Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Содержание книги
- Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
- Фізична особа має право на індивідуальність.
- Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
- Стаття 306. Право на таємницю кореспонденції
- Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
- Фізичні особи мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.
- Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
- Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
- Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
- Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
- Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
- Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
- Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
- Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
- Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або грубої необережності.
- У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава.
- Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
- Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
- Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові виплачується сума, визначена за рішенням суду.
- Право власності на майно припиняється в разі його знищення.
- Цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.
- Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
- Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
- До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
- Таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
- Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
- У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.
- Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
- Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього кодексу.
- Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
- Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
- У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
- Таке об'єднання може бути створене також власниками житлових будинків.
- Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.
- Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
- Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
- Відмови володільця від володіння майном;
- Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
- Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі.
- Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.
- Невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.
- Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.
- Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.
- Стаття 428. Здійснення права інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
- У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.
- Вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
- Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.
- Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим кодексом та іншим законом.
- В інших випадках, передбачених законом.
- Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не вста новлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 коментованої статті спільною сумісною власністю є та спільна власність двох чи більше осіб, у яких завідомо не визначені частки кожної з них. Отже, праву спільної сумісної власності, як і праву спільної часткової власності, притаманні такі риси, як множинність її суб'єктів (співвласників) та єдність її об'єкта. Тому єдиною вирішальною ознакою виділення сумісної власності як різновиду права спільної власності є факт відсутності існування в ньому ідеальних часток кожного із співвласників, які давали б можливість виявити обсяг їх прав за наявності бажання одержати конкретну частину у спільному майні та розпорядитися нею.
Оскільки сумісна власність є різновидом права спільної власності, то її співвласниками можуть бути ті самі суб'єкти, тобто фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Чинний ЦК не містить безпосередніх обмежень щодо виникнення права спільної сумісної власності між зазначеними суб'єктами, хоча на практиці більш поширеними є випадки виникнення її за участю фізичних осіб.
Спільна сумісна власність як різновид права спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Однак порядок та умови її виникнення дещо інші, ніж у спільної часткової власності. Це обумовлено, зокрема, змістом ч. 4 ст. 355 ЦК, яка встановлює презумпцію режиму права спільної часткової власності на спільний об'єкт кількох осіб, якщо договором або законом прямо не передбачена спільна сумісна власність. Водночас законодавець передбачає окремі випадки виникнення права спільної сумісної власності, що обумовлюється особливим суб'єктним складом її учасників або особливим характером взаємовідносин між ними.
Так, ч. З ст. 368 ЦК передбачає презумпцію дії режиму спільної сумісної власності щодо майна подружжя, набутого ним за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом. Правові засади спільної сумісної власності подружжя визначаються статтями 60-74 СК. Однак подружжя має право встановити шлюбним договором інший правовий режим їхнього майна (статті 93, 97 СК). Крім того, СК визначає майно кожного з подружжя, яке не стає їхньою спільною сумісною власністю (статті 57-59).
Спільною сумісною власністю відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК також є майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Майже аналогічна норма, але дещо вужча за своїм змістом, була закріплена в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», за якою майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Однак в обох випадках законодавець не визначає коло осіб, які мають визнаватися в таких правовідносинах членами сім'ї. В окремих законодавчих актах трапляються визначення поняття «член сім'ї», що не збігаються одне з одним. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК членом сім'ї наймача житлового приміщення вважаються дружина (чоловік) наймача, їхні діти й батьки та інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. У статті З СК зазначається, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Наведені в ЖК та СК ознаки члена сім'ї можуть використовуватися також для тлумачення норми ч. 4 ст. 368 ЦК. Однак їх недостатньо для визнання за членами сім'ї права спільної сумісної власності на майно, адже обов'язковою умовою для цього має також бути факт вкладення в це майно їхньої спільної праці чи їхніх спільних коштів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р. № 2009-ХП майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, належало їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Однак новим Законом України «Про фермерське господарство» було змінено правовий режим майна фермерських господарств. По-перше, майно, яке передається фермерському господарству для забезпечення його діяльності, є його власністю. По-друге, члени фермерського господарства можуть за домовленістю між собою утворити спільну (часткову або сумісну) власність з того майна, яке не ввійшло до складеного капіталу господарства.
В окремих випадках у законодавстві передбачається виникнення або спільної часткової, або спільної сумісної власності. Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) у спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку). Майно, що використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону (ст. 6 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. № 742-1V).
Стаття 369. Здійснення права спільної сумісної власності
і. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
|
