Особливості сучасного міжнародного руху капіталу

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 32Следующая ⇒

Таблиця 7.9

Особливості сучасного міжнародного руху капіталу

Особливості

1) Збільшення кількості країн - членів іноземного інвесту­вання. До традиційних міжнародних інвесторів (США, Німеччина тощо) додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та країн колишнього СРСР в русі іноземних ін­вестицій невелика. Незначною в іноземному інвестуванні є й частка Росії.

2) Розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукаль­ними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо.

3) Зміна характеру, форм та напрямків міжнародної мігра­ції капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтри­мує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капі­талів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міг­рація приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції.

4) Зміна розміщення інвестицій у регіонах світового госпо­дарства. Якщо до Другої світової війни більша частина експор­тних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі краї­ни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та бороть­бою молодих держав за свою економічну незалежність.

5) Активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними і слаборозвиненими країнами. Причому, з од­ного боку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слабо­розвинутих країн, а з іншого боку, - позиковцями країн Захо­ду. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвестиції на власних територіях.

6) Велика роль транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.

Транснаціональні банки – це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капі­талу, який дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг. Їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналі­зації господарського життя. Найбільші банки має Японія, а з банків США лише один входить у двадцятку найбільших банків світу.

Транснаціональні корпорації – це концерни, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою діяль­ності. Єдиного визначення ТНК немає. Найавторитетнішим є трактування ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку), яка визначає ТНК як компанії приватної, дер­жавної або змішаної форм власності, які знаходяться в різних країнах.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) визна­чає ТНК як підприємство, яке об'єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм та видів діяльності в двох і більше країнах, яке здійснює послідовну політику та за­гальну стратегію через один або декілька центрів прийняття рішення. Вони є результатом інтернаціоналізації гос­подарського життя. ТНК належить близько 90 % прямих за­рубіжних інвестицій, 1/4 світового виробництва товарів, 1/2 світової торгівлі та валютних ресурсів. Сферами прикладання капіталів ТНК є як розвинуті країни, так і країни, що розвива­ються. У перших з них об'єктами прямого інвестування най­частіше є галузі обробної промисловості та сфера послуг, а в країнах, що розвиваються, – розроблення природних ресурсів, галузі, що заміщують імпорт, створення експортних баз.

Таблиця 7.10

Показники сучасного міжнародного руху капіталу

Протягом останніх десятиліть спостерігалося неухильне зростання питомої ваги членів ЄС у вивезенні капіталу за кордон. Із розвитком глобалізації змінюється роль окремих країн-членів ЄС, процеси регіональної інтеграції, які успішно розвиваються, значно впливають на закордонну діяльність європейських ТНК.

Процеси транскордонного інвестування дедалі більше охоплюють не тільки промисловість, але й сферу послуг, яка домінує в сучасній економіці країн ЄС. У результаті розширення ЄС значна частина ПІІ здійснювалась в середині Європи, але одночасно стрімко розвивалася інвестиційна експансія європейських ТНК у третіх країнах внаслідок зміцнення цих фірм на внутрішньому ринку.

У період з 1992 р. по 2006 р. обсяг надходження прямих іноземних інвестицій у країни з перехідною економікою збільшився в 34 рази (з 2,5 до 86 млрд дол. США). Дослідження показало, що в 1999 р. іноземні компанії забезпечували 80 % експорту Угорщини, 48 % експорту Польщі й 47 % експорту промислової продукції Чехії. Стимулююча державна політика, відносно дешева й при цьому висококваліфікована робоча сила, географічна близькість до великих країн-експортерів капіталу, розвинена транспортна інфраструктура й порівняно низькі інвестиційні ризики забезпечили значні обсяги надходження ПІІ в країни ЦСЄ, які стали членами ЄС. Варто зазначити, що близько 80 % інвестицій у країни ЦСЄ вклали європейські компанії, в основному з ЄС-15. Головним «постачальником» капіталу стала Німеччина - близько 25 %.

Сфери вкладання й характер ПІІ змінювалися разом із мотивацією інвесторів. Спочатку в країни ЦСЄ прийшли переважно дрібні й середні інвестори, метою яких було освоєння нових ринків. Основна частина ПІІ вкладалася в торгівлю й у розширення виробництв, які існували в країнах базування. Потім на перше місце вийшли великі ТНК, які намагалися підвищити ефективність за рахунок зниження витрат і нових потужностей, які розмістили в приймаючих країнах і були орієнтовані на експорт продукції.

Прагнення інвесторів до освоєння нових ринків стимулювало їх до інвестування у сферу телекомунікацій, банківський сектор, транспортні системи й комунальне господарство. З кінця 1990-х років у ЄС почали розміщувати виробничі потужності ТНК сфери високих технологій та інноваційної діяльності.

У структурі промислових інвестицій спочатку переважали трудомісткі виробництва з низьким рівнем технологій - харчове, тютюнове, текстильне, швейне, шкіряно-взуттєве, лісопильне й т.п. Зі збільшенням витрат на оплату праці інвестиції в ці виробництва майже припинилися, і основний потік ПІІ в цей період спрямовувався в галузі з середнім рівнем технологій, що мають широкі можливості для модернізації й підвищення продуктивності. Найбільшим отримувачем стала автомобільна промисловість.

 «Нав'язана» транснаціональними компаніями вузька спеціалізація і надмірна експортна орієнтація виробництва призвели до залежності економіки від рішень обмеженого кола корпорацій, які були лідерами на ринку, та до негативного впливу на економіку зовнішніх змін на ринках.

Світова криза повною мірою висвітлила вразливість слабко диверсифікованих, сильно залежних від експорту й зовнішніх фінансових ресурсів економік країн. Спад попиту в ЄС на промисловий експорт разом зі зміною напрямів потоків капіталу призвели до різкого скорочення в країнах ЦСЄ випуску промислової продукції й економічної рецесії.

Роль іноземного капіталу в модернізації виробництва країн ЦСЄ не можна також оцінити однозначно. З одного боку, іноземні інвестори зіграли ключову роль у поліпшенні його структури, але, з іншого боку, опора на ПІІ не привела, на відміну від інноваційної моделі модернізації, до виходу на передові технологічні позиції. На думку аналітиків, недостатня підтримка сфери досліджень і розробок негативно позначається на технологічному рівні виробництва і в перспективі може стати гальмом на шляху економічного росту країн ЦСЄ. Дослідження показало, що по суті від експорту капіталу найбільший виграш отримали промислово розвинені країни, які володіли відносно рівними умовами його реалізації. Ці країни в 90 роки ХХ століття стали епіцентром світового технологічного й економічного прогресу. З огляду на потенційно можливі негативні ефекти від припливу ПІІ в країну, політика залучення іноземних інвестицій повинна включати ефективну систему інструментів, що дає змогу забезпечувати збалансований розподіл вигоди між експортуючою та приймаючою країнами.

У період кризи світові інвестиції скоротилися і в країн, що розвиваються, - на 57 %, і в розвинених - на 40 %. Найбільше падіння в розвинених країнах припадає на інвестиції у формі кредитів - 54 %, прямі інвестиції - на 43 %, портфельні інвестиції - 36 % (див. табл.).

Показники

Таблиця

Обсяги світових інвестиційних потоків за 1998-2008 рр.

Рік

Усього

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інші інвестиції

млрд. дол. США

частка (%)

млрд. дол. США

частка (%)

млрд. дол. США

частка (%)

млрд. дол. США

частка (%)

1001,5

100 %

450,9

339,3

211,3

2181,3

100 %

802,2

925,6

453,5

3176,1

100 %

1101,1

1063,4

1011,6

2310,8

100 %

637,2

893,1

780,5

100 %

498,9

812,4

472,7

2640,8

100 %

953,8

4321,5

100 %

576,4

1914,6

1830,5

5177,9

100 %

2120,9

6700,1

100 %

1205,3

2536,8

6172,8

100 %

2924,2

1506,6

3428,8

100 %

1316,3

1645,2

467,3

У регіональному розрізі відбулося суттєве падіння потоків інвестицій у США на 75 %, у Великій Британії зафіксований відтік інвестицій на рівні 1 трлн дол. США; у Японії за рахунок масового відтоку портфельних інвесторів загальне сальдо руху капіталу також було негативним - 16 млрд. дол. США. У країнах єврозони надходження прямих інвестицій зменшились більш ніж утричі, інших інвестицій в 4,3 раза. У країнах, що розвиваються, обсяги інвестування скоротилися в основному за рахунок зменшення потоків кредитних коштів і відтоку інвестицій портфельних інвесторів, у той час прямі інвестиції продовжували показувати позитивну динаміку.

Щорічні потоки експорту капіталу розвиненими країнами за останні роки коливалися в межах 3,5-4,5 трлн дол. США. У 2008 р. відбулася масова репатріація капіталу, в основному короткострокових і спекулятивних інвестицій (портфельних й інших інвестицій). Основна маса капіталу була репатрійована в США, Велику Британію й країни єврозони. Експорт ПІІ в 2008 р. скоротився на 20 %.

Незважаючи на те, що світова фінансова криза суттєво позначилася на падінні потоків спекулятивного й короткострокового капіталів, скорочення обсягів капіталу у формі прямих іноземних інвестицій (ПІІ) також відчув реальний сектор економіки. Глобальні показники припливу ПІІ впали з рекордно зареєстрованого рівня в 2007 р. - 1,98 до 1,69 трлн дол. США в 2008 р. Негативна тенденція мала місце й в 2009 р., обсяги ПІІ скоротилися до 1,2 трлн дол. США

Скорочення надходження ПІІ та падіння прибутковості ТНК призвело до реінвестування доходів, репатріації капіталу, повернення внутрішньо-корпоративних боргів та до падіння активності на ринку транскордонних угод по злиттю й поглинанню компаній (M&A). У цілому в 2009 р. світовий ринок транскордонних угод злиття й поглинання (M&A) скоротився порівняно з 2008 р. на 66 % до рівня 240 млрд дол. США. При цьому падіння обсягів угод M&A відчули як розвинені країни, так і ті, що розвиваються. Найбільше падіння зафіксоване в Японії, Німеччині, США, Швеції, Великій Британії. Обсяги угод M&A у цих країнах порівняно з 2008 р. скоротилися більш ніж на 80 %. У той же час зросли обсяги угод в Бельгії, Австрії й Угорщині. Важкий стан світового фінансового сектора в розвинених країнах і падіння угод фондів Private Equity позначилося на стагнації ринку M&A у розвинених країнах. Суттєве падіння прибутковості в материнських компаніях у зв'язку з економічним спадом у країнах їхнього базування стало причиною відтоку інвестицій з іноземних дочірніх структур і згортанням інвестиційних програм з придбання нових активів у рамках експансії транснаціональних корпорацій на міжнародних ринках. Так, суттєвий спад економічного росту в основних країнах-донорах інвестицій в економіку США відповідно вплинув як на кількість, так і розміри угод M&A.

Серед країн, що розвиваються, найбільший спад відбувся в країнах Латинської Америки й Карибського басейну, де зафіксований нетто-відтік інвестицій по М&А. Найбільшу стабільність до кризових явищ, навіть незважаючи на глобальний спад попиту на товари й послуги цих країн, продемонстрував ринок M&A Південно-Східної Азії. Зокрема більш ніж удвічі збільшилися обсяги транскордонних угод M&A в економіці Китаю.

У 2010 р. найбільш значне скорочення ПІІ спостерігалося в європейському регіоні, зокрема в Нідерландах і Люксембурзі. Проблема суверенних боргів позначилася на припливі інвестицій в Ірландії, Італії, Греції й Іспанії. ПІІ в найбільших економіках європейського регіону: у Франції й Німеччині не дуже знизилися. Зниження припливу ПІІ було зареєстроване в Японії у зв'язку з низкою великих поглинань, наприклад, таких компаній як Liberty Group, Ford.

Щодо ринку M&A у країнах СНД, то можна зазначити, що в Росії загальний обсяг угод скоротився майже утричі: з 13,5 млрд дол. США в 2008 р. до 5 млрд дол. США в 2009 р., однак в Україні падіння ринку M&A було на рівень більше. Якщо обсяг угод в Україні в 2008 р. становив близько 6 млрд дол. США, то в 2009 р. таких угод здійснено майже в 30 разів менше - усього на 200 млн дол. США [9].

У 2010 р. розвиненим країнам не вдалося відновити колишні обсяги інвестування. Приплив ПІІ в країни Південно-Східної Європи також був обмежений у зв' язку зі зниженням інвестиційної активності в ЄС. Винятком можна вважати США, яким вдалося залучити інвестицій у розмірі 186 млрд дол. США, що на 40 % вище рівня 2009 р. Це зростання пояснюється значними обсягами реінвестованих доходів в іноземних філіях. В той же час відновилося надходження ПІІ в країни, що розвиваються, - на 10 %, що становить 525 млрд дол. США та подвоєння обсягу транскордонних угод M&A. Варто зазначити, що у 2010 році виділилися деякі регіональні диспропорції в потоках ПІІ.

Так, якщо в країнах Латинської Америки, Південної, Східної й Південно-Східної Азії спостерігалися високі темпи зростання припливу ПІІ, то в Західній Азії й Африці, як і раніше, спостерігалося їх зниження.

У країни СНД обсяги вкладених ПІІ в посткризовий період збільшилися на 5 %, що пов'язано із зацікавленістю іноземних інвесторів, зумовленою зростаючим внутрішнім споживчим ринком країн СНД.

За оцінками експертів, повернення до докризового рівня глобальних потоків ПІІ можна очікувати лише в 2012 році, при цьому оцінки різняться від $1,6 трлн до $2 трлн. Створення умов для збільшення фінансування ПІІ буде залежати від поліпшення макроекономічних умов, підвищення корпоративного прибутку ТНК, зростання фондових ринків і ділової активності, відновленню довіри ділових кіл, а також прагнення країн поліпшити інвестиційний клімат у боротьбі за надходження капіталу. Відновлення потоків ПІІ, цілком ймовірно, буде відбуватися, насамперед, за рахунок активізації транскордонних угод злиття й поглинання. Широкі можливості на М&А будуть відкриватися для компаній завдяки реструктуризації низки галузей і приватизації компаній, націоналізованих під час глобальної економічної кризи.

У порівнянні з добувним сектором, сільським господарством і сектором послуг частка обробного сектора в структурі потоків ПІІ буде знижуватися. Переважна кількість галузей економіки, найбільш чутливих до бізнес-циклів (автомобілебудування, хімічна промисловість, металургія), ймовірно будуть відчувати суттєву нестачу інвестицій з боку стратегічних інвесторів. У той же час варто очікувати надходження інвестицій до галузей з меншою циклічністю: телекомунікації, бізнес-послуги, фармацевтика, харчова промисловість, і в цілому сектор послуг, частка обробної галузі буде знижуватися. Стосовно первинного сектора, то в короткостроковій перспективі у зв' язку зі спадом цін прогнозується обмеження інвестицій, у середньостроковій перспективі для цих галузей відкриються багатообіцяючі перспективи.

У зв' язку з прогресуванням світової продовольчої кризи передбачається підвищення інтересу інвесторів до сільськогосподарської сфери бізнесу.

У найближчі роки можна очікувати посилення позицій інвесторів із країн, що розвиваються, і країн із транзитивною економікою.

Дослідження показало, що серед 20 основних країн-гравців на інвестиційному ринку до початку кризи близько половини належали до країн з економікою, що розвивається, зокрема: Китай посідає 2 позицію серед глобальних інвесторів, Індія - 6-ту, РФ - 12-ту. За прогнозами аналітиків, основними країнами-інвесторами в 2010-2012 рр. будуть (% респондентів щодо країни): США - 52 %, Китай - 42 %, Німеччина - 30 %, Англія - 27 %, Франція - 19 %, Індія -17 %, Канада - 12 %, Іспанія - 12 %, Росія - 9 %, Італія - 8 %. Це дає змогу говорити про зростання зацікавленості глобальних інвесторів до країн, що розвиваються. Зокрема, досить перспективні для ПІІ Бразилія, Росія, Індія й Китай. За прогнозами, потоки інвестицій у країни, що розвиваються, й країни з перехідною економікою будуть надходити не тільки в найбільш трудомісткі галузі, але й у види діяльності з більш високою технологічною складовою.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов