Концепція національної та сучасної держави в умовах глобалізації

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 35 из 64Следующая ⇒

У сучасному світі популярного значення набуває таке явище як глобалізація. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної, культурної інтеграції та уніфікації, тобто взаємозближення і зведення різноманітних проявів життя до єдиних. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі.

Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства, включаючи політику, економіку, ідеологію, культуру, спосіб життя, самі умови існування людства тощо. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів [65, с. 397].

Глобалізація виражається в таких процесах: - зміцнення зв’язків між найвіддаленішими куточками планети, небувале поширення по всій планеті ідей та інформації, технологій, культури, ціннісних орієнтацій, способу життя, норм поведінки; - зростаюча інтенсивність взаємозв’язків у сфері торгівлі, фінансів, міграції населення внаслідок розвитку всеосяжних систем транспорту та комунікацій; - виникнення спільних для світового співтовариства проблем, процес зростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах людського буття, розмивання граней між місцевими й всепланетарними подіями.

 Глобалізація та тісно пов’язані з нею процеси чинять вагомий вплив на всі інституційні утворення, які раніше забезпечували стійкість існування та розвитку людства. Держава стала в цьому питанні чи не основним об’єктом критики, що пов’язано з втратою монополії на управління суспільством. З’явилося чимало науковців, які наводять незадовільні висновки щодо перспектив держави, так П. Щедровицький зазначає: «держава – це персонаж минулого, який покидає арену історичного процесу». Але треба помітити, що водночас, деякі дослідники намагаються відійти від подібного підходу, зводячи проблему не стільки до краху держави як інституту загалом, скільки до еволюційної зміни моделі держави. Актуальною вбачається необхідність перегляду монопольної донедавна моделі національної держави (або держави-нації) [66, с. 12-13].

У загальному розумінні національна держава — це тип держави, яка є формою самоорганізації, самовизначення і самовираження певної нації на певній суверенній території. Нація вважається найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначає соціополітичну систему такої держави. Ідеалом національної держави є мононаціональна держава, в якій усі мешканці належать до однієї політичної нації та використовують єдину знакову систему, зрозумілу усім її представникам: мову, культуру, звичаї, стереотипи, систему цінностей тощо [67, с. 426].

В умовах формування національного ринку за часів феодалізму або в умовах боротьби за визволення від колоніальної залежності, ідея створення національної держави мала позитивне значення, сприяючи історичному прогресу. У ХХ столітті національні держави стали домінуючими формами державної організації більшості світу. Сьогодні ж, особливо з появою багатонаціональних країн, національна держава може мати місце лише за певних умов, і насамперед, коли враховується реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національних меншин.

Історичний досвід тлумачення поняття національної держави вказує, з одного боку, на її етнічні та біологічні характеристики, а з іншого — на суто політичні, що вкупі може сприяти поширенню екстремістських настроїв у суспільстві, дестабілізації політичної обстановки.

У всіх цих інтерпретаціях простежується спроба зрівняти дві суперечливі властивості нації: її етнічну основу та державно-політичну орієнтацію. Якщо етнічна концепція нації ґрунтується на уявленнях про існуючий ментальний взаємозв’язок («дух народу» або «національний характер»), то прихильники державно-політичного трактування підкреслюють, насамперед, спільність ціннісних установок та державно-правових інститутів.

Нація та національна держава стали ідеологічними основами об’єднання та підпорядкування єдиним правовим нормативам тогочасного світу, але сучасний їх розвиток вбачається занадто суперечливим та малоефективним. Простежується виділення титульної та другорядних націй, «господарів» та «гостей». Якщо в попередні часи на цій основі відбувалося об’єднання в державі, то сьогодні спостерігаються протилежні тенденції [68, с. 133].

Сьогодні формується так званий транснаціональний світ, який характеризується кризою інституту національної держави, пануванням міжнародного права над внутрішньодержавним, верховенством суверенітету особистості, скороченням контрольних та обмежувальних функцій уряду. Держави змушені все більше рахуватися з міжнародними організаціями та інститутами, з одного боку, і з власними регіонами, з іншого. Тим самим відбувається «розмивання» державного суверенітету. Завдяки глобалізації територіальність перестає бути організуючою ознакою соціального і культурного життя країни. Спостерігається формування світогляду не пов’язаного з приналежністю до якої-небудь держави. 

Більше того, широкого використання набуває таке поняття як «космополіт» або «громадянин світу». Це людина, яка взагалі не має ніякого громадянства і проживає в різних державах світу, вільна, незалежна від місцевих амбіцій і впливу, поважає будь-які традиції народів; з розумінням відноситься до будь-яких поглядів або уподобань окремих осіб, чим висловлює повагу, в першу чергу, індивіду, а не територіальній чи партійній приналежності; не визнає будь-яких привілеїв за расовою, політичною, національною та іншими ознаками; не сприймає приниження, переслідування та утисків в правах за віросповіданням, кольором шкіри, фізичними та розумовими недоліками, переконаннями, не сприймає негативного насильницького впливу і тиску на інших людей; відкидає явно застарілі традиції, приймає і поширює нове, що може виявитися кращим, зручним і прогресивним; цікавиться своїм родовим походженням в зв’язку з історичним розвитком усього людства, а не окремих територіальних одиниць; прихильна до кращих загальнолюдських цінностей світової культури [69, с. 91].

Тож, можна вважати, що настає епоха наддержавних утворень — політичних утворень, великих як за своїми територіальними розмірами, так і за економічним потенціалом. Значну роль у їх створенні відіграють наднаціональні основи ідеологічного характеру. І тут найефективнішими виявляються держави, які розбудовуються за допомогою наднаціональних ідеологій та, в першу чергу, економічних потреб все більш космополітизованого суспільства.

Якщо під національною державою розуміти конкретний історичний тип держави, то розмови про її можливий відхід з арени історії здаються цілком обґрунтованими: мова не йде про відмирання держави як такої, а лише про один із її типів, що передують новій фазі розвитку державності. Згодом, на місце держави-нації просто повинна прийти інша ідея держави, що відповідає структурі глобального політичного порядку.

Нині в наукових колах простежуються спроби виокремити сучасну державу в окремий «історичний тип», «модель», «образ». Формується велика кількість різнопланових типів сучасної держави, наприклад, сучасною визначається правова, соціальна, демократична, світська, технократична, інформаційна, сервісна, мережева, сильна держава й багато інших. Кожна з таких концепцій лише частково пояснює зміни, які відбуваються або вже відбулися в бутті держави на сучасному етапі [70].

Таким чином, можна констатувати, що конструювання концепції сучасної держави йде шляхом глибинного аналізу різних аспектів її прояву, не характерних минулому. В такій трактовці дуже яскраво простежується різноманітність відношення до сучасності держави. Так, різні критерії формують різні типи, але найактуальнішим вбачається саме формування типу сучасної держави шляхом її протиставлення національній державі, саме в порівнянні з державою-нацією можна спостерігати найсуттєвіші зміни, які відбулися в самій ідеї державності.

Попередні форми соціально-класової та етнонаціональної солідарності розпадаються. Новітні електронні засоби комунікації створюють особливі форми прямого міжперсонального спілкування, минаючи посередництво соціальних та політичних утворень. З’являються ознаки більш гнучких форм та видів солідарності, ніж нація, яка зберігається як така, але виконує швидше роль ширми, за якою приховані реальні консьюмеристські (споживацькі) настрої громадян більшості розвинених країн, адже сьогодні можна обирати навіть Батьківщину. Почуття патріотизму, на якому ґрунтувалася стійкість держави-нації, стає неефективним, йому на зміну приходить так званий «конституційний патріотизм», який позначає ідею про те, що політична вірність має ґрунтуватися на нормах, цінностях, а також процедурах демократичної конституції, це патріотизм, заснований не на спільності історії або спільності етнічного походження, а на загальновизнаних всіма принципах, які, в першу чергу, фіксуються в Основному законі. Саме ідеї подібного спрямування починають розглядати як нормативно привабливу форму громадянської відданості для мультикультурного суспільства, а також як спосіб громадянської ідентифікації наднаціонального рівня. Крім цього, величезного значення набувають права людини, забезпечення яких стає метою існування держави [70].

Зв’язок громадян з сучасною державою базується на раціональних основах, а не на ірраціональних почуттях. В ідеї наднаціональної держави простежується формування не стільки нації, скільки громадянського суспільства, таким чином, саме воно стає її сутнісним наповненням. Показовим є той факт, що в наші дні громадянство повністю втрачає етнічну складову. Так, у «Міжнародному пакті про громадянські та політичні права» ще в 1966 році на міжнародному рівні було закріплено право кожного залишати будь-яку країну, включаючи країну свого народження [71, с. 24].

Все ж таки, сам інститут держави залишається символом єдності та порядку, а передача частини свого суверенітету на міжнародний рівень є виключно ознакою її активності в пошуку вирішення проблем, що виникають. Держави, які відмовляються від таких дій, виявляються «законсервованими» й реально не можуть вирішити ті проблеми, з якими стикаються її громадяни, а від цього вони активно втрачають суспільне визнання і, як наслідок, свою цінність. Тут дуже яскраво простежується боротьба держави за свій народ не в етнічному, а саме в політичному сенсі, ті держави, які не здатні забезпечити дотримання режиму прав людини та гідного рівня життя, втрачають свою стійкість. Адже переконати сучасну людину йти на жертви, а іноді й на смерть заради забезпечення добробуту держави, яка крім почуття національної ідентичності нічого не може дати людині взамін, є просто несправедливо.

Таким чином, у сучасному світі спостерігається криза інституту національної держави, а сучасна держава повинна базуватися на ідеї наднаціональності. Адже, завдяки процесам глобалізації територіальність перестає бути організуючою ознакою соціального і культурного життя країни, у людей спостерігається формування світогляду не пов’язаного з приналежністю до якої-небудь держави. 

Висновки до розділу 3. Соціальною правовою державою є вільна демократична держава, в якій забезпечується гідне життя людини в плані її матеріального й соціального добробуту, гарантується індивідуальна свобода особи, цивілізованими методами досягається соціальна злагода й вирішуються соціальні конфлікти. У правовій державі вся система громадянського суспільства захищена законом від втручання держави.

Найбільш поширеними типами держав, які сформувались у сучасному суспільстві є світський, теократичний та постсоціалістичний. У світській державі проголошена свобода світогляду та віросповідання. Теократична держава, навпаки, характеризуються особливим ставленням до релігії, обов’язком її сповідування всіма громадянами, що накладає відбиток на державний лад країни загалом. Постсоціалістичні країни знаходяться на етапі модернізації у напрямі до державно-правової організації суспільства. Вони є перехідними державами і декларують себе як демократичні, правові, соціальні держави.

В умовах глобалізації конструювання концепції сучасної держави йде шляхом глибинного аналізу різних аспектів її прояву, не характерних минулому. Різноманітні погляди на концепцію сучасної держави формують появу різних її типів, але найактуальнішим вбачається формування типу сучасної держави шляхом її протиставлення національній державі.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология