Характеристика терміну «дитячий церебральний параліч».

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 19Следующая ⇒

ВСТУП

Актуальність проблеми. В Україні частота ДЦП складає 2,4 - 2,5 випадків, а в різних регіонах країни коливається від 2,3 до 4,5 на 1000 осіб дитячого населення. В даний час в Україні понад 30 тисяч хворих потребують тривалої реабілітації. У більшості випадків патологія нервової системи є перинатально обумовленою. Шкідливі дії на мозок в період вагітності, пологів і в перші роки життя дитини призводять до різноманітних рухових розладів. Діти з ушкодженнями у перинатальному періоді є "групою ризику" з розвитку патології нервової системи. Згідно даних галузевої статистики МОЗ України, зареєстровано близько 100 тис. дітей, інвалідність яких пов’язана з патологією нервової системи. Дитячий церебральний параліч є однією з найбільш частих причин дитячої інвалідності: поширення у Європі становить від 2 до 3 на 1000 живих новонароджених, в Україні – 2,56 на 1000 живих новонароджених. Серед глибоко недоношених дітей кількість випадків ДЦП зросла до 40–100 на 1000 живих новонароджених. Саме ця патологія формує великий прошарок соціально і біологічно дезадаптованих дітей-інвалідів. Зростання числа захворювань на ДЦП у дітей свідчить про те, що проблема дитячої інвалідності вимагає більш пильної уваги. Це означає, що разом з батьками (або, як мінімум, з одним з них) кількість людей, залучених в проблему ДЦП, складає більше мільйона людей.

Велике значення для розвитку і нормалізації рухів у дітей з ДЦП має проведення фізичних вправ у воді - гідрокінезотерапія. Лікувальна гімнастика у воді особливо корисна в період початкового формування рухів. Крім вправ у воді важливе місце в реабілітації займає водолікування, яке сприятливо впливає на стан нервової системи дитини. За допомогою водолікування нормалізуються процеси збудження і гальмування, поліпшується сон, зменшуються насильницькі руху, знижується м'язовий тонус, поліпшується кровопостачання органів і тканин.

Водолікування завдяки своїй ефективності та доступності вважається одним з найбільш часто використовуваних методів хворими на ДЦП. Вода є природним біологічним подразником, з яким людина постійно зустрічається в повсякденному житті. Її висока теплопровідність і теплоємність, здатність розчиняти найважливіші для організму органічні та неорганічні речовини і гази, а також деякі інші фізичні властивості роблять воду унікальним середовищем, через яку можуть здійснюватися різноспрямовані впливу на організм [4].

Однак однією з найбільш складних проблем є розробка засобів і методів рухової активності для дітей з діагнозом ДЦП, так як методи і засоби фізичного реабілітації дітей-інвалідів ґрунтуються на специфіці захворювання і вихідного стану організму хворого. Рекомендовані в спеціальній літературі комплекси фізичних вправ реабілітаційної спрямованості виконуються хворими дітьми тільки в положенні лежачи або сидячи і підбираються, головним чином, без урахування резервних можливостей, що значно збільшує терміни відновлення. У положенні стоячи - тільки ті, які в тій чи іншій мірі здійснюють крокові рухи. Діти, які не утримують з різних причин вертикальну позу без сторонньої допомоги, практично не виконують рекомендовані вправи. Разом з тим, провідні вчені та фахівці вважають, що крім анатомічних порушень, причиною виникнення і, що особливо важливо, посилювання порушення опорно-рухового апарату є тривала акінезія, пов'язана з іммобілізацією кінцівок, постільним режимом і викликає вторинні зміни в тканинах [3].

Тому основним завданням фізичної реабілітації дітей з ДЦП є прискорення відновних процесів і запобігання або зменшення небезпеки інвалідності. Не можна забезпечити фізичний і функціональний розвиток, якщо ігнорувати природне прагнення організму до руху. Ось чому фізкультурно-оздоровчі заняття повинні стати основною ланкою у підвищенні фізичної підготовленості дітей з діагнозом ДЦП.

Аналіз даної проблеми виявив наступне: в даний час діти часто відчувають руховий дефіцит, що негативно впливає на їх розвиток [7 ,8].

Метою даної дипломної роботи є дослідження впливу гідрокінезотерації на організм дітей з ДЦП.

Відповідно до мети роботи були сформульовані наступні завдання:

1. Надати характеристику терміну « дитячий церебральний параліч».

2. Визначити сучасні підходи у фізичній реабілітації хворих на ДЦП.

3. Проаналізувати організаційно – методичні основи і принципи ФР при ДЦП.

4. Дослідити вплив гідрокізенотерапії на хворих з ДЦП.

5. Розробити програму реабілітації.

6. Розглянути заходи з охорони праці.

Методи дослідження– теоретичний аналіз літературних джерел, визначення особливостей хвороби, визначення особливостей застосування гідрокінезотерапії.

Об’єктом дослідження є програма фізичної реабілітації при дитячому церебральному паралічі.

Предмет дослідження – використання та застосування гідрокінезотерапії як засобу фізичної реабілітації в процесі лікування хворих з церебральним паралічем.

    Успішне лікування хворих при ДЦП залежить від правильного ведення відновлювальних заходів. Також велику роль грає створення реабілітаційних програм, що базуються на комплексному застосуванні різних технологій, методів і засобів, що поєднують використання нетрадиційних і стандартних підходів і засобів (у тому числі і технічних), побудови індивідуальних реабілітаційних програм для дітей віком 3- 7 років.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

ДЦП - дитячий церебральний параліч.

ЛФК- лікувальна фізична культура.

ЛГ- лікувальна гімнастика.

ІХС- ішемічна хвороба серця. 

ЛТР- тонічний лабіринтовий рефлекс. 

СШТР- симетричний шийний тонічний рефлекс. 

АШТР - асиметричний шийний тонічний рефлекс.

ФР- фізична реабілітація.

РОЗДІЛ 1

ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Дитячий церебральний параліч займає значне місце серед інвалідизуючих захворювань дітей і підлітків як у нас в країні, так і за кордоном.

Дитячі церебральні паралічі - це захворювання об'єднує групу синдромів, які є наслідком ураження головного мозку в перинатальному (пренатальному, інтранатальному, і постнатальному) періоді з ураженням рухового пірамідного шляху. Характерна особливість ДЦП - порушення моторного розвитку дитини, обумовлене, перш за все аномальним розподілом м'язового тонусу і порушенням координації рухів. Рухові порушення часто поєднуються з чутливими розладами, затримкою розвитку мови і психічного розвитку, судомами. ДЦП відносять до не прогресуючого стану, але аномальний розвиток нервової системи дитини може супроводжуватися приєднанням нових патологічних захворювань.

Етіологія ДЦП різноманітна: інфекційні, соматичні та ендокринні захворювання матері, токсикози вагітності, патологія пуповини і плаценти, аномалії пологової діяльності, акушерські операції, імунологічна несумісність крові матері і плоду та ін. ДЦП є результатом віддалених наслідків перинатального гіпоксично-ішемічного ураження мозку, проявом якого найчастіше є різні варіанти перинатальної гіпоксично-ішемічної енцефалопатії.

Серед причин ДЦП переважають шкідливі впливу на мозок у внутрішньоутробному періоді, на другому місці стоять антенатальні шкідливості, потім слідують постнатальні фактори.

Істотне місце в ДЦП займає внутрішньочерепна родова травма - місцеве пошкодження плоду в ході пологів в результаті механічних впливів (удавлення мозку, розтрощення і некроз мозкової речовини, розриви тканин, крововиливи в оболонки і речовина мозку, порушення динамічного кровообігу мозку), яке може порушити подальший розвиток мозку і привести до виникнення багатьох церебральних симптомів. Проте не можна не враховувати, що родова травма найчастіше відбувається на тлі попереднього дефекту розвитку плода, при патологічних, а іноді навіть при фізіологічних пологах. За даними різних авторів, частота родової травми при ДЦП знизилася за останні кілька десятиліть з 21,6 % до 4 - 5 %, що пов'язано з поліпшенням допомоги при пологах.

Прогнозувати церебральний параліч можна тільки при важких пологах з асфіксією, що веде до тканинному пошкодженню мозку, при наявності клінічної симптоматики, виявляється з перших днів життя. Однак навіть при наявності важкої родової асфіксії причинний зв'язок з розвитком згодом психомоторним дефіцитом не є абсолютно доказовою, так як ушкодження мозку може відбутися до самих пологів і викликати родову асфіксію [2, 56].

Важливим патогенетичним механізмом, що визначає внутрішньоутробне пошкодження мозку є, ймовірно, ауто імунний процес. У результаті впливу цілого ряду етіологічних факторів пренатального періоду, що викликають внутрішньоутробне ураження плоду, настає руйнування клітинних структур мозку. Таким чином, ДЦП обумовлені внутрішньоутробною патологією до 95%, решта пошкодження мозку дитини під час пологів внаслідок асфіксії і внутрішньочерепних крововиливів накладаються на наявні явища дізонтоембріогенеза. Інфекційні захворювання, інтоксикації, черепно-мозкові травми в постнатальний період також можуть викликати погіршення стану дитини. У підсумку має місце поєднання різних шкідливих факторів.

На підставі вище викладеного можна стверджувати, що захворювання дитячим церебральним паралічем відбувається протягом трьох періодів життя дитини: внутрішньоутробного, під час пологів і після пологів [1, 2, 7].

Симптоми ДЦП можуть бути виявлені відразу після народження дитини, а можуть проявлятися поступово в грудному віці. В останньому випадку, важливо якомога раніше їх помітити і встановити діагноз. Усім батькам лікарі радять вести щоденник розвитку дитини, в якому позначаються основні досягнення малюка.

Батькам важливо спостерігати за:

1. Проявом абсолютних рефлексів, які виникають у дитини після народження, а потім потроху згасають. Наприклад, долонно-ротовий рефлекс і рефлекс автоматичної ходьби повинні пропадати в 1-2 місяці і при їх збереженні до 4-6 місяців, треба запідозрити дисфункцію нервової системи.

2. Термінами і послідовністю розвитку рухових навичок та мовного розвитку.

3. Розвитком ігрових навичок (відсутність інтересу до іграшок).

4. Виникненням таких ситуацій: застигання в якійсь позі, виконання

мимовільних рухів, кивання голови; відсутність контакту з матір'ю і т. д.

Педіатри не завжди поспішають з постановкою діагнозу ДЦП. Найчастіше, дитині до року на підставі виявлених специфічних симптомів (підвищена збудливість, пригнічення рефлексів і т.д.) ставлять діагноз енцефалопатії. Дитячий мозок має величезні компенсаторні можливості, які можуть повністю нівелювати наслідки пошкодження мозку. Мозок дитини дуже пластичний, завдяки чому хворих ДЦП не дуже багато, при досить великому поширенні факторів ризику. Якщо дитина у віці більше року не сидить, не ходить, не говорить, а також має різні психічні відхилення, і фахівці підтверджують стійкість неврологічної симптоматики виставляється діагноз ДЦП.

Основними симптомами ДЦП є порушення рухової активності: спастичність, атетоз, ригідність, атаксія, тремор кінцівок.

Також можуть зустрічатися:

1. Порушення з боку органів зору, слуху.

2. Зміна сприйняття, орієнтування в просторі.

3. Порушення розвитку мовлення.

4. Епілепсія.

5. Затримка психічного та емоційного розвитку, проблеми з навчанням.

6. Функціональні порушення шлунково-кишкового тракту та сечовидільної

системи.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?