Регулювання міжнародної торгівлі послугами

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 32Следующая ⇒

Україна

Має 100 одиниць ресурсів.

20 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1 т чаю.

5 одиниць ресурсів витрачає на 1 т цукру.

За відсутності зовнішньої тор­гівлі на виробництво кожного виду продукції використовуєть­ся половина наявних ресурсів.

Індія

Має 100 одиниць ресурсів.

4 одиниці ресурсів витрачає на виробництво 1 т чаю.

10 одиниць ресурсів витрачає на 1 т цукру.

За відсутності зовнішньої тор­гівлі на виробництво кожного виду продукції використовуєть­ся половина наявних ресурсів.

Розглянемо ситуацію, коли обидві країни не торгують одна з одною. За умовами і Україна, і Індія виділяють по 50 одиниць ресурсів на виробництво кожного продукту. Оптимальною структурою виробництва для України є 2,5 т чаю та 10 т цукру (точка В на рис. 5.8), а для Індії – 12,5 т чаю та 5 т цукру. Оскільки кожна з країн має тільки 100 оди­ниць ресурсів, жодна з них не може збільшити виробництво чаю без зниження виробництва цукру та навпаки. Без зовнішньої торгівлі сукупний обсяг виробництва України та Індії ста­новитиме 15 т чаю та 15 т цукру.

В іншій ситуації припустимо, що кожна країна буде спе­ціалізуватися на виробництві товару, щодо якого вона має аб­солютні переваги. Україна зможе виробити 20 т цукру, відмовившись повністю від виробництва чаю, а Ін­дія – 25 т чаю, скоротивши повністю ви­робництво цукру. Отже, внаслідок спеціалізації сукупне ви­робництво обох товарів може зрости: чаю – з 15 до 25 т, цукру – з 15 до 20 т, і внаслідок торгового обміну обидві країни змо­жуть мати більше і цукру, і чаю, ніж за його відсутності.

Позитивом теорії абсолютних переваг є те, що вона ба­зується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, а й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів, тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо (1772-1823), довівши, що абсолютні перева­ги є лише частковим випадком загального правила. Він пока­зав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Теорія порівняльних переваг базується на тих самих при­пущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи додатково поняття альтернативних витрат. Альтернативні витрати – це просте порівняння цін оди­ниць двох товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу, витраченого на їх виробництво. Альтернативна ціна – це робочий час, потрібний для ви­робництва одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для виробництва одиниці іншого товару.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих то­варів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витра­тами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взає­мовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробниц­тво в одній з них абсолютно ефективнішим, ніж в іншій.

Розглянемо положення теорії Давида Рікардо на умовному прикладі. Припустимо, що світова економіка складається тіль­ки з двох країн – Японії та України; кожна з них може вироб­ляти кольорові телевізори та цукор, але з різним ступенем еко­номічної ефективності; кожна з країн має певну кількість ре­сурсів, які можуть бути використані для виробництва цих то­варів. Умовно припустимо, що Японія має більшу ефектив­ність, ніж Україна, у виробництві й цукру, і телевізорів. Це означає, що Японія має абсолютні переваги у виробництві обох видів продукції.

Припущення

Японія

1. Має 150 одиниць ресурсів.

2. 5 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1 т цукру.

3. 5 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1 телевізора.

4. За відсутності зовнішньої тор­гівлі на виробництво кожного виду продукції використовуєть­ся 30 одиниць ресурсів – на цу­кор, 120 одиниць ресурсів – на телевізори.

Україна

1. Має 120 одиниць ресурсів.

2. 6 одиниць ресурсів витрачає на виробництво 1 т цукру.

3. 24 одиниці ресурсів витрачає на виробництво 1 телевізора.

4. За відсутності зовнішньої тор­гівлі на виробництво зовнішньо­го виду продукції використо­вується 24 одиниці ресурсів – на цукор, 96 одиниць ресурсів – на телевізори

Виробничі можливості Японії та України з урахуванням зроблених припущень наведені у табл.

Країна

Обсяг виробництва

до спеціалізації

після спеціалізації

Цукор, т

Телевізори, шт.

Цукор, т

Телевізори, шт.

Японія

Україна

Разом

Передбачається, що витрати виробництва – постійні, отже, закон альтернативних витрат, що зростають, не діє. Альтернативні витрати виробництва продукту – це кількість інших продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати, щоб отримати певну кількість будь якого певного продукту.

Економічний зміст закону альтернативних витрат, що зрос­тають: економічні ресурси непридатні для повного їх вико­ристання у виробництві альтернативних продуктів. У прикладі не всі ресурси, що необхідні для виробництва цукру, можна ви­користати повністю для виробництва телевізорів. За умови повної зайнятості Японія може збільшити обсяг виробництва телевізорів до 30 шт., відмовившись від виробництва 30 т цук­ру. За кожну тонну цукру, яка офірується, можна отримати 1 теле­візор. Отже, співвідношення обміну або співвідношення витрат для цих двох продуктів всередині Японії таке: 1 телевізор = = 1 т цукру (1Т = 1Ц). Україна повинна офірувати 20 т цукру, щоб отримати 5 телевізорів. В Україні співвідношення внут­рішніх витрат або співвідношення обміну для цих двох про­дуктів становить 1Т = 4Ц.

Розглянемо ситуацію, коли країни не торгують між собою. Оскільки за умовами Україна виділяє для виробництва цукру 24 одиниці ресурсів, а на виготовлення телевізора – 96 оди­ниць ресурсів, оптимальною структурою для України є 4 т цук­ру (24 : 6 = 4) та 4 телевізори (96 : 24 = 4). Японія витрачає 30 одиниць ресурсів для виробництва цукру, а для виробництва телевізорів – 120 одиниць ресурсів, тому оптимальна структура виробництва для Японії – 6 т цукру (30 : 5 = 6) та 24 телевізори (120 : 5 = 24). За відсутності торгівлі жодна з країн не зможе збільшити виробництво одного продукту без скорочення виробництва ін­шого.

Із прикладу зрозуміло, що Японія має абсолютну перевагу у виробництві і телевізорів, і цукру; вона може продукувати дешевше, тобто витрачати менше ресурсів, ніж Україна, на ви­робництво цукру (5 < 6) та на виробництво телевізорів (5 < 24). Порівняльну перевагу Японія має у виробництві телевізорів, оскільки вона повинна відмовитися від 1 т цукру, щоб вигото­вити 1 телевізор, у той час як Україна, щоб виготовити 1 теле­візор, повинна відмовитись від 4 т цукру. Альтернативні витрати виробництва цукру нижчі в України, тому що вона по­винна офірувати тільки 1/4 телевізора для виробництва 1 т цукру, у той час, як Японія має відмовитись від 1 телевізора, щоб виробити 1 т цукру. Отже, Україна має порівняльну пере­вагу у виробництві цукру.

Теорія порівняльних переваг

Світова економіка, яка умовно складається із Японії та України, у цій ситуації використовує свої ресурси нераціональ­но, тому що: 1) телевізори виготовляються виробником з висо­кими витратами (Україною), а це означає, що світова економі­ка повинна відмовитись від більшої кількості цукру, ніж необ­хідно для виготовлення 1 телевізора; 2) цукор виготовляється виробником з високими витратами (Японією), а це означає, що світова економіка повинна відмовитись від більшої кількості телевізорів, ніж це необхідно для одержання 1 т цукру.

Раціональне ведення господарства, тобто використання об­межених ресурсів для отримання найбільшого сукупного обся­гу виробництва вимагає, щоб будь-який конкретний товар про­дукувався країною, у якої менші альтернативні витрати, або, іншими словами, яка володіє порівняльними перевагами. У прикладі Японія має продукувати телевізори, а Україна — цу­кор. Світ за такої спеціалізації виробництва отримає більший обсяг випуску продукції за наявних обсягів ресурсів (див. табл.): 20 т цукру > 10 т цукру; 30 телевізорів > 28 телеві­зорів.

Спеціалізація зумовлює необхідність торгівлі цими двома товарами. Джон Стюарт Мілль (1806—1873) у своїй класичній праці "Принципи політичної економіки" в од­ному із розділів розглядає закон інтернаціональної вартості. Він довів, що в умовах вільної торгівлі товари будуть обміню­ватися за такого співвідношення цін, яке встановлюється десь у проміжку між відносними цінами, що існують всередині кожної з країн на товари, якими вони торгують. Точний оста­точний рівень цін взаємної торгівлі буде залежати від обсягів світового попиту та пропозиції на кожний з цих товарів.

Теорія взаємного попиту – ціна імпортного товару визначається через ціну товару, який необ­хідно експортувати, щоб сплатити імпорт; тому остаточне спів­відношення цін під час торгівлі визначається внутрішнім по­питом на товари у кожній з країн, що торгують.

У прикладі з цукром та телевізорами (табл.) Японія виграє від експорту телевізорів тільки тоді, коли за кожний те­левізор вона буде отримувати більше ніж 1 т цукру, оскільки співвідношення обміну (або умови торгівлі) всередині Японії становить 1Т = 1Ц. В іншому випадку Японія не виграє від експорту телевізорів в обмін на український цукор. Вона по­винна отримувати кращу ціну, тобто більше цукру за свої теле­візори на світовому ринку порівняно з тим, що вона отримує всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною.

Україна виграє, тільки якщо вона за кожний телевізор від­дасть менше ніж 4 т цукру, оскільки мінове співвідношення всередині України становить IT = 4Ц. Україна повинна мати можливість платити нижчу ціну за телевізори на світових рин­ках, ніж всередині країни, інакше вона не буде брати участі у світовій торгівлі.

Коефіцієнт міжнародного обміну, або умови торгівлі (terms of trade), буде знаходитися десь між 1Т = 1Ц та 1Т = 4Ц. Він визначає, як розподіляються вигоди від міжнародної торгівлі між двома країнами. Зрозуміло, що Японія віддасть перевагу коефіцієнту обмі­ну, близькому до 1Т = 4Ц, наприклад 1 телевізор = 3,999 т цук­ру, тобто вона прагне одержати більше цукру за кожний теле­візор, який експортує. Україна прагне досягти рівня, близько­го до 1Т = 1Ц, наприклад, 1 телевізор = 1,1 т цукру, тобто екс­портувати менше цукру за кожний імпортований телевізор. Отже, обидві країни намагатимуться покращити умови торгів­лі, тобто домагатися сприятливішого співвідношення цін на імпортні та експортні товари.

На практиці фактичний коефіцієнт обміну, що розміщуєть­ся між верхньою та нижньою межами, залежить від співвідно­шення світового попиту на ці товари та їхньої пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на цукор менший від його пропози­ції, то ціна на цукор буде низькою, а ціна на телевізори – висо­кою. Коефіцієнт обміну буде ближчим до 1Т = 4Ц, якому надає перевагу Японія; якщо ситуація протилежна, то коефіцієнт встановиться ближче до рівня 1Т = 1Ц, сприятливішого для України.

Якщо країни спеціалізуються на торгівлі тими товарами, у виробництві яких вони мають порівняльні переваги, виникає необхідність визначити, наскільки вигідна така торгівля кож­ному з її учасників. Вигода від торгівлі виникає внаслідок того, що країна може одержати за свої товари більше необхідних їй імпортних товарів, ніж на внутрішньому ринку.

Позитиви теорії порівняльних переваг:

1. Вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визнача­ється кількістю праці, необхідної для його виробництва, тео­рія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді залежить від співвідношення сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках.

2. Довела існування вигоди від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат.

3. Дає змогу вести науково обґрунтовану зовнішньоеконо­мічну політику.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, застосовуючи її для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

1.       Не враховує транспортних витрат.

2.       Ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу.

3.       Ґрунтується на припущенні про існування тільки одного фактора виробництва – праці.

4. Ігнорує існування таких важливих передумов міжнарод­ної торгівлі, як відмінності у забезпеченості країн факторами виробництва.

5. Базується на передумові повної зайнятості, яка означає, що вивільнені робітники однієї галузі одразу можуть знайти собі роботу в іншій, продуктивнішій. Іншими словами, робить­ся припущення про постійні витрати і, отже, ігнорується закон витрат, що зростають.

6. Не пояснює торгівлю між приблизно однаковими за еко­номічним розвитком країнами, жодна з яких не має відносної переваги перед іншою.

Теорія розміру країни

Теорія абсолютних переваг не враховує відмінностей країн за їх виробничою спеціалізацією. Сучасні дослідження, які враховують фактор розміру країн, допомагають пояснити, у якому обсязі та якого типу продукція буде залучена у міжна­родну торгівлю.

Теорія розміру країни – через те, що країни з більшою територією зазвичай мають різнома­нітніші кліматичні умови та природні ресурси, вони загалом ближчі до економічної самодостатності, ніж малі за розміром країни.

Більшість великих країн, наприклад США, Росія, Китай, Індія, Бразилія, імпортують значно менше товарів та експор­тують значно менше своєї продукції, ніж невеликі країни, на­приклад Нідерланди, Південна Корея, Ірландія, Бельгія. Про­те є і винятки: Північна Корея, Куба – невеликі країни, у яких торгівля забезпечує дуже малу частку національного доходу через жорсткі торгові обмеження.

Теорія абсолютних переваг нехтує транспортними витрата­ми, хоча вони по-різному впливають на великі та малі країни.

Як правило, нормальна максимальна відстань перевезення продукту становить близько 100 миль, тому що зі збільшенням відстані ціни на перевезення надто зростають. Значна частина виробничих та ринкових потужностей у великих країнах, на­приклад у США, знаходиться більш ніж у 100 милях від кор­донів. У маленьких країнах, наприклад у Данії, майже всі ви­робничі та ринкові потужності розташовані менше ніж у 100 милях від кордонів. Отже, низькі транспортні витрати у неве­ликих країнах сприяють розвитку міжнародної торгівлі, а значні транспортні витрати у великих країнах – її гальму­ють.

Якщо порівнювати країни за розміром їх економіки, то країни з розвиненою економікою та високим доходом на душу населення швидше за все вироблятимуть товари, для яких за­стосовуються технології, що вимагають більшої тривалості ви­пуску продукції, тому що ці країни розвивають галузі, що об­слуговують великі внутрішні ринки. Ці ж галузі намагаються досягти конкурентоспроможності на експортних ринках.

Висновки

1. Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку то­варів.

2. Великі країни, на відміну від малих, мають різноманіт­ніші ресурси.

3. Великі країни, порівняно з малими, мають вищі транс­портні витрати у міжнародній торгівлі.

4. Великі країни, на відміну від малих, зазвичай можуть здійснювати великосерійне виробництво.

Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера-Оліна)

А. Сміт та Д. Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю іс­нуванням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві товарів, а головним фактором, що впливає на виробництво то­варів, вони вважали працю. Ціна товару, на їхню думку, зале­жала тільки від трудових витрат, тобто вони дотримувалися трудової теорії вартості.

У середині 20-х років шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (1879-1952) та Бертіл Олін (1899-1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера-Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вар­тості беруть участь, крім праці, також й інші фактори вироб­ництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були матема­тично підкріплені Полом Самуельсоном (1915). Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера-Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

- існують дві країни, два товари та два фактори виробниц­тва (звичайне спрощення 2 х 2 х 2);

- пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх пе­реміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

- країни відрізняються одна від одної лише забезпеченіс­тю факторами виробництва;

- в обох країнах технологія така, що забезпечується не­змінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера-Оліна, за словами Б. Оліна. «Товари, які потребують для свого виробництва значних за­трат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих за­трат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які продукуються з використанням факторів у оберненій про­порції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлиш­кові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробниц­тва» (Ohlin, 1933). Або, інакше, країни експортують про­дукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно на­самперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та інтенсивністю їх використання. Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу. Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших про­дуктів. Теорія Хекшера-Оліна, яка пояснює структуру міжна­родної торгівлі, починається зі спеціального розділу, присвя­ченого причинам міжнародних відмінностей у цінах до вста­новлення торгових відносин. Хекшер та Олін стверджували, що джерелом відмінностей порівняльних витрат є співвідно­шення факторів виробництва, а не відмінності у попиті або тех­нології у різних країнах. Якщо в Америці 1 ярд сукна коштує 2 бушелі пшениці, а у решті країн – менше від бушеля, то це передусім має пояснюватися тим, що в Америці відносно біль­ше факторів, які інтенсивно використовуються у виробництві пшениці, та відносно менше факторів, які інтенсивно застосо­вуються у виробництві сукна, ніж в інших країнах. Хай «зем­ля» – фактор, який інтенсивніше використовується у вироб­ництві пшениці, а «праця» – для виробництва сукна. Хай усі витрати можна звести до затрат праці та землі (наприклад, для виробництва добрив, необхідних для пшениці, потрібно витра­тити певну кількість землі та праці, так само як і на виготов­лення пряжі для виробництва сукна). Тоді, якщо США експор­тують пшеницю та імпортують сукно, з теорії Хекшера-Олі­на випливає, що це відбувається внаслідок працемісткості сук­на і «земле місткості» пшениці та внаслідок того, що пропози­ція землі у США більша від пропозиції землі в інших країнах, а пропозиція праці у США менша від пропозиції праці в інших країнах. Тут мають на увазі не абсолютну, а відносну забезпе­ченість факторами:

1) у США на одного працівника припадає більше придатної для оброблення землі, ніж у решті країн світу;

2) частка США у загальній площі землі у світі вища, ніж її частка у сумарному обсязі робочої сили.

У такій ситуації (за інших однакових умов) оренда землі у США має коштувати менше, ніж в інших країнах, а працівни­ки повинні претендувати на вищу порівняно з іншими країна­ми заробітну плату. Дешевизна землі більшою мірою знижує витрати виробництва у землеробстві, ніж у виробництві сукна. І навпаки, дефіцит робочої сили веде до відносного подорож­чання сукна в США. Саме цим, за теорією Хекшера-Оліна, пояснюється відмінність цін, яка існувала до встановлення торгових відносин. Саме відмінності у відносній забезпеченос­ті факторами виробництва та у характері їх використання зумовлюють експорт США пшениці, а не сукна та імпорт сукна, а не пшениці після встановлення торгових відносин.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 р. американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хек­шера-Оліна-Самуельсона – міжнародна торгівля приво­дить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомоген­ні фактори виробництва у країнах, що торгують. Гомогенний капітал – це капітал, який має однакові про­дуктивність та ризикованість; гомогенна праця – це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомо­генні землі – це землі з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

Вирівнювання в результаті міжнародної торгівлі від­носних цін на товари (або досягнення відносною ціною на товар рівноважного стану) приводить до вирівнювання відносних цін і на фактори виробництва, за допомогою яких ці товари були вироблені. Доведення цієї теореми стосовно абсолютних цін на факто­ри виробництва передбачає, що міжнародна торгівля вирівнює абсолютний рівень зарплат, які виплачуються за однакові види праці, та відсоткової ставки, яка виплачується на однаковий тип капіталу в країнах, що торгують.

Недоліки теорії Хекшера - Оліна та теореми Хекшера - Оліна - Самуельсона випливають із припущень, на яких вони базуються.

1. Два товари продукуються в обох країнах. Але відмін­ності у факторах виробництва, необхідних для створення цих товарів, можуть бути настільки значними, що їх відносна ціна не буде зрівноважуватись.

2. Технологія у країнах, що торгують, однакова. Але краї­на, яка володіє досконалішою технологією, може мати одно­часно і вищу відносну ціну праці, і вищу відносну ціну капіта­лу порівняно з країною, в якої технологія примітивніша.

3. Існує абсолютна внутрішня мобільність факторів вироб­ництва та товарів. Але цього фактично немає через природні (транспортні витрати) та штучні (прописка, реєстрація) пере­шкоди, які створюються на шляху міжгалузевого руху фак­торів виробництва та товарів.

4. Міжнародний рух факторів виробництва відсутній. Тео­рії не враховують постійні динамічні коливання у забезпече­ності країн факторами виробництва, такими як міграція робо­чої сили, міжнародний рух капіталу, торгівля технологією, які є характерною рисою сучасної міжнародної економіки.

5. Теорема вирівнювання цін на фактори виробництва опи­сує повністю статичний світ, враховуючи фактори, що вплива­ють на макроекономічну рівновагу в певний момент.

6. Теорема не враховує, що абсолютні розміри факторів виробництва різні у різних країнах, і тому абсолютні розміри доходів на капітал будуть більші у тій країні, у якій капіталу більше, ніж у тій, у якій його менше.

До переваг теорії різної відносної забезпеченості фактора­ми виробництва, що складається із двох взаємозв'язаних тео­рем – Хекшера-Оліна та Хекшера-Оліна-Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу між­народної економіки, який ілюструє та доводить принцип за­гальної рівноваги, якому повинен підпорядковуватись еконо­мічний розвиток.

Неокласична концепція Хекшера–Оліна виявилася зруч­ною для пояснення причин розвитку торгівлі між метрополія­ми та колоніями, коли в обмін на сировинні товари, які надхо­дили у розвинені країни, назад вивозились машини, обладнан­ня, капітал.

Концепція Хекшера–Оліна використовувалася для пояс­нення переваг країн у експорті окремих видів продукції в су­часних умовах.

Висновки

Згідно з теорією Хекшера-Оліна у країнах спостері­гається тенденція експортувати товари, для продукування яких використовуються надлишкові фактори виробництва та, навпаки, імпортувати товари, для виробництва яких необхідні відносно рідкісні фактори.

Згідно з теоремою Хекшера-Оліна-Самуельсона у міжнародній торгівлі за відповідних умов простежується тен­денція до вирівнювання «факторних цін».

Теорія факторів виробництва пояснює виробництво то­варів як результат використання первісних елементів – фак­торів виробництва. Класична економічна теорія виділяє три основні фактори: працю, землю та капітал.

Експорт товарів може бути замінений переміщенням факторів виробництва.

Під ціною фактора розуміється винагорода, яку отримує власник фактора за його використання. Для праці це – за­робітна плата, для капіталу – відсоткова ставка, для землі – рента.

Парадокс Леонтьєва та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Но­белівської премії В. Леонтьєв опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній пере­вірці положень та концепції Хекшера–Оліна (1953).

В. Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера-Оліна про те, що країни експортують товари, у ви­робництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущен­ня: 1) теорія Хекшера-Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В. Леонтьєв підраху­вав, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси «затрати-випуск», підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходи­ли зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 р., він розрахував затрати ка­піталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для вироб­ництва американських товарів, які могли б прямо замінити ім­портні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (наприклад, олово, кава тощо). Результатом досліджень стало порівняння співвідно­шення капіталу (Кх) та праці (Lх), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (Кх/Lх), із співвідношенням капіталу (Кт) та праці (Lт), потрібних для виробництва одини­ці американського імпорту (Кт/Lт) (табл.).

Таблиця

Результати досліджень

Необхідні затрати

Одиниця вимірювання

Умовне позна­чення

Експорт

Імпорт, що конкурує

Капітал, ціни 1947 р.

дол. США

К

2 550 000

3 091 000

Праця

люд.-рік

L

Співвідно­шення

дол. США/люд.-рік

K/L

14 011

18 182

Умови перевірки були такими: якщо висновки теорії Хек­шера-Оліна правильні, а капітал у США відносно надлишковіший, то (із врахуванням внеску усіх галузей) показник за­трат капіталу в розрахунку на одного працівника (Кх/Lх) у стандартному наборі товарів, що експортуються із США, по­винен бути вищим, ніж аналогічний показник (Кт/Lт) в імпортозаміщувальній продукції, що входить у стандартний набір товарів, які ввозяться до США..

Співвідношення (K/L) отримало назву «статистика Леонтьева». Згідно з цим співвідношенням країна може вважатися капіталонасиченою, якщо (Kх/Lх) / (Km/Lm) > 1, і праценасиченою, якщо (Kх/Lх) / (Km/Lm) < 1.

Результат, отриманий Леонтьевим, виявився парадоксаль­ним: у 1947 р. США продавали іншим країнам працемісткі (а не капіталомісткі) товари в обмін на відносно капіталомісткі (а не працемісткі). Ключовий параметр (Kх/Lх) / (Km/Lm) ста­новив лише 0,77, тоді як згідно з теорією Хекшера-Оліна він повинен бути набагато більшим від одиниці.

Парадокс Леонтьева (Leontief Paradox): теорія співвідно­шення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтвер­джується на практиці: праценасичені країни експортують ка­піталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені–працемістку.

Сам Леонтьев та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. У 1956 р. Леонтьев повторив свої роз­рахунки, використовуючи дані за 1951 p., який був роком за­вершення післявоєнного відновлення економіки США. Аме­риканський експорт знову виявився менш капіталомістким порівняно з американським імпортом, але лише на 6%. Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 27% менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті роки була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, ек­спортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому пра­цемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьева, вчені почали вводити в модель Хекшера-Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Наприклад, один і той самий продукт може вироблятися на основі різної технології – з високими затратами праці або ка­піталу, іншими словами, він може бути працемістким у праце­надлишковій країні та капіталомістким – у капіталонадлишковій країні. США виробляють пшеницю капіталомістким способом (високий рівень механоозброєності праці) завдяки надлишку дешевого капіталу відносно трудових ресурсів. В Україні та ж пшениця виробляється з використанням меншої кількості машин, тому що держава має багато дешевих трудо­вих ресурсів. Той факт, що продукція може вироблятися різ­ними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьева.

Необхідність введення кваліфікованої праці як самостійно­го фактора виробництва була доведена американським вченим Дональдом Кісінгом. У дослідженні, опублі­кованому у 1966 p., він дійшов висновку, що характер та на­прямок міжнародної торгівлі для групи готових виробів визна­чаються надлишком кваліфікованої та некваліфікованої пра­ці. За основу для розроблення теорії він взяв дані перепису на­селення США 1960 p. Робоча сила у досліджуваних галузях промисловості була поділена на 7 груп залежно від кваліфіка­ції, починаючи від "вчених та інженерів" та закінчуючи "некваліфікованими робітниками". Підрахунки Кісінга показали високий рівень "кваліфікаційної насиченості" товарів, які екс­портуються із США, порівняно з рівнем імпортних товарів. Професійна підготовка та освіта потребують капітальних вкла­день, які не виявляються у традиційних показниках капіталу, включаючи тільки вартість обладнання та конструкцій. Якщо трохи змінити теорію Хекшера-Оліна, врахувавши різно­манітні групи робочої сили та капіталу, вкладеного у підготов­ку цих груп, теорія співвідношення факторів виробництва за­лишається правильною. В експорті США відображається вища частка праці спеціалістів, наприклад, вчених та інженерів, отже, США використовують свої надлишкові фактори вироб­ництва, а саме капітал, вкладений у підготовку цих груп. Ім­порт США виробляється низькокваліфікованою робочою си­лою. Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьева.

Наступним поясненням парадокса Леонтьева є те, що США імпортують значну кількість сировини, видобування якої ви­магає значних затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким. Американець Джеймс Хартіген повторив розрахунки Леонтьева на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною мірою залежать від капіталомісткої сировини. Результати по­казали, що парадокс зник, теорія Хекшера-Оліна виявилася справедливою.

Ще одне пояснення парадокса Леонтьева у 1971 р. дав аме­риканський економіст Роберт Белдвін, який вра­хував існування американського імпортного тарифу. Цей та­риф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкурен­ції працемісткі галузі американської промисловості, пере­шкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перера­хунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьева на 5%, але не скасовує його зовсім.

Висновки

Численні емпіричні тести як підтверджували, так і запе­речували теорію Хекшера-Оліна.

Парадокс Леонтьева полягає у тому, що всупереч теорії праценадлишкові країни експортують капіталомістку продук­цію, а капіталонадлишкові – працемістку.

Парадокс Леонтьева не відповідав на численні запитан­ня, а багато інших тестів, враховуючи кваліфікаційний склад робочої сили й інші фактори та охоплюючи великі групи країн, підтвердили справедливість теорії Хекшера-Оліна.

Парадокс Леонтьева застерігає від прямолінійного вико­ристання теорії Хекшера-Оліна у практиці міжнародної тор­гівлі.

Теорія Хекшера-Оліна разом з доданими пізніше уточ­неннями залишається одним із головних інструментів аналізу міжнародної торгівлі та її впливу на розподіл і перерозподіл доходів.

Теорія життєвого циклу твоару

У 1961 р. англієць М. Познер (М. Pozner) запропонував тео­рію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Хекшера-Оліна з введе­ним у неї додатково технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається тех­нічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-не-будь галузі в одній з країн, що торгують. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметричний. Країна-інноватор во­лодіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив змен­шується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих краї­нах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного роз­риву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном (Raymond Vernon) теорія міжнародного життєвого циклу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну до­ступність будь-якої (зокрема нової) технології для кожного ви­робника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х років, коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту ствер­джує, що деякі види продукції проходять цикл, що складаєть­ся із чотирьох етапів – впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

Зміна основних параметрів, що характеризують етапи жит­тєвого циклу товару, наведена у табл.

Таблиця

Етапи життєвого циклу товару

Основні параметри

Впровадження

Зростання

Зрілість

Занепад

Розміщення виробництва

У країні нововведення (промислово розвиненій країні (ПРК)

У країні нововведення та інших ПРК

У багатьох країнах

Переважно у слаборозвинутих країнах

Розміщення ринку

Переважно у країні нововведення з деяким експортом

Переважно у ПРК; зміщення на експортні ринки у міру того, як закордонне виробництво заміщує експорт на деяких ринках

Зростання у СРК; деякий спад у ПРК; загальна стабілізація попиту

Переважно у СРК; загальний спад попиту

Конкурентні фактори

Майже монопольне становище; збут базується на унікальності, а не на ціні, розвиток характеристик товару

Кількість конкурентів збільшується; деякі конкуренти починають знижувати ціни, товар стає стандартизованішим

Кількість конкурентів зменшується; ціна має важливе значення, особливо у СРК

Ціна є ключовим фактором; кількість виробників продовжує зменшуватись

Технологія виробництва

Дрібносерійне виробництво; впровадження заходів, що забезпечують вдосконалення товару

Збільшення затрат капіталу

Багатосерійне виробництво з високими капітальними затратами; висока стандартизація; менш кваліфікована робоча сила

Некваліфікована робоча сила при механізованому багатосерійному виробництві

На першому етапі (впровадження) розробляються ново­введення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК). Певні причини пояснюють провідну роль ПРК:

1) високі доходи, що дають змогу ризикувати коштами під час досліджень, результат яких наперед відомий; 2) висока конкуренція; 3) вимогливі споживачі з високим рівнем освіти, кваліфі­кації, доходів; 4) наявність вчених, кваліфікованих інженерів, сучасного обладнання, технологій.

Як тільки виріб розроблений, його ще необхідно вдоскона­лити, і тому виробництво, як правило, розміщується у країнах, де товари були розроблені, або інших країнах з подібним рів­нем життя, хоча теоретично товар можна виробляти де завгод­но у світі. Оскільки розробляють та виробляють новий товар у від­повідь на внутрішні, а не на зовнішні потреби, більшість про­дажу у період впровадження здійснюється на внутрішньому ринку, і тільки незначна частка продукції продається спожи­вачам в інших країнах з аналогічними сегментами ринку. За­звичай це країни з високим доходом, тому що економічно нові товари належать до предметів розкошу.

На цьому етапі виробничий процес працемісткіший, ніж на наступних етапах. Продукція ще не стандартизована, вироб­ляється за процесом, який дає змогу швидко змінювати харак­теристики продукту відповідно до зворотної ринкової інформа­ції. Це збільшує затрати праці порівняно з автоматизованим виробництвом, яке відрізняється більшою капіталомісткістю. Основне обладнання, необхідне для багатосерійного виробниц­тва, розробляється пізніше, ніж принципова технологія, ос­кільки на цьому етапі зростання збуту може бути надто невизначеним, щоб гарантувати компенсацію великих затрат на розроблення нового обладнання.

Той факт, що США випереджають інші країни у виробниц­тві нової продукції, для якої необхідні працемісткі процеси, допомагає зрозуміти парадокс Леонтьєва, який пояснює, чому США експортують в основному працемістку продукцію, хоча і мають надлишок не праці, а капіталу. США мають експортні переваги в тих галузях обробної про­мисловості, де праця виробничих працівників оплачується найвище (космічна галузь), але менші – у галузях з нижчими ставками заробітної плати (швейна промисловість). Це пояс­нюється тим, що рівень освіти та кваліфікації американських робітників забезпечує ефективність їх праці у ще не стандарти­зованому виробництві; коли виробництво стає високоавтоматизованим, американська робоча сила стає менш конкуренто­спроможною (через високу вартість) тому, що і некваліфіковані (і тому дешевші) робітники можуть швидко та ефективно виконувати необхідні завдання (див. табл.).

На другому етапі (зростання) країна нововведення пара­лельно із вітчизняним виробництвом нового товару може роз­почати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього само­го товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за допомогою незначних змін у товарі, обми­наючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій країні, де створено нове під­приємство. Це пояснюється тим, що: а) у цій країні розширюється ринок нових товарів; б) для місцевих споживачів вводяться унікальні модифіка­ції товару; в) місцеві витрати можуть бути значними через труднощі, пов'язані з запусканням виробництва; г) транспортні витрати значні; д) високі тарифи. Оскільки збут збільшується на багатьох ринках, з'являють­ся передумови для створення стандартизованого технологічно­го процесу та обладнання. Цьому деякою мірою заважають численні модифікації, що здійснюються конкурентами. Про­цес виробництва все ще залишається працемістким.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія вироб­ництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст. Виробництво товару переміщається в інші країни, які мо­жуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає мож­ливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК). Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та об­ладнання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно пе­реміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили. Ринки у ПРК згортаються швидше, ніж в СРК, тому що замож­ні споживачі у ПРК витрачають свій дохід на новіші товари, виробництво яких тільки-но в них розпочинається. Ринкові та вартісні фактори примушують задовольняти необхідні потре­би споживачів ПРК у зрілому товарі за рахунок його імпорту із СРК.

На ранніх стадіях впровадження нового товару у виробниц­тво починається, наприклад, у США (винахід може бути зроб­лений де завгодно; має значення першість у комерційному ви­робництві). Пізніше США починають експортувати деяку кількість цього товару в інші ПРК. Через деякий час ці країни самі освоюють його виробництво, можливо, через закордонні філії, створені американськими виробниками. Таке переміщення виробництва за кордон є цілком можливим завдяки пе­редбачуваній втраті американцями початкової технологічної переваги. Це дуже вигідно для численних нових виробників нового продукту, які опановують все простішу та стандартизованішу технологію. Нарощуючи випуск, інші ПРК (Канада, Європа та Японія) стають чистими експортерами цього товару. У міру старіння та стандартизації технології ви­робництва США остаточно втрачають свою порівняльну пере­вагу та стають чистим експортером. Можна перед­бачити, що з часом і решта країн зрівняються із Канадою, Єв­ропою та Японією в освоєнні цієї вже застарілої технології. Цикл життя продукту переходить у завершальну стадію, зокрема щодо зовнішньої торгівлі: він експортується у США та інші ПРК із СРК або нових індустріальних країн. Ви­робництво застарілого вже продукту

здійснюється у менш роз­винених країнах тому, що раніше або пізніше їхні переваги, пов'язані з дешевою робочою силою, переважатимуть відставання (до того ж воно скорочується) у технічному рівні, що дасть змогу їм експортувати цей товар на базі порівняльної пе­реваги.

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синте­тичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавов­няних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно склад­них товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу. До таких товарів належать товари з дуже ко­ротким життєвим циклом, що робить неможливим зниження затрат за допомогою переміщення виробництва з однієї країни в іншу; предмети розкоші, вартість яких не має значення для споживачів; товари з такими високими транспортними витра­тами, що їх експорт недоцільний незалежно від етапу життєво­го циклу; продукція, щодо якої застосовується стратегія дифе­ренціації з тим, щоб підтримати споживчий попит без вико­ристання цінової конкуренції.

2. Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали. Це робило безперспективними спроби СРК домогтися змін свого стану в міжнародному поділі праці. Важливі ролі відводилися країнам Європи та Японії.

3. Теорія не поширюється на продукцію ТНК. ТНК, як пра­вило, впроваджують нові товари майже одночасно на вітчизня­ному ринку та за кордоном у міру того, як вони переходять від стратегії різноманітності внутрішніх ринків до стратегії гло­бальної. При цьому ТНК виключають випередження та відста­вання, які виникають під час переміщення товару з однієї краї­ни в іншу. Крім того, ТНК усе більше виробляють за кордоном просто для того, щоб одержати перевагу за рахунок економії у виробництві, а не у відповідь на зростання закордонних рин­ків.

Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перети­нається

Значна частка міжнародної торгівлі здійснюється між краї­нами з подібними характеристиками – між промислово розви­неними країнами, які мають населення з високим рівнем осві­ти та розміщені у помірному кліматі. Усі розглянуті традицій­ні теорії міжнародної торгівлі базувалися не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної між­народної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Роз­глядаючи особливості технологічно нових товарів (холодиль­ники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на єв­ропейський ринок у 40-50-х роках, він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розроблення цих то­варів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий амери­канський споживач виявився схильнішим до споживання но­вих дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня єв­ропейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні вироби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже іс­нують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внут­рішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживан­ня країни-імпортера має бути максимально подібною до струк­тури споживання країни-експортера.

Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів ви­робництва, не тільки відмінності, але й подібність між країна­ми може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену рин­кову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звер­тається до ринків, котрі найподібніші до ринків його країни. Ця теорія – одна з небагатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю переважно з боку попиту, а не пропози­ції. Ринки у ПРК можуть мати аналогічні характеристики по­питу, але існують відмінності у тому, як ПРК спеціалізуються для того, щоб забезпечити собі придбані переваги у міжнарод­ній торгівлі. Наприклад, англійці є лідерами у виробництві авіаційних реактивних двигунів; італійці – ювелірних ви­робів із коштовних металів, обробленого будівельного каменю, вовняних светрів, шкіряного та гумового взуття; японці – те­леприймачів, магнітофонів, мотоциклів, фото- та термокопіювальних установок, фотокамер та диктофонів; німці – синте­тичних органічних барвників, літаків вантажопідіймальністю понад 15 т, друкарських ротаційних машин; американці – лі­таків, деталей для конторського обладнання, екскаваторів, грейдерів, комп'ютерів.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосу­вання її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеже­ним. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина – максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу Б, а усі решта – максимальний X), то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що ці­кавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгів­лю між подібними країнами.

Висновки

1. Згідно з теорією подібності країн значна частка обсягу міжнародної торгівлі у наш час припадає на торгівлю вироба­ми між промислово розвиненими країнами, тому що у них є подібні сегменти ринку.

2. Теорія подібності країн пояснює міжнародну торгівлю не з боку пропозиції товарів, а з боку попиту на них.

3. Торгувати дві країни будуть тими товарами, якість яких приблизно однакова.

4. Чим більше людей у країнах, що торгують, мають одна­кові доходи, тим вищий рівень торгівлі.

Теорія конкурентних переваг

Для того щоб з'ясувати, чому країни досягають конкурент­ної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихід­ні положення політики фірм та національної економіки, про­фесор Гарвардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер наприкінці 80-х років здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поста­вив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріаль­них сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із пе­реліку, були відібрані країни, які відрізняються за економіч­ним розвитком (ПРК та НІК), розміром, державною політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічни­ми умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса – усі вони вже успішно конкурують у ряді про­аналізованих галузей або показують себе усе здатнішими ус­пішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 pp.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяж­на теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера "Конкурентна перевага країн", опублікованій у 1991 p. нью-йоркським видавництвом Free Press. Згідно з цією теорією відповідь на запитання "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передба­чає чотири властивості країни загального характеру, що фор­мують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це се­редовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструкту­ра), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на між­народному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умо­ви у країні, які визначають те, як утворюються та управляють­ся фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Ці властивості національної конкурентоспроможності Майкл Портер назвав детермінантами. Першим важливим детермінантом національної конкурентної переваги у якій-небудь галузі є факторні умови. На думку М. Портера, наділеність країни тими чи іншими факторами виробництва, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни, але роль факторів цим не обмежується. Фактори, які є найваж­ливішими для конкурентної переваги у більшості галузей (особливо галузей, найважливіших для зростання продуктив­ності в розвиненій економіці), не дістаються у спадок, а ство­рюються у межах країни за допомогою процесів, які у різних країнах та галузях дуже різні. Отже, важливий не стільки за­пас факторів наданий момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галузей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кіль­кості може не посилювати, а, навпаки, зменшувати конкурен­тну перевагу. І навпаки, брак деяких факторів часто впливає на стратегію та спонукає до оновлення, призводячи до тривалої конкурентної переваги. Другий детермінант національної кон­курентної переваги у якій-небудь галузі — це попит на внут­рішньому ринку на товари чи послуги, що пропонуються цією галуззю. М. Портер виявив, що практично у кожній із розгля­нутих галузей попит на внутрішньому ринку впливає на кон­курентну перевагу. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровад­ження новацій, що здійснюються фірмами країни. Він харак­теризується трьома важливими рисами: структурою внутріш­нього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та харак­тером зростання внутрішнього попиту і, нарешті, механізма­ми, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку пере­даються на закордонні ринки. Значення двох останніх власти­востей залежить від першої. Для конкурентної боротьби важ­ливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку.

Третім важливим детермінантом, що визначає національні переваги у галузі, є наявність у країні галузей-постачальниць або суміжних галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачаль­ниць дає перевагу національним фірмам в інших галузях про­мисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціо­налізації та інноваційних процесах. Наприклад, виробництво напівпровідників, програмного забезпечення, а також торгів­ля є тими галузями, які мають значний вплив на інші. Наяв­ність у країні конкурентоспроможних споріднених галузей часто веде до виникнення нових високорозвинених видів ви­робництва. Спорідненими називаються такі галузі, в яких фір­ми можуть взаємодіяти одна з одною у процесі формування ланцюжка цінності, а також галузі, які мають справу із про­дуктами, що взаємно доповнюють один одного. Взаємодія може відбуватись у сфері розвитку технологій, виробництва, марке­тингу або сервісу. Наприклад, копіювальна та факсимільна техніка використовують багато однакових технологій та ком­понентів, які можуть розповсюджуватися тими самими шля­хами.

Четвертим важливим детермінантом, що визначає конку­рентоспроможність галузі, є той факт, що фірма створюється, організується, управляється залежно від характеру конкурен­ції на внутрішньому ринку. У різних країнах фірми організо­вуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Націо­нальні переваги у промисловому виробництві є результатом правильного співвідношення між їх вибором та джерелом кон­курентоспроможності національної промисловості. Те, як роз­вивається суперництво на внутрішньому ринку, також відіграє велику роль у процесі впровадження новинок та у забезпеченні перспектив міжнародного успіху. Детермінанти національної конкурентоспроможності – це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Пор­тер назвав цю систему «ромбом» (в оригіналі – «diamond», тоб­то алмаз, діамант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші. На­приклад, значний попит на продукцію фірми сам по собі не дасть їй конкурентної переваги, якщо гострота конкуренції не­достатня, щоб фірма відреагувала на цей попит. Крім того, пе­реваги в одному детермінанті можуть створювати або посилю­вати переваги в інших.

Щоб завоювати та зберегти конкурентну перевагу в наукомістких галузях, які є основою будь-якої розвиненої економі­ки, необхідно мати перевагу в усіх складових частинах "ром­ба". Перевага у кожному детермінанті не є передумовою для конкурентної переваги у галузі. Взаємодія переваг з усіх детер­мінантів забезпечує виграшні моменти, що підсилюють самі себе і які іноземним конкурентам важко знищити або скопію­вати. Для того щоб зробити теорію завершеною, М. Портер роз­глядає ще дві змінні, які суттєво впливають на обставини у країні – випадкові події та дії уряду. В історії більшості галузей, що конкурують, відіграв роль випадок, тоб­то такі події, які мають мало спільного з умовами розвитку в країні та впливати на які часто ні керівництво фірми, ні навіть національні уряди не можуть. До подій, які мають особливо важливе значення для розвитку конкурентоспроможності, Майкл Портер зараховує такі: винахідництво; великі техноло­гічні зрушення (наприклад, біотехнологія, мікроелектроніка); різкі зміни цін на ресурси, такі як нафтовий шок; значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах; активі­зація світового чи місцевого попиту; політичні рішення закор­донних урядів; війни.

Випадкові події важливі тому, що вони змінюють позиції компаній-суперниць. Вони можуть звести на ніщо переваги ко­лишніх конкурентів та створити потенціал для нових фірм, здатних замінити існуючі після досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності у нових умовах. У той час як випа­док може сприяти змінам у рівні конкурентоспроможності у галузі, національні особливості впливають на те, як країна зможе цей випадок використати. У країні з найсприятливішим "ромбом" швидше за усе випадок зміцнить конкурентоспро­можність. В описанні факторів, від яких залежить рівень на­ціональної конкурентоспроможності, останньою змінною є роль уряду. Уряд може впливати та потрапляти під вплив – як позитивний, так і негативний – усіх чотирьох детермінантів. На параметри виробничих факторів, наприклад, впливають субсидії, політика відносно ринків капіталу, освіти тощо. Роль уряду у формуванні параметрів місцевого попиту часто менш помітна. Урядові органи встановлюють місцеві норми та стан­дарти у виробництві того чи іншого товару, а також інструкції, що впливають на поведінку споживачів. Уряд часто є головним покупцем різної продукції: товарів для армії, телекомуніка­ційного обладнання, літаків для національних авіаліній тощо. Ця роль уряду як покупця може і допомагати, і перешкоджати розвитку національної промисловості. Уряд може створювати умови для розвитку споріднених галузей та постачальників ін­шими способами, наприклад, таким, як контроль над реклам­ними засобами або регулювання діяльності інфраструктури. Урядова політика може впливати на стратегію фірм, їх струк­туру, суперництво, використовуючи регулювання ринків капіталу, податкову політику та антитрестівські закони. У свою чергу, чотири детермінанти також можуть впливати на уряд. Наприклад, капіталовкладення на освіту розподіляються за­лежно від кількості місцевих конкурентів. Високий рівень внутрішнього попиту на той чи інший товар може призвести до швидкого введення урядових норм техніки безпеки.

Отже, уряд впливає на рівень національної конкуренто­спроможності, хоча цей вплив неминуче виявляється частко­вим. Урядова політика обов'язково зазнає поразки, якщо вона є єдиним джерелом національних переваг. Політика діє успіш­но в тих сферах, де є основні детермінанти, які визначають на­ціональні переваги, а уряд може тільки підсилити їх дію. Уряд може покращити шанси досягнення високого рівня конкурен­тоспроможності, але у нього немає можливостей, щоб створити необхідні умови.

На досягнення успіху в конкурентній боротьбі, на думку М. Портера, впливають, крім дій уряду та випадків, соціальна та політична історія, а також система культурних цінностей. Наприклад, соціальні норми та цінності впливають на струк­туру попиту на внутрішньому ринку так само, як і на цілі ме­неджерів, і на те, як фірми організуються. Соціальна та полі­тична історія визначають ті навички, які були накопичені на­цією, та інституційні структури, через які впливає конкурен­ція. Культурні особливості націй не можуть бути відділені від економічних. Наприклад, відносини між працею та менедж­ментом в Японії не є суто культурним аспектом, але залежать також від практики пожиттєвого найму, від характеру ма­теріальних стимулів та політики менеджменту щодо працівни­ків. Культурні фактори важливі також і тому, що вони форму­ють те середовище, у якому існують фірми. Ці фактори вплива­ють через головні детермінанти, а не відокремлено. Такий вплив є дуже важливим для рівня конкурентоспроможності, і аутсайдерам важко його досягти.

Національні успіхи у розвитку промисловості залежать та­кож від певних осіб – лідерів. Лідери стикаються з проблема­ми, завданнями та сприятливими ситуаціями, які продуку­ються національним середовищем. У різних країнах лідери мають різні цілі, що визначається сукупністю детермінантів. Наприклад, у Японії такі лідери, як Акіо Моріта та Коносуке Мацусіта (Konosuke Matsushita) багато зробили у галузі побутової електроніки; у США Томас Дж. Уотсон (Thomas J.Watson), Сеймур Крей (Seymour Cray), Кеннет Ол-сон (Kenneth Oison) та Стів Джобс (Steve Jobs) – у виробництві комп'ютерів. У цих галузях національне середовище сприяє зростанню конкурентоспроможності. Успіх лідерів залежить від того, чи достатньо вони передбачливі, щоб скористатися сприятливими можливостями та засобами, необхідними для досягнення потрібного рівня конкурентоспроможності. Отже, лідер – це людина, яка більше за інших усвідомлює важли­вість ролі детермінантів. Вони здатні більшою мірою, ніж інші, розуміти реальність, що їх оточує, та мають мужність, щоб дія­ти. Часто саме лідерство визначає, яка конкурентна фірма тієї чи іншої країни, володіючи перевагами, буде процвітати чи за­знає поразки.

Дія системи детермінантів, розглянутої вище, на думку М. Портера, веде до того, що конкурентоспроможні національ­ні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а зв'язані у те, що він назвав "кластерами" (cluster – пакет, блок, пу­чок), які складаються із галузей, що залежать одна від одної. Наприклад, в Італії близько 40 % експорту припадає на клас­тер галузей, зв'язаних з їжею, модою або благоустроєм житла. У Швеції понад 50 % усього експорту становить експорт про­дукції кластера галузей, пов'язаних з перевезеннями, металур­гією, деревообробленням. Взаємодія детермінантів дає змогу зрозуміти, чому національні галузі занепадають та вмирають.

Теорія конкурентних переваг: країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій га­лузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох на­ціональних детермінантах (властивостях країни): факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галу­зях; стратегії фірми, її структурі та конкуренції,–з'єднаних у динамічну систему, так званий ромб.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку віді­грають економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї краї­ни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економі­ки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є пе­редумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

Висновки

1. Чотирма головними параметрами (детермінантами) кон­курентної переваги країни є такі фактори і умови: умови попи­ту, споріднені та обслуговуючі галузі, стратегія фірми та кон­куренція.

2. Теорія конкурентних переваг показує взаємодію чоти­рьох детермінантів, об'єднаних у національний "ромб", від яких залежить конкурентоспроможність країни на світових ринках.

3. Детермінанти – кожен окремо й усі разом – сприяють досягненню національного успіху або гальмують його.

4. Детермінанти національної конкурентоспроможності – комплексна система, яка перебуває у стані розвитку. Детермі­нанти постійно впливають один на одного.

5. Підтримка конкурентоспроможності у галузі на високо­му рівні є результатом "самопідсилювальної" взаємодії переваг відразу в декількох сферах, що визначає середовище, яке іно­земним конкурентам важко відтворити.

6. Національний "ромб" — це система, компоненти якої взаємозв'язані та підсилюють дію один одного.

7. Кластери – це об'єднання національних конкуренто­спроможних взаємозалежних галузей. Кластери відображають динаміку конкурентних переваг, і тому вони народжуються, поєднуються, розширяються, поглиблюються, але можуть і звужуватися, згортатися та розпадатися.

ТЕМА 6

МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ

31.Сутність та класифікація послуг в міжнародних економічних відносинах

32.Особливості міжнародної торгівлі послугами

33.Регулювання міжнародної торгівлі послугами

34.Характеристика окремих видів послуг в міжнародних економічних відносинах

1. Сутність та класифікація послуг в міжнародних економічних відносинах

Таблиця 6.1

Поняття послуг в міжнародних економічних відносинах

Поняття послуг

Послуга – будь-який захід чи виго­ду, які одна сторона може запропонувати іншій.

Послуга - підприємницька діяльність, яка спрямована на задоволення потреб споживачів (матеріальних, культурно-естетичних, соціальних тощо) і/ або для отримання соціально-позитивного чи економічного ефекту.

Послуга – це зміна у становищі інституційної одиниці, яка відбулася внаслі­док дій та за взаємною згодою з іншою інституційною одини­цею (довідник «Лібералізація міжнародних операцій з послу­гами», розробленому у середині 90-х років ЮНКТАД та Світо­вим банком).

Таблиця 6.2

Класифікація послуг в міжнародних економічних відносинах

Ознаки класифікації

Види послуг

Примітки

За зв’язком з товаром у його матеріальному вигляді

а) виробничі (матеріальні) – опосередковуються матеріально пов’язані з матеріальними продуктами. Надання таких послуг за змістом не відрізняється від процесу праці в матеріальному виробництві (інженерно-технічні, житлово-комунальні тощо);

б) невиробничі (нематеріальні) – не пов’язані з матеріальни­ми продуктами і направлені безпосередньо на людину або її оточення (інформаційно-консультаційні послуги, послуги освіти та е .).

-

За галузевою структурою міжнародного ринку послуг

Класифікація послуг за галузевою структурою

Номер

Назва послуги

Кількість груп

і.

Комерційні (ділові) послуги

2.

Послуги зв’язку (комунікаційні)

3.

Послуги з будівництва та суміжні інженерні послуги

4.

Послуги дистриб’юторів (пов’язані з розподілом)

5.

Послуги у сфері освіти

6.

Послуги з охорони довкілля

7.

Фінансові послуги

8.

Послуги у сфері охорони здоров’я та в соціальній сфері

9.

Послуги, пов’язані з туризмом

10.

Послуги з організації відпочинку, культурних та спортивних заходів

11.

Транспортні послуги

12.

Інші послуги, не зазначені вище

Ця класифікація наведена на підставі розробленого у ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів СОТ Класифікатора послуг. Він містить 152 види послуг, які поділяють на 12 розділів

За взаємозв’язком із рухом факторів виробництва

а) факторні послуги – які включають платежі, що виника­ють у зв’язку з міжнародним рухом факторів виробництва (до­ходи та інвестиції, роялті та ліцензійні платежі, зарплата не­резидентам);

б) е фінансов послуги, які включають решту видів послуг (транспорт, подорожі та інші е фінансові послуги).

Згідно класифікації Світового банку

За змістом

а) транспортні;

б) поїздки;

в) інші послуги.

До статті інші послуги входять дев’ять категорій: послуги зв’язку, послуги з будівництва, страхові послуги, фінансові послуги, комп’ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги, послуги приватним особам та в галузі культури та відпочинку, державні послуги, що не віднесені до інших категорій.

Підрозділ фінансових послуг, згідно з МВФ, включає посе­редницькі та допоміжні послуги (за винятком послуг страхових компаній та пенсійних фондів), що надають резиденти однієї країни резидентам іншої. До цієї категорії також відноситься оплата послуг, що надається фінансовими посередниками, наприклад, при наданні кредитних ліній, операцій з акреди­тивами, банківськими акцептами, фінансовим лізингом та іноземною валютою.

Оскільки кількість послуг підрахувати досить складно, ста­тистика МВФ, на думку вчених, відображає їх значно менше від реальної кількості. Адже витрати туристів, бізнесменів, дипломатів під час їхнього перебування за межами рідної країни підрахувати дуже важко. Також послуги часто надаються в комплексі з товарами і складають частину ціни товару. З огляду на це, фахівці оцінюють заниження масштабів торгівлі послугами, що відображається в офіційній статистиці платіжного балансу МВФ, майже на 50%.

Згідно класифікації Міжнародного валютного фонду (на підставі посібника зі складання платіжного балансу МВФ)

Залежно від способу доставки споживачам

а) послуги, пов’язані з інвестиціями, – банківські, готель­ні, професійні послуги;

б) послуги, пов’язані з торгівлею, – транспортні, страхування;

в) послуги, пов’язані одночасно з торгівлею та інвестиція­ми, – зв’язок, будівництво, комп’ютерні та інформаційні по­слуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

Згідно класифікації А. Кірєєва, який стверджує, що надання послуг переважно відбувається одночасно з продажем товару або здійсненням інвестицій

За ознаками участі у міжнародному обміні

а) послуги, що можуть бути об’єктом зовнішньої торгівлі (зв’язок, міжнародні кредитні та страхові угоди, повітряні та морські перевезення пасажирів і вантажів);

б) послуги, що не можуть бути предметом зовнішньої торгівлі (соціальні, державні, індивідуальні, інфраструктурні);

в) послуги, які можуть вироблятися як для внутрішніх потреб, так і на експорт.

-

За місцем послуги у суспільному виробництві

а) послуги, скеровані на виробниче споживання (транспортні перевезення, інжиніринг тощо);

б) послуги, скеровані на особисте споживання (туризм, готельний бізнес тощо)

-

За рівнем комерціалізації

а) платні;

б) безоплатні.

-

Таблиця 6.3

Методи постачання послуг згідно положень ГАТС*

Методи

Характеристика методів

1. Транскордонне постачання

Послуги надаються фірмою в одній країні, а споживач знаходиться в іншій (наприклад, консультаційні послуги, що надаються через міжнародні телефонні мережі).

2. Споживання за кордоном

Споживачі приїжджають до іншої країни, щоб отримати або придбати послуги. (наприклад, туристичні послуги, освіта тощо).

3. Комерційна присутність

Постачальник через філіал, представництво, дочірню компанію чи іншу структуру надає послуги на території іншої країни, де знаходиться споживач (наприклад, послуги в країні філіалу іноземного банку).

4. Присутність фізичних осіб, які здійснюють подорож в країну споживача для надання йому послуг

Наприклад, відрядження консультантів, медиків тощо. Це також називається тимчасовим в’їздом. Можливість тимчасового в’їзду є важливою для менеджерів або спеціалізованого персоналу.

Концептуальною основою методу 1 та 2 є місце споживання послуги. У методі 1 споживач отримує послуги у власній країні, у методі 2 він їде у іншу країну. На противагу цьому, у методі 3 та 4 концептуальною основою є місце надання послуги. Правила ГАТС побудовані навколо цих чотирьох методів надання послуг.

* ГАТС – Генеральна угода з торгівлі послугами, яка є основним міжнародним документом, що регулює міжнародну торгівлю послугами в цілому.

2. Особливості міжнародної торгівлі послугами

Таблиця 6.4

Особливості послуг як товару*

Особливості

Характеристика особливостей

Невідчутність послуги (нематеріальність)

Означає, що клієнт не може «потримати в руках» те, що йому пропонують: у послуг немає форми, кольори, запаху, упакування. Споживач по-справжньому здатний оцінити якість тільки після одержання послуги. Іноді він навіть цього зробити не може. У зв'язку із цим клієнт зіштовхується з великою невизначеністю, котра обумовлює чималу кількість факторів, які впливають на вибір послуг, а саме: поведінку персоналу, місце розташування офісу, якість рекламних матеріалів, наявність рекомендацій й ін. Практично клієнт спочатку «купує» компанію, і лише потім її послуги. Перебороти невідчутність можна за допомогою: розвитку бюджету, вироблення іміджової політики, надання клієнтам інформації про попередній досвід у вигляді відгуків, надання клієнтам знеособлених звітів про попередні проекти наданих послуг, розрахунку вартості робіт залежно від передбачуваних результатів.

Невіддільність послуги

Означає, що послуги не можна відокремити від джерела, незалежно від того надається послуга людиною чи машиною. Якщо послугу надає людина, то вона вважається частиною послуги. Внаслідок того, що при виробництві послуги завжди присутній покупець, взаємодія постачальника і покупця розглядається як особливий аспект маркетингу послуг. У результаті якість кінцевого продукту - послуги залежить як від постачальника, так і від покупця. Перебороти невіддільність від джерела можливо за допомогою: посилення мотивації персоналу, розвитку технології надання послуг, поділу процесу надання послуг на прості етапи, котрі допускають участь менш кваліфікованого персоналу, формалізації досвіду та знань агентів через створення баз знань й експертних систем.

Мінливість якості

Припускає, що однією з основних характеристик послуг є те, що їхня якість дуже змінюється залежно від того, хто, коли, де і як надає послуги. Необхідно враховувати те, що оскільки процес виробництва і споживання послуги пов'язаний з участю людей, то є значний ризик мінливості. Виробникам послуг вдається перебороти мінливість їхньої якості через створення системи контролю якості й відстеження задоволеності клієнтів якістю послуг на проміжних етапах.

Незбереженість або недовговічність послуг

Означає, що послугу не можна зберігати для наступного продажу або використання. Недовговічність послуг не представляє обмежень для діяльності компанії-виробника послуг у тому випадку, якщо попит на них досить стійкий. В умовах нестабільності попиту виникають істотні проблеми, пов'язані з ефективним використанням часу надання послуг. Компанії-виробники послуг забезпечують собі можливість вирішення проблем не збереженості послуг в умовах нестабільного попиту через залучення позаштатних співробітників у піковий час, виконання частини роботи персоналом клієнта, а також через установлення диференційованих цін залежно від сезону.

*Це так звані «чотири Н послуг»

Таблиця 6.5

Особливості міжнародної торгівлі послугами порівняно із торгівлею товарами

Особливості

Міжнародна торгівля послугами регулюється не на кордоні, а всередині країни відповідними положенням внутрішнього законодавства. Відсутність або наявність факту перетину послугою митного кордону не може виступати критерієм експорту або імпорту послуги.

Торгівля переважно здійснюється шляхом прямих контактів між виробниками послуг і їхніми споживачами.

Послуги на відміну від товарів не підлягають зберіганню. Вони надаються і одночасно споживаються.

Існує велика залежність обсягу послуг і їхньої вартості від складності та науко місткості товарів.

Виробництво та реалізація послуг мають великий державний захист порівняно зі сферою матеріального виробництва і торгівлі. Транспорт, зв'язок, фінансові і страхові послуги, наука, освіта, охорона здоров’я у багатьох країнах знаходяться в повній або частковій державній власності або ж під суворим контролем уряду.

Міжнародна торгівля послугами знаходиться в тісному взаємозв’язку із торгівлею товарами і суттєво впливає на неї. Наприклад, існує значний вплив сфери послуг на торгівлю наукомісткими товарами, яка потребує значних обсягів технологічного обслуговування, інформаційних і різних видів консультаційних послуг.

Огляд міжнародних інструментів регулювання показує, що для обмеження торгівлі послугами здебільшого використовуються ті ж важелі, що й у торгівлі товарами. Подібність заснована на тому, що торгівля більшістю послуг супроводжує торгівлю товарами і, отже, підпадає під обмеження, що накладаються на неї. Розбіжності виникають через те, що торгівля деякими послугами пов’язана не з рухом товарів, а з рухом капіталів, засоби регулювання яких дещо інші, ніж у регулюванні торгівлі товарами. Проте, як і у випадку обмеження імпорту товарів, внутрішня субсидія національним виробникам, яка вводиться країною, що імпортує, вважається кращим методом обмеження імпорту послуг, ніж імпортний тариф. А імпортний тариф, як засіб обмеження імпорту послуг, за своїм впливом на національну економіку кращий або дорівнює імпортній квоті в тому випадку, коли ліцензії на одержання імпортної квоти продаються на аукціоні.

Національний (державний) рівень є, поза сумнівом, визначальним, оскільки, як і в регулюванні будь-якого іншого міжнародного бізнесу, міждержавні угоди – багатосторонні, двосторонні та інші – спрямовані лише на уніфікацію або гармонізацію, тобто зближення норм і правил національного регулювання, лібералізацію діяльності суб'єктів, які і регламентацію вимог до них у різних країнах.

Для розробки ефективного механізму світового регулювання торгівлі послугами використовуються наявні інституційні структури, зокрема Світова організація торгівлі (СОТ). Сфера торгівлі послугами в рамках СОТ регулюється Генеральною угодою про торгівлю послугами (ГАТС).

Таблиця 6.6

Рівні та методи регулювання міжнародної торгівлі послугами

Міжнародний рівень

- квоти на обсяг наданих послуг;

- обмеження на вартість послуг;

- обмеження числа організацій, що надають послуги;

- обмеження числа фізичних осіб, що надають послуги;

- обмеження юридичних форм реєстрації організацій, що надають послуги;

- обмеження участі іноземного капіталу.

Національний рівень

- обмеження на торгівлю послугами;

- введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг;

- обмеження на створення на внутрішньому ринку філіалів іноземних компаній, що надають послуги;

- обмеження на пересування споживачів чи виробників послуг.

Таблиця 6.7

Основні етапи розвитку системи міжнародного регулювання ринку послуг

Дата

Етапи

1948 -1994 рр.

Регулювання світового ринку послуг на основі положень Генеральної угоди з тарифів оргівлі (ГАТТ), укладеної у Женеві 30 жовтня 1947 року

1995 - 2005 рр.

Регулювання світового ринку послуг на основі положень системи міжнародних говорів у галузі торгівлі всіма видами послуг (ГАТС) підписаної в рамках Маракешської угоди 15 квітня 1994 р. у м. Маракеш (Марокко)

З 2005 р.

Регулювання світового ринку послуг на основі нових положень системи міжнародних говорів у галузі торгівлі всіма видами послуг (ГАТС), що набули чинності з 1 січня 05 року; введення режиму найбільшого сприяння (РНС)

Таблиця 6.8

Загальна характеристика ГАТС та інших галузевих чи регіональних організацій

Загальна характеристика ГАТС

В сучасних умовах СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами й інтелектуальною власністю. Це регулювання полягає в реалізації узгоджених принципів. Новим напрямком діяльності СОТ є дослідження взаємозв'язку світової торгівлі і проблем навколишнього середовища з метою забезпечення стабільності процесів росту і розвитку.

Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) - перша загально узгоджена та правомірна угода із системою правил і принципів, що коли-небудь існували у міжнародній торгівлі послугами. ГАТС забезпечує і збільшує прозорість торгівлі послугами на внутрішніх ринках країн-членів СОТ і забороняє встановлювати обмеження, які були б більшими за вже існуючі. Зважаючи на недосконалість деяких положень угоди та неможливість досягнення вищого рівня лібералізації торгівлі послугами, угодою ГАТС було передбачено започаткувати новий раунд переговорів у 2005 р. ГАТС охоплює всі сфери міжнародної торгівлі послугами, за винятком послуг, які надає держава на комерційній основі та які не конкурують з приватним сектором (послуги поліції, митниці тощо).

Важливо зазначити, що правила ГАТС стосуються усіх рівнів державної влади (державної, регіональної, муніципальної), а також неурядових організацій, які діють на підставі повноважень делегованих їм усіма рівнями державної влади, наприклад, незалежні агентства, комісії та органи самоврядування.

Крім того, міжнародна торгівля послугами регулюється також на галузевому та регіональному рівнях. На галузевому рівні питаннями регулювання того чи іншого сектора послуг займається велика кількість різноманітних міжнародних організацій. Так, у сфері транспортних перевезень велику роль у вирішенні багатьох технічних питань відіграє Міжнародна морська організація (ІМО), завданням якої є розвиток співпраці між усіма країнами з питань морського судноплавства. Велике значення у вирішенні адміністративних, правових, фінансових і технічних питань у сфері цивільної авіації мають ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) та ІАТА (Міжнародна асоціація повітряного транспорту), які визначають міжнародну тарифну політику і представляють інтереси авіакомпаній у різних міжнародних організаціях. У другому випадку регулювання зовнішнього ринку здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод (наприклад Європейського Союзу).

Таблиця 6.9

Типи бар’єрів, які обмежують доступ зарубіжних послуг і постачальників на внутрішні ринки

Групи бар’єрів

Характеристика

Кількісні обмеження

У багатьох країнах встановлюються заборони, спрямовані проти зарубіжних постачальників таких послуг: місцеве перевезення, основні телекомунікаційні послуги, юридичні, страхові, освітні тощо.

Цінові інструменти

Існують у вигляді зборів на дозвіл та податків за входження і вихід на ринок, збори за приземлення авіаційного транспорту і портові податки. Тарифи можуть бути істотними бар’єрами при торгівлі товарами, які є втіленням послуги (наприклад, фільми, телепередачі, комп’ютерне забезпечення тощо), або товарами, які використовуються у створенні послуг (наприклад, рекламний матеріал, телекомунікаційне устаткування). Також багато секторів послуг, наприклад, авіаційні перевезення, фінансові послуги тощо, підлягають державному або ціновому контролю.

Ліцензування або вимоги щодо видачі свідоцтв

Вони можуть бути нав’язані зарубіжним постачальникам послуг. Екологічні стандарти можуть також впливати на постачальників послуг, особливо транспортних та туристичних. Державні закупівлі застосовуються для підтримки місцевих постачальників. Приклад, в Україні згідно Закону України «Про нотаріат» нотаріальні послуги може надавати лише громадянин України; частка іноземного капіталу в інформаційних агентствах не може бути більшою за 35% (згідно Закону України «Про інформаційні агентства»).

Дискримінаційний доступ до дистриб’юторських мереж

Держава може створити різноманітні перешкоди для доступу світових дистриб’юторських мереж на ринки своєї держави

Таблиця 6.10

Класифікація інструментів торгової політики у сфері торгівлі послугами

Інструменти

Характеристика

Інструменти регулювання доступу на ринок

Включають інструменти торгової політики, які обмежують чи забороня­ють іноземним фірмам – виробникам послуг оперувати на міс­цевому ринку. До цих заходів, які в основному набувають фор­ми кількісних обмежень, належать:

а) обмеження на торгівлю послугами (наприклад, вимога про те, щоб всі імпортні вантажі страхувались лише місцевими страховими компаніями);

б) введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг (наприклад, встановлення кількості іноземних фільмів, які можуть бути закуплені та показані на національних каналах телебачення протягом певного періоду часу);

в) обмеження на створення на внутрішньому ринку філій іноземних компаній, що надають послуги (наприклад, заборо­на на законодавчому рівні створення філій банків, страхових, туристичних іноземних компаній або встановлення переліку послуг, які вони можуть надавати місцевим покупцям);

г) обмеження на пересування виробників послуг у формі державного ліцензування імпорту робочої сили (наприклад, обов'язкове ліцензування та тестування у багатьох країнах іноземних лікарів, ветеринарів та юристів до того, як вони от­римають дозвіл займатись лікарською, ветеринарською та юридичною практикою відповідно);

д) обмеження на пересування споживачів послуг (напри­клад, лімітування кількості в'їзних віз, які можуть видаватись протягом обмеженого часу).

Інструменти вилучення із національного режиму

Включа­ють інструменти внутрішньої економічної політики, які дис­кримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг порівняно з місцевими. До цих заходів відносять:

а) надання цінових переваг місцевим виробникам (напри­клад, прямі цінові субсидії з державного бюджету місцевим виробникам послуг – страховим, туристичним та іншим ком­паніям);

б) створення місцевим виробникам більш сприятливих умов, ніж іноземним (наприклад, іноземні авіаперевізники мо­жуть не отримати доступу до національної системи резерву­вання авіаквитків або до кращих аеропортів країни).

Таблиця 6.11

Лібералізація міжнародної торгівлі послугами

Лібералізація

З початку 80-х років XX ст. постає питання про необхід­ність лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Зусилля з лібералізації торгівлі послугами здійснюються на рівні між­народних організацій, в рамках окремих галузей на двосторон­ньому рівні.

На Уругвайському раунді (1986-1994 рр., ум. Пунта-дель-Есте, Уругвай) в рамках ГАТТ/СОТ почалися переговори з лі­бералізації торгівлі послугами. Значення досягнення угоди з цієї проблеми визначалось тим, що у середньому на послуги припадало не менше 20 % вартості світової торгівлі (1992 р.).  На переговорах серед ПРК не було єдності: окремі держави намагалися захищати ті сфери, де їх позиції були особливо сильні. Наприклад, проти лібералізації транспортних послуг, за яку виступали багато країн ЄС, були США та Франція, суд­новласники яких перебували під надійним захистом націо­нального законодавства. Прагненню США лібералізувати ри­нок кінопродукції, використовуючи могутність та вплив Голівуду, протистояла Франція, яка захищала специфіку на­ціонального кіноринку.

Не всі питання були розв'язані і всередині самих ПРК. На­приклад, у сфері фінансів, банківської справи, страхування тощо просування вперед гальмувалось децентралізацією у США законів відносно окремих видів послуг в окремих шта­тах.

Проте під час переговорів з послуг США та Японії, які виступали за максимальну лібералізацією цієї сфери, проти­стояли СРК, які бачили загрозу своїм інтересам з боку потуж­них конкурентів.

У рамках ЄС поступово усувались обмеження свободи на­дання послуг через кордони. Рада Міністрів ЄС видала дирек­тиву про свободу надання послуг агентами туристичних бюро, організаторами туристичних поїздок, авіаброкерами, експеди­торами, судновими брокерами, агентами з авіаперевезень, пе­рукарями. Це питання легко було розв'язано щодо медичної та тих професій, в яких дипломи та інші свідоцтва про кваліфіка­цію означають однакову компетенцію для власників однієї і тієї ж професії. Але потрібно було 17 років, щоб розробити ди­рективу про вільне переміщення ветеринарів.

Дозвіл на юридичну практику все ще регулюють правила юридичної професії, які діють в кожній з країн ЄС. Але декіль­ка рішень Європейського суду підтвердило право претендента на професію юриста на свободу від дискримінації за ознакою національності, місцепроживанням чи збереженням за собою права на юридичну практику у своїй країні.

В рамках окремих галузей розв'язуються питання з лібе­ралізації торгівлі послугами, які властиві цим галузям (напри­клад, туризм в рамках ВОТ). І, нарешті, лібералізація торгівлі послугами може здійсню­ватись і на двосторонньому рівні між окремими країнами.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов