Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Як бачимо, він, як археолог, бачив усі сучасні європейські етноси вже В 5 тис. До Н. Е.
Содержание книги
- Україна в пізньопалеолітичну та мезолітичну добу.
- У пізньому палеоліті, як і пізніше В мезоліті населення праукраїни входило В тісно пов’язане етнічне й культурне коло середземноморсько-чорноморських етносів.
- У 1995 році український археолог Ю. О. Шилов підтвердив цю тезу А. Г. Кифішина лінгвістичними, археологічними, етнологічними дослідженнями, і довів версію до рівня наукової гіпотези.
- Україна в бронзовому віці: розселення індоєвропейців, проблема їхнього походження та прабатьківщини («арійська проблема»).
- Таким є мовознавчий пошук арійської прабатьківщини. А що нам каже про це Археологія.
- Степова зона виявилася найбільш придатною для скотарства. Відносна простота й невелика працезатратність при догляді за тваринами сприяли прискореному розвитку степових племен.
- Проблема Півночі у вітчизняній історії, Бьярмія. Критика «північної версії» початків індоєвропейської історії в українській історичній літературі.
- Тут, безумовно, певний прорив може допомогти зробити міфологія. Російський історик микола федорович федоров якось влучно сказав:
- Тип суспільства homo sapiens sapiens встановлювався відразу – це расовий феодалізм. (тож ні про який «первісний комунізм» не може бути й мови).
- Цивілізації раннього залізного віку на теренах України.
- Майже одночасно з кіммерією – у ІХ ст. До Н. Е. Виникає у Криму ще одне державне утворення – таврика. Воно проіснувало багато довше від кіммерії й припинило своє існування у і ст. До Н. Е.
- Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї. Боспорське царство, Херсонес.
- Інша держава греків розташовувалася у південно-західній частині Кримського півострова. Центром її було м. Херсонес (Севастополь).
- Херсонес, подібно до Боспору, став частиною Митридатового царства.
- У ііі ст. Н. Е. Особливої могутності досягло плем’я аланів. Їх яскраво описав римський історик іv ст. Амман марцеллін. Зокрема, він сказав про них так:
- Україна в першій половині І тис. н.е.: Готія, Кримська Готія (Країна Дорі, Феодоро, Готські Клімати); Гунська імперія, Антське царство.
- У 395 році римська імперія остаточно розділилася на дві частини: західну Римську імперію (столиця – рим) і Східну Римську імперію (столиця – константинополь). Рим занепав остаточно у V ст.
- Подальші проблеми країни Дорі будуть зв’язані вже з посиленням русів.
- Моє пояснення гунської навали на європу, гадаю, надає тієї логіки цьому явищу, якої сучасним його поясненням якраз і недостає.
- У 602 році антська держава впала під тиском кочових племен аварів. Після цього анти В писемних джерелах уже не згадуються, а В літературі починає вживатися назва «слов’яни».
- Найпоширенішими є дві гіпотези: Середньо-дунайська та Карпато-дніпровська. На їхню користь промовляє найбільша кількість мовознавчих та археологічних фактів і її підтримує найбільша кількість учених.
- Таким чином, повідомлення нестора про переселення слов’ян у подунав’я може відноситися не раніше, ніж до V ст. Н. Е.
- Про ці події у 584 році Іоанн Ефезький писав так:
- Версія Середньо-дунайської прабатьківщини слов’ян розкритикована сучасною українською історіографію. Виклад відповідних критичних положень я зробила вище.
- І все ж таки, неправильно було вважати, що росіяни – це русифіковані угро-фіни. Значний внесок в їхню етногенезу зробили татари.
- Як бачимо, він, як археолог, бачив усі сучасні європейські етноси вже В 5 тис. До Н. Е.
- Каталізатором етногенетичних процесів у vііі – ІХ ст. Виступили два чинники:
- І все ж таки на кінець хіх ст. Перевага виявилася на боці антинорманістів, хоча залишалися не проробленими великі лакуни як методологічного й загальноісторичного, так і джерелознавчого характеру.
- По темі « ґенеза слов’яно-руської державності. Виникнення Київської Руси» читається проблемна лекція:
- Подібне значення це має й нині.
- Подивимося, чи маються В історичних джерелах свідчення про те, що українці й росіяни (русскіє) – не одне й те Ж.
- Щодо історичних уявлень росіян – автор теж точний: до Київської Руси росіяни дійсно привласнювали собі й візантію, і рим, об’явивши свою державу ще В хvі столітті «третім римом».
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
- Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).
- Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.
- Великий князь святослав завойовник (964 – 972 рр. ).
- Другий похід на Болгарію (969 р.).
- Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.
- Прийняття християнства як велика зовнішньополітична акція князя Володимира Святославовича.
- Однак не слід забувати про існування слов’янського варіанту християнства – того третього, «внутрішнього» шляху його постання, який мав вираз у слов’янській кирило-мефодіївській традиції.
- Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.
Що ж це за етнос такий – українці? Якими є його властиві характеристики? Ще до В. Щербаківського на ці питання відповідали такі видатні українські вчені, як Федір Вовк, Юрій Липа, Вікентій Хвойка, а в часи Щербаківського й після – Петров, Знойко. Це – археологи, антропологи, етнографи зі світовими іменами. І вони казали так:
«Антропологічний тип українця виказує цілковиту самостійність супроти польського, білоруського і великоруського типів. Поляк, білорус та росіянин антропологічно стоять дуже близько один до одного; українець же дуже відрізняється від своїх сусідів і, з антропологічного погляду, займає цілком самостійне місце». З іншого боку, українці виявляють антропологічну близькість з південними слов’янами (сербами, хорватами, словенцями) і з чехами й словаками – із західних слов’ян.
Вадим Щербаківський висунув свою, оригінальну концепцію, яка й продовжує дослідження його попередників і одночасно доповнює їх. Він працював у часи, коли в Європі активно розвивалася німецька школа расології й «арійська тема» ще не була в стані такої заборони, як це буде пізніше, і в значній мірі є й зараз. Суть його концепції коротко можна подати так.
«За неолітичної доби на Україні жило дві раси, причому кожна з них вела зовсім інший спосіб життя: одні були хлібороби, другі – номади». Хлібороби були представниками круглоголової (доліхокефальної) передньоазійської раси (яфетиди) [Позначу, що грімальдійці ще не були відомі в часи Щербаківського, тому він не міг їх враховувати. – О.Б.] – це динарська раса. Номади ж були високі й довгоголові (брахікефальні) – індогермани (нордійці, арійці). Археологічно вони розподілялися так: динарці – Трипільська культура, арійці – культура шнурової кераміки та бойових сокир.
Подальша етногенеза майбутнього українства, на думку Щербаківського, – це процес змішання цих двох рас, що стався внаслідок завоювання хліборобів-динарців номадами-індогерманами та їх подальшого співжиття. Причому субстратною (автохтонною, первневою, простолюдною) була раса динарська, а панівною – раса нордична. Від співжиття цих двох елементів почала змішуватися не тільки матеріальна культура, а й мова.
Крім того, динарці були асимільовані докорінно, тобто й раса сама змінилася, тому українці – це індоєвропейці. Мова хліборобів (кавказько-малоазіатська) стала поступово теж індоєвропеїзуватися (так би мовити, стала «не модною», ось і трансформувалася). [Тут також відзначу, що в часи Щербаківського Кам’яна Могила ще не була досліджена, й насамперед – її написи, тому він про мову цієї пам’ятки ще пізньопалеолітичної доби нічого не знає, а відповідно, й не враховує при визначенні типу мови хліборобів-динарців]. Тож яфетиди-динарці індогерманізуються, а значна частина індогерманів так і залишається на землях переважно України (ар’ї не йшли далеко на Захід, бо там в їхні часи не було жодного центру цивілізації. Їхні походи були спрямовані насамперед на простори Азії). Так іде процес творення так зв. «праслов’ян» (уже цілком індогерманізованих).
Об’єднує українців з південними слов’янами, чехами й словаками саме присутність динарської раси в їхній етногенезі, якої у білорусів і росіян зовсім немає. А динарська раса є абсолютно необхідної для формування давньослов’янської мови. Де не було субстратного хліборобського народу мальованої кераміки, там не могло бути жодного слов’янського племені.
Нині в незалежній Україні висунута оригінальна концепція етногенези східнослов’янських етносів видним джерелознавцем і істориком Ярославом Романовичем Дашкевичем (він пише «етногенеза націй», але для часів Середньовіччя таке визначення оспорюється. Краще вживати термін «етнос», або «народність»). По-перше, Дашкевич ламає стереотип, що східнослов’янських народів буцімто було три. Ні, каже він. Їх було чотири. Це – українці, білоруси, росіяни (що відомо), а також іще один етнос, який не встиг розвинутися, бо був у ХVІ ст. знищений і асимільований росіянами. Цей етнос навіть не встиг виробити власний етнонім, тому Дашкевич називає його «новгородсько-псковським». Він твердить, що «триєдиної колиски» не було в жодному випадку уже хоча б тому, що виникнення цих чотирьох східнослов’янських етносів відбувалося неодночасно, а в різні епохи. Він вважає всі чотири етноси безумовно східнослов’янськими (у чому, як бачимо, він займає іншу позицію, ніж ті вчені, які не вважають поляків чи росіян слов’янами, або ж ті /зокрема, Мурад Аджи/, які вважають українців тюрками).
Далі Дашкевич, щоб зайняти об’єктивну позицію й не викликати політично заангажованої критики, називає ці чотири етноси так: «нація альфа» (українці), «нація бета» (новгородсько-псковська), «нація гамма» – росіяни й «нація дельта» – білоруси. Свої праці Дашкевич писав ще на початку 90-х рр. ХХ ст., так що його обумовлення зрозумілі. Ми не будемо так вже й притримуватися їх, адже нині вже все можна спокійно розшифрувати, але де-не-де ми його визначення залишимо.
Їх об’єднує мова, але у їх виникненні брали участь різні етнічні субстрати й суперстрати:
– українці («альфа») – іранський субстрат і норманський суперстрат;
– новгородсько-псковський етнос («бета»)– балтійський субстрат і норманський суперстрат;
– росіяни («гамма»)– угро-фінський субстрат, славізований лише мовно;
– білоруси («дельта») – балтійський субстрат, славізований.
Ті східнослов’янські племена, які були перелічені літописцем, у VІІІ – ІХ ст. об’єдналися в «націю альфа» (пізніше – українська). Її видно чітко у дослідженнях, хоча вона виступає й під різними назвами, що їх їй дали вчені (а не вона сама), – «давньоруська народність» (вчені СРСР), чи просто «руська» (вчені царської Росії). Її видно, вона існувала, але ніякого розкладу її не було. Історичний шлях її був дуже складним і подеколи трагічним, але це – сучасна українська нація.
|
