Приєднання лівобережної України до росії та його юр оформлення

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 21Следующая ⇒

8 січня 1654 р. у Переяславі зібралась Військова Рада, у якій брали участь також представники від міст України та усіх її соціальних верств. На ній було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилось перейти під протекторат Росії, щоправда, представників запорізьких козаків не було на Раді, та вони попередньо повідомили Б.Хмельницькому про свою згоду на російський протекторат. Рішення Земського Собору і відповідь на нього Переяславської Ради було усним договором Росії і України, який належало зміцнити церковною присягою, тож увечері 8 січня на Переяславському церковному соборі Б.Хмельницький і генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди – хоругву і булаву, а також подарунки; 9 січня присягнули полковники, а потім і решта українського суспільства; щоправда, далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу - відмовився присягати Київський митрополит (і заборонив усім громадянам давати присягу), кальницький полковник Іван Богун і полковник Іван Сірко та Уманський і Брацлавський полки. Характерно, що московські посли ухилились від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не личить присягати народові.

Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання, детально перераховуючи усі права і вольності України, козацтва та інших суспільних верств., а також містили прохання про усебічну військову допомогу Україні; при виконанні цих умов Україна погоджувалась перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов`язувалась сплачувати данину. Цей чолобитний документ став проектом письмового договору з Росією, скріпленого підписом і печаткою Б.Хмельницького як “Статті Б.Хмельницького” (або “Просительні статті” чи “Прохальні пункти”, або Переяславський договір), що по суті передбачав своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією. 17 лютого 1654 р. повноважні посли України – генеральний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря – повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві, та він повернув його їм на доопрацювання. 21 березня царю було подано скорочений документ з 11 статей, цар і бояри розглянули його і супроводили кожну із статей своїм указом; і у такому вигляді як “Статті Б.Хмельницького” у редакції московського уряду, тобто козацька петиція із царськими резолюціями, документ став відомий як “Березневі статті” (“Московські статті”). 27 березня 1654 р. посли отримали їх та “Жалувану грамоту царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому”, а також жалувані грамоти козацькій старшині і про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву. “Березневі статті” і 3 жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами рішень Земського Собору від 1.10.1653 р. і Переяславської Ради від 8.01.1654 р., та російський уряд розглядав їх як договір.

31. Проблеми періодизації історії

Періодизація історії держави і права України пов'язана з тими епохами, які пройшов наш народ і наша країна у своєму розвитку. В її основу згідно з думкою більшості вчених покладено державно-правовий принцип: зміна форм та історичних типів держав і права на території сучасної України. Більшість виокремлює античний, князівський, литовсько-польський, козацький та імперський періоди, часи національної революції 1917–1920 pp., час існування радянської України та сучасну незалежну державу українського народу. Свою періодизацію запропонували Р. Лащенко, Л. Окиншевич, А. Чайковський, В. Гончаренко, А. Рогожин, П. Музиченко.Питання про те, які періоди й етапи мав розвиток українського права, розв'язується по-різному. А сама періодизація у вивченні розвитку права потрібна у зв'язку зі зміною правових норм відповідно до культурного стану суспільства, економічного ладу, соціальних відносин тощо. Право як один із компонентів суспільного ладу розвивається разом із усім соціумом, іноді дещо випереджуючи розвиток суспільного ладу й впливаючи у зв'язку з цим на його зміни й еволюцію, іноді навпаки відстаючи від розвитку суспільних відносин і через це затримуючи і гальмуючи його. Отже, правові норми й відносини різних історичних етапів розвитку українського суспільства є своєрідним комплексом правових приписів, притаманним саме для даного часу, але в подальшому процесі зміненим, таким, що заперечувався, замінювався іншими правовими приписами.Сьогодні більшість істориків та юристів намагаються відійти від традиційного для марксистських суспільних наук формаційного Підходу до періодизації минулого. Але можна визнати і можливість періодизації за суспільно-економічними формаціями: первіснообщинний лад; рабовласницький лад; феодальний лад; капіталістичний (буржуазний) лад.Більшість схем періодизації історії права відповідає певним етапам, які пов'язані з існуванням чи неіснуванням української державності. Тому у Л. Окиншевича є пропозиція поділяти його розвиток на епохи: 1) феодальну (X–XV ст.); 2) станової держави (XVI–XIX ст.); 3) модерної держави (XX ст.).Державницька схема дуже зручна саме для історії права як галузі, пов'язаної з організацією суспільних відносин, що в своєму найдосконалішому вигляді — писаному законодавстві — основним джерелом має владу, передусім державну.Якщо так, то при створенні періодизації розвитку держави і права перевагу варто віддати цивілізаційній теорії, згідно з якою певний період історичного розвитку визначається не стільки об'єктивно-матеріальпими, скільки ідейно-духовними, культурними факторами, не стільки наявними співвідношенням класових сил, скільки набутими у процесі розвитку уявленнями про світ, соціальні цінності, добро і зло, правду і неправду, сформовані стереотипи поведінки.

Українська історико-юридична наука пройшла тривалий шлях становлення та розвитку: від виокремлення у самостійну галузь інтелектуальної творчості до визнання вченим світом та оформлення в окремий навчально-універсальний курс. На жаль, донині відсутній єдиний академічний нарис історії самої науки історії держави і права України.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте