Творчість Гійома Аполлінера.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 61Следующая ⇒

Ґійом Аполлінер(1880-1918) — найвизначніший французький поет-модерніст початку ХХ століття.Його справж­нє ім’я — Вільгельм Аполлінарій Костровицький.

1911 року було видано першу поетичну збірку Аполлінера — “Бестіарій, або Кортеж Орфея”. Вона являла собою зібрання вишуканих афористичних чотиривіршів, присвячених певним тваринам (“Кішка”, “Заєць”,“Слон”), птахам (“Голуб”, “Павич”), комахам (“Гусінь”, “Блоха”). Книга нагадувала читачу про середньовічний жанр бестіарію — твори про тварин, рослин, каміння, причому як реальних, так і фантастичних, що супроводжувалися алегоричними дидактичними тлумаченнями. У поетичних мініатюрах аполлінерівського “Бестіарію” відчувається прагнення поета схопити і втілити в поетичних образах кожну мить життя.

У 1913 році вийшла друком поетична книга Ґ. Аполлінера “Алкоголі”, куди війшли вірші, написані впродовж п’ятнадцяти років творчості. Пояснюючи назву твору, поет говорив, що в ньому йдеться про “життя, палюче, немов спирт”. В “Алкоголях” поет відходить від символістської камерності, зануреності у світ інтимних переживань та поетичних видінь. Він відкриває потужний ритм нового ХХ століття, його революційні імпульси. Так народжувався своєрідний “ліричний епос” Аполлінера з притаманним йому почуттям залученості до історії, масштабністю поетичного бачення, поетизацією буденного.

В “Алкоголях” поет тяжіє до мозаїчності образів, композиція творів збірки характеризується “зв’язною фрагментарністю”. Ліричний епос поєднується з інтимною інтонацією, безпосередністю почуття, музикальністю. Тут ми знайдемо описи тихих рейнських берегів (“Ніч на Рейні”) і гамірних паризьких вулиць (“Зона”), родуми про невблаганний плин часу (“Міст Мірабо”) і про нерозривний зв’язок поета з людтвом (“Кортеж“). У збірці є як верлібри, так вірші з традиційними розмірами. На час видання “Алкоголів” Аполлінер відмовився від пунктуації, оскільки вбачав у ній своєрідне насильництво. У листі до рецензента “Алкоголів” А.Мартіно поет зазначав, що розділові знаки з віршів усунув тому, що вони здаються йому “зайвими і справді є такими; ритм і пауза вірша — оце і є справжня пунктуація, іншої не треба”.

1917 року була поставлена п’єса Аполлінера “Груди Тірезія” з жанровим означенням: “сюрреалістська драма”. У авторській передмові поет висунув цілу низку принципів, що отримали розвиток у театральному авангарді ХХ ст., зокрема, у драматургії абсурду (Е. Йонеско, С. Беккет та ін.).

У 1918 році побачила світ третя значна поетична збірка Аполлінера “Каліграми. Вірші Миру і Війни”. Цю книгу можна назвати автобіографічним щоденником-сповіддю, позначеним трагічним сприйняттям війни. Сюди увійшли фронтові поезії із так званими “каліграмами”, віршами-експериментами, що становлять своєрідний синтез власне поезії і візуальних мистецтв. Ці “каліграми” — ще один формальний винахід Аполлінера, що пояснюється його зацікавленням змінами в тодішньому образотворчому мистецтві й чутливістю до візуального вигляду друкованого тексту. Вірші-“каліграми” написано у формі малюнків, де рядки розташовані таким чином, що нагадують обриси предметів, які описуються у цих творах.

Збірка “Каліграми” складається із двох частин. До першої увійшли поезії, написані у довоєнний час (1913 — початок 1914 рр.), і фронтові вірші. Автор також продовжує багато й сміливо експериментувати. Так з’являються його“поезії-розмови”, “поезії-репортажі”, “поезії-каліграми”.

Після смерті Аполлінера публікація його творів не закінчилася. 1918 року була опублікована його програмна стаття “Нова свідомість і поети” — своєрідний поетичний заповіт Аполлінера. Він вважає, що провідною рисою “нової свідомості” є “дослідження і пошук істини” як в етичній сфері, так і “в галузі уяви”. Аполлінер говорить про “подив” як про особливість цієї “нової свідомості”. У статті Аполлінер також обгрунтовує закономірність формальних пошуків у новій поезії, закликає до синтезу музики, живопису, кіно і літератури, до розкріпачення поетичної мови, до збереження національної своєрідності мистецтва.

У 1920 р. вийшов друком сюрреалістичний роман Аполлінера “Жінка, що сидить” і драма “Колір часу”, в якій поет засудив жорстокість війни та індивідуалістичну втечу від дійсності. У 1952 році було опубліковано збірку “Меланхолійний страх”, куди увійшли ненадруковані за життя поета вірші.

Художній світ Ґійома Аполлінера складний і багатогранний. Ліризм у його творчості поєднується з філософською напругою, трагічне світовідчуття — з вірою у майбутнє, фольклорні мотиви — з найсучаснішими засобами зображення, експеримент — із розвитком та збагаченням літературних традицій.

Аполлінер був сміливим експериментатором у царині поезії. Аполлінер прагнув перейняти найсуттєвіші естетичні знахідки попередніх літературних епох, вважаючи, що “нова свідомість має запозичити у класиків твердий потяг до здорового глузду, переконаний у своїй правоті критичний дух, цілісний погляд на світ і людську душу, а також почуття обов’язку, що очищає емоції. Нова свідомість має намір успадкувати від романтиків здатність досліджувати будь-яку сферу буття, де є цікавий для літератури матеріал, що сприяє прославленню життя, хоч би в яких формах воно проявлялось”.

4. Специфіка вивчення драматичних творів.

Методика проведення основних типів уроків з мови.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии