Способи творення індивідуально-авторських іменників

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 18Следующая ⇒

     У мові новими одиницями найактивніше поповнюється клас іменників, що пов’язано з потребою в номінації нових предметів і понять, які з’являються в процесі постійного розвитку людства. Серед індивідуально-авторських новотворів сучасних поетів також переважають іменники, проте причини їхнього виникнення дещо інші. Поява АЛН у поетичному мовленні представників досліджуваного літературного періоду зумовлюється пошуком емоційно виразних та семантично точних засобів передачі авторської думки.

      Для творення іменникових АЛН сучасні поети залучали всі різновиди морфологічного способу.

      Проаналізуємо докладніше способи творення іменникових номінацій, виявлених у лексиконі сучасних поетів.

       2.1.1. С у ф і к с а ц і я. У сучасному мовознавстві розрізняють суфіксацію субстанціальну – у процесі деривації до твірної основи приєднується матеріально виражений суфікс – та нульову – утворення похідних слів із нульовим закінченням [Коваль 2008, с. 116 – 117].

     У поетичному словнику сучасних авторів іменникові АЛН, утворені субстанціальною суфіксацією, походять від дієслівних, іменникових і прикметникових основ.  Усього виявлено 25 одиниць.

    Від прикметникових основ поети поч. XXI ст. утворювали деривати з суфіксами:

1) -ість: березневість (П. Перебийніс) ← березневий, наждачність (Л. Геник) ← наждачний. Інновації з суфіксом -ість виражають загальне значення абстрагованої ознаки. АЛН із цим суфіксом характеризуються здатністю лаконічно відтворювати місткий узагальнений образ, поширюючи ознаку з частини на ціле, або виділяти важливу, на думку автора, ознаку. Загалом словам із суфіксом –ість (старослов’янським за походженням) притаманне книжне забарвлення, яким вирізняються новотвори сучасників: Відполірована, та все ж наждачність / Лягає кляксно на блідий папір. (Л. Геник); Озовися, наш пророче, / з березневості до нас! (П.Перебийніс).

2) -інь: прозорінь (Л. Горлач) ← прозорий.

    Лексичні інновації, утворені від прикметників, мають переважно значення якості, їх виявлено у незначній кількості.

  Від іменникових основ у словнику неокласиків утворено переважно назви осіб, серед яких виявлено деривати із суфіксами:

1) -ен-ят-к-: вербенятко (І. Павлюк) ← верба;

2) -ят-к-: яворятко (Г. Лютий) ← явір;

3) -інь-: вечорінь (А. Сірик) ← вечір, дзеркалінь (Б. Чепурко) ← дзеркало;

4) -ість-: щетинність (О. Прохорчук) ← щетина;

5) -к-: дзеркалка (А. Тужиков) ← дзеркало;

6) -j-:офіцерія (Р. Данилюк) ← офіцер;

7) -от-: снігота (С. Сапеляк) ← сніг;

8) -т-: скорбоття (С. Сапеляк) ← скорбота;

9) -ен-: суменя (А. Миколаєнко) ← сум;

10) -ов-инн-: сумовиння (С. Сапеляк) ← сум;

11) -ч-ик-: сумчик (А. Миколаєнко) ← сум;

12) -н-j-: сутнє (П. Осадчук) ← суть;

13) -ств-: яничарство (П. Перебийніс) ← яничар.

 Значна кількість суфіксальних іменників сучасників є словотвірними варіантами узуальних слів. Словотвірні, або дериваційні, варіанти – це видозміни тієї самої лексеми, які при спільності кореня і значення мають різну словотвірну будову. Варіантні форми можуть розрізнятися також стилістично й за сферами вживання [Семиряк 1973, с. 4; Стишов 2005, с. 15]. Ступупінь новизни та експресивності в таких одиницях здебільшого мінімальний. Основною підставою до зарахування подібних номінацій до індивідуально-авторських новотворів є свідома видозміна поетами форми загальновживаного слова [Вокальчук 2006, с. 29].

Віддієслівні деривати утворено за допомогою таких суфіксів:

1) -ість-: проминальність (К. Рибалко) ← проминати;

2) -іл-: ворожіля (В. Пішко) ← ворожити;

3) -б-: голитьба (Л. Горлач) ← гилити;

4) -ак-: гудак (Д. Кремінь) ← гудіти, мовчак (Л. Горлач) ← мовчати;

5) -нн-: минання (В. Рябий) ← минати;

6) -от-: позіхота (В. Кухта) ← позіхати.

  Представлені інновації мають значення опредметненої дії.

  Отже, за допомогою суфіксального способу сучасні автори утворили значну кількість лексичних інновацій. Здебільшого АЛН створено для передачі нових семантичних відтінків, яких не мають загальновживані слова. Уживання новотворів у контексті сприяє точнішому відтворенню авторського задуму: Рот роздирала позіхота, / Роїлася в голові дрібнота. (В. Кухта); Так і набралась у одного рента – / сиди собі, неначе, мухомор, / пильнуй за кожним змахом диригента / і мовчаком підтримуй дружній хор. (Л. Горлач).

   2.1.2. П р е ф і к с а ц і я.  У поетичному лексиконі сучасних авторів префіксальні індивідуально-авторські іменники становлять нечисленну групу інновацій (13 одиниць). Лексичні новотвори утворюються за участю таких префіксів:

 1) без-: безсонь (І. Павлюк) ← сон; безімення (С. Сапеляк) ← імення. Даний афікс розвинувся на базі прийменника і є співвідносним із ним, у похідних іменниках вказує на відсутність або протилежність того, що названо мотивувальним словом;

2) не-: недвиг (Б. Чепурко) ← двигати, нелюдь (Д. Кремінь) ← люди, неповернення (Д. Кремінь) ← повернення, нечекання (О. Стусенко) ← чекання, непам'ять (М. Шамрай) ← пам'ять. Префікс не- (частка за походженням) виступає в іменниках, що зазнали процесу спрощення — злиття заперечної частки з коренем: небилиця, нездара, невдаха. У сучас­ній українській мові префікс не- служить для утворення слів із протилежним значен­ням: доля — недоля, друг — недруг, змога — незмога;

      3) недо-: недовулиця (Н. Мазур) ← вулиця, недосонет (К. Мучичка) ← сонет;

      4) за-: засвіт (П. Перебийніс) ← світ. Просторового значення надає виявленим інноваціям формант за-, що вносить значення «перебувати за межами чогось».

      5) ви-: вистрій (М. Шунь) ← стрій;

      6) поза-: позасвідомість (Б. Чепурко) ← свідомість;

      7) за-не-: занемога (В. Земляний) ← могти.

      Для творення нових іменникових слів використовуються префікси, що розвинулися на основі прийменників: без-, від-, до-, за-, над-, пере-, перед-, під-, по-, при-,про-.

      Отже, при творенні індивідуально-авторських іменників префіксальним способом у словнику поетів поч. XXI ст. продуктивними є словотвірні типи з формантами без-, ви-, за-, не-, недо-, поза-. Деривати представлених типів є експресивними і емоційно виразними.

      2.1.3. К о н ф і к с а ц і я. У поетичному доробку поетів поч. XX ст. префіксально-суфіксальний словотвір іменників репрезентований лише незначною кількістю відсубстантивних дериватів.

     АЛН із формантом без-…ø називає явище, стан, який характеризується відсутністю того, що позначено твірною іменниковою основою: безвіч (Б. Чепурко) ← вічність.

    Деривати підгроззя (М. Шамрай), перелуння (М. Луків), довкружжя (С. Сапеляк) і міжтрав’я (А. Сірик) утворені за допомогою формантів під-…-j, пере-…-j, до-в-…j і між-…-j, які в лаконічній формі характеризую місце, де знаходиться особа.

     Відад'єктивний субстантив представлений лише одним дериватом, який твориться за допомогою форманта по-…-ість: пошерхлість (Л. Повх).

   Від дієслівної основи виявлено один новотвір, утворений за допомогою форманта о-…-енн-: опахчення (С. Сапеляк).

   Отже, префіксально-суфіксальні АЛН сучасників є нечисленними, проте емоційно виразними.

       2.1.4. О с н о в о с к л а д а н н я. У вокабулярі сучасних поетів частина індивідуально-авторських іменників є композитами, тобто номінаціями, утвореними способом основоскладання. Усього нами виявлено 25 одиниць

      Композити – це єдино оформлені складні слова, до складу яких входять дві або більше основи та інтерфікс [Фридрак 1986, с. 7].

     У дериватології розрізняють власне основоскладання та основоскладання в поєднанні з суфіксацією. Останнє М. М. Шанський називає складносуфіксальним способом [Шанский 1968, с. 275]. При власне основоскладанні останній компонент деривата тотожний самостійному слову, яке входить до складу співвідносного словосполучення. При складносуфіксальному способі в останньому компоненті композита поєднується основа одного зі слів мотивувального словосполучення і суфікс, який виконує переважно класифікувальну функцію. Афіксація в складних словах має супровідний характер [Клименко 1984, с. 3].

   За типом синтаксичного зв’язку між компонентами словосполучення, основи яких формують складне слово, усі авторські складні іменники сучасних майстрів слова є композитами з підрядним зв’язком. У таких дериватах один із компонентів є опорним, інший – залежним. Опорний компонент переважно виражається іменниковою, рідше – дієслівною основою

    У композитах, утворених на основі синтаксичних конструкцій із опорним іменниковим компонентом, залежний може бути виражений основами прикметників, іменників та числівників.

   Індивідуально-авторські складні іменники, утворені на базі синтагми «П + І», представлені такими словотвірними типами:

   1) «П + -о- + І + ø»: буйновіття (П. Осадчук), радосинь (Е. Євтушко), ріднокрай (Б. Чепурко), щирозолото (Р. Кублик), живосрібло (О. Стусенко).

   2) «П + -о- + І + -j-а»: ріднокров’я, ріднослів’я (Б. Чепурко), чорнополля (С. Сапеляк).

   Індивідуально-авторські іменники, утворені на базі синтагми «І + І» належать до одного словотвірного типу:

   «І + -е-/-о- + І»: словослава (Б. Чепурко), словопадіння (М. Іванців), долевибір, миследуша (В. Рябий), землевісь (В. Рябий), часовага (В. Рябий), чашоколіно (А. Тужиков), часоліт (П. Перебийніс), часоплин (П. Осадчук). Особливістю інновацій цього словотвірного типу є віддієслівне походження стрижневого іменника.

  На базі синтагми «Ч + І» утворено лише два композити за такими словотвірними типами:

 1) «Ч + -о- + І»: першоосвячення (А. Миколаєнко), першопогляд (В. Рябий).

  2) «Ч + -о- + І + -ств-»: єдиношлюбство (Б. Чепурко).

  В аналізованих АЛН числівниковий компонент виражає не пряме кількісне значення, а й символічне. Число один символізує Першоначало буття і світу, основи всього і конкретного виразу всього. Світ, в якому ми живемо, - один, і кожен з нас - також один, тобто загальне - єдине, що від одного, а кожен із нас - одиничний, що також від одиниці. Тож єдине - сукупність одиниць, а одиниця-вираз єдиного [ Енциклопедія символів 2007, с. 51]. Схоже інтерпретуюсь це число сучасні поети: Сезонна втеча: входження у храм, / у дим негомінких першоосвячень, / мов диким неприрученим птахом, / собі самому зроблено пробачиш. (А. Миколаєнко); .На стежці квітняного літа / ізпершопогляду любов. (В. Рябий).

    На основі синтагми, членами якої є займенник та іменник, за словотвірним типом «Займ. + -е- + І + -ість» утворено дериват всеблагість (К. Рибалко) ← все благо, який ужито для образної характеристики людського щастя: Твоїй душі всеблагостівимолюю, / Своїй – краплинку серця, на колись. (К. Рибалко).

    У доробку поетів поч. XX ст. малою кількістю представлено складні іменники з опорним дієслівним компонентом, які утворені на основі синтагми «І + Д». У таких композитах іменникова основа позначає об’єкт, на який спрямована дія. АЛН сконструйовано за таким словотвірним типом: «І + -о-/-е- + Д + ø»: квітограй (В. Рябий), христозліт (С. Сапеляк), сонцеграй (В. Земляний), сонцепристань (І. Вітюк).

    Значення більшості авторських композитів розкривається за допомогою семантики їхніх компонентів. У номінаціях такого типу актуалізуються найбільш найбільш характерні риси позначуваного об’єкта.

    2.1.5. С л о в о с к л а д а н н я. Виразною стильовою ознакою поетичного мовлення поч. XX ст. є активне вживання юкстапозитів – складених номінацій на зразок: вершина-інтер’єр (М. Шунь), видих-вдих (Е. Євтушко), грай-головоломка (В. Рябий), гульвіса-сова (В. Баранов), диво-хмара (В. Баранов), диво-радість (І. Вітюк), душа-селянка (П. Перебийніс), місто-автор (М. Шунь), що зумовлено можливістю таких слів у лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Окрім того, вони є експресивнішими порівняно з синтаксичними словосполученнями, пор.: хустина-цвіт (А. Миколаєнко) – хустина, як цвіт; мед-звук (О. Шнайдер) – звук, як мед. Надзвичайно поширеними є юкстапозити-іменники в поетичному словнику сучасників: авто-місто (М. Шунь), диво-ручай (О. Шнуренко), диво-сон (О. Федяй), друг-сторінка (М. Григоренко), картинка-хмара (В. Баранов), кружальце-листок (А. Спірідончева), місяць-оксамит (Р. Бойчук), отара-хмара (В. Баранов), розкішниця-лоза (Р. Кудлик), світ-ярмарок (О. Стусенко), сережка-вишенька (О. Ковальчук), тройка-птиця (Л. Талалай), трин-зело (С. Ренар), твань-болото (Л. Талалай), хмара-мемуар (В. Баранов) та ін.

       У сучасному мовознавстві юкстапозити визначаються як складні слова, утворені шляхом поєднання у межах однієї номінативної одиниці двох (зрідка більше) слів [УМЕ-00 2000, с. 810; Покальчук 2002, с. 103]. Переважно в одне складне найменування об’єднуються два узуальні слова. Серед індивідуально-авторських складених слів трапляються юкстапозити, один із компонентів яких виражений теж новотвором поета, напр., казка-дзеркалення (А. Спірідончева), де казка – узуальне слово, а дзеркалення – авторське, чи трин-зело (С. Ренар), де авторським є компонент трин. Об’єднання в одній номінації узуального й оказіонального слів з мовленнєвою моделлю і загалом свідчить про невичерпні можливості словотворення.

      За структурно-семантичними ознаками серед складених слів мовознавці виокремлюють слова-повтори, синонімічні зближення, парні зближення сумарної семантики та утворення, у яких один із компонентів є означуваним, а інший – означенням [Шанский 1968, с. 270 – 271].

       У творах сучасних поетів, як і в поетичному мовленні загалом, найбільшою кількістю представлені юкстапозити, в яких один із компонентів, стрижневий, є означуваним, а інший, залежний, – означенням, при цьому залежний компонент може перебувати як у пре-, так і в постпозиції. Активність таких АЛН пояснюється їхньою здатністю в лаконічній формі не лише позначити, а й охарактеризувати денотат.

       Особливою експресивністю відзначаються юкстапозити, які є результатом згорнутих порівнянь, напр.: авто-місто (М. Шунь), тобто «місто, як авто» чи світ-ярмарок (О. Стусенко) ← «світ, як ярмарок».

      Менш поширеними у поетичному лексиконі сучасників є юкстапозити синонімічні зближення: твань-болото (Л. Талалай), чуття-почуття (С. Сапеляк), шум-гам (О. Стусенко). Поява таких номінацій зумовлена прагненням автора виділити якусь ознаку чи посилити емоційне звучання (тло) поезії: Спочивши від міського шуму-гаму, / Від натовпу, що тоне в суєті, / Прощаюся. (О. Стусенко); А дари осінні із персня калини / Прийміть цих цимбалів чуття-почуття. ( С. Сапеляк).

      Малопродуктивними в доробку поетів поч. XX ст. є також парні зближення сумарного характеру, які, об’єднуючи різні слова, позначають єдине поняття (виявлено лише один дериват), напр.: фея-нанашка (В. Кухта) – «тітка-чарівниця, яка допомагає у важкі хвилини».

      Загалом індивідуально-авторські юкстапозити сучасників утворені поєднанням семантично-сумісних компонентів. Переважно вони вживаються для виділення якоїсь ознаки, важливої у певному контексті.

     Отже, у системі іменникового словотвору сучасних поетів домінують словоскладання, основоскладання і суфіксація. Активне вживання юкстапозитів і композитів зумовлене їхньою здатністю в лаконічній формі виразити значний семантичний обсяг. Виникнення суфіксальних дериватів спричинене пошуком семантично точних слів для передачі авторського задуму та версифікаційними потребами.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры