Спроба відновлення Української держави в окупованому німцями Львові. Українське державне правління на чолі з Ярославом Стецьком.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 20 из 21Следующая ⇒

Акт відновлення Української Держави — проголошення в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».

Збори створили уряд — Українське Державне Правління — на чолі з Ярославом Стецьком, дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР Кость Левицький.

30 червня 1941 р. в будинку «Просвіти» у Львові було проголошено Акт відновлення Української Держави. На башті Князівської гори було піднято національний прапор.

На цій події були присутніми понад 100 чільних представників зі всієї України,

Акт 30 червня 1941 р. засвідчив усьому світові і, зокрема, Німеччині, що український народ є законним господарем на своїй землі і буде її боронити власними грудьми перед кожним, хто намагатиметься потоптати волю України.

Звістку про відновлення Української держави понесли на Східну Україну 6 тисяч бандерівців, розділені на три похідні групи, які повсюду творили українську адміністрацію та осередки ОУН.

Незважаючи на заявлену у акті лояльність до Німеччини, 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери:

Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу взиває весь український нарід не складати зброї так довго поки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.

Суверенна Українська Влада забезпечить українському народові лад і порядок, всебічний розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.

Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери взиває підпорядкуватися створеному у Львові Краєвому правлінню, якого головою є Ярослав Стецько.

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ - Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.

39. Стародавні держави і право на території України

Осілі та кочові племена, які населяли Північне Причорномор`я, вступаючи у торгівельні і військово-політичні відносини з античними державами Середземномор`я, зазнали впливу античної рабовласницької цивілізації, особливо завдяки грецькій колонізації причорноморських земель та утворенню там грецьких міст-колоній. Перше поселення з`явилось у 7 ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. У 6 ст. до н.е. було засновано Ольвію (тепер на території Миколаївської області), Феодосію (у Криму), Пантікапей (сучасний Керч); в останній чверті 1 ст. до н.е. засновано Херсонес (сучасний Севастополь), Тіру (Білгород-Дністровський Одеської області), Керкініду (Євпаторія), Німфей (Керч), Тірітаку (біля Керчу) та ін. Розквіту вони досягли у 5-4 ст. до н.е. та проіснували до 4-5 ст. н.е. Вже у 30-х рр.3 ст. н е. почався їх економічний занепад і соціально-політичний розклад, що посилився внаслідок навали готів і гунів та просунення слов`ян до берегів Чорного моря і на Балкани. У 4 ст. припинила існування як місто-держава Ольвія, а Херсонес перейшов під владу Візантійської імперії і як м.Корсунь був знищений навалою Золотої Орди у середині 15 ст.

Грецькі міста-колонії були рабовласницькими полісами (містами-державами). До рабовласників належали судновласники, купці, власники ремісничих майстерень, землевласники, лихварі тощо. Було багато вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців. Вільними повноправними громадянами визнавались лише чоловіки-уроженці міста; вони мали політичні права, могли займати державні посади, утримувати збройні загони, виїздити в інші землі. Жінки і чужоземці, навіть якщо вони постійно проживали у полісі, не мали політичних прав, але могли отримати їх і торгівельні привілеї за надану місту значну послугу. Більшість населення становили раби, які не мали жодних прав і були власністю рабовласників. Джерела рабства: військовий полон, народження від рабині, купівля на невільничих ринках чи у сусідніх племен. Вони використовувались у ремісничому виробництві, на розробках солі, у домашньому господарстві, частково у сільському господарстві, а також експортувались. Низьке становище займали дрібні ремісники і торговці та вільні общинники навколишніх поселень – вони сплачували податки і брали участь в ополченні у разі військових дій.

Державний устрій грецьких міст Причорномор`я був аналогічний політичному устрою античних полісів Греції. За формою правління у 5-2- ст. до н.е. більшість з них були демократичними республіками, а з 1 ст до н е.- аристократичними республіками. Вищий орган державної влади – Народні збори, в яких брали участь лише повноправні громадяни міста (чоловіки-уродженці) віком з 25 р. Народні збори мали законодавчі фунції – приймали декрети і постанови; вирішували найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики – регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладення зовнішньо-політичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження громадян за заслуги грамотами; здійснювали вибори посадових осіб та контроль за їх діяльністю.

Народні збори обирали Раду міста – постійно діючий орган виконавчої влади, в який входили Суд присяжних і головний жрець міста – базилевс, який відав релігійними культами. Рада міста готувала проекти рішень Народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади і контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував нею голова Ради міста за допомогою секретаря, обоє обирались строком на 1 р. У Херсонесі законодавчий процес відбувався у такій послідовності: проект декрету розробляла спеціальна комісія (3 номофілаки і 1 діойкет) і передавала його у Раду міста, а та подавала його Народним зборам, які приймали вже готове рішення без будь-яких змін і доповнень.

Третю ланку управління становили виборні колегії – магістратури або окремі посадові особи – магістрати, які обирались з повноправних громадян і очолювали окремі галузі управління – займались фінансами, відали роботою судових установ, військовими справами тощо. Головна магістратура – Колегія архонтів у складі 5-6 чол., на чолі з першим архонтом; вона керувала всіма іншими колегіями та за необхідності скликала Народні збори. Магістратом зі справ культу був базилевс. Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями. Номофілаки контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Агораноми наглядали за порядком на ринку, перевіряли правильність мір і ваг, наглядали за станом шляхів і громадських будівель тощо. Екстраординарні магістрати – епімелети – наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. У Херсонесі діойкет був найвищим фінансовим магістратом, що контролював доходи і витрати, а нижчестоящими фінансовими магістратами були скарбники. Грошовими надходженнями у казну (різні пожертви грішми і хлібом, податки, ввізні і вивізні мита на товари тощо) займались спеціальні Колегії семи і дев`яти. Окремим органом управління був суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

40. Суспільний лад Київської держави.

У 9 ст. формується клас феодалів, до якого належали Київський і місцеві князі табояри. Князі збільшували свої землеволодіння внаслідок захоплення пустуючих та общинних земель, перетворюючи притому общинників у феодально залежне населення; а бояри – також за рахунок великокнязівських і князівських пожалувань. Найбільшим феодалом був Великий Київський князь

З введенням християнства великим феодалом стала церква. Формується духовенство, верхівку якого становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство поділялось на: 1. чорне (монаше) – ченці і черниці, а часто до них належали представники вищих верств населення (князі, княгині, бояри), які здебільшого засновували монастирі; і 2. біле (мирське) – священики, диякони, дяки, паламарі, причетники; з них виділялось вище духовенство – єпископи, архімандрити та ін. Другий великий стан на початках зародження Київської держави становили вільні общинники. Основна маса сільського і міського населення – “люди”, “чернь” – були вільними людьми, здебільшого селянами-общинниками, які, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту свободу.Третій стан населення Київської Русі становили смерди-феодально залежним напівселянським населенням внаслідок князівських і боярських поборів, участі у воєнних походах, стихійних лих, епідемій, неврожаю, феодальних міжусобиць та нападів кочівників. Вони були особисто вільні, мали право переходити до іншого патрона. Численну групу феодально залежних людей становили рядовичі, які перебували у тимчасовій феодальній залежності на підставі договору – “ряду”. Однією з категорій рядовичів були закупи – селяни (смерди), які розорились і потрапили у боргову кабалу до князів і бояр. Закуп мав виконувати сільські роботи, тобто мав відбувати панщину.

Окрему категорію людей становили ізгої (“гоїти” – “жити”) – люди, позбавлені свого попереднього стану, які вибули з однієї категорії людей і не потрапили до іншої; Невільними, рабами були челядь і холопи.. Челядин був цілком безправним рабом, що перебував під владою свого господаря. Холоп іноді наділявся певними правами – як боярський тіун міг виступати у суді як видок, але не міг бути послухом. Холоп не мав власності, а сам був власністю свого господаря. Господар відповідав за угодами, укладеними його холопом. За крадіжку, вчинену холопом, відповідав його господар (сплачував потерпілому штраф); за вбивство холопа його господар отримував компенсацію (“урок”).

Міське населення поділялось на 2 основні групи: 1. міська аристократія – князі, бояри, вище духовенство, купці (за укладуваними ними угодами в разі їх банкрутства отримували пільги); “градини”, “купчини”, лихварі та “гості” – купці, що займались зовнішньою торгівлею; 2. міські низи – ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство. Більшість міщан були особисто вільними. Частина ремісників залежали від своїх господарів – бояр, купців тощо.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология