Орфоепія. Основні правила української вимови, причини їх порушень.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 61Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Орфоепія - сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови, необхідних для збереження її єдності; розділ мовознавства, що вивчає і систематизує норми літературної вимови. Орфоепія вивчає правила вимови голосних і приголосних звуків, окремих звукосполучень, а також правила наголошення слів. Орфоепічні норми української літературної мови складаються з врахуванням закономірностей розвитку її фонетичної системи. Тому орфоепія тісно пов’язана з фонетикою.

Орфоепічні норми мають велике значення. Адже, щоб мова могла нормально і ефективно функціонувати як найважливіший засіб спілкування, вона повинна мати не тільки нормативний словник, граматику і правопис, але й унормовану вимову. Порушення орфоепічних норм шкодить повноцінному спілкуванню, обмежує можливості мови. Але, на жаль, орфоепічні норми часто порушуються. Причини цих порушень такі:

1) вплив місцевої, діалектної вимови, яку кожен засвоює з дитинства. Так, наприклад, носії південно-західного діалекту замість [кур’у], [пор’адок], [кур’ачий ] вимовляють [ куру ], [порадок], [курачий ], бо на території цього діалекту [р] ствердів не тільки на кінці, а й на початку складу;

2) вплив російської мови, зокрема це стосується наголошення деяких українських слів, які в російській мові вимовляються інакше; пор.: в е рба ( рос. м .) - верб а (укр. м.); д о чка ( рос.м.) - дочк а (укр.м.);

вплив правопису на вимову, особливо коли між правописом і вимовою існує розбіжність. Люди вимовляють слова так, як вони написані, забуваючи про численні невідповідності між звучанням і написанням. Вимовляють, наприклад, [ходжу ] (5 зв.) замість [ходжу] (4 зв.); [навчайет’с’а] замість [научайец’:а].

Норми зразкової літературної вимови в основному вже викристалізувалися, але процес удосконалення їх продовжується.

Кодексами орфоепічних норм є орфоепічні словники, які допомагають виробити правильну артикуляцію слів. Це такі, як:

1.Погрібний М. І. Орфоепічний словник. - К.: Рад. школа, 1984.

2.Головащук С. Складні випадки українського наголошення: Словник-довідник. - К.: Вища школа, 1995.

Основні правила вимови голосних звуків:

Голосні [а], [і], [у] в усіх позиціях вимовляються виразно і чисто. Їх вимова відповідає орфографічним а(я), і(ї), у(ю): [дава^/й ], [с^’і^/ но].

Голосні [о], [е], [и] під наголосом вимовляються теж виразно і чисто.

Вимова ненаголошеного [о] відповідає орфографічним о: [бород^/ба],[робо^/та]. І лише перед складом з ненаголошеним [у] ненаголошений [о] вимовляється як [о^у] або [у^о]: [со^уйуз], [у-ку^ожус^’і],[здо^убуток].

4. У ненаголошеній позиції голосний [е] вимовляється то як [и^е] (перед ненаголошеним

складом з [е], [у], [і]), то як [е^и] (перед складом з [а], [е]): [гри^еби], [ме^ина^/ти], [си^ед^/іт^’]. Аналогічно, нечітка, сумнівна вимова і ненаголошеного [и].

Основні правила вимова приголосних звуків і окремих звукосполучень:

Дзвінкі приголосні перед глухими вимовляються дзвінко: [обка^/тка], [ве^изти]. Приголосний [г] у цій позиції оглушується лише в словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю: [н’і хт^’і], [лехко], [к^/іхт^/і].

Префікси роз-, без- перед глухими приголосними мають подвійну вимову: зі звуками [з] і [с]: [бе^изпе^/ка] і [бе^испе^/ка]; [ро^/зпис] і [роспис].

Дзвінкі приголосні в кінці слів не оглушуються: [чуб], [холод], [в^/із], [дор^/іг].

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко :[при^/з^/ба],[молод^/ба^/],[коз^/ба^/].

Глухі шиплячі та задньоязикові приголосні вимовляються твердо: [по^/мста], [шука^/ти], [чи^/сто], [гора^/], [куто^/к].

Свистячий [ц] в кінці слова вимовляється м’яко: [боjе^/ц^/], [палец^/], лише в словах іншомовного походження цей звук твердий: [паjац], [палац].

Передньоязикові зубні приголосні [д^/],[т^/],[з^/],[с^/],[ц^/],[н^/] перед м’якими приголосними або перед [і] вимовляються м’яко: [т^/ін^/], [з^/ірка], [с^/іно].

Завжди м’які [с^/], [з^/], [ц^/] у прикметниках на -ський, -зький, -цький: [пол^/іс^/кий], [донец^/кий].

Сполучення -шся у дієсловах другої особи однини теперішнього часу вимовляється як [с^/:а] - [бjес^/:а].

У дієсловах трєтьої особи однини і множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу сполучення -ться вимовляється як [ц^/:а] - [с^/м^/іjец^/:а].

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология