Об’єктивні та суб’єктивні норми
Об’єктивні та суб’єктивні норми
Зафіксовані норми переважно є об’єктивними. Це означає, що вони відтворюють явища, факти, зв’язки незалежно від мови реципієнтів, їх тезаурусів, а також часу, місця й ситуації сприйняття повідомлень. Прикладом об’єктивно існуючої норми може служити така закономірність: близько 90% реципієнтів завжди сприймають іменник, що стоїть на початку речення, як такий, що має форму називного відмінка, навіть якщо автор вжив його в будь-якому непрямому відмінку (звичайно, йдеться про іменники, що в різних відмінках мають омонімічні форми). Проте деякі теорії редагування чи окремі редактори можуть у своїй редакційній практиці використовувати й суб’єктивні норми редагування.
Суб’єктивні норми часто базуються на індивідуальних значеннях слів, що їх редактори, як і всі носії мови, набувають у процесі її індивідуального засвоєння. Те саме стосується й уподобань у синонімічних рядах слів чи в паралельних синтаксичних конструкціях.
Настроювані й ненастроювані норми
Серед зафіксованих об’єктивних норм можна виділити два їх різновиди: настроювані й ненастроювані. До числа настроюваних належать норми, певним чином попередньо узгоджені з можливостями реципієнтів, для яких призначене повідомлення. Найчастіше до таких норм належать психолінгвістичні.
Загальні й галузеві норми
Зафіксовані об’єктивні норми можна поділити також на загальні та галузеві. До загальних норм належать ті, що їх використовують незалежно від виду й жанру літератури, наприклад, усі логічні норми. Поряд із загальними нормами в редагуванні є й такі, що використовують лише в окремих видах літератури.
Загальні норми вивчають у дисципліні «Загальне редагування», а галузеві – в дисципліні «Галузеве редагування».
|
