Комунікативні бар’єри жінок-лідерів: різновиди

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 29 из 33Следующая ⇒

        Застосування методичного інструментарію дало змогу виявити комплекс психологічних перешкод, які були інтерпретовані нами як проблеми, пов’язані з комунікаціями у політичній сфері. Відповідні труднощі включають бар’єри двох видів: таких що стосуються комунікацій з вищими структурами (вертикальні), та міжстатеві комунікації (горизонтальні).

Нагадаємо, що на етапі застосування батареї методик вже було зафіксовано психологічні труднощі у розбудові «вертикальних» стосунків, пов’язані з недотриманням провладного центризму, ігноруванням рекомендацій вищого за рангом керівництва, а також розбудові міжособистісних стосунків у плані відмов підпорядковуватись наказам більш високостатусних посадовців. Контент-аналіз глибинних інтерв’ю дав змогу тематично наповнити та змістовно розширити згадані вище перешкоди. Розгляньмо отримані результати більш докладно.

    Підгрупа психологічних бар’єрів, що стосуються комунікативних перешкод у стосунках з високо посадовцями, включає 6 тематичних ліній, з яких найбільш змістовно наповненою є відмова/небажання шукати компроміси із вищими структурами (К = 1,9) (табл. С. 1).

    Таблиця С. 1. Комунікативні проблеми розбудови «вертикальних» стосунків

№ п/п

Тематичні лінії комунікативних проблем розбудови «вертикальних» стосунків

К (результати контент-аналізу)

1.

Відмова/небажання шукати компроміси із вищими структурами

1,9

Несприйняття непорядності/невміння пристосовуватись та «бачити білим чорне»

0,5

2.

Силові сценарії, застосовні до жінок-політиків

0,4

3.

Гендерна різниця в кар’єрі

0,3

4.

Робота політика залежить від роботи команди інших високо посадовців-політиків

0,3

5.

Подолані страхи перед владними структурами

0.3

6.

Скарги на зайву централізацію

0,3

    Інколи занадто велика принциповість та відсутність варіантів пошуку компромісів стають суттєвими комунікаційними перешкодами в розбудові стосунків з вищим за рангом керівництвом. Коментуючи відповідний бар’єр, жінки-лідери наголошували на таких головних приорітетах їх як політиків, що виявляються у безапеляційності, обстоюванні власної позиції, принципових позиціях та неможливості пошуку компромісів у разі, якщо людина впевнена у власній правоті. Серед жінок домінувала думка, що максимум, на що вони погоджуються з керівництвом, в тому числі і політичним, за існування інакшої думки – не виступати проти волі більшості.

    Лідерки вважають, що саме у жінок є вищим рівень морально-етичних якостей, їх важко умовити на співпрацю, якщо вони вважають шлях хибним. Поширюється відповідна безкомпромісність і на обрання політичної сили. Це підтверджує в своєму коментарі досвідчена депутатка 4 каденцій: «если бы я хотела быть депутатом и балотироваться от партии, идеологию которой не разделяю, я бы, наверное, нашла другую партию для себя [ГІжл_3]».

    Жінки говорять, що їм доволі важко працювати фракційно на засіданнях сесій через інакшу порівняно з іншими думку: «я не умею голосовать против своей воли и никогда не буду это делать [ГІжл_6]». При цьому вони цілком усвідомлюють проблеми й небезпеки, на які наражаються у разі подібної поведінки з боку як своїх колег, так і керівництва: «довольно трудно руководителям работать со мной, потому что, если я так считаю, то все равно кровь из носу буду отстаивать свою точку зрения. А если заставлять меня этот вопрос так вот решить, то я не буду его решать никогда [ГІжл_6]».Визнаючи проблеми з розбудовою «вертикальних стосунків», жінки-лідери зважуючи, всі «за» і «проти», у разі несприйняття ситуації взагалі відмовляються від політичної кар’єри, часто коментуючи: «либо я их поставлю к стенке и расстреляю, но подлаживаться под это я не могу ГІжл_8».

     У своїй політичній діяльності жінкам-лідерам доволі часто доводиться стикатись з агресивною політикою. За результатами аналізу глибинних інтерв’ю нами була виявлена риса-характеристикасилові сценарії стосовно жінок-політиків (К = 5), які виявляються в тиску й залякуванні з боку провладних силових структур котрі за офіційним приводом перевірки часто приховують психологічний тиск і вимоги. Жінки-лідери відчувають фрустрацію, коли виникають подібні ситуації: «понимаєте, такие вот методи роботы. Сразу запугать тебя,сразу уничтожить, сделать такой, чтобы боялась и чтобы тебя обмануть [ГІжл_9]».

    Напевно, одним із наслідків зазначеноъ позиції жінок є і зафіксована нами в групі комунікаційних перешкод тематична лінія, що ілюструє гендерні відмінності в кар’єрі (К = 0,4). Наприклад, жінки-політики скаржаться на те, що вертикальна кар’єра складається у чоловіків без проходження ними професійних сходинок, коментуючи це сьогоднішніми особливостями професійної самореалізації політиків, на високі посади призначаються люди без напрацьованого досвіду на первинних сходинках професійної кар’єри. Такі політики погано розуміють відчуття простих людей: «вот эти «связи» многое портят в нашей жизни, они убирают вот этот опыт, не накопив опыта, он уже становится большим руководителем, и потом сверху начинает ломать, как говорится, много делать ненужного [ГІжл_7]».

    Не часто, але жінки-лідери говорили і про те, що робота політика залежить від роботи команди високопосадовців-політиків (К = 0,3). Проте ще одним свідченням відсутності гнучкості у розбудові особистих ієрархічних стосунків є те, що таку залежність вони розглядали не конкретно, а в цілому, так би мовити, теоретично. Починаючи обговорювати перспективи командної роботи, жінки-політики повертались до вирішення окремих питань виборців та нерозуміння ними провладної вертикалі.

    Серед рис-характеристик, пов’язаних з комунікаційними перешкодами, зафіксовано – подолані жінками страхи перед владними структурами (К = 0,3). Проте долання такого внутрішнього бар’єра замість того, аби спростити спілкування з керівництвом, надає мужність, сили, та певну легкість для загострення конфліктів «вообще у меня трепета перед властью нет. Я не могу трепетать и по принципу «ты начальник – я дурак» себя чувствовать [ГІжл_6]». Однпк конфронтація –не єдиний спосіб вирішення спірних питань, іноді кращим виходом може бути конструктивний компроміс, який жінки часто не розглядають.

    Порівняно рідко в інтерв’ю жінок були зафіксовані скарги на зайву централізацію влади, яка виявляється у тиску щодо прийняття командних рішень (К = 03). Завершується він, зазвичай, невдалими для керівництва спробами, оскільки жінки не погоджуються на пропозиції у разі розходження їх із власним світоглядом. Від цього психологічні бар’єри в розбудові комунікаційних стосунків ще більше поглиблюються: «в этой каденции мне сложновато, скажем так, потому что я считаю, что ко мне особой любви никто не испытывает в нынешнем партийном руководстве (смеется) [ГІжл_6]».

    Така відсутність прихильності з боку високопосадовців мало турбує жінок-лідерів, і навіть викликає в них якусь гордість за такий принцип спілкування.

Друга тематична підгрупа, що утворює блок комунікаційних перешкод, стосується проблем у спілкуванні між чоловіками та жінками-політиками. У підгрупі міжстатевих «горизонтальних» перешкод 7 по-різному змістовно наповнених рис-характеристик (табл. С. 2).

Таблиця С. 2. Міжстатеві комунікативні проблеми

№ п/п

Тематичні лінії, що пов’язані із міжстатевими комунікаціям

К (результат контент-аналізу)

1.

Руйнування «стіни мовчання» на шляху до мети

1,1

2.

Міжстатевий феномен «стіна мовчання»

0,5

3.

Відсутність командної взаємодії (колеги: жінки-чоловіки)

0,5

4.

Емоційні наслідки комунікативних збоїв

0,4

5.

Емоційні реакції, як можливість жінок бути почутими

0,4

6.

Нечисельність жінок в політиці як фактор збільшення «стіни мовчання»

0,4

7.

Мотивація політичної діяльності як неможливість жити за «стіною мовчання»

0,2

За результатами аналізу глибинних інтерв’ю вдалося змістовно наповнити проблему міжстатевих комунікацій. Так, ми зіткнулись з феноменом, що утворює певний комплексний бар’єр, названий нами «стіною мовчання» –явища незадоволеності жінок поведінкою чоловіків, що виявляються в мовчанні. Своєю чергою, мовчазною незгодою реагують і чоловіки, внаслідокі такої поведінки кожна із статей не має можливості почути протилежну. Наслідком відповідного явища є фрустраційні реакції, які опосередковано випливають у певні поведінкові механізми. Розглянемо кожну з них більш докладно.

Перш ніж говорити про руйнування «стіни мовчання», яка є найбільш змістовно наповненою (К = 1,2), варто докладніше розглянути особливості відповідного феномена. Так, про мовчазне ігнорування жінок-політиків чоловіками-політиками через зневіру та очікування меншої ефективності роботи від жінок порівняно з чоловіками йшлося в численних інтерв’ю жінок-політиків (К = 0,5). Забігаючи наперед, зазначимо, що на відповідній поведінковій реакції наголошували як жінки - лідери, так і чоловіки-лідери та нелідери. А от жінки, які щойно прийшли працювати в місцеві ради, відповідний феномен ідентифікувати не змогли.

Розповідаючи про свої відчуття, жінки-політики наголошували, що прямої конфронтації у разі незгоди практично ніколи не було, це скоріш завуальована тактика. Кристалізуючи думки інших політичних лідерок, чітко описала подібний механізм депутатка чотирьох каденцій: «Вы знаете, чисто внешне это и тогда, и сейчас… выглядело достаточно благопристойно. Все улыбались, да, но я, по крайне мере, мое ощущение было таким, что когда кто-то из женщин выходил на трибуну, окружающие делали вид, что слушают… Но никто не ждал от женщин каких-то умных идейных предложений [ГІжл_3]».

Причому відповідне ігнорування ідей жінок-лідерів пов’язане саме з феноменом їх статі, а не з професійною компетентністю. Підтвердженням цього є те, що чоловіки-політики часто ігнорують і досвідчених лідерок, професіоналів з великої літери: «Хотя в зале сидели, ну я имею в виду среди депутатов, очень умные женщины, которые являлись руководителями, ну, например… N. Она экономист прекрасный и, казалось бы, от нее всегда исходили какие-то такие конструктивные предложения, но все как-то поворачивалось таким образом, что вот не слышали нас [ГІжл_3]».

Коментуючи свою політичну участь, жінки-лідери наголошували на тому, що депутатська діяльність для них – це в тому числі і можливість бути почутими. «Желание быть услышанным и, наверное, с одной стороны, самореализация, а с другой стороны – желание быть все-таки услышанным.[ГІжл_3]»

В результаті такого мовчазного ігнорування з боку чоловіків жінки виявляють надмірні емоційні реакції, які будуть описані нами нижче, проте зараз зауважимо, що такі реакції ще більше поглиблюють і збільшують «стіну мовчання», викликаючи підкреслене співчуття чоловіків до жінок-політиків замість конструктивного діалогу.

Через таке ігнорування жінки-політики зрідка уявляють, що насправді відбувається з чоловіками та чим викликане таке мовчання. Відомо, що будь-яка порожнина швидко заповнюється. В результаті аналізу глибинних інтерв’ю зафіксували емоційні наслідки комунікативних збоїв (К = 0,4), які часто виявляються у самозвинуваченні. Прикметно, що ця тенденція поширена виключно серед жінок-політиків, що мають значний досвід політичної роботи. Мовчання чоловіків заповнюється «проектованими домислами»: «Не знаю, толи у них (чоловіків) не хватает… у самих активно высказывать какие-то свои идеи… тяжеловато им… [ГІжл_4]»; «Поначалу да, бло дуже сложно в 6 году, 7 году. І ти думаєш, а може і правда щось не так зробив не потому що ти так хотів, а тому що ти не знав як це робить, а незнание не освобождает от ответсвенности… [ГІжл_9]».

Наслідком таких роздумів жінок-лідерів є почуття провини, нерозуміння, що саме відбувається, яку позицію при цьому обстоюють їхні колеги-чоловіки, жінки починають відчувати це і самозвинувачувати себе. При цьому така вина не має конкретної локалізованої причини: одні думають, що вони винуваті в тому, що так і не донесли своєї позиції, інші – в тому, що таке «невміння» жінок висловлюватись призводить до зменшення кількісної політичної участі: «… мы сами виноваты [ГІжл_3]».

Вище вже зазначалося, що подібні тривожні тенденції з приводу «стіни мовчання» зафіксовано лише у жінок – досвідчених лідерів, їх немає у депутатів першої каденції, а також у всіх респондентів-чоловіків. Звертаємо увагу на те, що відповідне явище суголосне з отриманими нами результатами на кількісному етапі дослідження та виявляється у найнижчому рівні жінок у прояві міжособистісної самоефективності.

Ще одним наслідком «стіни мовчання» є відсутність командної взаємодії (К = 0,5), зокрема, спільної роботи депутатів-жінок та чоловіків у вирішенні важливих питань. Жінки-лідери розповідають, що внаслідок комунікативних збоїв часто почуваються самотніми «на полі битви», тобто їм надзвичайно потрібні спільна з чоловіками робота, допомога у вирішенні питань та підтримка з боку колег-чоловіків. Коли йдеться про виникнення мовчазного ігнорування, то в жінок часто «возникает какое-то уныние. Вот если ты сидишь на этом месте, занимаешься чем-то и у тебя нет поддержки, то сразу наступает дискомфорт». В цьому разі вони очікують від чоловіків здорової критики, будь-якого діалогу, аби мовчання скінчилось. Таким механізмом привертання уваги, за нашим переконанням, є наступна риса-характеристика емоційні реакції – можливість бути почутими (К = 0,4).

Узагальнюючи досвід жінок, ми дійшли висновку, що, використовуючи емоційні реакції, жінки намагаються бути почутими та донести свою думку до представників протилежної статі. Так, жінки-лідери наголошують на тому, що використовують власні емоції для того, аби вирішити певне політичне питання під час засідання депутатських комісій чи сесійних засідань: «Печально,но мне не удалось решить, отстоять даже через исполком детский сад в N-м микрорайоне. Я помню, что устроила большой скандал по этому поводу, шумела очень много, но не удалось… [ГІжл_2]». Свідченням подібних тенденцій є й такий коментар: «Часто приходится делать повторные запросы на сессии, и насколько эмоционально этот вопрос будет представлен на сессии, тоже много значит. Иногда я не могу сдержать эмоции. Это не потому, что я вредничаю, а потому, что я вижу, что вопрос загруз. Вот тогда и приходится включать эмоции [ГІжл_6]».

Тож доволі часто, випробувавши інші інструменти впливу, залучають «важку артилерію» у вигляді емоційних реакцій: «не взирая ни на что приходилось воевать и отстаивать свою точку зрения [ГІжл_2].» В інтерв’ю жінки говорили про те, що самі чоловіки використовують «неконтрольовану жіночу емоційність» при вирішенні складних питань: «Вот женщины всегда выступали, когда нужно было погасить градусы в зале. Когда разгорался какой-то конфлікт, выходила женщина и говорила: «Как вам не стидно, вы же мужчины, вы тут вот так… а нужно вот так» или что-то в этом роде [ГІжл_3]».

Щодо плюсів і мінусів такої поведінки та впливів на політичну діяльність жінки-лідери лише зрідка говорили, що не вміють дозувати амплітуду емоційності. Це переважно вимушена контрольована реакція для досягнення певних цілей.

Найбільш змістовно наповненою виявилась риса-характеристика руйнування «стіни мовчання» на шляху до мети ( К = 1,1). Проте стосується вона одразу двох груп бар’єр і проблем у спілкуванні з колегами-чоловіками та з’ясування кола проблемних питань з вищим керівництвом.

«Об этом надо говорить, об этом нельзя молчать», – коментує вихід із ситуації в інтерв’ю жінка-лідер. Цей коментар, на наше переконання, і є головним лейтмотивом механізму руйнування комунікативного бар’єра. Так, жінки-депутати підкреслювали, що звичайно так можна і далі працювати – злитись, погоджуватись, вигадувати, сподіватись на те, що все минеться, та ін. Проте більш дієвим є механізм обговорення проблемних зон та спільний пошук шляхів вирішення конфліктних ситуацій.

Аналогічну тактику пропонують жінки і у разі виникнення перешкод у спілкуванні з керівництвом. Зокрема, лідерки вважають, що очікувати, коли тебе помітять, з власної ініціативи підвищать заробітну платню чи категорію – марна трата часу. Депутатки радять, щоб жінки самі заявляли про себе та проблеми, які потрібно вирішувати на всіх рівнях, починаючи від місцевого рівня і, за потреби, до найвищих гілок влади. Саме така тактика дає результат у вирішенні проблемних питань. Наприклад, жінка-депутат розповідала, що з кожним роком їй працювати як депутату стає легше, бо: «уже опыт есть и знаєшь, в какую дверь постучаться, сколько раз зайти и как поговорить – от просительного тона до официального и уже, скажем так, какие-то условия ставить [ГІжл_5]».

Але подібний коментар скоріш є винятком. Визнаючи такий механізм конструктивного діалогу на рівні теорії, жінки його поки що не можуть втілити його в практику. Бо для спільних дій потрібні два комунікатори, а чоловіки й керівники (здебільшого однієї статі) ігнорують мовчазною незгодою ще частіше, ніж жінки-лідери, принаймні такі результати ми отримали у процесі контент-аналізу текстів глибинних інтерв’ю. Як результат, жінки продовжують залишатись вірними внутрішнім позиціям, часто поглиблюючи комунікативні проблеми, а в разі тиску на себе відверто говорять: «Если будет продолжаться такое давление на меня, я выйду из фракции, громко хлопнув дверью, и объясню всему городу, почему я это сделала. Если вас это устраивает, я сделаю. И от меня отстали [ГІжл_5]». Або на засіданні виконавчого комітету при невирішенні важливого соціального питання «куда надо посылала, демонстративно выходила с заседания исполкома.»

Додаток Т

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману