Форми міжнародної економічної інтеграції

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 25 из 32Следующая ⇒

Таблиця 9.3

Форми міжнародної економічної інтеграції та їхня характеристика

Етапи

Форми

Коротка характеристика

Детальна характеристика

І

Підготовчий етап

1. Зниження тариф­них та інших бар'єрів у взаємній торгівлі

2. Збереження націо­нальних тарифів від­носно третіх країн

3. Міждержавні орга­ни не створюються

На першому етапі – підготовчому – країни роблять перші кроки до взаємного зближення, укладають преференційні торгові угоди (ПТУ), які можуть підписуватись або на двосто­ронніх засадах між окремими державами, або між уже діючим інтеграційним об'єднанням (ІО) та окремою країною чи групою країн.

Згідно з ПТУ країни надають одна одній більш сприятли­вий режим, ніж третім країнам. ПТУ передбачають збережен­ня кожною країною, що їх підписала, національних митних тарифів відносно третіх країн, що не ввійшли до цієї угоди.

Жодних міждержавних органів для управління ПТУ не створюється, оскільки ПТУ розглядаються навіть не як почат­ковий, а як підготовчий етап інтеграційного процесу.

ІІ

Зона вільної торгівлі (ЗВТ)

1. Скасування та­рифів та нетарифних бар'єрів у взаємній торгівлі.

2. Свобода руху товарів та послуг між країнами.

3. Утворення невели­кого міждержавного секретаріату або пе­ріодичні наради керівників відповід­них відомств

На другому етапі країни створюють зону вільної торгівлі (ЗВТ), яка передбачає повне усунення торгових бар'єрів між її учасниками при збереженні національних митних тарифів і нетарифних обмежень стосовно країн, які не входять у ЗВТ. Як наслідок, учасники ЗВТ підпадають під негативний вплив про­цесу, що отримав назву «відхилення торгових потоків». Суть цього процесу полягає у тому, що країни, які не входять до ЗВТ, змінюють напрям експортного потоку товарів (або відхи­ляють цей потік) так, щоб він здійснювався через країну, яка є членом ЗВТ і має найнижчі обмеження на зовнішню торгівлю. Наприклад, між США, Мексикою і Канадою утворена ЗВТ НАФТА. Припустимо, що у Канаді введені високі імпортні мита та квоти на ввезення товарів з країн, які не є членами НАФТА, а у США – значно нижчі на ті самі товари з тих же країн – не членів НАФТА. У такому разі країни-нечлени спо­чатку експортують свої товари, призначені для продажу в Ка­наді, до США, а потім реекспортують їх із США до Канади.

У зв'язку з можливістю виникнення таких ситуацій у бага­тьох угодах про ЗВТ передбачені правила визначення країни товарів. У цих правилах детально викладені умови, за яких то­вар можна віднести до категорії продуктів, вироблених або на підприємствах країн – учасниць ЗВТ, або у країнах – не чле­нах ЗВТ.

У більшості випадків режим ЗВТ поширюється на усі това­ри, за винятком продукції сільського господарства.

ЗВТ може координуватися невеликим міждержавним сек­ретаріатом, розташованим в одній із країн-членів, але може функціонувати і без нього, узгоджуючи основні параметри сво­го розвитку на періодичних нарадах керівників відповідних відомств.

ІІІ

Митний союз (МС)

Політика ЗВТ

+

1.Єдине тарифне та нетарифне регулю­вання відносно третіх країн.

2. Міждержавна Рада на рівні міністрів та міждержавний постійно діючий секретаріат

На третьому етапі країни створюють митний союз (MC), у рамках якого міжнародна торгівля базується на поєднанні таких заходів: усунення обмежень на внутрішню торгівлю між країнами – членами MC і провадження спільної політики у сфері зовнішньої торгівлі цих країн відносно країн – не членів MC. Надання однакового митного режиму продукції з усіх країн – не членів MC дає змогу уникнути проблеми відхилен­ня торгових потоків.

У минулому найвпливовішим інтеграційним об'єднанням такого типу був Німецький митний союз (Zollverein), утворе­ний у 1834 р. декількома німецькими князівствами. Об'єднан­ня Німеччини у 1870р. було прискорене завдяки існуванню цього MC, який зміцнив економічні зв'язки між німецькими князівствами і став основою їх політичного союзу.

Сучасний приклад MC – МЕРКОСУР – угода, підписана Аргентиною, Бразилією, Парагваєм, Уругваєм з метою спри­яння взаємній торгівлі.

MC вимагає створення системи міжнародних органів, які координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики. Вони набувають форми періодичних нарад міністрів, керуючих відповідними відомствами, які у своїй діяльності спираються на постійно діючий міжнародний секретаріат.

ІV

Спільний ринок (СР)

Політика МС +

1. Свобода руху факторів виробництва.

2. Періодичні наради голів держав та урядів.

3. Утворення спільної Ради голів держав та урядів, Ради міністрів та Секретаріату

На четвертому етапі створюється спільний ринок (СР), в рамках якого країни, що інтегруються, не тільки усувають об­меження на внутрішню торгівлю між країнами – учасницями СР, не тільки здійснюють спільну політику у сфері зовнішньої торгівлі з країнами – не членами СР, а й усувають заборони на рух факторів виробництва (робочої сили, технології, капіталу) в рамках СР. Працівники можуть пересуватися з рідної країни до будь-якої країни СР, використовувати свої знання та навич­ки. Компанії можуть розміщати виробничі потужності, вкла­дати кошти в інші компанії, а також використовувати техно­логії в будь-якій країні СР.

Передбачається, що рівень продуктивності має обов'язково зрости в усіх країнах СР, оскільки фактори виробництва мо­жуть без обмежень розміщуватися там, де вони зможуть забез­печити максимальний прибуток.

Свобода міждержавного руху факторів виробництва між країнами – членами СР вимагає організаційно вищого рівня міждержавного координування економічної політики. Такс координування здійснюється на періодичних нарадах (1-2 рази на рік) голів держав та урядів країн-членів, частіших зу­стрічах керівників міністерств фінансів, центральних банків та інших економічних відомств, які спираються на постійно діючий секретаріат. У рамках Європейського Союзу (ЄС) – це Європейська Рада голів держав та урядів, Рада міністрів ЄС, Секретаріат ЄС.

V

Економічний союз (ЕС)

Політика CP

+

1. Гармонізація макроекономічної політики.

2. Уніфікація законодавств у ключових сферах – валютній, бюджетній, грошовій.

3. Утворення міждержавного органу з функцією наднаціо­нального регулю­вання.

4. Країни відмовляються від частки свого національного суверенітету

П'ятий етап – найвищий рівень економічної інтеграції – економічний союз (ЕС). ЕС забезпечує повне інтегрування економік двох або більше країн. Крім усунення обмежень на внутрішню торгівлю, ведення спільної політики у сфері зов­нішньої торгівлі і скасування обмежень на рух факторів вироб­ництва між країнами –членами ЕС, він вимагає від своїх членів координування макроекономічної політики та уніфіка­ції законодавств у ключових сферах – валютній, бюджетній, грошовій, оподаткування, соціального забезпечення – з ме­тою об'єднання економіки країн – членів ЕС в єдине ціле.

На цьому етапі виникає потреба в органах, здатних не про­сто координувати дії та спостерігати за економічним розвит­ком, а й приймати оперативні рішення від угруповання в ці­лому.

Уряди відмовляються від частини своїх функцій і тим са­мим поступаються частиною державного суверенітету на ко­ристь наддержавних органів. Ці міждержавні органи з над­державними функціями наділені правом приймати рішення, які стосуються організації у цілому, без погодження з урядами країн – членів ЕС. У рамках ЄС – це Комісія ЄС.

VI

Політичний союз (ПС)

Політика EC +

1. Передача націо­нальними урядами більшої частини своїх функцій у від­носинах із третіми країнами наднаціо­нальним органам. Результат: утворення міжнародної конфе­дерації, втрата суве­ренності окремими державами

Шостий етап – це політичний союз (ПС), який передба­чає повну політичну і економічну інтеграцію двох або більше країн, що дає змогу цим країнам діяти як єдине ціле.

На цьому етапі передбачається передача національними урядами країн – членів ПС більшої частини своїх функцій у відносинах з третіми країнами наддержавним органам. Це фактично означає утворення міжнародної конфедерації та втрату суверенності країнами – членами ПС.

Приклади ПС: США, утворені в результаті інтегрування 13 розрізнених колоній, які діяли згідно зі Статтями Конфеде­рації; СРСР; колишня Югославія; колишня Чехословаччина; Великобританія.

Таблиця 9.4

Особливості процесів міжнародної економічної інтеграції на сучасному етапі

Особливості

Практика показала, що реальний процес інтеграції через свою внутрішню суперечність не може розвиватися так пря­молінійно і поступово, як передбачає розглянута логічна схе­ма. Досвід регіональної інтеграції (у найбільш глибоких фор­мах, немов сфокусованих в рамках ЄС) показав складнощі створення єдиного економічного простору і різний ступінь за­цікавленості в глибині взаємодії сторін, що не вкладається у формальні схеми. Різноманіття моделей інтеграції в Північній Америці, Латинській Америці, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, на Близькому Сході, яке відобразило значну диференціацію країн, регіональних і субрегіональних еко­номічних систем, механізмів відтворення, інших ключових параметрів розвитку, дає змогу бачити і часткову модифікацію класичної схеми в одних випадках і її суттєву трансформацію – в інших. Історія свідчить, що не існує ні суворих закономір­ностей, ні автоматизму між етапами регіональної інтеграції, все залежить від конкретно-історичних умов МЕВ окремих країн, від економічних і політичних інтересів цих країн.

Так, на відміну від ЄС, країни – члени НАФТА, створюю­чи зону вільної торгівлі, не ставлять завданням перейти потім до митного союзу (та це навряд чи можливо за таких значних відмінностей в економічних потенціалах країн – учасниць об'єднання), але одночасно з перших кроків вони вводять певні елементи спільного ринку (лібералізація капіталовкладень, заходи зі зближення стандартів, лібералізація у сфері послуг, гармонізація політики в окремих сферах, наприклад в області охорони навколишнього середовища і т. ін.). В АТЕС поставле­но завдання формування (до 2020 р.) зони вільної торгівлі і вільного руху інвестицій. При цьому, згідно з Осакською про­грамою дій, з 1997 р. лібералізація поширюється не тільки на тарифні і нетарифні заходи в торгівлі товарами, на інвестицій­ні потоки, а й на послуги (телекомунікації, енергетику, ту­ризм), стандарти, інтелектуальну власність, політику конку­ренції, урядові закупівлі, вирішення суперечок, збір інформа­ції та її аналіз, спільне виконання рішень Уругвайського раун­ду ГАТТ. Водночас у рамках АТЕС одним з найважливіших ключових елементів є політичний діалог.

Однією з нетрадиційних (гнучких) схем (моделей) інтегра­ції є створення так званих «трикутників інтенсивного зростання» в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – інтеграції прикордонних районів декількох країн. Сьогодні цю формулу інтеграційної господарської взаємодії активно вивчають експерти Євросоюзу, пропонуючи декілька проектів таких «трикутників зростання», як Калінінградська область РФ – Фінляндія – Санкт-Петербург і Ленінградська область та ін.

Латиноамериканські країни почали створювати передумо­ви для нової фази співпраці з азіатськими країнами АТЕС; в яких поєднуються координація зв'язків з міжрегіональних механізмів з двосторонніми каналами співпраці. Прикладом цього може бути Чилі. Ця країна, будучи асоційованим членом МЕРКОСУР, а також підписавши двосторонні угоди з низкою латиноамериканських країн про зони вільної торгівлі, одно­часно входить в АТЕС. Останніми роками Чилі застосовує нову стратегію, що поєднує регіональний і міжрегіональний рівні інтеграції: вона є своєрідним «мостом» між тихоокеанськими країнами Азії і атлантичними державами Латинської Амери­ки – Бразилією та Аргентиною. Внаслідок особливої політики лібералізації Чилі створює «вхідні ворота» для азіатських то­варів на південноамериканські ринки і «вихідні ворота» для бразильських та аргентинських товарів на ринки, розташовані по інший бік Тихого океану.

Як у ЄС, так і в СНД реалізується модель «різношвидкісної» інтеграції, що передбачає в рамках одного регіонального інте­граційного угруповання застосування різними країнами-членами різних форм інтеграції. В ЄС практично реалізується концепція «інтеграції концентричних кіл» (навколо ядра – «зони євро»/валютного союзу). У СНД поширилася модель ба­гаторівневої інтеграції: Союз Росії і Білорусії, що формують Союзну державу; Євразійське економічне співтовариство; ГУАМ; Середньоазіатське економічне співтовариство; Каспій­ська четвірка.

Нарешті, розвиваються нетрадиційні інтеграційні схеми і з погляду різних інституційних механізмів інтеграції. Серед них виокремлюють насамперед західну (засновану на жорст­кій інституційній структурі та обов'язковості виконання рі­шень в задані терміни всіма країнами-учасницями) і азіатську (що надає свободу маневру для кожної країни-партнера).

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?