Видання другої половини XVII-XVIII ст. Історична тематика.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 44Следующая ⇒

Зацікавлення історією свого народу — головний чинник утвердження національної самосвідомості. Протягом другої половини XVII і XVIII ст. набули широкого поширення рукописні збірки, що включали історичні твори, як написані раніше, так і нові. Певне уявлення про історію княжих часів тогочасні книжники отримували з літературних творів того періоду, зокрема з Києво-Печерського патерика.

Однак для умов, в яких розвивалося друкарство України, дуже показовим є той факт, що в рукописах залишилися найвизначніші твори тодішньої української історіографії — Густинський літопис і пізніші козацькі літописи, патріотична за концепцією "Кройніка" Феодосія Софоновича. Натомість "Синопсис" Інокентія Ґізеля, спрямований на обґрунтування легітимності влади російських царів, Лавра до кінця XVII ст. надрукувала п’ять разів.

1777 року в Петербурзі видано Василем Рубаном "Короткий літопис Малої Росії з 1506 до 1770", що включав поширюваний раніше в рукописах "Короткий опис Малоросії" (доведений до 1734 р.) і хроніку подій в Україні 1735-1770 р. Натомість у Києві аж до кінця XVIII ст. не опубліковано жодного посібника з історії України.

Отже окремих видань на історичні теми в Києві та на Лівобережжі друкувалося досить мало, що значною мірою зумовлювалося відсутністю свободи друку. В таких умовах зацікавлення читачів минулими часами частково задовольняли вкраплення історичного характеру у виданнях іншого змісту, зокрема релігійно-моралізаторських.

Видавались інколи й описи тодішніх історичних подій, реляції про битви та посольства.

На Правобережжі та в Галичині значна частина історичних творів писалася і видавалася латинською мовою.

Деякі з популярних публікацій на історичні теми відображали типово "сарматські" погляди польської шляхти на минуле.

Порівняно вищий рівень репрезентував популярний у єзуїтських колегіумах підручник світової історії "Rudimenta historica...". Він друкувався у Браунсбурґу, Вроцлаві, Львові. Книга поділена на шість частин, кожна зі своєю титульною сторінкою. Перша присвячена біблійній історії, друга — "головним монархіям" (Ассірія, Персія, Греція, Рим), третя християнським римським імператорам, Візантії і Священній Римській імперії до Карла VI включно, четверта — державам Європи, Азії, Африки й Америки, п’ята — географії, шоста містила відомості про організаційну структуру католицької церкви і перелік пап та антипап.

Особливо великий вплив на формування історичних і політичних знань шляхтичів, а частково і міщан, мали календарі. В них є довідки про генеалогію тодішніх династій, хронологічні таблиці, відомості про події минулого року, врешті про устрій Речі Посполитої, сейми та сеймики, систему посад.

Наприкінці XVIII ст. у створення історичних посібників включилися вчителі провінційних шкіл. Так, 1780 р. у Бердичеві опубліковано короткий посібник з історії Польщі.

Окрему галузь видань історичної тематики становили порівняно чисельні публікації з історії церкви.

Про зацікавлення історією та географією України свідчать чисельні рукописи історичних та історико-географічних творів, місцеві літописно-хронікальні записи, українські переклади польських історичних та географічних праць, що стосувалися України. Тож українське друкарство задовольняло читацьке зацікавлення виданнями на історичні теми лише частково.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману