Історія розвитку кримінологічної науки в Україні

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 58Следующая ⇒

І раптом, на початку 1929 р. спочатку в Росії, а згодом і в Україні, кримінологічні дослідження були піддані ніщивній критиці за «неоломброзіанські викривлення», поширення теорії факторів злочинності в «її соціально-біологічному або біосоціаль-них варіантах», інші буржуазні прояви, несумісні з марксистсько­го наукою. Сигналом для цієї критичної атаки вважається стаття співробітника Комуністичної академії в Москві С. Булатова в журналі «Революция права» (№ 1, 1929) під голосною назвою «Возрождение Ломброзо в советской криминологической литера­туре». Автор статті дуже різкими виразами і оцінками розкритику­вав окремі положення та висновки праць кримінологів, у тому числі відомих, щодо деяких рис злочинців біологічного походжен­ня та їхнього місця в обумовленні злочинів. Потім через кілька місяців, у Комуністичній академії було зібрано диспут з питань вивчення злочинності в СРСР, який виявився не науковою дискусією, а однобічною партійно-ідеологічною «розборкою» (за нашими відомостями жоден із критикованих авторів не виступав). Диспут прийняв рішення (?!) про визнання роботи криміно­логічних установ (не окремих авторів —?!) незадовільною через допущення у розробленні проблеми злочинності «біологізатор-ства» та «вульгарного соціологізму». Працівників криміно­логічних установ було обвинувачено в ігноруванні «класового підходу в поясненні злочинності та її причин».

Невдовзі подібну акцію у вигляді республіканської конференції з питань методології вивчення злочинності було проведено в Ук­раїні, де також негативно оцінили дослідження українських кримінологів, які допустили «догматизм, аполітизм, буржуазний формалізм».

Зовсім скоро почалися суто адміністративні заходи: спочатку перегляд, а потім скорочення тематики досліджень, штату праців­ників і фінансування кримінологічних установ. Згодом, знову ж таки владними структурами, а не вченими, було визнано не­доцільність наукового розроблення кримінологічних проблем вза­галі, кримінологічні установи ліквідовано, а на їхніх залишках створено підрозділи, переорієнтовані на іншу тематику. На цій «хвилі», як зазначалося, у 1931 р. було ліквідовано Всеукраїнсь­кий інститут вивчення злочинності. Наукове розроблення про-

58

блем вивчення злочинності та її причин вольовими владними рішеннями було фактично зупинено. Більше того, ряд провідних кримінологів було піддано кримінальним репресіям і вислано до виправних таборів, де вони могли «вивчати злочинність» нібито із середини.

Наведені тут факти не є новиною. їх досить детально описано у радянській літературі 60-80-х років, а в незалежній Україні — у працях І. М. Даньшина. Проте справжні причини та політико-ідеологічні передумови фактично владного розгрому в Радянсько­му Союзі на початку 30-х років кримінологічної науки і практики, на наш погляд, чітко і недвозначно ще досі не висвітлено, при­наймні в працях українських авторів.

Із середини 60-х років, коли поновилися наукові розроблення у радянській кримінології, настійливо і послідовно провадилася думка, що причиною зазначених репресивних дій влади були ме­тодологічні, концептуальні збочення самих кримінологів, які не могли, мовляв, не викликати в ті часи відповідної реакції влади. В одній із перших кримінологічних праць 60-х років головним недоліком праці кримінологів 20-х років визнавалися «серйозні помилки та викривлення ідеологічного характеру»¹. У підручни­ку «Криминология» 1976 р. про зазначені репресії зазначалося, що «причинами цього були серйозні методологічні помилки у ряді кримінологічних досліджень 20-х років, пов'язаних, в основному, із біологізацією причин злочинності»². Критика з приводу «нео-ломброзіанських викривлень», «соціобіологічних збочень», «вуль­гарного біологізаторства» тощо у ряді нових праць була настільки гострою і наполегливо повторюваною, що складалося враження, ніби її автори і нині доводять свою «непримиренну позицію» та непричетність до подібних «ідеологічних збочень». Так, відомий російський кримінолог О. С Шляпочніков, який за наукові праці 20-х років сам був підданий репресіям та пробув чимало в таборах, висвітлюючи у 1977 р. дослідження причин злочинності у 20-х ро­ках, зробив на трьох сторінках тексту на адресу їхніх авторів півде-

¹           ГерцензонА. А. Введение в советскую криминологию / Пер. та виділення авт. — М„ 1965. —
С 93.

²           Криминология: Учеб. — М., 1976. — С. 19.

59

Глава 2

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману