Граматична природа БСР, відмінність від сполучникових

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 60 из 61Следующая ⇒

Головний засіб зв’язку предикативних частин БСР є інтонація, в якій розрізняють чотири різновиди:

перелічувальна;

протиставна;

зумовленості;

пояснювальна.

Засобами зв’язку предикатних частин БСР можуть бути:

а) узгодженість видо-часових та способових форм дієслів-присудків: Наближається вечір, небо заволікається хмарами;

б) спільні другорядні члени речення: На вулиці лунко ляснув батіг пастуха, замукала череда;

в) порядок розташування предикативних частин: Зазвучав державний гімн - всі встали; Всі встали: зазвучав державний гімн.

У мовленні БСР необхідні як окремий тип конструкцій, які дозволяють більш емоційно експресивно передати думку автора: Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива... (Т.Шевченко).

Складне синтаксичне ціле - сполучення ряду речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями.

З погляду змісту має єдність думки, вислову, теми, тісний змістовий зв’язок компонентів, окремих речень. Це поєднання речень, що характеризуються відносною завершеністю теми, семантичним і синтаксичним зв’язком компонентів. В ньому можна виділити зачин, середню (основну) частину, кінцівку.

2. Поетичний доробок Лесі Українки. Напам`ять «Contra spem spero».

УКРАЇНКА ЛЕСЯ [справжн. прізв., ім'я та по батькові - Косач-Квітка Лариса Петрівна; 13(25).2.1871 - 19.7(1.8.) 1913] - велика українська поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, літературний критик та фольклорист. Дочка відомої письменниці та громадської діячки Олени Пчілки, рідної сестри М.Драгоманова.

Загалом за життя Леся Українка видала три збірки поезій: «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902). Вона є авторкою багатьох драматичних творів: «Кассандра», «Осін­ня казка», «В катакомбах», «Камінний господар», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.

Усе своє життя Леся Українка писала ліричні поезії. Для її лі­рики характерний пристрасний ораторський пафос, алегоричність багатьох образів, багатство й оригінальність образотворчих засо­бів, широке використання суспільно-політичної, філософської, наукової, публіцистичної лексики, афористичність висловів.

Основні теми і мотиви лірики поетеси це: заклик до націона­льно-визвольної боротьби, ствердження ролі художнього слова в житті народу, оспівування любові до батьківщини, утвердження героїзму, мужності, віра в дійову силу та безсмертність поетич­ного слова, мотив радісного буяння природи, що допомагав по­долати недугу, наснажував новою творчою силою.

У першу збірку «На крилах пісень» увійшли цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря», «Сльози-перли», по­над 30 поезій, не об'єднаних у цикли, а також поеми «Самсон», «Місячна легенда», «Русалка». За широтою поглядів, силою і глибиною почуттів І. Франко порівнював «Сльози-перли» із «Заловітом» Т. Шевченка. У більшості віршів циклу звучать грома­дянські мотиви, а тема любові до України та вірного служіння їй є головною. Твір «І все-таки до тебе думка лине...» починається мотивом ностальгії (поетеса через хворобу довго перебувала зя межами України), туга посилюється риторичними звертанням «Мій занапащений, нещасний краю» та метафорою «серце з туги з жалю гине». Контрастно, як вияв мужності, звучить перший афористичний вираз: «Та сором сліз, що ллються від безсилля» Після саркастичної фрази про бездіяльний, сльозливий патріо­тизм вірш завершує другий афоризм, у якому сльози протистав­лено образу крові. Цей символ говорить про готовність пролити власну кров за волю батьківщини. Одна з найкращих поезій цієї збірки — вірш «Contra spem spero!». Написаний 2 травня 1890 ро­ку, в час надзвичайного загострення хвороби, він звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Символі­чними у вірші є образи, поєднані в пари за принципом контрасту — осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого кашлю і веселої пісні, темної ночі і прові­дної зірки. Кожна контрастна пара символів розшифровується через творчу долю Лесі Українки і водночас має загальнолюдсь­кий зміст, адже вічним є зіткнення мрії з дійсністю. Для поетеси квітки на вбогім перелозі — це поезія, яку вона створює на терені занедбаної, гнаної культури рідного краю. Цей твір — прагнення молодої людини жити повноцінним життям. Леся Українка про­голосила своє кредо і кредо тогочасного молодого покоління.

Особливе місце у першій збірці посів вірш «Досвітні вогні», сповнений невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту. Твір починається картиною ночі, в образі якої уособлено самоде­ржавство, яке не в силі побороти народ, що прагне волі. Багата й образна мова вірша. Для характеристики експлуататорського ла­ду вжиті відповідні епітети, метафори, порівняння: «ніч темна», «чорні широкії крила», «темнота тяжка», «хмари страшні», «на­вколо все спить, як в могилі». Інші тропи вжито на означення по­зитивних образів «досвітні огні переможні, урочі прорізали тем­ряву ночі», «проміння ясне од сну пробудило мене». Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях.

Волинь і Поділля — край дитинства Лесі Українки, залишився для неї наймилішим куточком на все життя. Цикл віршів «Подо­рож до моря» передає схвильовані настрої, викликані образами розкішної подільської природи. У вірші «Красо України, Подолля» авторка захоплюється картинами рідного краю та виявляє стурбованість, що недоля оповиває чарівний куточок України.

Леся Українка змальовує природу в усій її величі в кожну пору року, передаючи за її допомогою найрізноманітніші людські почуття, настрої. Особливо вона любить весну. В елегії «Стояла я і слухала весну» весна виступає в образі близької подруги поете­си котра співає їй пісні, нагадує про болісне і солодке минуле, та в голосі її бринить віра в любов, надія на щастя.

Тема призначення поета, його обов'язок перед народом, роль поезії в суспільному житті розкривається у другій збірці поетеси «Думи і мрії» (1899). До неї увійшли поеми «Давня казка», цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки». Леся Українка хотіла, щоб поетична творчість була зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення народу. Найяскравішим прикладом цьо­го є вірш «Слово, чому ти не твердая криця». Поетеса стверджує, що поезія — зброя. Епітетами-означеннями авторка конкретизує цю зброю — вона гартована, іскриста, єдина, меч на катів. У вір­ші «Поет під час облоги» звучать полум'яні заклики до боротьби, які лунають з уст поета-співця, що свідомо поділяє долю обло­жених. А в поемі «Давня казка» саме поет одним із перших по­чинає боротьбу за правду, коли граф Бертольдо забуває про свої обов'язки. І хоча його кидають до в'язниці, та пісні виходять на вулицю і стають могутньою зброєю. У ліричних поезіях Лесі Українки в різних планах і варіаціях, але в тій самій ідейній зна­чимості виступає образ поета — нащадка Прометея, який успад­кував від свого предка «божу іскру» любові до людей і ненависть до гнобителів.

У 1902 p. виходить третя збірка «Відгуки», до якої увійшли такі твори, як «Дим», «Напис в руїні», «Мріє, не зрадь», «Хто вам сказав, що я слабка», цикли «Пісні про волю», «З подорожньої книжки». Вірш «Дим» написаний під впливом вражень поетеси під час подорожі до Італії на лікування. У ньому широко розгор­тається плин думок авторки, що породжується спочатку контрас­тними, а потім тотожними картинами життя трудящих в Італії та в Україні. Контрастні картини життя народу і його володарів-деспотів змальовані також і в поезії «Напис в руїні». Звертає на себе увагу лексика вірша. Іронічна лексика, слова зниженого се­мантичного значення вживаються для характеристики єгипетсь­ких царів. Змальовується збірний образ деспота — «видатної особи», враженого манією величі, зіпсованого владою. Він бере дарунки від поневолених, карає повстанців, жене рабів на війни, посилає їх на страшну, невільницьку роботу — і все заради власної слави. Поняття «народ» для нього не існує, є тільки «раби», ціною яких він зводить собі пам'ятник. Урочиста лексика використтовується для уславлення творчого генія народу. Вірш завершується авторським узагальненням: історія розвитку суспільства не є історією царів; творець історії— народ.

Усе своє життя Леся Українка мріяла про щастя для свого на­роду. У вірші «Мріє, не зрадь» поетеса підтвердила, що вона вірна своїй мрії, за прекрасне майбутнє рідного краю вона готова пожертвувати своїм життям.

Останній ліричний твір тяжко хворої Лесі Українки — вірщ «Хто вам сказав, що я слабка...». Він свідчить про незламність поетеси і її віру в безсмертя поетичного слова.

«Contra spem spero!» (лат. - Без надії сподіваюсь)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні,
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть, і настане
Ще я для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну,
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Сніг застеле сувора імла,
Але дуже заб'ється серденько, –
Може, лютую смерть подола.

Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити буду! Геть думи сумні!

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов