Курс історії України є фундаментальним університетським курсом.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 90Следующая ⇒

Мета навчального курсу давньої та середньовічної історії України – розгляд та засвоєння студентами цілісної картини історичних явищ та процесів, які відбувалися на теренах України з найдавніших часів до середини ХVІІ ст.

Мета досягається за допомогою реалізації таких завдань:

– висвітлити різні аспекти історичного процесу на українських землях у визначених часових межах – економічний, політичний, соціокультурний, релігійний;

– розглянути процес становлення та розвитку різних соціальних верств, станів, класів українського суспільства;

– приділити особливу увагу політичним процесам, ролі в них провідних верств суспільства;

– вивчити історію державницькі процеси на українських землях та народні рухи.

Предметом курсу є, згідно з визначенням М.С.Грушевського, системний розгляд таких блоків, як:

– історія території України,

– історія народу (українського),

– історія держави (української).

Метод курсу історії України – діалектичний. Його основоположником став виданий німецький філософ Гегель. Згідно з цим методом усе в світі має свій початок, розвиток і кінець (Тріада Гегеля).

Проблеми періодизації та хронології історії України. Проблема періодизації історії України є складовою проблеми періодизації історії людської цивілізації взагалі, але має й свої особливості. Європейська історія – минувшина, відображена в писемних пам’ятках, як прийнято вважати, розпочалася з державної (цивілізованої) минувшини Греції, де вперше була написана «Історія» Геродотом, а саме – з Троянської війни кінця ІІ тис. до н.е. До цього мало місце дописемне минуле – доісторичне, або первісне. Дані про нього містять перекази й міфи, етнографічні та лінгвістичні пережитки, археологічні пам’ятки, антропологічні залишки тощо. Спираючись на відповідні наукової дисципліни, що вивчають речовинні, мовні, побутові, посмертні залишки, історична наука може проникати до витоків людства. Проблему походження людства та виникнення людських рас вивчає археологія та корпус антропологічних наук; історична наука плідно використовує їхні здобутки.

Нині в антропології прийнято вважати, що близько 80% європейців походять від спільних пращурів – кроманьйонців, які з’явилися приблизно 49 тис. рр. тому (за новими даними – 100 – 120 тис. рр.. тому), а десь 22 тис. рр. до н.е. поділилися на три основні групи. Дві з них зосередилися на землях майбутніх Іспанії та Балкан, а третя – України. Нащадки останніх переважають нині в центрі, на сході та північному заході Європейського континенту. То була праісторична (або доісторична, дописемна, первісна) минувшина, але в традиції радянської науки цей період прийнято вивчати в курсі давньої історії України. А від легендарного народження Ісуса Христа прийнято – у християнських країнах – вести відлік років «нашої ери» (Anno Domini, або від Різдва Христового).

Хронологія праісторії та й давньої історії досить умовна. Археологи визначають її за «атомними годинниками» (напіврозпадом вуглецю С-14 та інших радіоактивних ізотопів у кістках, дереві тощо), за типологічними подібностями до якихось уже датованих виробів, за астрономічно-календарними позначками. Датування минулих подій історики постійно уточнюють, тому всі дати праісторії та давньої історії в усіх книгах певною мірою умовні.

Як уже було сказано, вважається, що давня (антична) історія Європи (від винайдення писемності й започаткування державності) почалася на теренах Греції й Італії і що вона охоплює час від ХІІІ ст. до н.е. – до V ст.. н.е.: від облоги Трої до падіння Риму. На території України й Росії період давньої історії прийнято датувати від VІІ – ІV ст. до н.е. й пов’язувати з появою в Північному Причорномор’ї міст греків-колоністів та виникнення під їх впливом рабовласницької держави Скіфії. Вихід Руси на історичну арену датують здебільшого початком середньовічної історії (V – ІХ ст.), коли східні слов’яни прийняли християнство і церковну писемність. Але вказана хронологія нині знаходиться в процесі уточнення.

В основу періодизації курсу давньої та середньовічної історії України покладено послідовну зміну історичних епох у застосуванні до історії України. Загальні хронологічні межі курсу включають у себе такі періоди:

– давня історія України: найдавніші часи – час виникнення та розвитку грецьких полісів у Північному Причорномор’ї та кімерійсько-скіфо-сарматських суспільств;

– середньовічна історія України: Гетика та Гунський Союз – формування слов’янських суспільних об’єднань – Київська Русь – період феодальної роздробленості Руси, навали монголо-татар та іноземної колонізації українських земель – виникнення та розвиток українського козацтва і Запорозької Січі. Окрема увага приділяється історії Криму в часи Середньовіччя, особливо князівству Феодоро та Кримському ханству.

Теорія та методологія дослідження історії України. Будь-яке явище слід вивчати всебічно й глибоко. Це стосується також історії людства та людських суспільств на території планети. Розуміння історії почасти буває викривленим внаслідок заангажованості, політичної залежності науки, національних традицій тощо. Це зрештою впливає негативно на все людство в цілому, адже неправильно зображена науковцями історична картина буття закладає хиби політичного курсу, що далі почасти призводить до смертоносних національних конфліктів. Україна тут не є винятком. Над знаннями про її історію і культуру тяжіють застарілі доктрини, як впродовж століть формувалися окупаційними владами, що час від часу встановлювали своє панування на українських землях.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология