Причини правопорушень. Правопорушність

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 41 из 44Следующая ⇒

Причини правопорушень — об'єктивні і суб'єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення:

1) чинники суб'єктивного характеру — обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, право­вий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку рин­кових відносин (наприклад неповага до права і закону; незнання припи­сів закону; негативний вплив інформації про криміналізацію економіки, що продовжується, на свідомість;

2) чинники об'єктивного характеру — обставини, що не залежать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства, розрив між бага­тими і бідними шарами населення;

3) чинники об'єктивно-суб'єктивного характеру — обставини, що лише певною мірою залежать від особи; недоліки в правотворчості і правозастосуванні; суперечності нормативно-правових актів, прогали-

Глава 24. Поведінка у правовій сфері: пр авомірна, зловживання... 603

ни в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохо­ронних органів (наприклад однакове відношення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їх захисту) та ін.

Впродовж історії вироблено немало теорій щодо причин правопору­шень і шляхів їх подолання: теологічна — вбачає причину неправомі­рної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне вихо­вання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична- — шукає причину правопорушень у надприродних силах (Світовій волі), що пе­ретворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не передбачає, допускає лише намагання зменшити прояви зла; антро­пологічна — вбачає в психофізіологічних властивостях людини (спад­ковість, душевна хвороба, психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх шляхом лікування, в крайньому випадку — ізо­ляції правопорушників від суспільства; соціологічна — пояснює причи­ни правопорушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і ра­дить їх мінімізувати чи запобігти за допомогою цілеспрямованих держа­вних заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення — соціально значимий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один з видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального роз­витку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовле­ного ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, як і неузго­дження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідпо­відність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад політичний діяч зловжи­ває владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в пар­тії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні мож­ливості, коли продаж власної робочої сили не дозволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утри­мувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відповідальність.

Глава 25

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

$ 1. Юридична відповідальність: поняття й ознаки

Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності. Юридична відповідальність відрізняється від інших видів соціальної відповідальності (моральної, релігійної, політичної тощо) тим, що вона грунтується на нормативних вимогах, які, в разі необхідності, забезпе­чуються державою. У юридичній науці виділяють два аспекти юридич­ної відповідальності:

Тут йтиметься про юридичну відповідальність негативного (ретроспе­ктивного, або охоронно-захисного) характеру.

Юридична відповідальність — передбачені законом вид і міра обов'язку правопорушника зазнавати примусового державно-владного позбавлення благ психологічного, організаційного і майнового характе­ру у правовідносинах, що виникають між ним і державою з факту пра­вопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:

1) передбачає, що суб'єктом юридичної відповідальності є делік-тоздатна особа, яка за віком і психологічним станом може відповідати за правопорушення;

2) виникає з факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборон, невиконання ними визначених законом зобов'язань, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам су-

б'єктів (учасників) суспільних відносин і має характер охоронно-захи­сних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;

3) виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри позбавлення благ психологічного (попередження, оголошення за­уваження чи догани), організаційного (позбавлення волі на певний те­рмін чи довічно, позбавлення права займати певні посади чи займатися визначеною діяльністю, адміністративний арешт та ін.) і майнового (кон­фіскація майна, штраф, пеня) характеру за провину, тобто нести по­карання, яке є новим, додатковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопорушення;

4) настає лише за вчинені правопорушення або такі, що вчиня­ються, при встановленні складу правопорушення, тобто є результатом винного антисуспільного діяння. Ця вимога обов'язкова при покла­данні кримінальної або адміністративної відповідальності;

5) здійснюється компетентним органом у суворій відповідності до закону, а саме — до санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра позбавлення благ. У цивільно-правових деліктах конкретні санкції можуть міститися не в юридичних нормах, а в цивільно-право­вих угодах;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах, оскільки здій­снюється в ході правозастосовної діяльності з дотриманням певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом (цивільно-процесуальним і кримінально-процесуальним, законом про адміністративні правопорушення). Поза процесуальною формою юри­дична відповідальність неможлива.

Порядок залучення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідаль­ності.

Слід зазначити, що правовідносини відповідальності, які виникають між державою і правопорушником у зв'язку з кримінальним і адмініс­тративним правопорушенням, передбачають застосування державного примусу. А правовідносини відповідальності, які виникають між учас­никами (колективними та індивідуальними) цивільно-правових угод, можуть завершитись добровільним виконанням обов'язків — відшко­дуванням шкоди за згодою сторін. Не потребують державного примусу і правовідносини, що виникають у процесі реалізації трудової (дисцип­лінарної і матеріальної) відповідальності. Тільки у випадках, якщо вони не можуть ефективно реалізувати заходи відповідальності, у правовідносини втручається держава, забезпечуючи реалізацію заходів відпо­відальності силою свого апарату.

Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до держа­вно-правового примусу, як і державно-правовий примус — винятково до юридичної відповідальності. Державно-правовий примус — більш широке поняття, ніж юридична відповідальність, він здійснюється різни­ми заходами, які не пов'язані з відповідальністю.

Юридична відповідальність, що встановлюється для правопорушни­ка, —це завжди конкретний захист тієї сторони, що потерпає від правопорушення, а також непрямий захист суспільства від подібних протиправних діянь.

§ 2. Принципи юридичної відповідальності

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры