Об’єднання зунр і унр в єдиній соборній українській державі.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 21Следующая ⇒

З ініціативи влади ЗУНР у листопаді-грудні 1918 р. проводились постійні переговори між УНР і ЗУНР про об`єднання обох Українських держав, і 1 грудня у м.Фастові (під Києвом) Директорія і делегація ЗУНР уклали Передвступний договір про об`єднання. 3 січня 1919 р. Українська національна рада прийняла Ухвалу про злуку ЗУНР з УНР, і 22 січня у Києві на Софіївській площі на багатотисячній маніфестації була зачитана ця Ухвала і Універсал Директорії про злуку обох держав і народів в єдину Українську Народну Республіку. 23 січня Акт злуки УНР і ЗУНР було одностайно ратифіковано на сесії Трудового конгресу УНР. Планувалось скликати парламент об`єднаної України – Установчі Збори УНР, який мав ратифікувати Акт злуки, а до того колишня ЗУНР вважалась Західною областю УНР (ЗО УНР), притому зберігаючи автономію, усі свої центральні і місцеві органи, інші державно-політичні структури, збройні сили, законодавство тощо.

Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України.Зміст

Загальні дані    

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».

Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров