Коротка історія латинської мови
Коротка історія латинської мови
та її значення у міжнародній науковій термінології
Латинська мова (lingua Latīna) – одна з найдавніших мов індоєвропейської сім’ї. Це мова одного із стародавніх племен, які заселяли Апеннінський півострів приблизно три тисячі років тому. Назва цього племені – латини (Latīni), область поширення – Лацій (Latium) у нижній течії ріки Тібру. Столицею цієї області у 754–753 рр. до н.е. стало місто Рим (Roma), побудоване на семи горбах (Septimontium). Пізніше йому дали назву «Вічне місто» – Urbs aeterna.
Спочатку латинською мовою говорило невелике плем’я латинів, проте в результаті військових, політичних та економічних успіхів Стародавнього Риму латинська мова поширюється по всій Італії, а, починаючи з ІІ ст. до н.е., виходить за її межі. У І ст. н.е. Рим став столицею наймогутнішої держави стародавнього світу – Римської імперії, до складу якої входили сучасні Франція, Іспанія, Португалія, Швейцарія, деякі частини Німеччини, Південної Англії, Югославії, Хорватії, Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Греції, Туреччини, Лівану, Сирії, Лівії, Тунісу, Алжиру.
Латинська мова звучала майже в усіх країнах Західної Європи, Північної Африки і Західної Азії. У період існування Римської імперії латинська мова була офіційною державною мовою, мовою управління, війська, юриспруденції, торгівлі, школи, науки, літератури.
В історії розвитку латинської мови виокремлюють декілька періодів.
Перший період в історії мови називають архаїчним (240–81 рр. до н.е.). Видатним представником цього періоду є римський комедіограф Плавт (254–184 рр. до н.е.), від якого до нас дійшло 20 комедій повністю і одна – у фраґментах. Іншим представником архаїчного періоду є Теренцій (190–159 рр. до н.е.), автор шести комедій.
|
