Регулювання міграційних процесів

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 22 из 32Следующая ⇒

Таблиця 8.9

Характеристика сфери регулювання міграційних процесів на міжнародному рівні

Характеристика сфери регулювання міграційних процесів на міжнародному рівні

Напрями впливу

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в'їзд іноземних робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні конвенції з регулювання в'їзду та виїзду працівників, згодом такі угоди укладались і між багатьма краї­нами. Так, питання соціального забезпечення громадян Італії ти Франції були вирішені угодою, підписаною цими країнами ще в 1904 р. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія та Ісландія в 1955 р. уклали угоду про рівноправність громадян цих держав в усіх питаннях найму на роботу та соціального забезпечення. Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС став принцип «вільного переміщення осіб».

Шенгенською угодою, укладеною в березні 1995 р. Бель­гією, Німеччиною, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 р. повністю ліквідована система конт­ролю на внутрішніх кордонах цих країн.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнарод­ної організації праці (МОП) та інших міжнародних організа­цій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в світі визначають передусім ос­новні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни - чле­ни ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах безпосеред­нє здійснення імміграційної політики покладено на спеціальні організації - національні служби імміграції при Міністерстві праці або Міністерстві внутрішніх справ.

Таблиця 8.10

Характеристика Міжнародної організації праці (МОП)

Характеристика Міжнародної організації праці (МОП)

Напрями впливу

МОП – це спеціалізована організація ООН для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Створена в 1919 р. при Лізі Націй. Місцезнаходження – Же­нева. Нараховує понад 170 держав-членів. Україна є членом цієї організації з 1954 р.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостій­но, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотриман­ня міжнародних стандартів з праці країною – членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристорон­ньої комісії, може бути винесено Міжнародною організацією праці на розгляд Міжнародного Суду.

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої си­ли: проти дискримінації робітників-переселенців, про регла­ментацію використання праці мігрантів, їх соціальні та еконо­мічні права.

Таблиця 8.11

Система державного регулювання міжнародної міграції робочої сили

Державні інститути

Міністерство закордонних справ (консульські уста­нови – видача віз), Міністерство юстиції (служба імміграції – виконує режим в'їзду), Міністерство праці (використання робочої сили).

Нормативна база

Міністерство закордонних справ (консульські уста­нови – видача віз), Міністерство юстиції (служба імміграції – виконує режим в'їзду), Міністерство праці (використання робочої сили).

Обмеження в'їзду небажаним мігрантам здійснюється шля­хом розробки і впровадження нормативно-правової бази для імміграції - законів та підзаконних актів. Основними ознака­ми імміграційного законодавства є: професійна кваліфіка­ція (рівень освіти, стаж роботи за фахом), обмеження особисто­го характеру (стан здоров'я, вік залежно від галузі, політичне і соціальне обличчя), кількісне квотування, економічне регулю­вання, часові обмеження, географічні пріоритети, заборони (явні, приховані, нелегали), санкції за порушення порядку ім­міграції (депортація, грошовий штраф, тюрма).

Напрями регулювання

Регулювання імміграції робочої сили; стимулюван­ня рееміграції робочої сили.

Регулювання імміграції робочої сили передбачає при­йняття програм, спрямованих на обмеження припливу робочої сили. Ці програми фінансуються з державного бюджету краї­ни – імпортера мігрантів. У програмах знаходить відображен­ня селективний підхід до мігрантів: лібералізація – стосов­но в'їзду потрібних у країні працівників та обмеження в’їзду – усіх решти.

Лібералізація, як правило, поширюється на такі категорії працівників:

- робітників, готових за мінімальну зарплату виконувати шкідливу, брудну, важку, некваліфіковану роботу (вахтові, муніципальні робітники, підсобники, будівельники);

- спеціалістів для нових, перспективних галузей (програ­місти, вузькоспеціалізовані інженери);

- представників рідкісних професій (реставратори творів мистецтва, лікарі, які практикують нетрадиційну медицину);

- спеціалістів зі світовим іменем (вчені, спортсмени, мит­ці, письменники, лікарі);

- великих бізнесменів, які переносять свій капітал у країну-імпортер.

Стимулювання рееміграції робочої сили передбачає при­йняття програм, спрямованих на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину. Ці програми також фінансу­ються із державного бюджету країни імміграції.

До цих програм належать:

1) програми стимулювання рееміграції, що передбачають такі заходи:

- примусову репатріацію;

- матеріальну допомогу репатріантам;

2) програми професійної підготовки іммігрантів;

3) програми економічної допомоги країнам еміграції шля­хом створення нових підприємств на їх території.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману