Джерело і форма права. Поняття та види джерел (форм) права

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 30 из 44Следующая ⇒

«Джерело права» і «форма права» взаємопов'язані, але не тотожні поняття. Джерело права розкриває витоки формування права, причини і закономірності процесу його виникнення і розвитку, а форма права показує, як зміст права організований і виражений ззовні.

Поняття «джерело права» вживається у значеннях: матеріальному; ідеологічному, інституційному, формальному (юридичному)⁴.

Джерела права в матеріальному значенні — це економічні, соці- } альт, політичні та інші умови, що спричиняють або об'єктивно обумо­влюють виникнення правових норм. Джерела права в ідеологічному значенні — це правова і політична свідомість суб'єктів правотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм;

Джерела права в інституційному значенні — це правотворча дія­льність суб'єктів офіційного творення права: держави, державоподібних утворень, міждержавних об'єднань, в особі їх уповноважених органів і інститутів, які з допомогою спеціальних правотворчих процедур нада­ють правової форми нормам права, що сформувалися в суспільстві, визначають їх (норм) загальнообов'язковий характер.

.джерела права у формальному (юридичному) значенні — це зов,-.

\ нішні форми вираження і закріплення правових норм і принципів, вияв \ буття об'єктивно існуючих правових норм і принципів, або інакше: спо-(сіб вираження міри охоронюваного державою права.

Форми права — вихідні від держави або визнані нею зовнішні, офі­ційно-документальні способи вираження (організації, існування) змісту права.

Терміни «юридичне джерело права» і «форма права» мають однако­вий зміст. При написанні «джерело (форма) права» підкреслюється, що мова йде саме про формальні, юридичні джерела права.

Представимо на схемі основні джерела (форми) права:

_ Нормативно-правовий акт __

_ Нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний)

_ Міжнародно-правовий акт (договір)_ .^!

_ Правовий прецедент (судовий і адміністративний)_

_ Правовий звичай ___

_ Правова доктрина (доктринальнйй текст) _

_ Принципи права __ ■ _

_ Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма)

Розглянемо кожне з джерел (форм) права.

Нормативно-правовий акт,— офіційний акт-документ,компетент­них органів і посадових осіб, що містить норми права, забезпечувані державою відповідно до закону. Нормативно-правовими актами є: кон­ституція, законодавчі акти, постанови парламенту, укази президента, по­станови уряду, рішення органів місцевого самоврядування та ін. Нор­мативно-правовий акт служить основним юридичним джерелом права більшості країн, особливо правових систем романо-германського ти­пу— Франції, ФРН, Італії, Іспанії, а також РФ, Республіки Беларусь, України.

Нормативно-правовий договір — спільний договірний акт-доку­мент двох або більше сторін (правотворчих органів), що установили

нові норми права за взаємною згодою, які служать підставою для ви­дання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і за­безпечуються державою відповідно до закону. Нормативно-правовий договір може бути двох видів: внутрідержавний і зовнішньодержавний (міжнародний).

Міжнародно-правовий акт можна розглядати як самостійне джерело права.

Міжнародно-правовий акт (договір) — спільний акт-документ двох або декількох держав, що містить норми Права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними.⁴ Із санкції держави такий акт поширюється на його територію, стає части­ною національного законодавства: На внутрідержавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, конвенції"); міжнародні порядки.

Правовий прецедент (судовий, адміністративний) — акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юриди­чної справи судовим або адміністративним органом, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбут­ньому. Судовий прецедент є одним із провідних джерел права англо-аме-риканського типу (Англія, США та ін.). Він діє в Україні, хоч офіційно не зафіксований як джерело (форма) права, але рішення Європейського суду, що є прецедентами, офіційно визнані в Україні як такі, що мають юрисдикційну силу.

Правовий звичай — акт-документ, який містить норми-звичаї (пра­вила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), котрі санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а ли­ше ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку. Правовий звичай — найдавніше джерело права, яке історично і фактично переду­вало закону. Він зберігав значення в середньовіччя, не втратив популя­рності в сучасних правових системах традиційного типу.

У цивільному праві сучасних правових систем романо-германсько­го типу (у тому числі України) визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньоторговель­ними операціями.

Правова доктрина — акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою удо­сконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані держа­вою в якості обов'язкових.

Правова доктрина є джерелом права не у всіх державах, хоч значення наукових праць юристів для формування моделі правового регулюван­ня визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини важлива для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.

Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в право­вих системах англо-американського типу: тут при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у правових системах релігійного типу: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообо­в'язкової поведінки, почерпнуті з праць відомих юристів. Правова до­ктрина офіційно не визнається джерелом права в Україні, проте наукові праці вчених-юристів, особливо коментарі до законодавчих актів, вико­ристовуються в правотворчості і правозастосуванні, думка учених вра­ховується під час обговорення законопроектів. Стосовно української дійсності правова доктрина виконує компенсаційну функцію, заповню­ючи відсутність державної ідеології.

Принципи права — об'єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що пред'являються до учасників суспільних від­носин з метою встановлення соціального компромісу. Справедливість, гуманізм і інші загальні принципи права визнаються джерелами права при відсутності законодавчої норми, судового прецеденту або правово­го звичаю. Принципи права виступають як джерело права в Україні, особливо в судовій практиці при наявності прогалин у праві.

Особливо слід підкреслити значення правових стандартів як сукуп­ності єдиних, типових принципів і правил поведінки суб'єктів права, зафіксованих в основних джерелах права регіональних міждержавних об'єднань у якості мінімальних правових вимог до їх учасників. Во­ни — наслідок відображення інтеграційних процесів у Європі (РЄ, ЄС), насамперед у сфері захисту прав людини.

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) — акт-доку-мент, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що сан­кціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значення і забезпечується нею (Веди, Біблія, Коран). Він має поширення в право­вих системах релігійного типу (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з правовим зви­чаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Аме­рики). В Україні вона присутня в невеликому ступені — на законодав­чому рівні визнані деякі релігійні свята.

У кожній державі діє свій «набір» форм права, які складають норма­тивну основу його правової системи. В Україні діючими є перераховані

форми права, хоч не усі з них легалізовані. Було б неправильним ігно­рувати якийсь з них, але не можна заперечувати того, що пріоритет належить нормативно-правовому акту. Проте перевага нормативно-пра­вового акта не означає, що лише система законодавства виступає як форма системи права. Система всіх джерел права, визнаних суспільс­твом і закріплених державою, слугує формою системи права даного суспільства і держави. Формальні (юридичні) джерела права зберігають цілісність завдяки структурним зв'язкам, взаємодії між ними, тобто завдяки системності.

Глава 20

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?