Феноменологія волонтерського руху

↑

Стр 1 из 68Следующая ⇒

ПЕРЕДМОВА

Стратегічна мета трансформації українського суспільства полягає в розбудові соціальної держави. Реалізація цієї мети тісно пов’язана із формуванням громадянського суспільства, невід’ємним елементом якого є так званий третій сектор. До третього сектору належать недержавні, некомерційні об'єднання громадян, що прагнуть допомогти собі та іншим, не переймаючись одержанням прибутків, – політичні партії, профспілки, молодіжний рух, жіночі, волонтерські, релігійні організації, благодійні фундації та багато інших. Функція їх полягає в отстоюванні прав і свобод громадян і задоволенні їх основних політичних, економічних, правових, культурних, а головне, соціальних інтересів.

Особливим об'єднанням громадян, які належать до третього сектору, є волонтерські організації. В Україні поняття «волонтерські організації» «волонтерство», «волонтерський рух» для позначення важливого значення соціально-політичного життя суспільства дедалі поширюється. Його використовують і в теорії, і в практиці, нерідко не усвідомлюючи при цьому природу цього явища. Віддаючи належне доробку в досліджені проблем волонтерства в Україні, доводиться наголосити, що цілісного системного аналізу, цього явища, його сутності й структури ми й досі не маємо.

В Україні волонтерській рух – одна з найефективніших форм роботи з різними категоріями клієнтів. Він є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, дає людині можливість реалізувати себе у служінні суспільству. Велика кількість громадських організацій поєднує молодих людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціальних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі та надання допомоги іншим в їх розвитку, соціальному становленні, інтеграції у суспільство тощо. Така діяльність потребує від добровольців не лише бажання та наявності вільного часу, а й певних знань з психології, соціальної педагогіки, соціології, медицини, юриспруденції тощо; волонтери повинні володіти навичками спілкування з різними прошарками населення, знайомитись із кращим, як вітчизняним, так і зарубіжним досвідом роботи.

Організація такої роботи безперечно потребує підготовлених спеціалістів, які володіють відповідними уміннями та технологіями активізації громади (населення), визначенні її (його) проблемних зон, організації членів громади для задоволення потреб і вирішення проблем з використанням ресурсів місцевої спільноти.

З точки зору авторів поняття «волонтер», «волонтерство» можна конкретно й адекватно застосовувати лише за умови зародження, становлення й функціонування його як суспільної організації громадянського суспільства. Сутність цього явища можна визначити як особливу форму спонтанного самовиявлення вільних громадян і добровільно сформованих ними для обстоювання власних інтересів організацій та об’єднань в усіх сферах життя суспільства і як певну систему відносин, яка склалась для досягнення певної спільної мети – реалізації власних бажань, себе через надання безкорисливої допомоги іншим. З цих наукових позицій автори підійшли до розгляду проблеми волонтерського руху.

Науково-навчально-методичний посібник складається з чотирьох розділів, кожен з яких розглядає волонтерство в певному ракурсі. Перший розділ присвячений історико-феноменологічному аналізу волонтерства; організаційно-нормативно-правовим засадам волонтерства в Україні. Другий розділ розкриває шляхи залучення добровільних помічників до соціальної діяльності; «стилі» роботи волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів; основні ризики волонтерської діяльності та шляхи їх попередження та подолання. У третьому розділі зроблена діагностика готовності підлітків та молоді до волонтерської діяльності; представлений регіональний зріз організаційно-управлінських аспектів волонтерської діяльності студентської молоді; описана роль волонтерства в особистісному та професійному становленні студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка», «Соціальна робота». У четвертому розділі представлена тренінгова програма «Волонтерство як ресурс соціальної роботи з дітьми та сім’ями».

До всіх розділів посібника подаються питання та використана література та докладні додатки.

Викладений у посібнику матеріал є узагальненням багаторічного досвіду та наукових досягнень кафедри соціальної педагогіки та соціальної роботи Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка та результатом творчого пошуку науково-практичної лабораторії «Волонтерський рух у соціальній роботі: теорія й практика» та Науково-дослідного центру проблем соціальної педагогіки та соціальної роботи Академії педагогічних наук України і Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Посібник призначений для широкого кола професіоналів у галузі соціальної роботи, соціально-педагогічної діяльності і тих, хто готується ними стати.

Розділ 1.

1.1. Волонтерство в інституційному просторі

У зв'язку з підвищенням ролі громадських і добродійних організацій в системі соціального захисту населення слід розглянути питання про третій сектор як про нове соціальне явище в сучасній Україні. Поняття «Третій сектор» з'явилося в світі не так давно, його становлення відображає тенденції, що виникли одночасно з розвитком ринкової економіки.

Сучасне громадянське суспільство можна представити у вигляді трьох невід'ємних складових, які дозволяють виділити основні інститути, що функціонують в ньому [29, с. 104–107]:

перший сектор – державний: органи державної влади на всіх рівнях, а також всі види державних підприємств і організацій, що діють в будь-якій сфері діяльності, зокрема соціальній, заснованих на державній і змішаній формах власності, з переважаючою часткою державної участі;

другий сектор – комерційний (бізнес-сектор): неурядова прибуткова організація;

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии