Рівень безробіття визначають відношенням кількості безробітних до кількості працездатних.

↑

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 7Следующая ⇒

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якою частина активних працездатних громадян не може знайти роботу яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці.

Величина безробіття визначається як різниця між робочою силою і зайнятими.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором працюючою населення, а з іншого - великим суспільним злом. Всі економічно розвинуті країни прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній з них ще не вдавалося ліквідувати його повністю. Навіть в таких країнах з розвинутою соціальною економікою, як Японія, ФРН, США, кількість безробітних не була меншою 1,5% загальної кількості працездатних. У майбутньому в світі безробіття буде складати близько 10%, повністю його ліквідувати не зможе жодна країна.

Розрізняють такі види безробіття:

Ø фрикційне - виникає тоді, коли частина людей добровільно міняє місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу. Термін “фрикційне безробіття” використовується для тієї категорії працівників, які шукають роботу або чекають її отримання в недалекому майбутньому. Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою навіть бажаним, оскільки частина працівників переходить з низькопродуктивної і мало оплачуваної роботи на більш продуктивну і вище оплачувану роботу;

Ø структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології і організації виробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. При цьому попит на робочу силу певних професій зменшується або зовсім зникає, а на .інші професії, яких раніше не було, - зростає;

Ø циклічне безробіття обумовлене спадами виробництва. Спостерігається під час економічної кризи, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає;

Ø добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільнюється з роботи за власним бажанням у зв'язку з незадоволеністю рівнем оплати праці, умовами роботи, тощо;

Ø вимушене безробіття - тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал;

Ø приховане безробіття корениться переважно в малому бізнесі, фермерстві, індивідуальному і ремісному виробництві, а також в неповній зайнятості (там, де працівників більше, ніж того вимагає виконання виробничої програми).

Крім вище перерахованих видів безробіття і в їх рамках (фрикційного, структурного, циклічного) розрізняють їх модифікації:

Конверсійне безробіття - аналогічне структурному і викликане скороченням чисельності армії і зайнятих у військово-промисловому комплексі.

Економічне безробіття - має порівняно стійкий характер, обумовлене коливаннями ринкової кон'юнктури, банкрутством частини товаровиробників у процесі конкурентної боротьби.

Молодіжне безробіття - характеризується непропорційно високою питомою вагою молоді (віком 16—24 роки) у складі безробітних, має характер переважно функціонального безробіття.

Застійне безробіття - охоплює людей, які не хочуть а з часом і не можуть працювати.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західних економістів, циклічними факторами. Меті визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного валового національного продукту (ВНП), яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали - 4,3%, в сімдесяті - 6,6%, в першій половині вісімдесятих - близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

Динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7—11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю невироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціального забезпечення.

Зайнятість— участь населення в трудовій діяльності, яка забезпечує задоволення особистих, колективних і суспільних потреб, тобто розширене відтворення робочої сили. Зайнятістю прийнято вважати суспільно корисну діяльність громадян, яка приносить їм, зазвичай, заробіток. У відповідності з Законом України «Про зайнятість», прийнятим Верховною Радою України у 1991 році, до зайнятих відносяться особи, які:

працюють за наймом;

самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, особи творчої праці, інженерно-технічні працівники, члени кооперативів, фермери);

обрані, призначені або затверджені на посади в органах державної влади, що оплачуються, в суспільних об'єднаннях;

проходять дійсну службу у Збройних Силах;

отримують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробництва;

є учнями і студентами денних форм навчання;

направлені на виконання громадських робіт, що оплачуються;

виховують малолітніх дітей;

доглядають за хворими і людьми похилого віку;

є громадянами інших країн, що працюють в народному господарстві України.

Показники зайнятості

В економічній теорії використовують два види показників, які можуть характеризувати об'єктивний стан економічної нестабільності на ринку праці. Це — рівень зайнятості і середня тривалість незайнятості. Рівень зайнятості, тобто залучення до трудового процесу, залежить від співвідношення між кількістю працездатного населення і робочих місць, а також від можливостей надати ці робочі місця бажаючим, згідно зі здобутими ними професіями, спеціалізаціями, досвідом роботи, знаннями й уміннями. Тривалість незайнятості показує середній час перерви в роботі.

Види зайнятості

Розрізняють декілька видів зайнятості. Основні: повна, неповна, раціональна, ефективна, подвійна, випадковата зайнятість, що не відповідає кваліфікації.

Повна зайнятість — це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни. Практично, це — відсутність довготривалого безробіття, можливість надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній орієнтації, освіті, досвіду. Таке розуміння повної зайнятості характернее для ринкової економіки. З позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як «загальна», «поголовна» зайнятість працездатного населення. Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість — наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.

Неповна (часткова) зайнятість — наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т. д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної компетенції або низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом; вона набула загрозливих розмірів.

Раціональна зайнятість — зайнятість в народному господарстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.

Ефективна зайнятість — зайнятість, яка здійснюється у відповідності з вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.

Подвійна зайнятість — ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5% всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах подвійна зайнятість — звичайне явище.

Випадкова зайнятість — робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом — в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.

Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації — це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар'єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими. Недозавантаженими вважаютьсяті робітники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні — за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи.

Зайнятість і ВВП

Між зайнятістю і ВВП існує взаємозалежність, яка знаходить відображення в певних обсягах продукції, що виробляється. Повна зайнятість позитивно впливає на рівень ВВП. Якщо економіка в змозі створити достатню кількість робочих місць для всіх, хто бажає і може працювати, забезпечується досягнення потенційного можливого рівня виробництва товарів і послуг. І, навпаки, якщо вона не в змозі цього зробити, то потенційне виробництво товарів і послуг втрачається безповоротно. Відсутність повної зайнятості заважає суспільству постійно рухатись вгору по кривій своїх потенційних можливостей. Ця втрачена продукція розглядається як відставання обсягу ВВП, тобто це — обсяг, на який фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП. Останній визначається, виходячи із припущення проте, що існує природний мінімальний сталий рівень зайнятості при «нормальних» темпах економічного зростання. Мінімальний сталий рівень зайнятості — це рівень, при якому чинники, які впливають на підвищення і пониження заробітної плати і ціни, знаходяться в рівноважному стані. Це найвищий рівень зайнятості, який відповідає потенційному ВВП. Згідно з концепції мінімального сталого рівня зайнятості потенційний ВВП досягається при повному завантаженні основного капіталу. Мається на увазі ситуація, коли індекс використання виробничих потужностей обробної промисловості дорівнює приблизно 86%. Чим вищий рівень зайнятості, тим менше відставання ВВП, і, навпаки, чим він нижчий, тим більше відставання.

Неповна зайнятість служить основою, джерелом безробіття.

Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю — це особи у віці 15 — 70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні, (у визначенні МОП) — це особи у віці 15 — 70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але в цей час ще не працюють.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів у процесі праці передбачає їх відтворення, яке перебуває у взаємозв’язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення трудових ресурсів поділяється на окремі фази, а саме: фаза формування, фаза розподілу й перерозподілу і фаза використання.

Фаза формування характеризується:

— природним відтворенням, тобто народженням людей, та досягненням ними працездатного віку;

— відновленням здатності до праці в існуючих працівників. Для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо);

— одержання людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности