Сучасні інтеграційні угрупування країн

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 32Следующая ⇒

Таблиця 9.5

«Тріада» найбільш значущих міжнародних інтеграційних об’єднань

Об’єднання «тріади»

Коротка характеристика об’єднань

Європейський Союз (ЄС)

До ЄС зараз входять 27 дер­жав – ФРН, Франція, Італія, Люксембург, Нідерланди, Бель­гія, Великобританія, Ірландія, Данія, Греція, Іспанія, Порту­галія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Кіпр, Мальта, Болгарія, Румунія. У рамках ЄС досягнутий найвищий на сьогодні ступінь господарської взаємодії – сформований єдиний внутрішній ринок країн-партнерів, а в рамках 12 країн створений економічний і валютний союз.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) утворена США, Канадою і Мексикою, в якій створення зони вільної торгівлі товарами доповнюється інтеграцією в інших сферах, наприклад, коли йдеться про лібераліза­цію руху інвестицій, робочої сили, послуг тощо.

Форум «Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробіт­ництво» (АТЕС)

Форум об'єднує економіку 21 країни. У його рамках вирішуються завдання створення до 2020 р. системи вільної торгівлі і вільного руху інвестицій. Можна також вирізнити декілька субрегіональних орга­нізацій (зокрема АСЕАН), багато перспективних проектів країн – членів АТЕС, включаючи проект створення в майбут­ньому Східноазіатської зони вільної торгівлі – своєрідної про­тиваги Євросоюзу і НАФТА.

Таблиця 9.6

Характеристика найбільш значущих міжнародних інтеграційних об’єднань

Об’єднання

Характеристика об’єднань

Європейський Союз (ЄС)

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європей­ські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтоварис­тво, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після на­буття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз.

Утворився майбутній Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського об'єднання вугілля і сталі (угода укладе­на в 1951р., а набула чинності в 1952 р.);

2) Європейського Економічного Співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС укладена в 1957 р., а набула чинності в 1958 р.);

3) Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула чинності в 1958 р.).

Європейський Союз має прапор: на блакитному тлі коло з дванадцяти золотих зірок. Замкнене коло зірок символізує союз країн-членів, а число 12 – їхню кількість. Кількість зірок залишатиметься постійною, незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС, оскільки число 12 є символом доскона­лості та достатку. Європейський Союз має гімн: прелюдію до останньої части­ни Дев'ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва пре­людії «Ода радості», але у цьому контексті вона також має зна­чення оди свободі, почуттю спільності та миру між громадяна­ми країн, які вирішили об'єднатись, та тими, хто вільно при­єднається до них.

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу. Нині ЄС – це потужне інтеграційне угруповання, країни-учасниці якого налічують 483,44 млн населення, а експорт та імпорт становлять відповідно 850,3 млрд дол. та 887,1млрд дол. США. Забезпечення високого рівня життєвих цінностей та інших переваг інтеграції зумовлює бажання багатьох країн стати чле­нами співтовариства. Виявили бажання вступити до ЄС Хор­ватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх со­ціалістичних країн Європи тільки Росія та Білорусь не задек­ларували бажання приєднатися до ЄС. У самому Союзі плану­ють до 2020 рр. збільшити кількість членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного ре­гулювання. Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та виконавчі органи.

1. Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого приймають рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голо­си різних країн мають різну вагу залежно від економічної мо­гутності країни і рішення приймаються більшістю.

2. Європейська рада – верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота проходить у формі нарад або сесій двічі на рік. Європейську раду не треба плутати з Радою Європи, яка не є установою Єв­ропейського Союзу, діяльність якої зосереджена здебільшого на співробітництві в галузі освіти та культури.

3. Комісія Європейського Союзу – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів.

Комісія Європейського Союзу:

а) контролює дотримання митного режиму, стан аграрного ринку, податкову політику тощо;

б) здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіонального, аграрного);

в) самостійно веде переговори з третіми країнами;

г) має право розпоряджатися спільним бюджетом;

д) приводить у відповідність до норм ЄС національні законодавства, стандарти і норми.

4. Європейський парламент – орган, що контролює діяль­ність комісії і затверджує бюджет.

5. Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує вико­нання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допоміжні заклади – різні комітети, комісії, підкомісії, фон­ди регіонального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є між­державні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення в усіх країнах – членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію. Законодавчими для всіх країн-членів ЄС, але з різним ступенем обов'язковості, є також регламенти, директиви, рі­шення, рекомендації та думки.

Регламенти є вищими від національних законів і мають на території країн-членів ЄС силу закону.

Директиви містять загальні положення, які конкретизу­ються в спеціальних постановах країн-членів ЄС.

Рішення спрямовані до конкретних адресатів, не є обов'яз­ковими, хоча мають певне юридичне значення.

Рекомендації і думки не мають юридичного значення і не обов'язкові для виконання.

Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національ­ні закони в таких сферах:

- зовнішньоторговельній;

- аграрної політики;

- торгового і цивільного права;

- податкового права.

Будь-які нормативні акти, які суперечать праву ЄС на тери­торії країн-членів, не допускаються.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС.

Дохідна частина бюджету ЄС формується за рахунок:

а) власних коштів, які складаються із ввізного мита, яке компенсує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що
імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тарифом; частини податку на додану вартість; інших коштів;

б) внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на про­ведення спільної аграрної політики, основою якої є субсиду­вання внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар'єрів на аграрний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аграрного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

- поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

- введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

- ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, ка­піталів та послуг;

- загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­подарства;

- створення валютного союзу;

- уніфікація податкових систем;

- зближення законодавств країн-учасниць;

- розроблення принципів узгодженої економічної полі тики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні ус­піхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капі­талів, введені єдині стандарти на багато видів продукції тощо.

ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Вирішальною подією у подальшому розвитку ЄС став Ам­стердамський саміт голів держав та урядів країн-учасниць, який відбувся 17-18 червня 1997 р. Ця зустріч стала також завершенням Міжурядової конференції, яка переглянула Уго­ду про ЄС, яку було прийнято у Турині у березні 1996 р.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенга­гені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

- стабільність інститутів, які гарантують демократію, вер­ховну владу закону, права людини і національних меншин;

- ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єдиним ринком ЄС;

- здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастрихтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів. Серед них слід вирізнити такі:

- низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

- помірно стабілізовані обмінні курси валют;

- мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

- прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповіда­ють згаданим критеріям (зокрема Греція).

Європейській асоціації вільної тор­гівлі (ЄАВТ)

Створена вона в 1960 р. у Стокгольмі з метою по­легшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Авс­трією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швей­царіє о, Великобританією, Данією, Португалією. Згідно з особ­ливим протоколом право члена Асоціації поширюється і на Ліхтенштейн, який є в митній унії зі Швейцарією.

Принципи діяльності ЄАВТ суттєво відрізняються від при­нципів діяльності ЄС:

- за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

- немає наднаціональних органів. Рада, в яку входять представники усіх країн – членів ЄАВТ, може ухвалювати рі­шення лише одноголосно;

- країни-її члени частково не відмовляються від свого суверенітету;

- ЄАВТ – це зона вільної торгівлі, причому режим вільно­го безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промислових товарів і не поширюється на сільськогоспо­дарську продукцію.

ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще в 70-х роках вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Велико­британія, Данія, Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існують в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворила­ся зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. В 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського просто­ру. Згідно з цією угодою країни – члени ЄАВТ з 1993 р. вво­дять у своє законодавство правові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, послуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передба­чається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різ­них економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об'єднує 11 країн: Азер­байджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Мол­дову, Російську Федерацію, Румунію, Туреччину, Україну. Ос­новне завдання Чорноморської інтеграції полягає в створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з ме­тою розширення виробничої кооперації і спільного підприєм­ництва.

Центральноєв-ропейська ініціатива (ЦЄІ)

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання – Цен­тральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), до якого входять країни-члени: Австрія, Боснія та Герцеговина, Хорватія, Чеська Республіка, Македонія, Угорщина, Італія, Польща, Словацька Республіка, Словенія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Румунія, Україна. У діяльності робочої групи бере участь німецька зем­ля Баварія. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); куль­турні проекти (фестивалі, семінари, стипендії). Забезпечує Секретаріат проектами ЦЄІ, надісланими керівником програ­ми ЦЄІ, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). ЄС підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні струк­тури. ЦЄІ та ЄС мають бажання надалі розвивати конструктив­ний діалог.

Північноамери­канська угода про вільну торгівлю (НАФТА)

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Пів­нічноамериканський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика (понад 360 млн споживачів у межах Північноамери­канської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державно­му рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена в 1988 р., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає: поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полег­шення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулюван­ня торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Пів­нічно-американський спільний ринок, за планами організа­торів НАФТА, може бути створений до 2020 р.

МЕРКОСУР

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Амери­ці. У 1991р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (при­єднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який на­був чинності з 1 січня 1995 р. Метою його є створення нового потужного регіонального торговельно-економічного блоку, який об'єднує країни з населенням загальною чисельністю по­над 200 млн осіб і сумарним ВВП більше 550 млрд дол. США. Результатом такого об'єднання є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар'єрів, щодо імпорту з третіх країн вводиться загальна тарифна струк­тура та митні правила.

МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угру­повань у сучасному світі. МЕРКОСУР прагне до вста­новлення ділових стосунків з іншими інтеграційними угрупо­ваннями. Так, у 1995 р. МЕРКОСУР підписав з Європейським Союзом Рамкову угоду про розширення співробітництва, згід­но з якою вже з 2005 р. передбачалося створення зони вільної торгівлі між двома регіональними об'єднаннями. Необхідно зазначити позитивні перспективи подальшого розвитку торго­вельно-економічного співробітництва між Україною і країна­ми — членами МЕРКОСУР. Укладено низку угод з Аргентиною і Бразилією, а продукція підприємств України вже відома на їх ринку. Це сприяє виходу України на ринки інших країн Пів­денної Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону, з яки­ми тісно пов'язані південноамериканські країни.

Союз Арабського Магрібу

Найменше розвинені інтеграційні процеси серед країн Аф­рики. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Магрібу, договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональ­ної інтеграції. Але широкого співробітництва не вдалося до­сягти через замкненість національних кордонів.

Азіатсько-Тихооке­йнське економічне співробітництво (АТЕС)

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії пов'язують передусім зі створенням Азіатсько-Тихооке­йнського економічного співробітництва (АТЕС). Співтова­риство об'єднує Японію, США, Канаду, Австралію, Нову Зе­ландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокре­ма країн – членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтовариство лише фор­мується, тому ідуть пошуки шляхів співробітництва, а саме регіональне угруповання складається ніби із різних блоків. Так, АСЕАН, яка об'єднує Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, Бруней, утворена ще в 1967 р., але лише в 1992 р. її учасники поставили за мету протягом 15 років ство­рити зону вільної торгівлі. Водночас кожна з країн АСЕАН тіс­но пов'язана з економікою США, Японії, Гонконгу, Південної Кореї, Тайваню. Інтеграційні процеси в цьому регіоні найак­тивніші на мікрорівні на основі діяльності транснаціональних корпорацій.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману