Опис програма фізичної реабілітації дітей хворих на дитячий церебральний параліч

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 19Следующая ⇒

Принципи проведення корекційних реабілітаційних занять для дітей з ДЦП:

1. Регулярність, систематичність і безперервність проведення;

2. Індивідуалізація;

3. Врахування форми й стадії захворювання, клінічних симптомів;

4. Поступове дозоване збільшення фізичного навантаження.

Треба враховувати рухову активність кожного хворого з ДЦП. Рухові функції при кожній формі церебрального паралічу: спастичній діплегії, атонічній і астатичній формах - відрізняються своєрідністю. Якщо при спастичній діплегії порівняно легше освоюються вправи, які потребують безперервного руху, то при астатичній формі більш придатними є короткочасні вправи, що дають можливість частіше відпочивати між вправами. Якщо відпочинок і ускладнює розвиток техніки вправ, він одночасно дає можливість запобігти мимовільних м'язових спазмів.

Атонічна форма висуває дещо іншу проблему. Хворі з цією формою паралічу особливо страждають при вправах на підтримку рівноваги, тому більш пильна увага у воді при виконанні вправ приділялася цій групі дітей. Основні труднощі виконання вправ для хворих з церебральним паралічем полягали в тому, що кожен з них має свою рухову силу, що важливо було враховувати при виборі виду вправ [23].

Комплекс проводиться 20-25 днів. В один день треба поєднувати різні методи, які подані далі.

Комплекс вправ методики використання лiкувального та спортивного плавання використовується для здійснення реабілітації хворих ДЦП.

Тривалість занять за методикою встановлюється відповідно до діагнозу, форми та стадії захворювання (від 10-15 до 30-35 хвилин). На курс лікування - 20-25 занять.

Комплекс складався з підготовчих вправ (15-20% загальної тривалості), основних вправ (65-75%) і заключних вправ (10-15%).

Велике значення мала кількість повторень вправ, від яких залежала ступінь стомлення працюючої групи м'язів. При великій кількості вправ знижувалась емоційність заняття. Тому оптимальною було значення: для простих вправ від малої кількості повторень (6-8) до великої (15-20), для складних вправ від 4-6 до 12-15 і важко координованих від 3-4 до 6-8 відповідно [35].

Особливо важливо при проведенні занять є показ вправ, що будуть проводитися у воді. У такому випадку діти не тільки візуально сприймають структуру руху, це в свою чергу породжує впевненість і сміливість при виконанні вправ, що сприяє швидкому утворенню нових навичок.

Показ обов'язково супроводжується доступними для дітей поясненнями. Розповідь, бесіда, пояснення, своєчасне зауваження стимулюватиме цілеспрямоване, свідоме оволодіння рухами. Велике місце у мисленні дитини займає образ. Використовується образне порівняння в назвах та поясненнях вправ. Такі назви вправ, як «Очi у воді», «Ніс потонув», «Раки», «Акула» та інші, допомагали створити реальні уявлення про виконання вправ, полегшували оволодіння ними [12].

Вправи виконувалися на високому емоційному рівні (заняття проводилися під музику), що дозволило зняти психогенну напруженість.

Чим старше хворий, тим більш ускладнювалося рішення задач відновного лікування, особливо в тих випадках, коли дитина не отримувала систематичної лікувальної допомоги у відновному періоді захворювання. У всіх хворих у відновному періоді, що зберегли якісь прояви патології рухів, найбільш істотний недолік полягає в тому, що під впливом досвіду формується і закріплюється патологічний руховий стереотип, перебудова якого ускладнюється з кожним роком.

Кожне заняття лікувального та спортивного плавання у реабiлiтацiї хворих ДЦП складалося з підготовчої, основної і заключної частин. Підготовча частина заняття містила в собі масаж до виконання вправ у воді [38].

Підготовчу частину слід проводити спокійно, на гарному емоційному рівні, підбираючи стійке положення, що дозволятиме дитині розслабитися і не викликатиме страху. Підтримка здійснюється в горизонтальному і вертикальному положеннях. Підтримуючий пристрій повинен бути зручним, легко одягатися, зніматися і не травмувати дитину (надувний круг, жилетка).

Метою підготовчої частини під час вільного перебування у воді є проведення емоційного та фізіологічного настроювання організму дитини на майбутню активну роботу, підсилити обмінні процеси, підвищити еластичність і чутливість шкіри [23, 27, 29].

Масаж під водою проводиться на кожному занятті. Тривалість його залежить від віку дитини і ступеню захворювання. Метою масажу є поліпшення динаміки м'язів, зниження їхньої тонічної напруги, збільшення рухливості в суглобах.

Після масажу у деяких дітей залишається підвищений тонус м'язів, що вдається зменшити пасивними повільними обертальними рухами. Ця частина заняття проводиться у формі гри на позитивному рівні настрою дитини, у розмові з нею.

Основна частина заняття включала вправи дихальної гімнастики, рухові вправи, які були спрямовані на зменшення тугорухливості в суглобах, розробку контрактур [46].

В основі методики лікувального плавання лежить рефлекс перекривання подиху при потраплянні води на обличчя дитини - плавальний рефлекс. Цей рефлекс зберігається в здорових дітей до 3-3,5 місяців. Короткочасні занурення і затримки подиху дають можливість збільшити функціональні можливості дихальної і кровоносної систем, а також дихальних м'язів дитини. Іноді, при високому м'язовому тонусі, цей рефлекс переходить у ларингоспазм.

При роботі з дітьми застосовують методику занурення рота і носа дитини у воду на початку фази видиху. Інтервали між зануреннями за часом рівні дихальному циклові: вдих - видих. Завдяки зануренням під час видиху вдається через 3-4 заняття виробити рефлекс перекривання подиху, але закріпленням цього рефлексу потрібно займатися протягом усього призначеного курсу плавання.

При підборі вправ дотримувалися умов роботи у воді: на початковому етапі, поки дитина ще не звикла, і під час занять знаходитися в збудженому стані, виконання нових вправ утруднене. У зв'язку з цим велике значення відводиться підготовчим вправам на суші та в малому басейні [32, 45].

При спливанні й утриманні тіла на поверхні води дуже важливо, щоб було засвоєно горизонтальне положення тіла: підборіддя на воді, руки витягнуті вперед, голова між рук, випрямлені ноги спливають разом з тулубом.

Навчання спливанню, утриманню тіла на воді в стані рівноваги забезпечувалося в основному оптимальним і рівномірним тонусом м'язів. Тому, при спастичній диплегії в зв'язку з гіпертонусом м'язів ноги «тонуть», по тій же причині при геміпарезах «тоне» уражена сторона, а при гіперкінезах дуже часто все тіло хворого знаходиться під водою в горизонтальному положенні. У зв'язку з цим у вправах на суші велика увага відводиться вправам на розслаблення м'язів [3].

В міру звикання до води, вправи ускладнюються та переходять до таких, виконання яких неможливо на суші через високий м'язовий тонус. У цих умовах цілком правомірні основні педагогічні принципи навчання: від простого до складного; від відомого до невідомого; від частки до цілого; принцип індивідуального підбора вправ; взаємозв'язку вивченого і досліджуваного. Переходячи до нової вправи, потрібно перевіряти, чи немає патологічних ефектів, що заважають виконанню даної дії. Якщо є, то знижується їхній вплив положеннями тіла або змінювати потрібно вихідне положення для виконання даної вправи.

Запропонована корисна вправа на мілкій воді є, наприклад: діти вставали по колу на чотирьох ногах, а потім по сигналі відштовхувались ногами, залишаючись в опорі на руках, ноги повинні були спливати, п'яти показувалися на поверхні води. Як продовження цієї вправи виконувати можна вправу «Гена - крокодил», коли діти після спливання починали пересуватися на руках і допомагати рухами ніг. На глибокій воді вправи проводяться біля поручня.

При виконанні таких вправ слідкувати за правильним положенням тіла при спливанні: контролювати розташування окремих частин тіла, тому що в більшості відбувається мимовільне згинання ніг у кульшових суглобах. Для корекції цієї пози потрібно підтримувати тіло в області грудей і таза з вказівкою на те, як виправити наявні неточності. Як одну з заключних вправ використовують відштовхування руками від поручня й утримання положення тіла на грудях за допомогою легких гребкоподібних рухів руками і ногами. Спливання й утримання на воді на спині потрібно розучувати пізніше, ніж на грудях, коли основні елементи цієї вправи освоєні [4, 40, 47].

Особлива увага приділяється положенню плечового поясу. У дітей зі спастичною диплегією при схоронності функції рук є підвищений тонус грудних м'язів, слабість м'язів спини, сутулість, посадка з «круглою спиною». Шляхом вправ на розтягання передньо-грудної групи м'язів і стимуляцію ослаблених м'язів спини, потрібно дотримуватися правильного положення плечового пояса і хребта, а потім і м'язів тазового дна.

Навчання дитини різним руховим навичкам, таким як повзання, повороти, утримання прямої спини при сидінні, вставання, присідання, різні переступання у воді проходить з безпосереднім мовним емоційним контактом з дитиною. Крім рухових задач дитині пред'являти вимоги для стимуляції мовної активності, такі як подути на воду, сказати ту або іншу фразу. Ця частина заняття повинна бути зв'язана з необхідністю виконати незручний рух, прикладаючи максимум зусиль, подоланням страху і небажання.

Заключна частина заняття включала вправи дихальної гімнастики - 7-10 дихальних циклів для відновлення і стабілізації режиму подиху, потім вільний відпочинок у будь-якому стійкому положенні, що не викликав у дитини негативних емоцій. У залежності від характеру дитини і педагогічної підготовленості всі заняття проходили у різних емоційних станах [5,14,34].

У плані корекції психічних порушень у процесі проведення лікувального плавання найбільш значима та частина заняття, що проводилася при активному виконанні вправ дитиною. У міру можливості вправи підбираються за обліком характеру дитини, спрямовані на подолання пасивності, негативізму. Для дітей з підвищеною невротичною активністю обговорюється весь план заняття до кінця, тоді вони можуть самостійно переходити від однієї вправи до іншої, переборювати страх; по мірі наближення до кінця заняття настрій у них покращується, останні 3-4 вправи повинні завершуватися позитивним настроєм. Автономні підтримки застосовуються на початкових стадіях навчання або в випадках, коли дитина з труднощами засвоювала активні плавальні рухи ногами. Автономні підтримки здійснюються за допомогою пристроїв, виготовлених з плавучих матеріалів [62].

Усім хворим з ДЦП рекомендують вправи для симетричних м'язів не враженої кінцівки - робота м'язів однієї руки підвищувала працездатність іншoї. Завдяки тісним анатомо-фізіологічним зв'язкaм в спинному мозку трофічні метамернi реакції проявляються і на симетричних ділянках протилежної половини тіла. Тренування м'язів, симетричнo уражених, впливає на відповідні м'язи іншої кінцівки, викликаючи їх мимовільне скорочення.

Найбільший ефект запропонованого комплексу дає щоденне виконання вправ хворими в басейні. 

   Структура заняття гідрокінезотерапії наведенна в Табл. 1:

 Структура заняття

Підготовча частина 15-20% 

Основна частина 65-75%

 Заключна частина 10-15%

Мета: проведення емоційного та фізіологічного настроювання організму дитини на майбутню активну роботу.

Завдання: підсилити обмінні процеси,підвищити еластичність шкіри.

Мета: досягти максимального розслаблення мязів у воді, задовільного емоційного стану, подолання страху.

Завдання: активізація всіх мязів та суглобів, підвищення чутливості шкіри, зменшення туго рухливості. Розробка контрактур.

Мета: нормалізація емоційного стану після заняття.

Завдання: відновлення дихального процесу, стабілізація роботи всіх органів та систем.

Розминка                  Гідрокінезотерапія      Масаж (розслабляючий)

Масаж (інтенсивний)               ЛФК                  Розслабляючі ванни

Ігри                        Підводний душ масаж       Дихальна гімнастика 

                                    Табл. 1 Структура заняття

Методика масажу: масаж починають зі спини. Рухи рук йшли від поперекової області до шиї. Спочатку проводили підготовчий масаж (прогладжування, розтирання і неглибоке розминання м'язів спини), а потім сегментарно-рефлекторний, на закінчення - знову прогладжування. Після масажу спини переходили до масажу нижніх кінцівок, потім масажували верхні кінцівки, груди та живіт. Масажем досягали мету кращого відтоку лімфи та посилення кровообігу в кінцівках при виконанні вправ у воді [35, 36, 44].

Після масажу перед кожним входженням у воду для хворим пропонують декілька розігріваючих вправ, які включали:

1. Для пальців рук: масаж (розтирання, розминання) і розгинання пальців натисканням (пружним натисканням, статичним утриманням) долонею протилежної руки;

2. Для зап’ястка: масаж, згинання і розгинання, обертання;

3. Для шиї: масаж, нахили вперед і назад, нахили в сторони, нахили вперед – в сторони і назад – в сторони;

4. Для плечових суглобів: з різних положеннях (руки вгору, вниз, в сторони, перед грудьми, за спину і ін.) відведення прямих рук назад пружними і ривковими рухами, махи прямими руками (в один бік, в різні боки, одночасні і почергові), колові рухи зігнутими і прямими руками в боковій і лицевій площинах [34].

Застосовують теплі прісні, хвойні, мінеральні ванни. У воді полегшуються руху, зменшується тонус м'язів, спастичність. Через полегшення рухів у воді в ранньому віці проводиться пасивна гідрокінезотерапія по 3 - 5 хвилин на процедуру, а з 4 років - по 6-8 хвилин, з 7 років - по 8-10 хвилин. Температура води при цьому 36-37 градусів. Курс складається з 15-20 процедур. 

При заняттях в лікувальному басейні температура води 32 - 33 градуси, тривалість 15-20 хвилин, курс 15-20 процедур через день. При супутніх функціональних і вегетативних порушеннях рекомендується теплий дощовий душ (37 градусів) від 2 до 6 хвилин, який проводять через день. Загальні ванни показані всім дітям: хлоридно-натрієві, радонові, йодобромні, морські, азотисті, вуглекислі, сірководневі. Температура води 37 - 36 градусів, тривалість 8 - 15 хвилин [46].

Тренування в плавальному басейні проводяться при температурі води 22-27 градусів три рази на тиждень, з поступовим збільшенням тривалості сеансів до 60 хвилин. Рекомендовано тривалий курс.

Адаптація перед початком процедури індивідуальна і залежить від стану пацієнта.

1. Дихальна гімнастика.

Починають з загальних дихальних вправ, спрямованих на збільшення обсягу дихання, насичення організму киснем, нормалізації ритму дихання.

2. Вправи для розвитку вестибулярного апарату, зміцнення черевного преса і м'язів ніг.

- Ходьба по дну басейну. Візуально контролювати симетричність і точність рухів.

- Ковзання на спині. Плавання на спині за допомогою ніг без навантаження.

- Поштовх від борту басейну двома ногами і т.д.

3. Розвиток плечового поясу, рук, черевного преса, шийно-грудного відділу.

- Вправи з м'ячем ( рекомендується дітям з міопатією ) :

- Взяти м'яч. Зігнувши руки в ліктях , з'єднати долоні з м'ячем перед собою. Зробити вдих і на видиху сильно здавити м'яч долонями .

- Взяти м'яч рукою. Занурюємо його в воду. Під дією сили, що виштовхує вода, відчуваємо опір води.

- Лежачи на спині у воді, руки розташувати на поручнях. Методист тримає пацієнта за ноги і руками створює опір.  

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии