Федерація як форма державного устрою: поняття, ознаки, види

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 44Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Федерація (від лат. foederatio — союз, об'єднання) — союзна дер­жава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Росія, США, ФРН, Швейцарія, Ефі­опія та ін. — усього у світі існує 24 федеративних держави).

Основні ознаки федерації:

1) наявність, окрім загальної конституції федерації, конституцій у її суб'єктів, що означає наділення суб'єктів федерації установчою владою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб'єкти федерації не мають власних конституцій);

2) у політико-адміністративному відношенні територія не є єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерації (федерованих дер­жав), які, у свою чергу, мають власний адміністративно-територіаль­ний поділ.

До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: у Російській Федерації — 89, США — 50, Австралії — 6, Канаді — 10, ФРН — 16, Бельгії — 3, Індії — 25. У деяких країнах є федеральні те­риторії, або землі, які не вважаються суб'єктами федерації (наприклад, у США — федеральний округ Колумбія з м. Вашингтоном або союзні території в Індії);

3) наявність федерального двопалатного парламенту, одна з палат якого є органом представництва суб'єктів федерації, наприклад Феде­ральні збори в РФ, Сенат — у США, Рада кантонів — у Швейцарії, Союзна Рада — в Австрії;

4) наявність парламентів у суб'єктів федерації, що володіють пра­вом видавати закони, які повинні відповідати загальнофедеральному законодавству і діяти у межах своїх територій. І федерація, і суб'єкти федерації можуть видавати закони з аналогічних питань (сфера спільних повноважень), при цьому федеральні закони мають верховенство над законами суб'єктів федерації;

Асоційованим штатом США є Пуерто-Рико. За своїм положенням цей штат нижче звичайного штату федерації: 1) більш залежить від федеральної влади, ніж звичайний штат; 2) закони для нього видає федеральний парламент; 3) у нього немає представни­цтва у верхній палаті — Сенаті, у нижній палаті він також не має депутатів і представ­лений лише одним резедент-комісаром з правом дорадчого голосу.

Верховенство федерації знаходить вираження й в так званому інституті феде­рального примусу. Він використовується в Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Індії, Мек­сиці, Пакистані, США та інших федераціях для відновлення конституційної законності на території суб'єкта федерації у надзвичайних умовах (масові безладдя, стихійні лиха та ін.).

5) наявність загальнофедерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації. У деяких країнах суб'єкти федерації мають своїх президентів (наприклад, у РФ — президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб'єктом розмежовується феде­ральною конституцією;

6) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів — у більшості федерацій;

7) єдність економічного простору — наявність загальнофедеральної податкової і грошової систем;

8) федерація (не суб'єкти федерації) має суверенітет і є суб'єктом міжнародного права. Проте у договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб'єктів;

9) у конституціях більшості федерацій світу не передбачено право сецессії — право виходу зі складу федерації.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належать феде­ральному уряду, освіта — регіонам, а право оподаткування розділене між обома.

Класифікувати федерації на види можна за такими ознаками:

• За способом створення.

Договірні — виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило, «знизу».

Конституційні — засновуються шляхом прийняття конституції, тоб­то створюються, головним чином, «зверху», наприклад Індія.

Договірно-конституційні — сполучають договірні і конституційні засади виникнення, їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, РФ та ін.

• За способом поділу і здійснення владних повноважень. Централізовані — Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргенти­на, Бразилія.

Відносно централізовані — США, Австралія, ФРН.

• За перевагою національного і територіального принципів їх утво­рення.

Територіальний — США, Мексика, ФРН.

Національний — у минулому: СРСР, Чехословаччина, Югославія; нині його в чистому вигляді немає.

Національно-територіальний — Бельгія, Канада, РФ, Індія.

§ 6. Еволюція форм правління в незалежній Україні та її сучасна форма державного устрою

Конституційні основи переходу від президентсько-парламентсь­кої до парламентсько-президентської республіки (передбачені перши­ми поправками до Конституції України 1996 р. від 08.12.2004 р.).

Розширено повноваження парламенту, посилено його функції:

• Установча (участь у формуванні вищих і центральних органів виконавчої влади):

— парламент, спираючись на сформовану коаліцію депутатських фракцій і від її імені, вносить пропозиції Президенту про кандидатуру Прем'єр-міністра України, а також пропозиції про кандидатури до скла­ду Кабінету Міністрів України;

— парламент за поданням Президента України призначає Прем'єр-міністра, Міністра оборони, Міністра закордонних справ, а за поданням Прем'єр-міністра призначає (раніше була потрібна згода Президента України) інших членів Кабінету Міністрів України, Голів Антимонопольного комітету, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Фонду Державного майна, а також звільняє їх від займаних посад, вирішує питання про відставку Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України;

— парламент призначає на посаду і звільняє з посади за поданням Президента України Голову Служби безпеки України;

— парламент у разі прийняття резолюції про недовіру Кабінету Міні­стрів України здійснює його формування.

• Законотворча:

— скорочено число суб'єктів законодавчої ініціативи (Президент, народні депутати і Кабінет Міністрів України; раніше мав це право та­кож і Національний банк України);

— спрощено подолання в парламенті вето Президента на законопро­ект — якщо Президент України після повторного розгляду закону пар­ламентом його не підписав, такий закон невідкладно офіційно обнароду­ється Головою Верховної Ради України і публікується за його підписом.

• Темпоральна (тимчасова):

— збільшений термін дії парламенту з 4 до 5 років.

Дещо обмежено повноваження Президента за рахунок поси­лення ролі Верховної Ради — це стосується насамперед установ­чої функції:

— Президент формально зобов'язаний пропонувати мандат на фор­мування уряду лідеру коаліції депутатських фракцій. За пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді Президент вносить по­дання в парламент про призначення Прем'єр-міністра України. Верховна Рада повинна його призначити не пізніше ніж на 15-й день після оде­ржання такої пропозиції;

— Президент позбавлений права самостійно відправляти уряд у від­ставку;

— Президент позбавлений права самостійно приймати рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради: він повинен з цього приводу провести консультації з Головою Верховної Ради, його заступниками і головами фракцій у парламенті (раніше консультацій не було потрібно);

— у разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на посаду нового Президента України покладається на Голову Верхов­ної Ради України (раніше виконання обов'язків Президента покладалося на Прем'єр-міністра України).

Посилено відповідальність уряду перед парламентом і скоор­диновані повноваження Президента і Кабінету Міністрів таким чином, що уряд став менш залежним від Президента:

— уряд формується коаліцією депутатських фракцій у Верховній Раді;

— уряд пов'язаний подвійною (біцефальною) залежністю: а) відпо­відальністю перед Президентом України і Верховною Радою України (раніше він був відповідальний тільки перед Президентом України); б) підконтрольністю і звітністю перед Верховною Радою;

— програма діяльності уряду затверджується Верховною Радою (це підтверджено внесеними змінами в Конституцію);

— певні нормативно-правові основи діяльності уряду (раніше цього не було): Конституція, закони, укази Президента і постанови Верховної" Ради, тим самим встановлена субординація актів вищих органів влади, визначено місце урядових актів у системі нормативних актів держа­ви — після указів Президента і постанов Верховної Ради.

Таким чином, якщо в президентсько-парламентській республіці уряд служив лише інструментом президентської влади, то в парламент­сько-президентській республіці він залежить від розкладу сил у парла­менті. Намітилася тенденція до встановлення більш високого ступеня автономності відносин уряду з парламентом. Президент не має повно­важень своєю волею відправляти Кабінет Міністрів у відставку. Він, хоч і бере активну участь у долі Кабінету Міністрів, усе-таки досить жорс­тко обмежений у своїх повноваженнях і зобов'язаний рахуватися із законодавчим органом: для цього потрібно винесення резолюції недові­ри уряду з боку парламенту. Президент обмежений і в праві розпуску парламенту.

Водночас Президент володіє рядом істотних повноважень, що

свідчить про перехід України до парламентсько-президентської, а не до парламентської форми правління:

1) обирається всім населенням країни (а не парламентом);

2) може призупинити дію актів Кабінету Міністрів у разі, якщо вони суперечать Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України відносно їх конституційності;

3) скасовує акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

4) його акти володіють вищою юридичною силою стосовно актів уряду;

5) здійснює пряме керівництво зовнішньою політикою (схвалення Верховної Ради потрібно для рішень Президента про оголошення стану війни і укладання миру, використання Збройних сил України й інших військових формувань у разі збройної агресії проти України);

6) створює, реорганізує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

7) призначає на посади чи звільняє від посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;

8) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів (окрім законів про внесення змін у Конституцію України);

9) Припиняє повноваження Верховної Ради у випадках, передбачених Конституцією.

Порівняння Конституції України з конституціями інших європейсь­ких країн, що сприйняли напівпрезидентську форму правління, показує, що прерогативи основних інститутів вищої влади в Україні недостатньо збалансовані, модель влади нечітко виписана.

Україна — унітарна конституційно-децентралізована держава, у складі якої знаходиться адміністративно-територіальна автоно­мія — Республіка Крим. Участь Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері законодавчої діяльності — обмежена: вона вичерпується підготовкою і прийняттям Конституції (вступила в дію 12.01.1999 р.), яка відповідно до Конституції України обов'язково затверджується за­коном, прийнятим Верховною Радою України.

Унітарний характер України означає, що вона цілком і винятково суверенна лише як одне ціле. Основні ознаки цієї характеристики такі: єдина правова система, єдине громадянство, що пов'язується з держа­вою, визначений законодавством статус територіального самоврядуван­ня, єдина фінансова система, єдині правила організації адміністративних органів (з деякими особливостями в АРК).

У перспективі унітарний державний устрій може набути регіонально­го (регіоналістського) характеру, Україна може стати регіоналістською державою, тобто складною унітарною державою, що склада­ється з автономій — адміністративно-територіальних (утворюються на основі областей) та політичних (законодавчих) — однієї (АРК) чи кіль­кох (створюються на основі регіональних об'єднань). Федерація як форма державного устрою для України недоцільна.

Україна повинна бути децентралізованою — з широким місцевим самоврядуванням — не лише за політичним чи конституційним розу­мінням. Розосередження влади сприяє зміні природи відносин між дер­жавою і громадянським суспільством: громадянин стає активною дію­чою особою, що порівнює суспільний благоустрій зі своїм власним.

§ 7. Конфедерація як тимчасова форма об'єднання держав

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология