленими великі лакуни як методологічного й загальноісторичного, так і джерелознавчого характеру.
- По темі « ґенеза слов’яно-руської державності. Виникнення Київської Руси» читається проблемна лекція:
- Подібне значення це має й нині.
- Подивимося, чи маються В історичних джерелах свідчення про те, що українці й росіяни (русскіє) – не одне й те Ж.
- Щодо історичних уявлень росіян – автор теж точний: до Київської Руси росіяни дійсно привласнювали собі й візантію, і рим, об’явивши свою державу ще В хvі столітті «третім римом».
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
Назву арії (ар’я) вичитали в джерелах англійські дослідники Вед – священних книг Індії, наприкінці ХVІІІ ст. Поступово з’ясувалося, що ар’ї прийшли до Індії в середині 2 тис. до н.е. звідкись із Європи. До пошуку їхньої прабатьківщини долучилися вчені різних країн.
Спочатку особливих успіхів досягла німецька школа (що й було в 20 – 30-х рр. ХХ ст. використано ідеологами німецького нацизму). Її представники вже на початку ХІХ ст. здійснили класичний переклад найдавнішої з чотирьох Вед – Рігведи («Священного знання»). Німецькі ж дослідники Р. Рот та О. Бетлінгк видали в Петербурзькій Академії наук семитомний словник санскриту – штучно створеної мови арійських брахманів-жерців. За А. Шлейхером, нащадками загадкових ар’їв стали не тільки німці, а й деякі народи Індії й Ірану, стародавні греки, італійці, слов’яни, литовці. Ці висновки підтвердилися знаходженням слов’янської Веди й ісландської Едди. Досягнення німецького арієзнавства позаминулого століття визнають у науці й понині. Але внесена й суттєва поправка: корені спорідненості пращурів указаних народів учені вбачають нині не в ар’ях, а в умовно названій «індоєвропейській мовній спільноті». Історики вважають її чи то «пранародом», чи то співіснуванням кількох споріднених народів, серед яких у 5 – 2 тис. до н.е. були й ар’ї.
Вище ми казали про Трипільську цивілізацію (як її нині звуть учені), або ж про Аратту – землеробську державу полісного типу, яка була створена у Причорномор’ї в 7000 – 6200 рр. до н.е., а розквіт свій переживала в 5400 – 2750 (або 2200) рр.. до н.е. між Дунаєм і Дніпром. Так ось, як свідчить навчальний посібник «Давня історія України в ілюстраціях і таблицях» (К., 2007), степовики, які займалися як скотарством, так і землеробством, і спільнота яких почала формуватися вздовж степових кордонів Аратти під назвою Аріана не пізніше 5 тис. до н.е., – то й були ар’ї. Про Аріану ми також розповідали вище.
Різні автори розміщували прабатьківщину ар'їв у різних місцях: Бонгард-Левін і Грантовський – у степах Євразії; Гамкрелідзе й Іванов – у Передній Азії – на терені, що був дотичний до Кавказу; Сафронов – у Східній Європі; Тілак, Асов, Гусєва, Дьомін – на Півночі; цілий рад інших учених, у тому числі українських – у Причорномор’ї. Як бачимо, заледве чи не всі європейці бажають розмістити прабатьківщину ар'їв саме на терені своїх країн. Але істина – головне.
Відкриття справжньої, Дніпро-Донецької прабатьківщини ар’їв розпочав німецький географ Карл Ріхтер. У 1820 році вийшла його праця, в якій він уперше серед дослідників звернув увагу на спорідненість назв Індії та (С)Індика, як називали місцеві племена й стародавні греки пониззя Кубані. Але в публікації 1943 року австрійський лінгвіст П. Кречмер зазначив, що ще більш давньою є Синдика, що була пониззі Дніпра. Саме тут розмістив болгарський вчений Васіл Георгієв прабатьківщину «індо-іранців» (як умовно почали називати ар’їв після Другої світової війни). Упродовж 1975 – 1999 рр. такі дослідження плідно проводив російський лінгвіст О. М. Трубачів і висвітлив їх результати, зокрема, у низці статей, що ввійшли до його книги «Indoarika в Северном Причерноморье» (М., 1999), яка моментально стала бібліографічною рідкістю.
Нині в Україні цю тему розробляє український мовознавець-індолог С. Наливайко, він висуває гіпотезу існування Дандарії («Жезлоносної Арії») між пониззями Дніпра та Кубані. Але слід звернути увагу на те, що найдавніші, до-індійські санскритські написи на горщиках зрубної археологічної культури, які відносяться до середини 2 тис. до н.е., знайдені на Донеччині. Їх нещодавно почали вже читати фахівці (В. Кульбака, В Качур, 1998). Як припускає ще один дослідник з арєзнавства – Ю. О. Шилов, ця писемність – відгалуження від протошумерської писемності Кам’яної Могили, а її продовження – у давньоруських «Київських глаголичних листках» та у своєрідному письмі «Велесової книги». В останній міститься інформація про переселення до Індії (Бгарати) п’яти арійських племен: пуру, яду (сатвати, данави), турвашу, ану, друх’ю. Це підтверджується Рігведою й Магабгаратою. С. І. Наливайко цілком справедливо зазначає, що вимова назв у писемних джерелах вже могла бути викривлена й пропонує пильно поглянути на літописних полян, ятвягів (судовитів, дайновів), туровчан, антів, дрегву (дреговичів) – це свідчить про те, що переселялися далеко не всі, а ті, хто залишився, стали основою етноґенези балтійських та слов’янських народів, серед них і українського.
|
