Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 14 из 58Следующая ⇒

стшноі науки, вивільнення її з-під впливу кримінального права, який, слід визнати, він подекуди перебільшено вбачав і там, де йо­го фактично не було. А. Ф. Зелінський тяжів до вирішення низки складних кримінологічних проблем, передусім щодо особи зло­чинця, на підставі положень споріднених наук, зокрема психології та патопсихології. Можливо, у своїх пошуках та висновках він не завжди досягав переконливості та всебічного розуміння, але це був чесний, допитливий вчений, вірний поборник кримінології, передчасна смерть якого стала тяжкою втратою для української кримінологічної науки.

Відновлення викладання кримінології та кримінологічних досліджень на юридичному факультеті Київського державного університету (нині — Національного університету імені Тара­са Шевченка) пов'язано насамперед з ім'ям І. К. Туркевич. З 1962 по 1997 pp. вона пройш­ла шлях від аспірантки до професора кафед­ри кримінального права і кримінології. У 1968 р. захистила кандидатську дисертацію «Розслідування і попередження хабарниц­тва», у 1988 р. — докторську дисертацію «Діяльність місцевих Рад народних депутатів по попередженню злочинів та інших право­порушень». Вона стала автором та співавто­ром монографій «Спостережні комісії при виконкомах місцевих Рад народних депу­татів і профілактика злочинності» (1977), «Криминологические проблемы профилак­тики правонарушений молодежи» (1986), «Правовые меры борьбы с пьянством и алкоголизмом» (1987), «Предупреждение семейно-бытовых правонарушений (1989) та ін. До останніх днів свого життя (2006 p.) вона виявляла турботу про розвиток кримінологічної теорії, виховання молодих науковців-кримінологів.

З початку 80-х років викладав кримінологію та вів криміно­логічні дослідження на кафедрі С. О. Єфремов. Він захистив кан­дидатську дисертацію «Кримінологічне значення конкретної життєвої ситуації при вчиненні умисних вбивств» (1984), опуб­лікував ряд наукових праць.

72

Протягом зазначеного періоду досліджен­ням кримінологічних аспектів інших про­блем плідно займалися та мали монографічні публікації Ф. Г. Бурчак (про співучасть у злочині — 1985-1986), А. Е. Жалінський (до переїзду до Москви) і М. В. Костицький (з інформаційного забезпечення профілактики злочинів, 1979), А. П. Тузов (з проблем моти­вації протиправної поведінки неповнолітніх та її профілактики, 1977-1986).

На підставі наведеного можна зробити деякі загальні висновки щодо розвитку кримінології в Україні у радянський період. Кримінологічні дослідження тут здійснюва­лися у руслі, межах та за умов, які визначалися ставленням ком­партійної влади до кримінології у Радянському Союзі взагалі. Ос­таннє, в свою чергу, обумовлювалося ідеологічними настановами КПРС щодо ролі і завдань науки в цілому, передусім суспільних наук. Кримінологічні дослідження в України пройшли шлях від їх відносно вільного і неупередженого здійснення (20-ті — початок 30-х років), фактичного припинення (30-50-ті роки) до відновлен­ня (з початку 60-х років), але з суттєвими обмеженнями, зокрема щодо методології, інформаційного забезпечення, режиму публікацій, міжнародних контактів тощо. Ці обмеження дещо по­слабилися, проте на нетривалий час у період «перебудови» (кінець 90-х років). Кримінологічні дослідження в Україні ґрунтувалися на єдиних існуючих у Радянському Союзі ідеолого-методологічних настановах, в основі яких лежала «єдино правильна» філософія діалектичного матеріалізму. Вони проводилися фактично за одна­ковою догматичною схемою, з переважанням літературної, а не статистико-емпіричної інформації, стандартного соціолого-мето-дичного інструментарію. Кримінологічним установам Москви, зокрема Всесоюзному інституту вивчення проблем злочинності та розробки заходів її попередження Прокуратури СРСР, Інституту держави і права АН СРСР, частково ВНДІ МВС СРСР та кафед­рам окремих ВНЗ (Московський державний університет, Московська вища школа і Академія МВС СРСР та ін.), належало опрацювання методологічних, фундаментальних проблем, видання

73

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

академічних курсів, підручників, у яких українські автори не брали участь. Дисертації українських кримінологів, як і вчених інших га­лузей, отримували затвердження тільки у ВАК СРСР. Тематика кримінологічних досліджень будувалася за предметно-галузевим, а не регіональним принципом. Останній обмежено допускався лише з порівняльною метою. У результаті особливості кримінологічної ситуації в Україні, яка за територією і кількістю населення перева­жає більшість європейських країн, згідно з її територіальними, де­мографічними, етнічними, виробничими, соціокультурними та іншими ознаками не досліджувалися. Тим більше єдиний теоретич­ний журнал «Советское государство и право» та єдине спеціалізова­не видавництво «Юридическая литература», де частково мали місце кримінологічні публікації, знаходилися лише в Москві. У Києві рідко коли можна було видати кримінологічну працю у Політви-даві України та у видавництві «Наукова думка», але доклавши бага­то зусиль, оскільки їхні тематичні плани затверджувалися у ЦК Компартії. Вкрай негативно позначалася відсутність у такій великій республіці як Україна кримінологічної установи, за винятком періоду 1972-1985 pp., коли діяв Київський філіал ВНДІ та його попередниця — КНДЛ. Кримінологічна тематика в інших наукових установах (фактично єдиному Інституті держави і права АН УРСР) та навіть у провідних вищих навчальних закладах, за винятком част­ково Київської вищої школи МВС, була обмеженою. Результати досліджень, що потребували практичної спрямованості, перебували під жорстоким контролем відділу ЦК КПУ. Викладання криміно­логії проводилося лише за союзними підручниками, де повністю була відсутня інформація українського походження, та за вкрай обмеженою навчальною програмою (36-40 навчальних годин).

Разом із тим, імена деяких українських кримінологів були відомі й на союзному рівні, передусім у системі МВС. Вони брали участь у союзних виданнях, конференціях, нарадах, але відчувала­ся їхня меншовартість та фактична другорядність порівняно з «Центром» та його представниками.

За цих умов навряд чи є підстави для виокремлення у радянсь­кий період кримінологічних досліджень в Україні, як і наукової розробки багатьох інших суспільних проблем, в окрему галузь української науки.

74

§ 3. Розвиток кримінологи в Україні після здобуття державного суверенітету

Здобуття Україною державного суверенітету, офіційне визнан­ня неприйнятною компартійної ідеології і системи влади та кон­кретні кроки щодо усунення їхнього диктату в різних суспільних сферах, зокрема науковій, створили сприятливі умови для розвит­ку кримінології. Поряд із цими об'єктивними передумовами та за­вдяки їм неабияке значення мали усунення суб'єктивно-упере­дженого ставлення окремих керівних працівників ЦК КПУ до кримінологічних установ, їхньої роботи та керівників, втрата мож­ливості використання владно-адміністративного диктату апарату для обмеження або й припинення кримінологічних досліджень, що неодноразово мало місце в минулому.

Нова влада позитивно поставилися насамперед до потреби орга-нізаційно-інституційної розбудови кримінологічних установ та під­розділів. При утворенні у 1992 р. Української академії внутрішніх справ (у подальшому — Національної) в її структурі був передбаче­ний та невдовзі почав діяти Науково-дослідний центр, на базі якого у 1997 р. виник Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю. Переважною для нього стала кримінологічна темати­ка. Значно розширилася та пожвавилася наукова діяльність кафед­ри кримінології Академії, розпочалася підготовка кримінологів-на-уковців через ад'юнктуру і докторантуру. Зазначеним змінам спри­яло й те, що проректором із наукової роботи у першому складі керівництва Академії був призначений кримінолог.

У 1995 р. у складі Академії правових наук України у Харкові був утворений Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності. Для декількох його підрозділів провідним став кримінологічний напрям досліджень.

У 1995 р. з ініціативи Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президенті України за безпосередньої участі автора Курсу при зазначеному Комітеті був утворений Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю (МНДЦ), дослідження якого мають в основному кримінологічне спрямування.

Протягом тих самих років у Харкові, Луганську, Донецьку, Одесі, Запоріжжі, Львові, згодом Дніпропетровську було створено

75

Глава 2

Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

вищі навчальні заклади системи МВС України, майже у кожному з яких організовано спеціалізовані кафедри кримінології або такі, що поєднували її викладання з іншими дисциплінами криміналь­но-правового циклу. Невдовзі у 1997 р. у Національному універси­теті внутрішніх справ (Харків) було утворено кримінологічну ла­бораторію для проведення відповідних досліджень.

Подібні організаційні заходи відбулися в ряді вузів іншого підпорядкування. Спеціалізовані кафедри кримінології було утво­рено в Харківському юридичному інституті (нині — Національна юридична академія імені Я. Мудрого) Одеській державній юри­дичній академії, Академії державної податкової служби України (згодом ці заклади отримали статус Національних), а в останній — ще й Науково-дослідний центр, серед наукових досліджень якого значне місце займають кримінологічні.

Організаційно-інституційна розбудова кримінологічних уста­нов та підрозділів створила сприятливі умови для залучення, кон­солідації, підготовки та підвищення кваліфікації наукових кадрів кримінологів, розширення кримінологічних досліджень.

Разом із тим, у побудові нового українського суспільства і про­голошеної демократичної соціальної правової держави Україна, реформуванні її економіки за ринковим типом, а точніше в ор­ганізації та керівництві цими процесами, проявилися значні нега­тивні, а нерідко й кризові наслідки, в тому числі криміналізація суспільних відносин, приховане (латентне) та офіційно зареєстро­ване зростання злочинності. Суспільно-політичні передумови та причини цих процесів і їхніх кримінологічно значущих наслідків будуть детально розглянуті у відповідних главах Курсу, де висвіт­люються природа та детермінація сучасної злочинності, передусім у сфері економіки, у формах організованої злочинної й коруп-ційної діяльності та ін.

Наразі обмежимося лише висновком, що зростаючі органі-заційно-інституційні та кадрові можливості проведення криміно­логічних досліджень у 90-х роках XX ст., особливо у другій їх половині, поєдналися із тим, що різко зросли потреби у таких дослідженнях, передусім з огляду на загрозливий стан та динаміку злочинності. Все разом це позначилося на збільшенні кількості та­ких досліджень та виконаних на основі них розроблень, що може бути проілюстровано наступними даними, починаючи з 1998 p.,

76

коли у Координаційному бюро з проблем кримінології було нала­годжено їхній облік (див. таблицю № 1).

Таблиця № 1

Таблиця

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте