Дата емісії. Доходність, % річних. Заставні операції. Операції з векселями. Інвестиційні операції банків

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 49 из 64Следующая ⇒

Дата емісії

Доходність, % річних

Січень 2004 р.

Березень 2005р.

Серпень 2006р.

Червень 2007р.

Червень 20008р.

Доходність ОВДП – до 2008 р. постійно знижувалась, але в 2008 р. підвищується до 30%.

6.4 Заставні операції

Банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов’язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку.

Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов’язанням. Власник цінних паперів (у даному випадку банк-позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. Передачацінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності. При виконанні своїх зобов’язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем. Згідно з законодавством заставодержатель (кредитор) має право в разі невиконання заставодавцем (позичальником) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення претензій із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставні операції банків є похідними від кредитних операцій і здійснюються для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту.

Цінні папери як предмет застави повинні задовольняти певні вимоги: належати заставодавцю; бути ліквідними і занесеними до Ломбардного списку, тобто списку цінних паперів, затвердженого Правлінням НБУ; їхня вартість має перевищувати суму позички і нарахованих процентів; строк погашення цінних

паперів має перевищувати строк користування кредитом. Маржа, тобто різниця між вартістю заставлених цінних паперів і позичкою, що надана під цінні папери з урахуванням процентів, залежить від якості цінних паперів. У світовій ______________________

Довідково: Обсяг торгівлі цінними паперами на фондовому ринку у 2008 р. перевищив обсяги у таких сферах як виробництво сільськогосподарської продукції, промислового виробництва та будівництва. На 31.12.2008 р. загальний обсяг випуску цінних паперів склав 577,3 млрд. грн.

банківській практиці найвищий рейтинг якості мають державні цінні папери,

зважаючи на їхню надійність, ліквідність і визначеність. Розмір позички може

досягати 90% від вартості заставлених державних цінних паперів, тобто маржа може становити близько 10%. При використанні для застави корпоративних цінних паперів береться до уваги, чи обертаються вони на біржі. Цінні папери, що котируються на біржі, оцінюються, як правило, вище, ніж ті, що не котируються, тому маржа при їх використанні під заставу буде нижчою.

Центральні банки виступають відносно комерційних банків у ролі кредиторів в останній інстанції. Вони надають банкам з метою підтримки їх поточної ліквідності кредит під заставу цінних паперів, що дістав назву ломбардного. Центральні банки можуть надавати ломбардний кредит як за заявками банків під фіксовану процентну ставку, так і шляхом проведення кредитних тендерів (аукціонів).

Національний банк України почав надавати ломбардні кредити з кінця 1995р., що пов’язано із започаткуванням у цьому році емісії облігацій внутрішньої державної позики. Комерційні банки використовували державні цінні папери як заставу і при купівлі кредитів на закритих кредитних аукціонах, які НБУ проводив з середини 1994 р. до 1998 р.

Комерційні банки можуть також самостійно надавати та отримувати від інших комерційних банків кредити під заставу облігацій внутрішньої державної позики. Облігації, що передаються як забезпечення кредиту (як застава), блокуються в депозитарії на підставі ДЕПО-розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора (заставодержателя) про перерахування коштів. У разі повернення кредиту облігації розблоковуються на підставі відповідного розпорядження банку-заставодавця і повідомлення банку-кредитора про повернення кредиту. При невиконанні умов кредитної угоди заставлені облігації за письмовою угодою сторін переходять у власність банку-заставодержателя.

Новим видом операцій з цінними паперами для українських банків є операції Репо.

Операція репо (REPO, RP-repurchase agreement) - це фінансова операція, що складається з двох частин. У першій частині цієї операції одна сторона продає цінні папери іншій стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання викупити вказані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони. Це зобов’язання на зворотну купівлю відповідає зобов’язанню на зворотний продаж, яке бере на себе друга сторона. Різниця між цінами і є тим процентним доходом, який повинна отримати сторона, що виступає покупцем цінних паперів (продавцем грошових коштів) у першій частині Репо. Ціна зворотного викупу являє собою суму первісної ціни продажу і деякого процента, що сплачується позичальником коштів. Ставка цього процента (ставка Репо) розраховується на основі року (365 днів), що дає певну підставу розглядати Репо як форму короткострокового кредиту, забезпеченого цінними паперами.

Починаючи з 1997 р. Національний банк проводить на позабіржовому ринку операції з державними цінними паперами на умовах угоди Репо.

Згідно з нормативними документами НБУ операції Репо поділяються на три види залежно від терміну дії і порядку встановлення процентної ставки:

· нічне Репо – термін дії становить один день. Процентна ставка є фіксованою на весь період проведення операції;

· відкрите Репо – термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції Репо в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про завершення операції, процентна ставка не є фіксованою;

· строкове Репо – термін операції визначається в угоді, ставка є постійною протягом усього терміну проведення операції.

6.5 Операції з векселями

Вексель – це цінний папір, у якому зазначено безумовне грошове зобов’язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. 

До основних реквізитів векселя відносяться:

· валюта і сума векселя;

· дата платежу;

· безумовне зобов’язання (наказ) сплатити вексельну суму;

· найменування та адреса векселедавця;

· місце платежу.

На практиці використовують простий і переказний векселі.

Простий вексель – це вексель, виданий у формі безумовного зобов’язання здійснити платіж.

Переказний вексель – це вексель, виданий у формі безумовного наказу сплатити платіж.

Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими групами:

1. Кредитні операції – операції з надання грошових коштів проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів.

2. Торгівельні операції – операції з купівлі та продажу векселів.

3. Гарантійні операції – операції з надання гарантій оплати векселів третіх осіб за певних обставин і в обумовлений строк: авалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів.

4. Розрахункові операції – операції з оформлення заборгованості векселями: прийняття до сплати переказних векселів, виданих на банк кредиторами; видача простих векселів кредиторам банку; видача переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.

5. Комісійні та довірчі операції – операції з інкасування векселів; доміциляція векселів; зберігання векселів;

Під час проведення операцій з векселями банки беруть на себе такі ризики: кредитний; ліквідності; процентний; операційний.

6. Урахування векселів – операції з кредитування банком суб’єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним з дисконтом (зі знижкою) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується на перед і вираховується відповідно із номінальної суми векселя, виходячи з кількості днів, що залишилося до строку платежу за ним з прийняттям до розрахунку дня врахування і дня платежу.

Дисконтна ставка, що застосовується банками при врахуванні векселів, розраховується за формулою:

де: D – річна ставка дисконту, %;

R – річна процентна ставка, %;

n – кількість днів до погашення векселя.

Розрахунок суми, яку належить сплатити пред’явнику векселя у момент його врахування банком, можна здійснити за формулою:

де: AP – сума, що виплачується пред’явнику за врахований вексель;

NV – номінально вартість векселя.

Авалювання – це взяття банком на себе зобов’язання оплатити вексель або його частково за одну із зобов’язаних за ним осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк.

Як вже зазначалось, банківські інвестиційні операції - це активні операції із вкладення ресурсів банку в різноманітні цінні папери з метою одержання доходу від утримання їх у своєму портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу при­дбаних цінних паперів за більш високою вартістю.

Виходячи з нього, в інвестиційному портфелі банківвиділяються:

- цінні папери банків на інвестиції;

- цінні папери банків на продаж (для операцій з цінними паперами, які котуються на активному ринку та придбані з метою отримання прибутку від їх подальшого продажу до часу погашення.)

Як у першому, так і у другому разі ключовими характеристи­ками інвестиційної діяльності комерційних банків виступають очікуваний дохід від інвестування та ризик проведення інвести­ційних операцій. Ризик банку-інвестора пов'язаний з тим, що до­ход може виявитись нижчим, ніж передбачено. Серед основних видів ризиків слід виділити такі:

- ризик фінансового ринку (дохід від одних цінних паперів може виявитись нижчим, ніж дохід від інших, внаслідок змін про­центних ставок на фінансовому ринку);

- ризик інформації;

- ризик дострокового відкликання цінних паперів емітентами;

- ризик ліквідності;

- політичний ризик.

Існують дві загальновизнані концепції оцінки інвестиційного ризику: аналіз чутливості кон'юнктури ринку та аналіз вірогідного розподілення дохідності. Перша основана на розрахунку розмаху варіації дохідності, виходячи з найкращого та найгіршого варі­антів. Друга базується на побудові вірогіднішого розподілення значень дохідності та вирахуванні стандартного відхилення від середньої дохідності й коефіцієнта варіації, який, власне, і показує рівень ризику інвестицій в той чи інший цінний папір. Вихідними даними як при першій, так і при другій концепції виступають експертні оцінки.

З метою мінімізації загального ризику інвестування банки здійснюють попереднє формування портфеля інвестиційних про­позицій, основними принципами якого виступають:

- оптимальне розподілення ресурсів за типами цінних па­перів (акції, облігації, векселі тощо), які слід рангувати за ступе­нем дохідності й ризику;

- врахування вірогідності відхилення реальних характеристик від їх запланованого рівня;

- оперативна (відповідно до обраної стратегії і тактики варіабельності кон'юнктури ринку) реструктуризація інвести­ційного портфеля;

- формування портфеля з урахуванням конкретного станумакро- та мікросередовища (розвитку ринку цінних паперів, періоду їх обігу, статистичних характеристик ринку, коливань процентних ставок тощо).

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів - спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний дохід при забезпеченні прийнятного рівня ризику.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология