Класифікація принципів права

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 44Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багато­вікового розвитку людства, результатом осмислення закономірностей розвитку суспільства в цілому, втілення демократичної і гуманістичної традицій. Не дивно, що ряд принципів висловлено латинською мовою. Багато з принципів, що вироблені в минулому, увійшли дослівно в за­ конодавчі акти, інші спадкоємно використовуються в судовій практиці.

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин принципи пра­ва можна поділити на види:

1. Загальнолюдські (міжнародні, загальноцивілізаційні) — ді­ ють у межах міжнародного правопорядку, визначаються досягнутим рівнем розвитку людства.

Це такі принципи:

гуманізму — реалізується через повагу і захист основних прав лю­дини;

юридичної рівності — відбивається в принципах єдності прав і обо­в'язків, а також взаємної відповідальності держави й особи;

свободи — реалізується через можливості вибору суспільного ладу і форми правління, варіанта поведінки та ін.;

демократизму — реалізується через вираження в ньому свободи народу;

справедливості — реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового за­безпечення;

законності — реалізується у виданні законів, які відповідають пра­ву, суворому виконанню приписів законів усіма громадянами і посадо­вими особами.

Зазначені принципи закріплені в міжнародних правових документах (наприклад, у Статуті ООН від 26.06.1945 р., у Заключному Акті Нара­ди з безпеки і співробітництва в Європі від 1.08.1975 р. та ін.). Вони широко впроваджуються у внутрішньодержавну практику багатьох країн світу.

2. Регіонально-континентальні — діють у межах декількох наці­ональних правових систем, що створили міждержавні об'єднання на континентах світу. Вони, як правило, збігаються із загальнолюдськими принципами. Наприклад, у Договорі про створення Європейського Еко­номічного Співтовариства (ЄЕС) загальні принципи, характерні для права держав — членів Співтовариства, розглядаються як складова частина права ЄЕС, а їх порушення — як основа для скасування в судовому порядку актів Співтовариства.

3. Національні (внутрішньодержавні) — діють у межах національ­ної правової системи, визначають її якісні особливості. їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, що залежить від правової традиції, на якій заснована правова система, і від рівня її цивілізова­ності (демократичності). Способи їх появи: 1) закріплюються в законі, тобто легалізуються; 2) виводяться зі змісту і сенсу законодавства; 3) формулюються юридичною практикою (наприклад, «вислухаємо й іншу сторону»).

Види національних (внутрішньодержавних) принципів права за

сферою дії:

3.1. Загальноправові (загальні, основні) — властиві всій націо­нальній правовій системі (верховенство права, законність, рівність перед законом, взаємозв'язок прав і обов'язків, взаємна відповідальність особи і держави, відповідальність за вину). Діють у всіх галузях пра­ва¹⁰. До основних принципів права можна віднести правові презумпції тг. аксіоми.

3.2. Міжгалузеві — властиві декільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; прин­ципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свобо­ди договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації — в підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, знаходять однакове вираження в нормах декількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.

3.3. Галузеві — властиві конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах — у циві­льному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному пу­блічному праві; взаємності — у міжнародному приватному праві).

3.4. Підгалузеві — властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці — у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів — у лісовому праві).

3.5. Інституційні — властиві конкретному інституту права (напри­клад, принципи загальності і рівності виборів при таємному голосу­ванні — інституту виборчого права; принцип виконання судових і но­таріальних рішень державними виконавцями — інституту виконавчого провадження).

Дати вичерпний перелік загальних принципів права важко, оскільки вони не мають достатньої чіткості і стабільності змісту. Безсумнівним є те, що в них втілюються загальнолюдські цінності. При цьому правова ситуація, як правило, знаходиться під впливом безлічі принципів (а не одного).

Функції права

Функції права — основні напрямки і система способів впливу -права на суспільні відносини з метою їх упорядкування.

Термін «функціонування права» означає дію права в житті суспільс­тва, втілення його функцій у суспільних відносинах.

Ознаки функцій права:

1) виражають універсальні ознаки права; 2) відображають напрямки його активного впливу на суспільні від-ніосини в сполученні зі способами цього впливу;

3) характеризуються безперервністю і тривалістю дії; 4) мають на меті упорядкування суспільних відносин, забезпечення прав і обов'язків їх учасників.

Функції права можна класифікувати у такий спосіб:

Загальносоціальні функції права:

• інформаційна — інформування громадян, тобто доведення до ві-\ дома адресата про напрямки регулювання суспільних відносин, про їхні ' права, обов'язки та відповідальність (правова інформація);

• орієнтаційна — орієнтування громадян на позитивні правові на­станови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм (правомірна поведінка);

• виховна — загальноправовий вплив на духовну сферу, виховання поваги до права (правове навчання).

Юридичні функції права: регулятивна і охоронна.

Охоронна функція права

— функція встановлення і гарантування державою заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх покладання і виконан­ня, що має на меті витіснення шкідливих для суспільства відносин і охорону позитивних

Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб'єктивних прав і забезпечення соціальної справедливості. Виража­ється в такому: визначення заборон на вчинення протиправних діянь; встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь; застосу­вання юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.

Цінність права

Визначення юридичних цінностей — предмет юридичної (правової) аксіології (грец. axios — цінність, logos — слово, поняття).

Під цінністю права розуміється його здатність служити метою і за­собом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб і інтересів громадян та їх об'єднань. Цінність права слід сприймати як шкалу виміру самого права, оскільки цін­ність — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Правові цінності, цінності самого права (справедливість, права лю­дини, суб'єктивні права, юридичні обов'язки, законність та ін.) слід відрізняти від цінностей у праві, тобто тих цінностей, що досягаються І забезпечуються за допомогою права (свобода). Основні вияви цінності права:

1. Соціальна цінність права виражається в здатності: а) вирішувати проблеми в суспільстві за допомогою правових засобів; б) розвивати ті відносини, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в ці­лому (ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократи­чна виборча система); в) вносити стабільність і порядок у суспільні від­носини; г) забезпечувати надійність соціального захисту громадян.

У суспільстві, в умовах цивілізації, немає такої іншої системи соці­альних норм, що змогла б забезпечити доцільне регулювання економі­чних, державно-політичних, організаційних та інших відносин, реалізу-ючи при цьому демократичні, духовні і моральні цінності. Забезпечуючи простір для упорядкованої свободи і активності, право служить чин­ником соціального прогресу.

Проголошення демократичної, соціальної правової держави в Укра­їні є показником визнання соціальної цінності права. Соціальну цінність має Конституція України, що: наділена вищою юридичною силою в ієрархії нормативних актів і в системі джерел (форм) права; закріп­лює цінності та ідеали конституціоналізму; установлює межі втручання державної влади в особисті і суспільні відносини громадян.

2. Інструментальна (службова) цінність права — один із виявів його загальносоціальної цінності — полягає в тому, що право є регуля­тором суспільних відносин, інструментам для вирішення різноманіт­них завдань, у тому числі для забезпечення функціонування соціальних Інститутів (держави, соціального управління, моралі та ін.) та інших соціальних благ. Його інструментальна цінність виражається в тому, що: п) право через його засоби (на макрорівні: правові норми, нормативні приписи, правовідносини, акти реалізації прав і обов'язків, акти засто­сування права, акти офіційного тлумачення права; на мікрорівні: дозво­ли, зобов'язання, заборони, заохочення, рекомендації, покарання та ін.) використовується різними суб'єктами соціального життя — державою, церквою, громадськими об'єднаннями, комерційними організаціями, громадянами; б) відповідно до права люди погоджують свою поведін­ку, розмежовують цінності й антицінності; в) право зберігає накопичені цінності — закріплює їх, інформує про них, створює їх ієрархію, інве­нтаризує і перерозподіляє, охороняє і захищає.

Особливістю права як інструмента є володіння оптимальною нор­мативністю — обсяг правового регулювання повинен відповідати вимогам життя. Надмірність нормативного регулювання суспільних від­носин, як і недостатність, знижує інструментальну цінність права.

У цивілізованому суспільстві саме право є одним з головних інстру­ментів, здатних забезпечити організованість і нормальну життєдіяль­ність, соціальний мир, згоду, зняття соціальної напруженості, дати орі­єнтири поведінки людини відповідно до цінностей правової культури суспільства, установити правопорядок. Наприклад, інструментальна цінність Конституції України виражається в тому, що з її допомогою узгоджуються інтереси різних соціальних груп і шарів суспільства.

3. Особистісна цінність права як соціального явища полягає в то­му, що право має глибокий особистісний зміст, оскільки: а) служить мірою свободи в суспільстві; б) виражає справедливу міру свободи; в) виступає як рівна міра свободи. У цій якості право може надавати лю­дині, комерційним і некомерційним організаціям простір для свободи, активної діяльності й у той же час виключати сваволю і свавілля, тобто служити гарантом вільного, гідного та безпечного життя. Соціальна сво­бода, не пов'язана правом, поза правом, може переростати у сваволю чиновників і несправедливість для більшості людей. Право виступає си­лою, яка в змозі протистояти беззаконню, відкрити особі доступ до благ, зняти суперечності між особистою свободою і соціальним благополуч­чям, виступити діючим способом соціальної захищеності людини. Як писав український правознавець О. Кистяківський, «право лише там, де є сво­бода особи». У цьому виявляється гуманістичний характер права.

Через особистісну і соціальну цінність виражається власна цінність права, формуються правові цінності. Як і цінності в праві, тобто цін­ності, створювані і забезпечувані правом, правові цінності (права люди­ни, демократія, свобода, рівність, поділ влади, місцеве самоврядування та ін.) входять до арсеналу загальнолюдських цінностей, що виробля­ються поколіннями людей протягом історії.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности