Нетарифні інструменти регулювання

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 32Следующая ⇒

Рис. 4.3. Класифікація засобів нетарифного регулювання

Таблиця 4.9

Характеристика засобів нетарифного регулювання

Характеристика засобів нетарифного регулювання

Кількісні обмеження – це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торгового обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту. Вони можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів. Кількісні обмеження є формою державного регулювання умов виходу підприємств на зовнішній ринок, вони приводять до підвищення ціни товарів, що, в свою чергу, зменшує обсяг імпорту або експорту товарів.

Вони включають:

- ЕМБАРГО – це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі. Відкрита форма – це повна заборона торгівлі – захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на між­народному рівні, зазвичай у рамках ООН. Незважаючи на те, що повна заборона (ембарго) вводиться з політичних міркувань, наслідки, за суттю, є економічними. Приклад ембарго: заборона на імпорт з Іраку та колишньої Югославії; заборона арабськими країнами імпорту з Ізраїлю; заборона США торгів­лі з Кубою. Крім постійно діючих, використовуються сезонні та тимча­сові заборони на ввезення. Сезонні заборони діють стосовно ім­порту сільськогосподарських продуктів в періоди достатньої наявності того чи іншого сезонно достиглого продукту. Тимча­сові заборони вводяться через вагомі причини, які мають неста­більний та короткостроковий характер вияву. Наприклад, у 1996 р. тимчасово був заборонений імпорт породистих коней до ЄС із Росії у зв'язку з випадками захворювання коней кінсь­ким сапом. До завуальованих заборон належать обмеження щодо захо­ду іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окре­мих товарів у роздрібній мережі країни. Наприклад, у США законодавство про торговий флот вимагає, щоб усі перевезення у прибережній внутрішній торгівлі здійснювались суднами, побудованими у США;

- КВОТУВАННЯ –це кількісне лімітування розміру імпорту/ експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивіду­альних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та ін­ших видів процентних або вартісних обмежень (квот).

Квота – це кількісний нетарифний захід обмеження екс­порту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на пев­ний проміжок часу. Квоти є різними.

За охопленням:

а) глобальна квота – квота, яка встановлюється щодо това­ру (товарів) без зазначення конкретних країн, куди товар (то­вари) експортується або з яких він (вони) імпортується.

б) індивідуальна (розподілена) квота – квота, яка встанов­люється щодо товару (товарів) з визначенням конкретної краї­ни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись. Загальний ліміт при цьому роз­поділяється між основними державами-експортерами на базі обсягу поставок за попередній рік (для нових постачальників резервується частина загальної квоти) або в обмін на зустрічні їх зобов'язання з імпорту.

Індивідуальні квоти можуть бути автономними та конвен­ційними.

Автономні індивідуальні квоти встановлюються самостій­но країною-імпортером без погодження з країною-експортером. У цьому випадку країна-експортер не має можливості ефективно контролювати вибірку даної квоти.

Конвенційні індивідуальні квоти закріплюються в рамках торгової угоди між державами – імпортером та експортером; при цьому розмір квоти значною мірою визначається зустріч­ними зобов'язаннями держави-імпортера щодо імпорту квото­ваного товару, і держава-експортер має можливість зі свого боку контролювати використання виділеної для нього квоти, а в окремих випадках, якщо це передбачено угодою сторін, про­водити перерозподіл кількісних значень квот серед товарів од­нієї товарної групи.

в) групові квоти – квоти, які встановлюються щодо товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) екс­портується або з яких він (вони) імпортується.

За напрямком дії:

а) імпортні квоти – граничний обсяг певної категорії то­варів, який дозволено імпортувати на територію країни протя­гом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Імпортні квоти – це традиційний протекціоністський за­хід. Загальні відмінності їх від мит полягають у тому, що:

- це більш жорсткий спосіб обмеження іноземної конку­ренції;

- використання квот не дає додаткових надходжень до державного бюджету;

- у випадку застосування квот іноді можна добитися дещо більшої гнучкості системи обмежень;

- наслідки введення квот щодо реакції ринку та розподілу економічних вигід можна передбачити менш точно, ніж у разі введення мит.

б) експортні квоти — граничний обсяг певної категорії то­варів, який дозволено експортувати з території країни протя­гом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях. Експортні квоти встановлюються для забезпечення націо­нальних споживачів достатньою кількістю товарів за низьки­ми цінами, для попередження вичерпування природних ре­сурсів, а також для підвищення експортних цін шляхом обме­ження поставок на зовнішні ринки. Такі обмеження завдяки угодам дозволяють країнам – експортерам сировинних то­варів (наприклад кави, нафти, міді) контролювати рівень сві­тових цін.

За характером:

а) сезонні квоти встановлюються на суворо визначений пе­ріод календарного року (як правило на 3 місяці) і застосову­ються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується – овочів, фруктів, квітів;

б) тарифні квоти – встановлення кількості товару, яка до­зволена до ввезення чи вивезення за особливою, більш низькою ставкою тарифу протягом певного періоду часу. Ці квоти часті­ше відносять до категорії кількісних нетарифних обмежень, хоча вони мають безпосереднє відношення до мит. Їх економіч­ний зміст може бути різним залежно від величини тарифу. Якщо наступна ставка тарифу не є такою, що забороняє, то та­рифні квоти дещо послаблюють результат введення тарифу. Якщо ж ставка тарифу є такою, що забороняє, то тарифна кво­та набуває змісту звичайної квоти;

в) спеціальні види квот:

- антидемпінгові квоти – граничний обсяг імпорту в країну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгово­го розслідування та/або антидемпінгових заходів, який дозво­лено імпортувати у країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру;

- компенсаційні квоти – граничний обсяг імпорту в краї­ну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидійного розслідування та/або компенсаційних заходів, який дозволено імпортувати в країну протягом установленого строку та який визначається у натуральних та/або вартісних одиницях виміру.

- ЛІЦЕНЗУВАННЯ - передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповно­важений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом вста­новленого терміну.

Ліцензування слугує двом цілям:

1) кількісному регулюванню торгівлі – коли з видачею лі­цензій надаються квоти, і в певний момент часу їх видача при­пиняється. У такому випадку ліцензування є складовою части­ною квотування: ліцензія є лише документом, що підтверджує право ввезти або вивезти товар в рамках отриманої квоти;

2) контролю за імпортом та експортом. У такому випадку воно є самостійним інструментом державного регулювання.

Класифікація основних видів ліцензій наведена нижче.

За охопленням і строком дії:

а) генеральна ліцензія – відкритий дозвіл на експортні/ім­портні операції з певного товару (товарів) та/або з певною краї­ною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування з цього товару (товарів). Іноді в ліцензії можуть бути зазначені товари, заборонені до ввезення або вивезення. Генеральні лі­цензії зі списками товарів регулярно публікуються в офіцій­них виданнях. Система генерального ліцензування поширена у розвинених країнах;

б) разова індивідуальна ліцензія – разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктам зовнішньоекономічної діяль­ності на період не менший ніж той, який необхідний для здійс­нення експортної (імпортної) операції. Система разових ліцензій поширена у країнах, що роз­виваються;

в) відкрита індивідуальна ліцензія – дозвіл на експорт/ім­порт товару протягом певного періоду часу (але не менше одно­го місяця) з визначенням його загального обсягу;

г) глобальна ліцензія – дозвіл на ввезення/вивезення певно­го товару без обмеження за кількістю або вартістю у будь-яку країну протягом визначеного строку.

За напрямком дії:

а) експортна ліцензії;

б) імпортна ліцензія.

За характером:

а) антидемпінгова ліцензія – належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певно­го товару (товарів), який є об'єктом антидемпінгового розслі­дування та/або антидемпінгових заходів;

б) компенсаційна ліцензія – належним чином оформлене право на імпорт у країну протягом встановленого строку певно­го товару (товарів), який є об'єктом антисубсидуційного роз­слідування та/або компенсаційних заходів.

За порядком видачі:

а) дозволяючі ліцензії видаються залежно від рішення від­повідного державного органу. Інколи у видачі ліцензії може бути відмовлено.

б) заявні ліцензії передбачають, що ліцензія видається усім особам, які звернулися з проханням про її видачу;

в) автоматичні ліцензії. Останнім часом широкого розповсюдження набула практи­ка автоматичного ліцензування, коли імпортер/експортер, який подав заявку на ліцензію, автоматично отримує дозвіл на ввезення/вивезення товару. Автоматичні ліцензії поширені у розвинених країнах і використовуються для контролю за вве­зенням товарів, надмірне надходження яких на внутрішній ринок може дуже ускладнити становище місцевих підпри­ємств. Зокрема ЄС шляхом автоматичного ліцензування вра­ховує ввіз взуття та напівпровідників, поставку ПК, Кана­да –вуглецевої сталі та виробів із спеціальних сталей.

- «ДОБРОВІЛЬНЕ» ОБМЕЖЕННЯ ЕКСПОРТУ – це угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених об­сягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких вико­ристовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.

Особливість цього інструмента полягає в нетрадиційній техніці здійснення кількісного обмеження імпорту. Торговий бар'єр, який захищає країну-імпортера, встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера за допомогою інс­трументів експортного контролю. Він реалізується через не­офіційну угоду (під загрозою застосування з боку країни-ім­портера більш жорстких заходів) про обмеження ввезення окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів щорічного приросту або встановлення мінімальних цін. Най­частіше таке регулювання використовують США та ЄС. Приво­дом до встановлення самообмеження експорту зазвичай є різке збільшення та суттєве зростання частки імпорту в загальному споживанні товару в країні імпортері. При повільному розши­ренні експорту, навіть в умовах високого попиту, і при більш рівномірному розподілі поставок за країнами-покупцями мен­ше шансів спровокувати в імпортуючій країні кампанію щодо застосування такого заходу. У наш час відомо понад 100 таких угод. Вони стосуються торгівлі текстильною продукцією, това­рами чорної металургії, побутової електроніки, легковими ав­томобілями, металообробними верстатами тощо.

Методи побічного протекціонізму – являють собою різноманітні перепони, створені численними державними структурами на шляху імпортних товарів. Національні стандарти та вимоги до товарів також можуть розглядатись як один з методів прихованого протекціонізму, оскільки імпортовані товари підлягають більш прискіпливому дослідженню на відповідність національним стандартам та вимогам, що створює певний бар'єр на шляху їхнього просування на внутрішній споживчий ринок.

Вони включають:

- ТЕХНІЧНІ БАР'ЄРИ – усі державні заходи контролю та обме­жень, пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни. Технічні бар'єри різноманітні за своєю природою та форма­ми вияву. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

а) стандартів;

б) технічних норм і правил;

в) вимог до безпеки товарів;

г) вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

Технічні бар'єри передбачають застосування заборон, обо­в'язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інс­пекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Обов'язкова інспекція товару застосовується до товарів, які можуть створювати небезпеку розповсюдження захворювань людей і тварин, забруднення навколишнього середовища. На­приклад, м'ясо та м'ясопродукти, які ввозять у США, мають обов'язково пройти контроль, який здійснюють відповідні ор­гани США; при ввезенні інших товарів до США може бути пред'явлений сертифікат, який засвідчує відповідність необ­хідним стандартам, а інспекція здійснюється у разі відсутності такого сертифіката. Спеціальні дозволи на ввезення деяких то­варів видаються компетентними органами країни-імпортера. Наприклад, у США заборонений ввіз живих бджіл, якщо вони походять з країни, яка не кваліфікується владами США як без­печна з точки зору захворювання бджіл. Інспекція підприемств-постачальників – дозвіл на ввіз товару лише продук­ції, виробленій на підприємствах, які успішно пройшли проце­дуру спеціальної інспекції спеціалістами країни-імпортера. Ця інспекція має підтвердити: умови виробництва такі, що підприємство дійсно може забезпечити необхідну якість това­ру (наприклад, зберігання продовольчої сировини та необхідні гігієнічні умови виробництва консервованої продукції). Спе­ціальні вимоги до маркування та пакування вводяться з ме­тою захисту прав споживачів. Наприклад, законодавства бага­тьох країн, зокрема України, вимагають робити написи на про­дуктах харчування, косметичних, парфумерних та медичних товарах національною мовою, із зазначенням відповідних важ­ливих характеристик. Фактично сформовані технічні пара­метри виникли внаслідок технічної політики фірм, спрямова­ної на закріплення своєї присутності на ринку та на створення перешкод конкурентам для проникнення на ринок. Напри­клад, розробка та застосування в окремих країнах різних стан­дартів кольорового телебачення, систем радіомовлення, пара­метрів мережі електропостачання тощо.

Серед технічних бар'єрів виділяють декілька специфічних областей – санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов'язані не тільки зі стандар­тами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки насе­лення, сільськогосподарських тварин та рослин. Головна риса всіх технічних бар'єрів – це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки використання товарів.

- ВНУТРІШНІ ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ – приховані методи торго­вої політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни ім­портного товару й скорочення внаслідок цього його конкурен­тоспроможності на внутрішньому ринку. Вони не є предметом міжнародного регулювання, а знаходяться цілком у компетен­ції національних органів влади, як центральних, так і місце­вих. Внутрішні податки та збори виконують фіскальну функ­цію – поповнення державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема, державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньотор­говою діяльністю.

- ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ – прихований метод торговельної полі­тики, який вимагає від державних органів та підприємств при­дбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Найчастіше така політика пояснюється вимогами національної безпеки. Наприклад, американський уряд за законом 1933 р., який от­римав назву «Акт «Купуй американське», платив на 12% біль­ше, а для оборонних товарів – на 50% більше американським постачальником порівняно з іноземними. У країнах ЄС, де до­недавна засоби зв'язку були державними, практично не було торгівлі обладнанням зв'язку, оскільки від державних фірм ви­магалось купувати таке обладнання лише у своїх виробників.

- ВИМОГИ ПРО ВМІСТ МІСЦЕВИХ КОМПОНЕНТІВ – прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо вста­новлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару. Зазвичай вимога про вміст місцевих компонентів використовується країнами, що розвиваються, у рамках політики імпортозаміщення, яке передбачає створен­ня та нарощування національної бази виробництва імпортних товарів, з метою наступної відмови від їх імпорту. Уряди роз­винених країн використовують вимогу про вміст місцевих ком­понентів з метою запобігання переміщення виробництва у країни, що розвиваються, з більш дешевою робочою силою і зберегти тим самим рівень зайнятості. Наприклад, США зобо­в'язують іноземних постачальників автомобілів на амери­канський ринок, зокрема японських, розширити використан­ня комплектуючих частин американського виробництва, робо­чої сили та послуг у сфері реклами.

Методи стимулювання експорту. Для стимулювання експорту в практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непря­мому гарантуванні та субсидуванні урядом національних екс­портерів. У наш часзастосування фінансових методів значною мірою обмежене, оскільки багатосторонні домовленості у рам­ках СОТ вважають їх засобом недобросовісної конкуренції на ринку. Проте більшість країн світу, незважаючи на це, вико­ристовують різноманітні форми фінансування, яке здійснюєть­ся через ускладнені схеми. Тим самим вони добиваються зни­ження вартості експортних товарів і підвищення внаслідок цього їх конкурентоспроможності на світовому ринку.

Види:

- СУБСИДІЯ – фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн – учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись ін­дивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на ос­нові об'єктивних критеріїв.

- ЕКСПОРТНЕ КРЕДИТУВАННЯ – це фінансовий метод зовніш­ньоторговельної політики, який передбачає фінансове стиму­лювання державного розвитку експорту національними вироб­никами. Воно може здійснюватись у таких видах:

а) субсидування кредитів національним експортерам – кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

б) державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);

в) страхування експортних ризиків національних експор­терів, які включають комерційні ризики (неспроможність ім­портера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером).

Види експортних кредитів:

- короткострокові – на строк до 1 року – для кредиту­вання експорту споживчих товарів та сировини;

- середньострокові – на строк від 1 до 5 років – для кре­дитування експорту машин та обладнання;

- довгострокові – на строк понад 5 років – для кредиту­вання експорту інвестиційних товарів та великих проектів.

- ДЕМПІНГ - це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його «нормальної ціни», який завдає або загрожує завдати ма­теріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Згадана «нормальна ціна» – це ціна аналогічного товару, за якою він реалізується у країні виробництва (експорту) при нормальному розвитку торгових операцій. Під аналогічним товаром розуміють товар, який в усьому аналогічний товару, звинуваченому у демпінгу, а якщо такого товару немає, то товар, який не є аналогічним у всьому, але має характеристики, подібні з товаром, що розглядається.

У комерційній практиці існує декілька різновидів дем­пінгу:

- постійний демпінг – постійний експорт товарів за ці­ною, нижчою від нормальної ціни;

- випадковий (спорадичний) демпінг – тимчасовий епізо­дичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими ці­нами у зв'язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів;

- розбійницький (умисний) демпінг – тимчасове знижен­ня експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і на­віть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурен­тів з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлен­ня монопольних цін;

- зворотний демпінг – продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

- взаємний (зустрічний) демпінг – взаємні (зустрічні) поставки одного і того ж товару між двома країнами за заниже­ними, демпінговими цінами; використовується в умовах висо­кої монополізації ринку певного товару в кожній країні.

Економічний зміст демпінгу полягає у тому, що він являє собою обов'язково не просте зниження цін, а саме цінову дис­кримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у той час як той самий товар продається на інших ринках за більш високими цінами. Практика демпінгу тісно пов'язана з моно­полізацією ринків та застосуванням монопольно високих цін.

Завдяки тому, що яка-небудь фірма стає монополістом на окремих ринках (частіше за все це внутрішній ринок країн ба­зування компанії або ринок країни, де розміщені виробничі потужності), вона отримує можливість продавати свою про­дукцію на цьому ринку за завищеними (монопольно високими) цінами. Демпінгуюча фірма отримує додатковий (монополь­ний) прибуток. Можливість отримувати додатковий прибуток за рахунок одного ринку дозволяє проводити політику штучно занижених цін на інших ринках з метою витіснення з них кон­курентів. Неминучі втрати, які виникають при здійсненні дем­пінгу на ринку, з якого фірма намагається витіснити конку­рентів за рахунок низьких цін, покриваються за рахунок до­даткових прибутків на традиційних ринках збуту. На тради­ційних ринках фірма постачальник не зазнає сильної конку­ренції і має можливість продавати товар за високими цінами. Таким чином, використання занижених цін як засобу конку­рентної боротьби на окремому ринку має економічний сенс лише тоді, коли даний постачальник є монополістом на якому-небудь іншому ринку. У цьому виявляється дискримінаційний характер практики демпінгу.

Методи правового забезпечення.

Торгово-політичний режим – це сукупність заходів, які застосовуються в певний момент часу в певній країні для регулювання доступу інозем­них товарів та послуг на внутрішній ринок, а також для забез­печення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.

До основних режимів регулювання міжнародної економічної діяльності відносять:

- РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ (РНС) – це не менш спри­ятливий режим, який надається державами одна одній у між­народному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавс­тва, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні. Іншими словами, принцип найбільш сприятливої нації означає у його загальному розумінні право кожної держави, яка домовляється, на основі взаємності користуватись усіма перевагами, які інша держава, що домовляється, надає будь-яким третім державам щодо узгодженого кола відносин. Цей принцип у його безумовній формі є основою СОТ. Кожна митна пільга, яка надається однією із країн – учасниць СОТ якій-не-будь іншій країні, автоматично поширюється на всі країни СОТ (ст. І тексту ГАТТ-47).

Міжнародне право не допускає винятків у РНС щодо кола суб'єктів міжнародного права, крім таких історично складе­них винятків, які застосовуються за взаємною згодою сторін:

- для прикордонної торгівлі сусідніх держав;

- для країн, що входять у зону преференційних митних та­рифів;

- відносно інтеграційних угруповань – зон вільної торгів­лі, митних союзів тощо. Учасник такого угруповання при на­данні РНС у договорах з третіми країнами звільняється від обов'язку поширення на ці треті країни пільгового режиму торгівлі, який провадиться у їх відносинах з іншими членами інтеграційного угруповання.

- ПРИНЦИП НАЦІОНАЛЬНОГО РЕЖИМУ передбачає надання дер­жавою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, від­повідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

У рамках СОТ (ст. III) національний режим застосовується як додаток до принципу РНС при реалізації імпорту на внут­рішньому ринку і передбачає, що умови торгівлі мають бути подібними і для вітчизняних, і для іноземних товарів (тобто нейтральними за своїм ефектом для конкуренції між ними) у тому, що стосується внутрішніх податків та зборів, правил закупівлі, продажу, транспортування, розподілу та споживання цих товарів, а також їх переробки та змішання.

Як і РНС, принцип національного режиму не став універ­сальним і є диспозитивною нормою міжнародного права, яка застосовується у рамках двосторонніх та багатосторонніх угод, що містять відповідну норму.

- ПРИНЦИП ПРЕФЕРЕНЦІЙНОГО РЕЖИМУ. У 1964 р. на першій Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) була вису­нута концепція створення Загальної системи преференцій (ЗСП) з метою сприяння економічному розвитку та індустріалі­зації країн, що розвиваються. У 1968 р. ЗСП була офіційно схвалена в рамках ЮНКТАД та стала самостійним інструмен­том торговельної політики розвинених країн. Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, пе­реваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксу­ються у вигляді знижених ставок імпортних мит. Назва «За­гальна» пояснюється тим, що преференції практикуються практично всіма розвиненими країнами як одностороння по­ступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

Загальна система преференцій базується на принципі преференційності відношення до країн, що розвиваються, який включає в себе сукупність загальноправових норм: право роз­винених країн надати загальні взаємні та недискримінаційні преференції країнам, що розвиваються; преференції відносно країн, що розвиваються, не означають дискримінації щодо розвинених держав; надання особливих пільг не означає дис­кримінації решти країн, що розвиваються.

Принцип свободи транзиту є диспозитивною конвенційною нормою міжнародного економічного права, яка поки що не от­римала універсального характеру.

- ТРАНЗИТ АБО ТРАНЗИТНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ – це проходження товарів (включаючи багаж), а також суден і транспортних за­собів через територію сторони, що домовляється, яке при цьо­му є лише частиною повного шляху, який починається та закінчується за межами кордону сторони, що домовляється, че­рез територію якої здійснюється рух вантажу (п. 1 ст. V СОТ). Це проходження може супроводжуватись перевантаженням товару, складуванням, дробленням партій товарів та зміною видів транспорту.

Значення принципу свободи транзиту полягає у забезпе­ченні завдяки йому стабільного доступу товарів до ринків будь-якої країни незалежно від її географічного розташування, як в абсолютному сенсі, так і відносно країн-контрагентів. Цей при­нцип виражає принцип рівноправності у питаннях транспорт­ного доступу товарів, забезпечуючи рівність усіх суб'єктів міжнародного торгового обігу.

Принцип свободи транзиту включає принцип найбільшого сприяння, як інструмент реалізації рівного та недискримінаційного доступу всіх суб'єктів до транспортних інфраструктур на рівних найбільш вигідних умовах, які тільки можуть бути надані третій країні.

- ПРИНЦИП ТРАНСПАРЕНТНОСТІ АБО ПРИНЦИП ГЛАСНОСТІ ЗОВ­НІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА регламентований і розроблений в рамках СОТ (ст. V). Виконання цієї норми дає змогу планувати зовнішньоторговельні операції з урахуванням усі­ляких перешкод, які можуть з'явитись у майбутньому у зв'язку зі зміною зовнішньоторговельного законодавства.

Принцип транспарентності – забезпечення прозорості системи регулювання зовнішньої торгівлі. У широкому сенсі це означає доступність інформації про заходи з регулювання, їх ясність та однозначність і стосується як самих заходів, так і правил їх застосування.

Основні елементи транспарентності:

- доступність інформації про заходи державного регулю­вання;

- застосування заходів регулювання лише після публі­кації;

- одноманітне застосування заходів регулювання;

- можливість оскарження дій влад.

ПРИНЦИП НОТИФІКАЦІЇ – інформування про систему регу­лювання зацікавленими сторонами у рамках багатосторонніх угод, яке здійснюється, як правило, шляхом офіційного пові­домлення органів, що здійснюють контроль за застосуванням багатосторонніх угод.

Нотифікація передбачає інформування про:

- систему та правила використання тих чи інших заходів;

- випадки застосування заходів регулювання певної кате­горії;

- випадки застосування заходів регулювання, які супере­чать або повністю не відповідають принципам використання заходів даної категорії та застосовуються у вигляді винятку або у рамках особливих узгоджень;

- зміни у системі регулювання.

Практика нотифікації дозволяє заздалегідь виявити захо­ди регулювання, які можуть стати потенційними джерелами завдання шкоди іншій стороні або виникнення торгових конф­ліктів, а також отримати інформацію про заходи, які у силу своєї природи мають дефіцит транспарентності (тобто застосо­вуються у неявному вигляді), наприклад деякі види субсидій.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов