Стратегії концентрації, спеціалізації та комбінування виробництва

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 27Следующая ⇒

12.2. Типи стратегій виробництва.

Стратегія концентрації виробництва полягає у зосередженні випуску

одного чи кількох аналогічних видів продукції на одному потужному підприємстві

(в межах регіону) і проявляється у збільшенні його розмірів, обсягів випуску і

продажу продукції, кількості працюючих, вартості основних фондів.При

застосуванні стратегії концентрації виробництва підвищується потужність машин і

обладнання, збільшуються розміри споруд, кількість однакових станків, що

призводить до зниження собівартості випуску продукції.

Дана стратегія застосовується за умов зростання потреби у певних видах продукції та розвитку науково – технічного прогресу в галузі, можливості підвищувати якість виробництва продукції та зменшувати її вартість.

На ступінь концентрації виробництва (розміри підприємства) впливають різні фактори: у видобувній промисловості – природні умови, обсяги корисних копалин, терміни служби споруд, обсяги споживання продукції;

у галузях обробної промисловості з дискретним виробництвом (машинобудування, взуттєва текстильна промисловість) – склад станків, технологічного обладнання, обслуговуючих господарств і підрозділів.

Основні варіанти стратегії концентрації виробництва:

1. Концентрація спеціалізованого виробництва. Забезпечує зосередження однорідного виробництва на великих підприємствах, що дозволяє застосовувати високопродуктивні спеціалізовані машини, автоматизовані поточні лінії, сучасні методи організації виробництва. Найбільш ефективний варіант концентрації.

2. Концентрація комбінованих виробництв – забезпечує послідовне виконання технологічних процесів, комплексну переробку сировини, використання відходів і побічних продуктів, скорочення викидів шкідливих речовин у природне середовище.

3.Концентрація незв’язних між собою виробництв (ні однорідністю, ні послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини) вважається самим неефективним варіантом зростання розмірів підприємства. Недостатній рівень спеціалізації, різні розміри поєднаних виробництв, різнорідність продукції не дозволяють досягнути високої ефективності виробництва, ускладнюють управління технологічним процесом.

До переваг стратегії концентрації виробництва відносяться зменшення собівартості продукції, можливість використання висококваліфікованих фахівців, автоматизації виробництва, застосування сучасних інформаційних ресурсів і технологій. Але подальша концентрація ускладнює процес управління підприємством.

Стратегія спеціалізації виробництва полягає у зосередженні діяльності на відносно вузьких, спеціальних напрямах, окремих технологічних операціях чи видах продукції. В межах стратегії спеціалізації виробництва поєднуються розподіл праці та концентрація (об’єднання) однорідних операцій чи продукції.

Варіантами стратегії спеціалізації виробництва в промисловості є предметна, подетальна, технологічна та інші:

1. Стратегія предметної спеціалізації передбачає зосередження виробництва певних видів продукції кінцевого споживання (інструментів, одягу, автомобілів, тощо).

2. Стратегія подетальної спеціалізації означає зосередження виробництва певних деталей, заготовок, напівфабрикатів, а також виконання окремих технологічних процесів (наприклад, завод двигунів, завод шарикопідшипників, тощо).

3. Стратегія технологічної стадійної спеціалізації означає перетворення окремих технологічних стадій (фаз, операцій) у самостійне виробництво (наприклад, ливарний завод, прядильна фабрика, тощо).

4. Стратегії спеціалізації допоміжних виробництв (ремонтний завод) та спеціалізації міжгалузевих виробництв (наприклад, випуск продукції загально – промислового призначення - редукторів, колінчатих валів, тощо).

Закономірністю розвитку сучасного виробництва є швидке розширення і поновлення номенклатури випуску продукції та повільне зростання кількості

подетально і технологічно спеціалізованих підприємств. Подолати це відставання повинна подетальна спеціалізація підприємства на основі уніфікації та стандартизації виробів[78,80,89 ].

Важливою умовою розвитку спеціалізації виробництва є внутрішньо- і

міжвиробнича кооперація – встановлення тривалих виробничих і управлінських зв’язків між підприємствами, кожне з яких спеціалізується на випуску окремих складових частин цілого чи на виконанні окремих робіт (послуг). Виробнича кооперація може бути  регіональною, галузевою чи міжнародною.

Стратегія комбінування виробництва  грунтується на поєднанні різних галузей виробництва в одній потужній організації з метою спрощення міжвиробничих зв’язків у межах технологічного процесу.

Умовами застосування стратегії комбінування виробництва в промисловості є спеціалізація виробництва і його концентрація, високий рівень науково – технічного розвитку. Це дає можливість економічно вигідно використовувати значні обсяги відходів виробництва, більш ефективно перероблювати обмежені сировинні ресурси.

Організаційними формами реалізації даної стратегії є комбінати, наприклад, металургійний, текстильний, деревообробний, будівельний тощо – об’єднання, які випускають кінцевий продукт. Структурними частинами комбінатів є виробництва – потужні спеціалізовані організації.

Сутнісні характеристики стратегії комбінування:

· технічне об’єднання різнорідних виробництв у єдиний технологічний ланцюг;

· пропорційність виробництв за продуктивністю (потужністю);

· територіальна єдність підприємств;

· організаційно – економічна доцільність об’єднання виробництв;

· наявність якісних комунікацій між різними виробництвами;

· спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Варіанти стратегії комбінування виробництва:

1. Комбінування на основі послідовної переробки сировини  до одержання готової продукції застосовується в чорній металургії, хімічній, текстильній промисловості. Наприклад, у чорній металургії предметом переробки для різних видів прокату є залізна руда. На першій стадії із залізної руди у доменних печах виплавляють чавун, потім у сталеливарному виробництві його переплавляють у сталь, потім у прокатному виробництві перероблюють у сортовий чи листовий прокат.

2. Комбінування на основі використання відходів виробництва – розповсюджено у деревообробній, харчовій промисловості, виробництві кольорових металів. Наприклад, з мідної руди (піріту) виплавляють мідь, а із відходів переробки руди (сірнистого ангідриду) одержують сірку.

3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини – застосовується при переробці органічної сировини (нафти, вугілля, торфу) і поліметалічних руд. Наприклад, на коксохімічних комбінатах при коксуванні вугілля одержують кокс (а також смолу, аміак, бензол, сірку) і коксовий газ (а також водород, метал, етилен). При цьому вартість одержаного коксу складає 8-10% загальної цінності інших одержаних продуктів.

 

Переваги застосування стратегії комбінування у виробництві:

· комплексне використання (переробка) відходів виробництва;

· із сировини одержується максимальна кількість корисних речовин (компонентів);

· ефективне використання обмежених недешевих природних ресурсів;

· зменшення матеріалоємності продукції;

· розширення сировинної бази промисловості;

· менше завдається шкоди природному середовищу.

 

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии