Характеристика окремих видів послуг в міжнародних економічних відносинах

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 32Следующая ⇒

Таблиця 6.12

Провідні експортери та імпортери на світовому ринку послуг на початок 2010 р.

Місце

Експортери

Обсяги, млрд. дол. США

Частка, %

Річний приріст, %

Місце

Імпортери

Обсяги, млрд. дол.

США

Частка, %

Річний приріст, %

США

14,1

-9

США

10,5

-9

Об'єднане Королівство

7,0

-18

Німеччина

8,1

-13

Німеччина

6,8

-12

Об'єднане Королівство

5,1

-18

Франція

4,3

-14

Китай

5,0

Китай

3,8

-12

Японія

4,7

-10

Японія

3,8

-14

Франція

4,0

-10

Іспанія

3,6

-14

Італія

3,6

-10

Італія

3,0

-14

Ірландія

3,3

-5

Ірландія

2,9

-5

Іспанія

2,8

-17

Нідерланди

2,7

-12

Нідерланди

2,7

-8

Разом

-

Разом

49,8

-

Усі країни світу

-12

Усі країни світу

-12

Таблиця 6.13

Характеристика окремих видів послуг у міжнародних економічних відносинах

Інжиніринг

Це інженерно-технічні та консультативні послуги щодо створення об'єктів промисловості, виробничої та соціаль­ної інфраструктур. Ці послуги містять комплекс робіт, який включає передпроектні техніко-економічні дослідження та обґрунтування, лабораторні або експериментальні дороблення технології чи прототипу, розроблення детальних структур про­екту від ескізного варіанта до видання специфікації на облад­нання, технологічне супроводження в процесі освоєння техно­логії чи обладнання, консультування в процесі реалізації про­екту тощо.

Об'єктами інжинірингу можуть бути цілі проекти або ок­ремі заходи, спрямовані на підвищення ефективності вироб­ництва. Повний комплекс послуг і поставок, необхідних для спорудження нового об'єкта, називається комплексним інжи­нірингом. Складовими його є: проектно-консультаційний ін­жиніринг, технологічний інжиніринг, будівельний (загаль­ний) інжиніринг, управлінський інжиніринг.

Проектно-консультаційний інжиніринг передбачає надан­ня послуг у проведенні техніко-економічного обґрунтування проекту, проектуванні об'єкта, розробленні планів будівництва і контролю за проведенням робіт, підготовці торгів на інже­нерно-будівельні роботи.

Технологічний інжиніринг – це надання замовнику тех­нології або технологій для будівництва та експлуатації об'єк­тів, розроблення проектів водопостачання, енергопостачання і транспорту.

Будівельний інжиніринг – це надання консультаційних послуг при підготовці і здійсненні проекту: здійснення від імені замовника нагляду за будівництвом; проведення пере­говорів з проектантами і підрядниками; консультування і на­вчання спеціалістів; виконання за бажанням замовника функ­цій генерального підрядника; поставка обладнання і монтаж установок.

Управлінський інжиніринг – послуги з організації вироб­ничої структури і системи управління підприємством.

Інжинірингові послуги надають інжинірингові фірми різ­них типів: проектні фірми в будівництві; інженерно-консуль­таційні фірми широкого профілю також у будівництві; фірми інформаційного інжинірингу; інжинірингові фірми з питань управління; маркетингові фірми.

Повний цикл інжинірингу складається з таких етапів:

- дослідження маркетингової доцільності проекту;

- вивчення технічних можливостей реалізації проекту, його техніко-економічна оптимізація та упорядкування;

- оцінка пропозицій, що надійшли;

- упорядкування проектів під обране устаткування;

- підготування торгів па необхідні роботи й одночасний нагляд за виготовленням устаткування, його іспитами;

- координація відповідних робіт, постачань і монтажу;

- допомога у підготуванні обслуговуючого персоналу;

- здача підприємства замовнику «під ключ» і пуск його в експлуатацію;

- спостереження і консультації під час експлуатації об'єкта після здачі.

Через велику складність інжинірингу повного циклу більшість підприємств (фірм) обмежуються виконанням лише якоїсь його частини. За останні 10-15 років в світі набув розвитку повний інжиніринг в ЗЕД. У нього включаються нові напрямки і сфери діяльності підприємств. Інжинірингові послуги, що одержали найбільше поширення, характеризуються такими особливостями:

а) Інжиніринговий цикл «товар у руках». Після того, як об'єкт будівництва здано «під ключ», замовник залучає інжинірингову фірму для підготування інженерного та технічного персоналу, організації процесу виробництва, включаючи матеріально-технічне забезпечення і випуск готової продукції. Така умова в угоді з інжиніринговою фірмою і називається «товар у руках».

б) Інжиніринговий цикл «ринок у руках». Це найвища категорія послуг, що приймають на себе інжинірингові фірми. Умови угоди «ринок у руках» означають, що інжинірингова фірма досліджує ринок, організовує рекламу, формує систему збуту і реалізує першу партію товару.

Рівень цін на інжинірингові послуги на міжнародному ринку, як і на будь-якому товарному ринку, визначається попитом і пропозицією. Проте розмаїття видів інжинірингових послуг і умов їх здійснення обумовлює непорівнюваність цін навіть на аналогічні види робіт, а тому ставки оплати в контрактах на інжиніринг встановлюють умовно.

Консалтинг

Консалтингові послуги – консультування виробників, продавців та покупців з питань економічної діяльності підпри­ємства, фірм та організацій. Надаються консалтинговими фір­мами, які здійснюють дослідження та прогнозування ринку, оцінюють експортно-імпортні операції, розробляють техніко-економічне обґрунтування на об'єкти міжнародного співробіт­ництва та створення СП, проводять комплексне маркетингове дослідження та розроблення маркетингових програм, розроб­ляють експортні стратегії на конкретних ринках тощо.

Зростання масштабів продажу за кордон обладнання та ма­шинної техніки викликає необхідність їх технічного обслуго­вування і забезпечення запасними частинами, що супрово­джується наданням відповідних послуг.

ТЕМА 7

МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ

35.Форми міжнародного руху капіталу

36.Причини та значення міжнародного руху капіталу

37.Методи стимулювання та обмеження міжнародного руху капіталу

38.Особливості сучасного міжнародного руху капіталу

39.Економічні ефекти прямих закордонних інвестицій

40.Стан та проблеми іноземного інвестування в Україні

3. Міжнародний рух капіталу

Таблиця 7.1

Поняття капіталу в міжнародних економічних відносинах

Поняття капіталу

Капітал – це будь-яке благо (цінність), яке приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.

Капітал – це вартість матеріальних цінностей, фінансових вкладень і грошових коштів, необхідних для забезпечення господарської діяльності підприємства.

Капітал – це частина фінансових ресурсів, це вартість, яка дає додаткову вартість.

Таблиця 7.2

Класифікація капіталу в міжнародних економічних відносинах

Ознаки класифікації

Види послуг

За джерелами походження

а) державний капітал – це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими уго­дами;

б) недержавний (приватний) капітал – це засоби при­ватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

У першому випадку джерелом капіталу є засоби державно­го бюджету, а у другому – власні або залучені кошти приват­них фірм. У першому випадку рішення про переміщення капі­талу за кордон приймає уряд спільно з парламентом, а у друго­му – уряд має право його регулювати і контролювати.

За характером використання

а) підприємницький – це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємни­цького капіталу означає створення власниками капіталу під­ підприємств на території іншої країни у вигляді філій, дочірніх компаній, спільних підприємств або участі в капіталі.

б) позиковий – це засоби, які є наслідком акумуляції і перерозподілу капіталу між кредито­рами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

Таблиця 7.3

Форми вивезення капіталу

Види капіталу

Форми вивезен-ня капіталу

Характеристика форм

Примітки

Підприєм-ницький капітал

Прямі інвестиції

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємниць­кий капітал за кордоном, що забезпечує контроль над підпри­ємствами, в які він вкладений, та дохід від діяльності. За між­народною статистикою частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає змогу досягти такого контролю, прий­нята у розмірі 25 %, за американською статистикою – 10 %, а за австралійською та канадською – 50 %.

За кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в ін­ших формах.

Дочірня компанія реєструється за кордоном як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Але контролює її батьківська компанія, оскільки вона володіє основною частиною її акцій або всім її капіталом.

Асоційована компанія, або її ще називають змішаною, відрізняється від дочірньої меншим впливом батьківської фір­ми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій.

Відділення не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100 % належать батьківській фірмі.

Крім вищеназваних, зарубіжними філіями можуть вважа­тись також створені за кордоном підприємства, в яких бать­ківській компанії не належить жодної акції, але за якими здійснюється управлінський контроль через укладання угод, на­приклад для спільного видобування сировини тощо.

Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважно­го володіння, а якщо 50 % - іноземному інвестору і 50% - місцевому – компаніями однакового володіння, якщо інозем­ний інвестор має менше ніж 50 % акцій – змішаним підпри­ємством з участю іноземного капіталу.

До прямих іноземних інвестицій належать як початкове придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений ка­пітал. Прямі інвестиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ та в системі національних рахунків ООН):

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення три­валих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами, за яких інвестор має значний вплив на рішення, що приймає підприємство.

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств розрізняють прямі та порт­фельні інвестиції.

За фінансовим визначенням інвестиції - це всі види ак­тивів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отри­мання доходу. За економічним визначенням інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та техніч­не переозброєння основного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, екс­портовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої.

Порт-фельні інвестиції

Портфельні закордонні інвестиції утворюються вкла­денням капіталу в цінні папери закордонних підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов'язання; інструменти грошового ринку – казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варанти, ф'ючерси, свопи тощо.

Закордонні портфельні інвестиції здійснюються через:

а) створення нових підприємств;

б) придбання підприємств, акцій чи інших цінних папе­рів;

в) пайову участь у спільних підприємствах;

г) придбання прав користування землею або іншими при­родними ресурсами, інших майнових прав.

Портфельні інвестиції характерніші для приватного під­приємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тоб­то цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями не­має. Вивезення підприємницького капіталу має велике зна­чення для обох сторін. Експортери капіталу отримують прибу­ток (або свою частку прибутку), який вивозять з країни або використовують для інвестицій на місці. Імпортери капіталу мають можливість ефективно і раціонально використовувати зовнішні джерела коштів і технологій в національних інтере­сах. Однак необхідно зазначити, що коли прямими інвестиція­ми обмінюються розвинуті країни, то економічні відносини будуються на рівноправній основі. Водночас експорт капіталу в країни, що розвиваються, як правило, пов'язаний зі встанов­ленням нерівноправних економічних відносин.

Позиковий капітал

Позики і кредити

Позиковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді на­дання позик на короткий чи довгий строк для отримання від­сотка. Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, дер­жавні органи і міжнародні фінансові організації, а одержува­чами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони міс­тять більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позиковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. Водночас кредити можуть видава­тись і під конкретні потреби чи програми.

Експорт позикового капіталу набуває все більших масшта­бів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту. У міжнародних масштабах як позиковий використовується зде­більшого державний капітал, меншою мірою - приватний.

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла фор­муванню в 70-х роках XX ст. єдиного ринку позикових капі­талів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основою його є національні фінансові ринки, але він має інтер­національний характер, оскільки суб'єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ре­сурсів з однієї валюти в іншу. Переплетення національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсаль­ного ринку, доступного для всіх. На цьому ринку здійснюється рух позикового капіталу між країнами.

Дедалі важливішою формою експорту капіталу стає міжна­родна економічна допомога. Під нею розуміють надання капі­талу у грошовій чи товарній формі суб'єктами однієї країни у власність суб'єктам іншої країни на умовах безоплатності і не­повернення.

Міжнародна економічна допомога може здійснюватись у двох формах допомоги:

а) фінансовій;

б) матеріальній.

Фінансова допомога здійснюється шляхом надання суб'єк­тами одних країн суб'єктам інших країн або однією країною іншій країні коштів у вигляді безоплатного кредиту чи фі­нансування без відшкодування для здійснення соціально-еко­номічних програм чи технічних проектів.

Матеріальна допомога - це безоплатна передача однією країною іншій країні або суб'єктами одних країн суб'єктам ін­ших країн товарів і послуг виробничого та побутового призна­чення.

Міжнародний фінансовий ринок (міжнародний ринок позикових капіталів) - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредито­рами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал.

За своєю структурою світовий фінансовий ринок - це су­купність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позиковцями. Через них здійснюється рух позикового капіталу. До них належать транс­національні банки, фінансові компанії, фондові біржі, держав­ні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посе­редники. Акумулюючи грошові нагромадження одних суб'єк­тів (державних органів, приватних фірм, страхових компаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим — ТНК, дер­жавним органам, міжнародним і регіональним організаціям.

Банківсь-кі депозити та кошти на рахунках інших фінанси-вих закладів

-

Таблиця 7.4

Структура міжнародного фінансового ринку

Фінансо-вий ринок

Грошо-вий ринок

Обліковий ринок

На обліковому ринку основними інструментами є казна­чейські й комерційні векселі та інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери).

На першому з ринків позиковий капітал виступає у формі грошей, переважно депозитів. Позики на світовому грошовому ринку короткострокові й призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Міжбанківсь-кий ринок

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ре­сурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банка­ми переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів – 1, 3 і 6 місяців, а граничні – від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютний ринок

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних і фі­зичних осіб різних країн.

Ринок капіталів

Ринок цінних паперів

Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові креди­ти, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довго­строкових банківських кредитів. Ринок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень. Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою. Основна частина міжнародних кредитних та інших опера­цій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським – Лондон. Великими фінансови­ми центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. З'явилися фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій у світо­вому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від одного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Ринок середньо- і довгостроко-вих кредитів

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов